АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 6 страница

Скотт не ідеалізував народ. Добре знаючи, наприклад, своїх земляків-шотландців, він показував і їхні позитивні якості (гордість, сміливість, особливе почуття честі, жагу незалежності, свободи, відданість своєму роду, клану, ху­дожню обдарованість тощо) і їхні негативні риси (впер­тий консерватизм, низький рівень освіти, жорстокість і мстивість, нестриманість в емоціях) — все те, що давало привід називати їх дикими і порівнювати з найвідсталі­шими народами світу. Тим об'єктивнішим був письмен­ник, пишучи не про своїх, а про чужих. Однак і загалом ставлення Скотта до простих людей, попри увесь його дворянський консерватизм, який йому постійно закидали пізніші дослідники життя і творчості, було неупередже-не, зацікавлене, доброзичливе.

Майже всю свою творчість Вальтер Скотт присвятив зображенню феодальних війн, повстань, заколотів, націо­нальних і міжконфесійних чвар. Він шукав в історії такі події, які мали особливо велике значення для подальшої долі народів. Однак це не значить, що його не приваблю­вало зображення картини звичайного мирного людського існування, радощів і жалів приватного життя. Навпаки, такі сцени були йому конче потрібні, бо за принципом романтичного контрасту вони відтінювали сцени масові, динамічні, сповнені масштабних пристрастей, героїзму і жорстокості.

Як шотландець, тобто людина, яка належала до народу, що втратив свою незалежність, відчував себе поневоленою меншістю. Вальтер Скотт постійно цікавився національним питанням, намагався знайти його оптимальне рішення. Він

розумів, що повернення до минулих форм державності Шотландії, до архаїчних економічних і соціально-політи­чних форм її існування не лише неможливо, а й не бажане для населення країни. Історичний прогрес не можна по­вернути назад. Письменник був прихильником розумного компромісу, який він вбачав в рівноправній унії з Англією при збереженні всіх особливостей національного у звича­ях, мові, культурі. Він обстоював культурну автономію Шотландії в рамках Британської монархії. Хоч автор "Роб Рою" або "Пуритан" писав свої твори англійською мовою, більшість з них він присвятив своїй батьківщині, і себе вважав не англійцем, а британцем шотландського поход­ження.

Та національне питання цікавило його не лише у зв'яз­ку з довгою і складною історією англо-шотландських вза­ємин. В його творах ми знаходимо небувале багатство національних типів. Романіст глибоко відчував і особливо­сті національного характеру, національного менталітету і вмів їх показати в своїх творах. Його шотландці не схожі на англійців або на французів, араби чи цигани своїм способом життя, звичаями та смаками докорінно відрізняг ються від європейців.

Скотт пропагує національну толерантність, позитивний компроміс у співіснуванні різних народів. Як пише один з найцікавіших російських дослідників творчості В. Скотта Б. Реїзов, чия концепція історизму шотландського рома­ніста використана в цьому розділі підручника, всі романи Скотта пройняті переконаннями, що "єдність людського роду, органічну й незнищальну, треба усвідомити й знову знайти у мирному спілкуванні, у виправданні всіх націо­нальних культів, форм суспільного життя і форм культу­ри... Захід і Схід живуть за різними законами. Дружба і взаєморозуміння між ними можливі лише при повній вза­ємній незалежності. Нав'язувати тій чи іншій стороні те, що їй чуже й незрозуміле, значить винищувати один одного й завдавати людству лиха, якого важко позбутися. Це значить також знищувати те, що притаманне самій природі людини, — почуття симпатії та дружби і почуття загальної солідарності".

Переконаний у неухильному прогресі людства, в тому, що світ поступово змінюється на краще, Вальтер Скотт розумів, наскільки непростий цей рух до світлого майбут­тя. Як раціонально мисляча людина він обстоював все нове, що тепер або в майбутньому слугуватиме добру

Англійський романтизм

більшості людей. Але глибоко укорінені в його серці по­чуття змушували його, як і більшість романтиків, суму­вати за тими привабливими для нього патріархальними формами шотландського життя, тими самобутніми "фео­дальними" національними характерами, які неминуче ги­нуть під колісницею поступу, під тиском уніфікованого та прагматичного. Діалектику історії романіст розкривав у більшості своїх творів — і в "Айвенго", і в "Антикварі", і в "Редгонтлеті", і спеціально багато разів у повчальних "Казках дідуся".

Не можна не наголосити ще раз на великій ролі, яку відіграли ідейно-художні здобутки Вальтера Скотта в іс­торії світової літератури. У вивченні цієї проблеми вже багато зроблено, але до кінця вона ще не розкрита. За­гальновизнано, що історична романістика цього шотландця вплинула практично на всю наступну історичну (і не лише історичну) романістику світу, передусім у XIX ст. Варто назвати такі уславлені імена прозаїків, які вчилися у Вальтера Скотта, як Олександр Дюма, Віктор Гюго, Олек­сандр Пушкін, Микола Гоголь, Іван Лажечников, Олексій Толстой, Пантелеймон Куліш, Фенімор Купер, Генрік Сен-кевич, Юзеф Крашевськи, Йожеф Етвеш, Мор Йокаї, Алоїс Ірасек, Іван Вазов, Алесандро Мандзоні, Хосе де Еспронседа і багато інших.

Зразком глибокого вивчення цієї проблеми може бути названа книга канадки українського походження Романи Багрій "Шлях сера Вальтера Скотта на Україну" (в укра­їнському перекладі з'явилася в 1993 p.), де скрупульозно вивчений вплив романіста на два великих твори — "Та­раса Бульбу" Гоголя і "Чорну раду" Куліша. Принагідно зауважимо, що це одне з небагатьох літературознавчих досліджень про Вальтера Скотта, що з'явилися україн­ською мовою. Погано покищо і з перекладами романів автора "Веверлі" нашою мовою. їх дуже мало. Основні твори "шотландського чарівника" ще чекають на україн­ських перекладачів.

4.5. ДЖОРДЖ НОЕЛЬ ГОРДОН БАЙРОН (1788-1824)

жордж Ноель Гордон Байрон був не лише великим поетом-романтиком, він став для своїх сучасників і наступних поколінь у різних країнах

Англійський романтизм 317

світу втіленням того, що більшість розуміла й розуміє під поняттям романтичного героя. Шсля_Наполеона Бонапар­та, мабуть, не було в перші десятиліття XIX ст. людини, яка викликала до себе такий далекий від однозначності в оцінках інтерес. Не випадково їх часто порівнювали. Ще за життя про нього складалися міфи. Суспільні поговори створювали навколо живої складної та надто суперечливої особистості ауру надлюдини, перетворювали її на постать титанічну і демонічну, наділяли поета нечуваними прис­трастями і вадами.

Прізвище Байрона стало поняттям. Від нього утворився абстрактний іменник — "байронізм" з містким і широким далеко не лише літературним змістом, котрий включав у себе також і певний тип поведінки, відчувань, ставлення до світу, навіть одягу. Як поета і особистість його наслі­дували, з ним порівнювали. Не випадково Михайло Лєр­монтов заперечував: "Ні, я не Байрон, я інший..." А його героя Печоріна, як і Онєгіна чи Алеко Пушкіна, як і багатьох інших літературних персонажів, не можна до кінця зрозуміти поза поняттям байронізму. Так само, як і антагоніста Печоріна — Грушницького, цю типову для доби здрібнену, баналізовану, окарикатурену фігуру бай­ронічного "героя свого часу", яка стала настільки пошире­ною, що її можна знайти в різних національних варіантах у різних письменників. Із знаком плюс чи мінус байронічні герої діють на сторінках творів Стендаля, Бальзака, Буль-вер-Літтона, Готорна, Міцкєвича, де Віньї і багатьох ін­ших. Це свідчить не лише про певні літературні впливи творчості Байрона, а й про те, що в своїх героях він відтворив риси, характерні для пореволюційної доби, часу великих розчарувань, душевної смути, коли жили і стра­ждали так звані "зайві люди", коли частіше народжува­лися скептики і песимісти, ніж оптимісти й ідеалісти типу Персі Біші Шеллі.

Для того, щоб стати романтичним героєм, Байрон мав усе — прегарну зовнішність, був справжнім красенем, всепереможну особисту принадність, аристократичне по­ходження і велике багатство, сповнену пристрастей і при­год біографію. До цього треба додати мужність, сміливість, фізичну вправність, зухвалість у критиці хиб і вад влас­ного суспільства, його верхівки, політики можновладців і держави — Англії — в цілому, авантюрну жилку, таєм­ничість (він сам її довкола себе охоче створював) і безме­жну гордість, яка багато в чому визначала його поведінку.

Англійський романтизм

Він умів полонити серця жінок, завойовувати дружбу і відданість чоловіків й одночасно наживати найзапекліших ворогів і фальшивих заздрісних псевдоприятелів.

Причинами жорстокого конфлікту між Байроном і його аристократичним оточенням було те, що поет поводив себе надто волелюбно, незалежно від умовностей світу, надто сміливо мислив і писав, надто гостро і безжально крити­кував світську чернь, влучаючи як знавець її хиб і вад у найвразливіші місця, щоб йому це можна було вибачити. Розум і почуття справедливості штовхали поета на бунт проти політики власної держави, на захист гнаних і поне­волених, на підтримку народів, які борються за свою сво­боду і незалежність. Поет не був послідовним револю­ціонером, його прогресивна політична діяльність була спо­радичною, як виступ у парламенті на захист луддитів — руйнівників машин або участь у русі італійських карбо­наріїв, борців за незалежність своєї батьківщини. Голов­ним тереном, де виявився його волелюбний, антитираніч-ний дух, його заперечення поневолення та насильства над людьми і народами, його любов до істини і справедливості, була поезія. В ній він сказав найбільше, найповніше те, що мав ЯК великий художник сказати людству.

Величезне значення особистості Байрона для його часу і наступних десятиліть полягало і в тому, що він в усіх розмаїтих жанрах своєї поезії лишався передусім ліриком. Він наділяв навіть найбільш об'єктивних своїх героїв пев­ними рисами власної біографії, своїми переживаннями і почуваннями в такий сугестивний спосіб, що читачі навіть мимоволі ідентифікували ліричних героїв поета з ним самим, сприймали Чайльд Гарольда, Гяура, Корсара, Ла-ру, Манфреда як автентичні портрети їхнього автора, а його ліричні вірші як прямий щоденник. Від такого розу­міння творів Байрона був лише один крок до міфологізації його постаті, що й робила більшість читацького загалу.

Джордж Гордон Байрон народився 1788 р. в сім'ї, яка пишалася належністю до найстарших аристократичних родів Англії і чиї представники увійшли в історію країни, засідали в палаті лордів. Батько майбутнього поета не мав ані багатства, ані маєтностей. Він був легковажним улюб­ленцем жінок, гультяєм і гравцем. Його одруження з ба­гатою спадкоємницею, що закохалася в нього, не було вдалим. Розтринькавши гроші дружини, Джон Байрон по­кинув родину, коли малому Джорджу Байрону було лише три роки. Зрадливий чоловік і батько вів у Європі досить '

Англійський романтизм 319

сумнівний спосіб життя і рано помер, осиротивши двох малих дітей, бо мав ще дочку від першої дружини — Августу. Вже дорослою людиною Джордж Байрон був якнайтісніше зв'язаний із зведеною сестрою, він дуже любив її, вона стала йому найближчою людиною. Мати Байрона Катерина Гордон походила з шотландської знаті. Вона була жінкою примхливої вдачі, з різкими до хвороб­ливості перепадами настрою, глибоко нещасливою через свій невдалий шлюб. Вона обожнювала сина, але могла несправедливо гніватись на нього, що його дуже ображало і чого він не міг їй простити. Він її любив і жалів, та найкраще почувався здалеку від неї.

Перші домашні вчителі дали йому дуже мало. А зап­росити кращих мати не могла, бо жила вона на її батьків­щині в Шотландії на дуже обмежені кошти. Зміни на краще сталися раптово. Помер родич капітана Байрона і його син успадкував титул, маєтки родини, міг оселитися з матір'ю у найбільшому і найуславленішому з них Нью-стедському абатстві. Хлопцю в цей час виповнилося де­сять. Він дуже любив свій новий замок, охоче блукав його мальовничими околицями. Пізніше він присвятив Ньюстед-ському абатству чудові вірші, обидва є елегічним настро­єм: "Прощання з Ньюстедським абатством" та "Елегія на Ньюстедське абатство". В них він згадував славну і по­хмуру давню історію своїх предків, сумував через занепад колись пишного замку і висловлював впевненість, що те­перішньому власнику вдасться відновити родову честь.

В школі в Гарроу (1801-1805) та університеті (1805— 1808) Байрон з найбільшим бажанням вивчав історію та літературу. Це час створення його перших ліричних вір­шів. Найкращі з них народилися через юнацьку закоха­ність поета у сусідку по маєтку Мері Чаворт. Це було глибоке й тривке почуття, яке навчило Байрона кохати й страждати. Мері одружилася з іншим і це був страшний удар для закоханого, котрий залишив в його душі слід на довгі роки. Він присвячував поезії місіс Мастере, колишній Мері Чаворт, і тоді, коли його нові закоханості повинні були б стерти пам'ять про неї: "До Мері при одержанні її портрету", "Ти щаслива", "Станси до однієї леді, написаної при від'їзді з Англії", "До жінки, що запитала, чому я весною покидаю Англію". Про силу і справжність кохання до Мері є потрясаюче свідчення в іншому вірші — "Ти щаслива", де поет розповідає про свій візит у дім Мастер-сів, про ніжність до сина Мері, бо він дитя його колишньої

320

Англійський романтизм

Англійський романтизм

321

коханої, про те, що він не ставиться вороже до її чоловіка, свого щасливого суперника, бо той любить дружину. На­стрій цього твору перегукується з написаним пізніше лі­ричним шедевром Пушкіна "Я вас любил...".

Ранні ліричні твори різної тематики були об'єднані поетом у чотири збірки, які виходили друком в 1806-1808. Але в цілому ці твори близькі до поезії класицизму, яку Байрон дуже високо поціновував. У них є простота і щи­рість, сила почуттів, тон їх шляхетний і чистий, але вони ще мало оригінальні і за образністю, і за формою.

В 1809-1811 pp. Байрон здійснив велику подорож, по­бувавши в Португалії, Іспанії, Албанії, Греції і Туреччині. Враження від цієї подорожі лягли в основу "Паломництва Чайльд Гарольда". Дві перші пісні поеми (1812) мали гран­діозний успіх. Це було нове слово в англійській поезії, по-справжньому романтичний твір з новим романтичним героєм, якого національна література ще не знала. Байрон з почуттям гордості й радості записав у щоденнику: "Од­ного прегарного ранку я прокинувся і побачив себе зна­менитим".

Початок десятих років був для Байрона не лише часом поетичного тріумфу, а й спроб розпочати політичну кар'єру. В дні, коли Лондон захоплювався "Чайльд Га­рольдом", він виступив у палаті лордів, де відразу ж після досягнення повноліття посів успадковане місце. В палаті обговорювався проект біллю проти нищителів машин, тобто робітників, яких технічний прогрес, роблячи непотрібною ручну працю, прирікав на голодну смерть. Проект закону проти луддитів передбачав за знищення машин страту. В блискучій, ретельно обгрунтованій промові Байрон захи­щав робітників, розкривав причини їх зубожіння і виправ­довував бунтівні дії. Звертаючись до колег лордів, цей дивний аристократ запевняв: "Всі міста, завойовані вами, всі армії, яких змусили до втечі ваші полководці, все це навряд чи може радувати вас, якщо вашу країну стрясає внутрішній розбрат і вам доводиться посилати ваших дра­гун і ваших катів проти ваших власних співгромадян".

Через півтора місяця Байрон знову виступив з промо­вою у палаті з дуже болючого для країни питання пере­слідування католиків, а точніше, обстоюючи думку про необхідність толерантності в питаннях віри. Деякі тези обох промов звучать у наш час так актуально, начебто вони сформульовані сьогодні, а не майже двісті років тому. Однак парламентська діяльність Байрона не мала пози-

тивних наслідків. Лорди прийняли закони, які відповідали не вимогам розуму і справедливості, а їх власним вузько взятим інтересам. Байрон розчарувався в парламентській діяльності і назавжди від неї відмовився. Хоча те, про що він говорив у палаті, знайшло подальший відгомін в його художніх творах, зокрема в "Оді до авторів білля проти машиноборців", написаній гарячими слідами промови в палаті лордів і надрукованій анонімно в газеті "Морнінг кронікл" 2 березня 1812 p., а також в "Пісні для луддитів" (1816) і великих політичних та сатиричних поемах таких, як "Видіння суду" (1822), "Ірландська аватара" (1821), "Бронзовий вік" (1822). Названі поеми переконливо свід­чать про сталість політичних поглядів Байрона, його пос­тійний живий інтерес до актуальних для Англії й інших європейських країн проблем соціально-політичного життя, непримиренно критичне ставлення до властей, до будь-якого поневолення, до тиранів і тиранії. Думки, які обсто­ював двадцятичотирирічний парламентський промовець, зберегли для нього своє значення і тоді, коли він через десять років створював свої великі зрілі сатиричні поеми, працював над романом у віршах "Дон Жуан".

Якщо виступи Байрона в палаті не мали відчутних наслідків, то його успіхи в світі були приголомшливі. Зна­йомства з ним шукали, його ім'я було у всіх на устах. Жінки, як метелики на вогонь, летіли на уславленого поета-красеня. Тому Байрон вирішив одружитися. Його обранкою стала Аннабела Мільбенк, шляхетна панночка з заможної родини, обізнана в різних науках, дуже молода, наївна і одночасно самовпевнена, яка поставила собі за завдання перевиховати поета. Важко було знайти більш невідповідну пару. Вже напередодні весілля поет це від­чував, про це говорили й його друзі. Пророцтва дуже швидко здійснилися. Життя подружжя стає нестерпним. Через рік Аннабела з новонародженою дитиною їде до батьків. Як швидко з'ясувалося, кидає свого чоловіка на­завжди. І за життя поета, і через багато років після його смерті вона не щадила його честь і добре ім'я. Всі най-брудніші плітки про Байрона виходили з оточення Анна-бели.

Розрив між Байроном і його дружиною стався в сере­дині січня 1816 р. Через кілька місяців ситуація поета стала настільки нестерпною, що він вирішив на певний час покинути Англію. Він мав намір здійснити нову подо­рож, набратися нових вражень, перечекати, поки вщух-

322

Англійський романтизм

Англійський романтизм

323

нуть огидні плітки навколо його особи і повернутися. Але повернутися на батьківщину Байрону не судилося. У квіт­ні 1816 р. завершився англійський період творчості Бай­рона. Починався новий, багато в чому відмінний, — роки перебування в Швейцарії, Італії і Греції.

Перші тринадцять років творчості були багатим і плід­ним періодом у житті Байрона. На цей час припадає його рання лірика, твори навіяні першою великою подорожжю, передусім дві перші пісні "Паломництва Чайльд Гароль­да", парламентські виступи на захист луддитів та ір­ландських католиків і політичні вірші, зокрема цілий цикл, присвячений Наполеону Бонапарту, а також його услав­лені східні, або романтичні поеми, перша з яких "Гяур" (1813), задавала тон наступним і містила в собі основні принципи, характерні риси цих найбільш "байронічних" творів. Крім того, ще перед подорожжю в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію і Туреччину, Байрон написав гостро сатиричну поему "Англійські барди і шотландські оглядачі" (1809), в якій безжально висміював передусім своїх критиків, давав сповнену насмішки оцінку ультра-романтичним тенденціям сучасної йому англійської літе­ратури, захопленню фантастикою і містикою, оспівуванню середньовіччя. Найбільше дісталося романтику Сауті — поету-лауреату, в особі якого молодий Байрон таврував схиляння перед монархом. Багато з того, що автор сатири писав про відомих поетів, було несправедливим і надто різким, але розгніваний лорд у такий спосіб не лише мстився за несправедливу і теж різку критику, а й вті­лював свої художні принципи, які в цей час були ще досить близькі до просвітительського класицизму, при­наймні щодо форми. І в цій поемі, і в творі, що її безпо­середньо продовжував — поетичному трактаті "На теми з Горація" (1811) Байрон спирався на сатири Драйдена і Попа. Взагалі варто наголосити, що романтик Байрон ні­коли не поривав остаточно з традиціями англійської кла­сицистичної поезії і шанував своїх попередників часто більше, ніж своїх сучасників.

По-справжньому романтичним твором були не ранні ліричні вірші поета, а вже перші пісні "Паломництва Чайльд Гарольда". Над поемою Байрон працював кілька років. Він розпочав її ще під час подорожі під враженням побаченого в Іспанії та Греції. Завершивши перші дві пісні в Англії і видавши їх у 1812 p., автор не полишав, пра-

цюючи і над іншими творами, виконання свого вели задуму. У Швейцарії в 1816 р. він написав третю пісн Італії в 1817 р. — четверту. Вони були видані відпов в 1817 і 1818 pp. Між ранніми і пізнішими пісня» суттєва відмінність. Роки, що пролягли між їх написан були насичені великими подіями європейської істо] драматичним досвідом особистого життя поета. Але,: третя і четверта пісня написані Байроном у роки вигна їх слід розглядати разом з першими двома, щоб не ривати цілісний за авторським задумом твір.

Згідно із своїми класицистичними уподобань
Байрон використав популярну в попередників спе
рову дев'ятирядкову строфу з її гнучким п'ятистое
ямбом (дев'ятий рядок шестистопний) і міцним риму
ням (abab bcbcc). Ж ан рові осо б ливості поеми дозволь
вШІ^СДИ-Ц^до^ліроепічноГо П бёТичного щб^ённика под
жі. Герой поеми, чиї враження і почуття, спостережу
і роздуми, спогади і пр игоди складають її зміст, моле
аристокв ах»_глиба.иэо8чарсшааий у своєму сусшлТїстІЗг,
якого він тікає в інші краї, там шукаєТїе^иманбГприроди,
щирих і чистих людей, неспотворене буржуазною цивілі­
зацією життя, гармонійну красу. Він схильний до саморе-
флексії, скоріше замріяний меланхолік, ніж активний
учасник навколишнього життя. Байрон сам вказував, що
багато віддав своєму героєві з власної біографії і духовного
досвіду. Але це ліричний герой, не ідентичний в усьому
своєму авторові, він окрема і відмінна особистість, хоча і
схожа із своїм творцем типологічно. Про це свідчить хоча
б те, що автор часто перебирає на себе право висловлю­
вати думки з приводу тих чи інших подій або явищ, а в
двох останніх піснях майже зовсім відсуває героя на мар-
гінез оповіді, начебто забуваючи про нього. Нов аторським
було в поемі оце дво голосся ліричного висловлегіНЯ. Майж"е~
ннїїимП'НТ НеЬёхоДИ від одного голосу до іншого, або орга-
н ]чне злиття обох, коли автор і герой майже не відрізня­
ються один від одного^ "~**~*~~*"'—*■ ™"~~

Чайльд "Тарольд охоплений світовою скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини цієї скорботи досить тьмяні, підґрунтя самотності — непрояснене, роз­чарування у батьках, друзях, коханій — надто загальні: "Не жаль минулого мені, І море не страшить. // Нема у рідній стороні // За ким мені тужить. // Один! Один! Кругом вода, // Вода без краю й меж... // Ніхто мене там не згода, // І я — нікого теж. // Лиги пес

Англійський романтизм

завиє. А мине // В розлуці кілька літ, // Він, вірний іншому, мене // Порве біля воріт. // Вперед, корабле мій, лети, // Морську глибінь долай! Примчи у будь-які світи, // Але не в рідний край." (Переклад Д. Паламар­чука).

Ці рядки пісні героя, включені ВІЗ строфу першої пісні поеми, мабуть, найвідоміші з усіх її рядків. Вони відзна­чаються такою ліричною силою, такою тугою і безнадією, що хвилювали серця багатьох молодих європейських ро­мантиків і викликали багато наслідувань. Наприклад, та­кий вірш раннього Пушкіна, як "Погасло дневное светило" за почуттям і думкою прямий їх переспів: "Лети, корабль, неси меня к пределам дальним // По грозной прихоти обманчивых морей, // Но только не к брегам печальным // Туманной родины моей..."

Розчарований юний Чайльд Гарольд, який попри всю свою молодість вже пізнав життя з його пристрастями, грішним коханням і зрадами, зневірений і пресичений, імпонував молодим інтелектуалам початку століття, які відчували схожі почуття і бачили в ньому своє художнє відображення. Романтичне світосприйняття стояло на по­рядку денному, Байрон знайшов для нього адекватне вті­лення. Інтерес для англійських і зарубіжних читачів складав не лише головний герой, його почуття і думки, висловлені з величезною ліричною силою і сугестією, а й картини життя тих країв, у яких побував молодий ман­дрівник. Він не учасник подій, що відбуваються в спусто­шеній наполеонівським нашестям Іспанії, або поневоленій Османською імперією колись прекрасній і героїчній Греції. Він'лише їх спостерігає, але спостерігає уважно і пильно, висловлюючи разом з автором своє захоплення героїчним іспанським народом, його сміливою, мужньою і веселою вдачею; життєрадісністю, вмінням по-справжньому кохати і хоробрістю гарних іспанок, що разом з чоловіками б'ють­ся з ворогами "за незалежність вітчизни. Або роздумує про величне минуле Греції, колиски великих героїв і мудрих мужів античності, творців підвалин європейської культури і мистецтва, і сумує про її жалюгідне сьогодення, бачачи омріяну країну пригнобленою, зруйнованою, пограбованою, приниженою, а її синів заляканими і пасивними.

Разом із своїм автором герой замислюється над прим­хами історії, намагається зрозуміти причини занепаду ко­лись великих країн, як Греція, злиднів, пригнічення, які панують у Португалії або тій же Греції, вбачаючи в не-

Англійський романтизм 325

щастях народів наслідки нескінченних воєн, релігійних і соціальних конфліктів. Його хвилює думка про залежність людини від сил, що стоять над нею, про нетривкість люд­ського щастя. Байрон слідом за просвітниками вбачав при­чини сус пільного зла і нещасть у гям_Ш людині, її "РПГВЬ

іміиіги—пицц—_1wrnr~.і'мігічиигдімгиі—"— ■ ------------------ ------------------------------ •. —»-,„.. '-. ■ „

ближніх, схильності принижуватися перед владою і багат-ством, ооЯРШсИг

Іноді він схильний однак вбачати нещастя країн і народів у злому фатумі, фатальному збігу обставин, які не залежать від волі людей. Але поряд з такою фаталіс­тичною і загалом песимістичною думкою в поемі звучить і переконання в необхідності і можливості боротьби проти тиранів і загарбників, приклад якої поет бачить у мужніх діяннях іспанців, у волелюбності хоробрих борців Албанії. Таким чином, погляди Байрона на роль людини в історії віддзеркалюють суперечності часу. З одного боку, розча­рування в ідеях просвітителів і наслідках Французької революції, з іншого — заперечення тотального песимізму щодо можливостей окремих індивідів і цілих народів впли­вати на хід історії. Можна назвати точку зору Байрона "героїчним бунтівним песимізмом". Існує об'єктивний істо­ричний процес, незалежний від людини, однак вона не повинна підкорятися йому, а мусить з усією силою і волею виступати проти зрадливості долі, проти ворожого їй сві­ту, хай навіть і без переконаності у своїй перемозі.

"Паломництво Чайльд Гарольда" було новаторським твором завдяки своєрідному сполучен ню епічно№ 1' ліуйч-" " ного елементів, за переваги останніх. Навіть, "здавалося б, об'єктивні картини побаченого в різних країнах, сцени національного життя, відтворення національних характе­рів, розмаїті пейзажі тощо — все пройнято ліричним почуттям поета, забарвлено його особистим ставленням, його захопленням або гнівом, симпатією або відразою.

Написані в Швейцарії та Італії дві останні пісні поеми особливо повно передають думки і почуття Байрона, який насправді відмовившися від посередництва вигаданого ге­роя, говорить від власного імені. Зображення країн, про які йшлося у перших піснях, доповнюється розповіддю про Бельгію і особливо Італію, чиє жалюгідне існування під владою загарбників викликає в поета глибокі роздуми про славну історію і велику культуру країни і знову приводить його до закликів боротися за свободу батьків­щини Цезаря і Брута.

Англійський романтизм

Між 1813 і 1816 роками Байрон створив цикл поем, так званих східних або романтичних. Саме вони утвер­дили уявлення про суто романтичного байронічного героя, започаткованого образом Чайльд Гарольда. Це лірико-епічні твори "Гяур" (1813), "Абідосська наречена" (1813), "Корсар" (1814), "Облога Коринфа" (1816), "Паризина" (1816). Ще дві поеми приблизно того ж обсягу з драматич­ним сюжетом і сильним ліричним забарвленням були на­писані пізніше. Це "Мазепа" (1818) і "Острів" (1823), але вони суттєво відрізняються від щойно названих і про них ітиметься далі. Близький за постаттю головного героя і твір, який сам Байрон назвав "щось на зразок поеми у діалогах (білим віршем) або драми". Це "Манфред", що його традиційно відносять до драматичних творінь поета, хоча автор сам вважав цю річ "зовсім не придатною для сцени". Однак "Манфред", попри всю очевидну близькість до східних поем, має настільки серйозні відмінності від них, що його треба розглядати окремо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: