АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 8 страница

У 1821-му — році найвищого підйому і поразки руху карбонаріїв — Байрон у Равені написав "Каїна". Ця міс­терія належить до його найвідоміших творів і найчастіше перекладалася іншими мовами, зокрема українською. Се­ред українських перекладачів великої релігійної драми англійського художника були Іван Франко і Леся Українка (уривок з першої дії), Олександр Навроцький, Євген Тим­ченко, Юрій Корецький і Микола Кабалюк. Містерія за­хоплювала грандіозністю масштабів, універсальністю у постановці проблеми добра і зла та провини за те, що воно існує на землі і рід людський опинився у скверні, титані-змом істинно прометеївського характеру головного героя, його новаторською парадоксальною трактовкою. Біблійний Каїн — перший убивця на землі, що несе на чолі страшну печать свого невибачального злочину, бо підняв руку на єдинокровного брата, — в містерії Байрона людина, спов­нена найглибшого співчуття і жалості до людей за їх страждання у земній юдолі, на які їх прирік небесний владика. Конфлікт між Каїном і Авелем виникає не через заздрість першого до другого (бо Господь не прийняв його жертви, а офіру брата прийняв). А через те, що Каїну огидна улеслива покора брата і те, що він приносить Богові криваву жертву. За Байроном, Каїн вбиває Авеля випад­ково, намагаючись зруйнувати його опоганений кров'ю ві­втар. Та письменник не виправдовує свого бунтівного героя. Прагнучи справедливості і милосердя, він завинив у найжахливішому злочині і виправдання йому нема. По­ставши проти зла, він сам став його знаряддям. Борючись проти Божої кари людям за гріхи — смерті, він її приво­дить у світ. Богоборець і тираноборець терпить поразку у своєму зухвалому повстанні проти вищих за нього сил, самотній, сповнений безмежного страждання за скоєний ним злочин, він відходить, проклятий людьми і Богом, у безвість, у "мертвий край на сході". Його супроводжує лише віддана йому дружина Ада з дітьми. Містерія закін­чується словами: "Ада: — Мир йому (тобто Авелю). Каїн: — А мені?". В драмі діє ще один бунтівник — це грішний ангел Люцифер, що теж колись повстав проти тиранії неба, який веде з Каїном напрочуд глибоку філо­софську розмову про життя і смерть. Обидва вони праг-

нуть свободи, пізнання, ненавидять смерть і покору. Та коли Люцифер пропонує Каїну вклонитися йому як Богу, гордий син Адама відхиляє саму можливість схиляння перед будь-ким.

Твір Байрона часто розглядали однолінійно як антире­лігійний, поза його філософією, складною діалектикою — добра і зла, життя і смерті, бунту і покори, злочину і кари. Жоден з центральних персонажів драми не є кимось ці­лісним, в ньому живуть і борються протилежні почуття і думки. Не випадково Байрона в його час вважали великим психологом. Він зумів відчути і показати в своїх найзна-чніших творах суперечливість людської душі те, що піз­ніше стане однією з головних тем художньої літератури. І шлях від "Каїна" до трагічних героїв "Злочину і пока­рання" або "Братів Карамазових" зовсім не гіпотетичний, а цілком природний.

Починаючи з 1818 р. Байрон працює над своїм великим романом у віршах "Дон Жуан". Він усвідомлює значення романної форми для свого часу і шукає сполучення поезії з її невичерпними можливостями і виробленого в прозі жанру. "Дон Жуан" розкриває нові можливості поєднання лірики і епосу, оновлення епічної форми, її осучаснення. Одночасно Байрон послідовно підсилює реалізм оповіді так, що після ще дуже близьких до естетики романтизму перших пісень "Дон Жуана" наступні набувають все більш реалістичного характеру. Час праці над романом у вір­шах — це' і час створення Байроном великих сатиричних творів, віршів та поем, і дух сатири, іронії, ущипливого гумору і жартівливої насмішки віє над сторінками "Дон Жуана". З першої пісні, де йдеться про романтичну юність Жуана, автор начебто полемізує із власними романтични­ми творами, малюючи походеньки героя в іронічному й веселому ключі, позбавленими будь-якої глибини чи та­ємничості, цілком банальними і приземленими, хоча певні повороти сюжету могли за іншого до них ставлення бути вирішені у стилі східних поем.

Заспівом, у стильовому відношенні, до "Дон Жуана" була завершена у тому ж початковому для роману 1818 р. поема "Беппо". Октави комічної "венеціанської повісті" своєю легкістю, витонченістю, місткістю прокладали шлях глибоким і грайливим, серйозним і сповненим жартівли­вості, безмежно багатим і розмаїтим октавам "Дон Жуана", таким прозорим, афористично мудрим і чітким, таким невтомним і крилатим, що вони не мають собі рівних в

340

Англійський романтизм

Англійський романтизм

341

усій версифікаторськи блискучій поезії Байрона. І тема­тично "Беппо" з його дотепною оцінкою суспільної моралі, звичаїв, ставлення у вищому суспільстві до "священних" уз шлюбу передував "Дон Жуану". Але все в першій поемі було надто легким, карнавальним, не лише тому, що події відбувалися під час венеціанського карнавалу, а й за за­гальним настроєм. А другий твір значно ширший за охо­пленням подій, за матеріалом, за ідейною значимістю. Попри всю свою іронічність, це серйозне критичне і реа­лістичне дослідження важливих проблем історії і сучас­ності. Передусім сучасності, хоча події і відбуваються в останні десятиліття XVIII сторіччя.

Слідом за Вальтером Скоттом Байрон обирає героєм свого історичного (принаймні за основними подіями і відо­мими постатями історії) роману молоду людину, яка нічим особливим від інших дворянських легкодухих недоростків не відрізняється. Доля жбурляє його з однієї авантюри в іншу але так, що він опиняється як пасивний учасник, або краще сказати, мимовільний свідок у епіцентрі важливих політичних, воєнних подій, або перебуває у вищих сферах таких іноземних країн, як Росія чи Англія. Як це було з Чайльд Гарольдом, автор супроводжує свого героя, з яким на цей раз не має нічого спільного, його нерівними жит­тєвими шляхами. Він коментує його думки і вчинки і часто вдається до власних міркувань, спостережень, роздумів, поглиблюючи загальне ідейне звучання твору, який міг би лишитися надто поверховим, якби автор обмежився пог­лядом на світ свого не дуже мудрого героя. Герой не має по суті нічого спільного із своїм тезкою, великим споку-сителем жінок, крім іспанського походження, яке теж не треба приймати серйозно. Він молодий європеєць взагалі і його "іспанскість" — своєрідна форма очуження, яка дає йому можливість дивитися на все трохи з відстані як чу­жинцю в тих країнах, куди він потрапляє після ранньої юності в Іспанії. Щодо жінок, то вже давно помічено, що не він їх причаровує, а вони його досить агресивно спокушають. Пригоди Дон Жуана, викладені в романі послідовно, і самі по собі складають цікавий авантюрний сюжет. Тра­диції романного жанру вимагали в цей час обов'язкової більш-менш захоплюючої стрункої фабули, публіка вияв­ляла інтерес насамперед до пригодницьких творів і творів про подорожі. Байрон враховував інтереси своїх майбутніх читачів і додержувався, принаймні у зовнішній канві опо­віді, принципів популярного роману. Як у романах про-

світницького реалізму, життєвий шлях героя простежу­ється від самого зерня. — Навчання і виховання героя під керівництвом високоосвіченої матусі, великого "педагога" і дуже суворої моралістки. Та незважаючи на всі зусилля побожної донни Інес, шістнадцятирічний Жуан вступає у любовний зв'язок з одруженою жінкою. Щоб пригасити скандал, юнака посилають подорожувати. Потрапивши пі­сля аварії корабля на пустельний берег одного з грецьких островів, герой стає об'єктом ніжного піклування чарівної Гайде — дочки пірата. Молоді закохуються один в одного, та батько перешкоджає невідповідному, на його погляд, шлюбу улюбленої дочки і продає Жуана в рабство. Одяг­неного в жіночі шати юнака купують для султанівського гарему. Виникає досить двозначна ситуація, бо султан закохується в нову наложницю. Юнакові, після пікантних пригод з дамами гарему, вдається з їхньою допомогою втекти. Він опиняється біля Ізмаїлу, який штурмують війська Суворова, стає героїчним учасником штурму на боці російської армії і генералісимус надсилає з ним ре­ляцію про перемогу і взяття Ізмаїлу до Катерини II у Петербург. Імператриця обирає гарненького юного іспанця своїм черговим фаворитом. Щоб позбутися небезпечного суперника, Жуана посилають з дипломатичною місією че­рез Німеччину і Бельгію до Англії. В Англії він стає своєю людиною у лондонському і провінційному аристократич­ному суспільстві. Закручується чергова любовна інтрига молодого гультяя з чужою дружиною. В середині розповіді про неї оповідь обривається. Про те, що. мало далі відбу­ватися з героєм, Байрон писав своєму видавцеві Меррею: "Моя думка полягала в тому, щоб Дон Жуан відбув подо­рожі по Європі, витримав різні облоги, битви і пригоди, а потім закінчив, як і Анахарсіс Клоотц (німецький барон, учасник Французької революції — авт.), участю у Фран­цузькій революції".

Автор "Дон Жуана" сам наголошував на тому, що го­ловне для нього не пригоди героя, які є лише приводом для того, щоб показати "смішні сторони суспільства" різ­них країн. І це йому вдалося якнайкраще. Хоча через хворобу і смерть Байрону не вдалося закінчити роман, вже те, що було надруковано, викликало захоплені відгуки найвідоміших колег автора, на чиїх смаку і знанні пред­мета можна було покластися. Шеллі писав: "Поема здій­снює мої давні мрії про такий твір, який був би цілком новим, тісно пов'язаним із своїм сторіччям і виблискував

342

Англійський романтизм

Англійський романтизм

343

би красою". Він побачив у "Дон Жуані" головне — його новаторський характер, гостроту критики сучасного су­спільства, а не розповідь про історію, нарешті, його високі естетичні якості. Начебто продовжуючи оцінку Шеллі, Вальтер Скотт наголошував: "Байрон у своїй поемі не полишив недоторканим жодного явища людського життя... Він у ній такий розмаїтий, як сам Шекспір". А патріарх європейського красного письменства Гете, який високо поціновував особистість і творчість Байрона, увічнивши його образ у другій частині "Фауста", називав "Дон Жуа­на" "безмежно геніальним творінням, з ненавистю до лю­дей, яка доходить до найсуворішої жорстокості, з любов'ю до людей, котра досягає глибини найніжнішої симпатії". Безумовно, всі ці захоплені відгуки були викликані не авантюрною інтригою, не дотепно і відверто показаними численними любовними пригодами героя, хоча вони також становили під блискучим і витонченим пером автора ве­ликий інтерес, а панорамним зображенням життя Європи, в країнах якої несвобода, тиранія панують на всіх суспіль­них рівнях — від родини до парламенту чи двору. У висвітленні проблеми політики, філософії, мистецтва та науки, етики і моралі тощо велику роль відіграють чи­сленні авторські відступи — жагуче актуальні, дотепні, іронічні, часто сповнені сатиричної злості.

У поемі Байрон начебто підбиває попередні підсумки своїх роздумів про долю людини і суспільства, у концен­трованій формі висловлює вже не юнацькі, а зрілі, вива­жені думки про все, що його хвилює як мислителя і людину свого часу. Це думки поета, виражені у поетичній формі, але вони сформульовані з ясністю прихильника раціоналістів і скептиків, іронічних критиків феодалізму і монархії, церкви і суспільної моралі з XVIII століття. Він начебто продовжує в новий час, в своїй власній манері сатиричну критику просвітників, знаходячи для себе нові цілі для висміювання і розвінчування, породжені зокрема буржуазною практикою власної доби.

Проблема рецепції творів Байрона в Україні дослідже­на досить повно. Ще в двадцятих роках Павло Филипович готувався написати велике дослідження про Байрона, зо­крема про те, як його перекладали українською мовою, як його творчість відгукнулася в Україні. На жаль, він заги­нув, не встигнувши здійснити цей великий задум, напи­савши лише дві розвідки про "Каїна" Байрона (1925) і про легенду Івана Франка "Смерть Каїна" (1924), де йшлося і

про твір англійця. Значно пізніше, у 70-х роках, цією темою зайнявся молодий дослідник Дмитро Кузик, чия праця "Байрон в українській дожовтневій літературі" (1977), яка покищо лишається рукописом дисертації, дає майже вичерпну характеристику і скрупульозний аналіз усіх перекладів творів Байрона, здійснених у XIX столітті.

В серії "Класики зарубіжної літератури" видавництва "Дніпро" вийшла книжка Соломії Павличко "Байрон" (1989). Цей нарис життя і творчості, написаний на сучас­ному рівні літературознавчої науки, дає зокрема у стислій формі глибоку характеристику інтересу найбільших худо­жників України до автора "Каїна" і "Дон Жуана". Цікаві міркування С. Павличко про знайомство Тараса Шевченка з поезією Байрона і можливими сильно трансформованими впливами цієї поезії на Кобзаря. Як писав у своїй статті про автора "Каїна" Павло Филипович. "... У деяких Шев-ченкових поемах, в яких Драгоманів побачив криваві ефекти і мелодраматичність (наприклад, "Відьма" і інші), безперечно можна помітити далекі відгомони Байронових східних поем; Шевченко також уживає ліро-епічної мане­ри, прийомів емоціонального характеру — закликів, запи-таннів, повторень і т. п."

У другій половині XX ст. були здійснені численні пе­реклади творів Байрона українською мовою. Серед них слід відзначити особливо плідну працю Миколи Кабалюка, котрий переклав "Каїна", "Шильйонського в'язня", уривки з "Дон Жуана"; Дмитра Паламарчука, завдяки якому з'я­вився томик ліричних поезій, де представлені найвідоміші вірші Байрона, твори любовного, медитативного, сатирич­ного характеру, політичні пісні та епіграми тощо. Нарешті, маємо повного "Дон Жуана" українською мовою, який звучить так вільно і невимушено, що не помітні зусилля перекладача і текст читається як оригінальна блискуча поезія. Автор перекладу Сава Голованівський кілька ро­ків відшліфовував цей шедевр англійського митця, в яко­му 1889 строф і кожна насичена змістом, перлиться афоризмами і крилатими словами, захоплює багатством рим, їх точністю і повнозвучністю.

344

Англійський романтизм

Англійський романтизм

345

4.6. ПЕРСІ БІШІ ШЕЛЛІ (1792-1822)

"j^ тріумвіраті англійських романтиків молод-/^шої генерації Персі Біші Шеллі посідає се­рединне місце. За віком він був молодший Байрона на чотири роки і старший Кітса на три. З Байроном його зв'язували дружні стосунки. Певний час у вигнанні вони жили поруч, спілкувалися щодня, деякі ідеї молодшого мали певний вплив на старшого, хоча обидва не сприйма­ли один одного некритично. Надто близьке знайомство втомлювало Байрона через піднесений ідеалізм, містичні поривання, високоморальні повчання Шеллі (про що він писав у своїх листах). А Шеллі разом із дружиною зовсім "по-сусідськи" негативно оцінював певні риси характеру Байрона, його поведінку тощо. Духовна, естетична близь­кість не виключала невдоволення обох людськими якостя­ми один одного. Це зрозуміло. Надто різними були ці-.великі індивідуальності, надто суверенними, щоб сприй­мати одна одну без застережень. Та у свідомості нащадків відмінності згладилися, а спільне виступило виразно і чі­тко. Схожість долі, бунтівничість, пристрасне заперечення всього, що сковує волю і свободу особистості, всіх видів тиранії, пригнічення, визиску людини і народів, прагнення присвятити себе визволенню людства, найглибший ліризм тощо, — все це на рівні узагальнення зближує цих таких різних людей і поетів.

Щодо Кітса, то на відміну від Байрона, який не зро­зумів масштаби його таланту, досить зневажливо відіз­вався про поезію цього юного плебея, Шеллі оцінював творчість Кітса дуже високо. Прагнув тіснішого спілку­вання, яке не здійснилося саме через плебейську гордість молодшого. Інтерес Шеллі до Кітса був обумовлений і тим, що вони мали спільних друзів, ідейних наставників в особі Лі Гента та Вільяма Хезлітта й друкувалися на сторінках одного й того ж радикального журналу "Екзе-мінер". Як захоплювався Шеллі поезією Кітса, яким ху­дожником його вважав, свідчить його великий твір, і за обсягом, і за естетично-ідейною вартістю, написаний під враженням ранньої смерті геніального лірика — "Адона-їс". Є і вражаюче трагічне свідчення його ставлення до творчості Кітса. Коли після загибелі Шеллі під час штор­му на морі було знайдено на березі його мертве тіло, в кишені його одягу лежав томик віршів Кітса, подарова-

ний автором. За цією книжкою ідентифікували особу по­мерлого.

Творчість Шеллі досить грунтовно вивчали не лише у нього на батьківщині, а й у Росії і особливо в Радянському Союзі. Радянські дослідники творчості англійського худо­жника, автори передмов до різних видань його творів наголошували передусім на зрілій і беззастережній рево­люційності поета,його глибокій соціально-політичній кри­тиці існуючого в Англії устрою, законів буржуазного світу, його пророчих поглядів у майбутнє, проголошенні прийде­шньої запеклої класової боротьби і створення нового світу на засадах соціальної справедливості, рівності та братер­ства. Його творчість розглядалася як ланка в ідейному розвитку між ідеями Французької революції і марксизму. При цьому завжди посилалися на висловлення Маркса і Енгельса, які високо цінували Шеллі саме за його рево­люційність і критику капіталізму. Художній бік творів поета при цьому залишався у тіні, ліричні звуки його поезій заглушали гучні удари революційних барабанів і цимбалів.

Було б неслушним, навіть дивним заперечувати ідейну-наснагу поезії Шеллі, його революційність і соціальний критицизм. Ідеалістично-утопічні уявлення Шеллі про шляхи і можливості перебудови світу на гуманних і гар­монійних засадах, про велетенську роль поетів-пророків і проводирів своїх народів — він втілив у багатьох художніх творах і теоретико-публіцистичних статтях, зокрема сво­єрідному маніфесті революційно-романтичної свідомості "На захист поезії" (1821). Начебто підсумовуючи викладені раніше думки про поезію і літературу взагалі, про покли­кання поета, він писав:

"Поезія справді є щось божественне. Вона одночасно центр і коло пізнання; те, що обіймає всі науки і до чого всі науки відносяться. Вона одночасно коріння і цвіт всіх інших систем та ідей, з неї все випливає і все нею прикрашене... Що було б з доброчесністю, з любов'ю, з патріо­тизмом, з дружбою; яким би був прегарний світ, що в ньому ми живемо; що було б з нашою розрадою по цей бік могили і нашими сподіваннями — по той, якби Поезія не підносилася у височінь, щоб принести світло та вогонь з тих вічних областей, куди ніколи не наважиться злетіти розрахунок на своїх совиних крилах?.. Поезія — це запис найкращих, найщасливіших миттєвостей, котрі було дано пережити найщасливішим і найкращим розумам... Поезія у такий спосіб робить безсмертним усе, що є в світі кращого, найгарнішого... Поезія рятує від загибелі відблиски божественного в людині... Поезія знищує прокляття, яке прирікає нас підкорятися випадковості вражень, що нас оточують... вона створює для нас нове буття у нашому існуванні... Вона змушує нас відчувати те, що ми сприймаємо розумом, і малювати в уяві те, що ми знаємо; вона

346

Англійський романтизм

Англійський романтизм

347

створює знову цей нескінченний світ, знищений в нашому розумі постій­ним повторенням вражень, котрі стають стертими... Найнадійнішим про­вісником, супутником і спостерігачем пробудження великого народу до праці, що змінить на ліпше погляди та інституції, є Поезія... Поети являють собою жерців нежданого натхнення, це — люстра, які відбива­ють велетенські тіні, що їх майбутнє кидає у сьогодення; слова, котрі самі не розуміють свого значення; сурми, що звуть до бою, і не відчува­ють власного хисту надихати; сила, яка лишається нерухомою, але рухає інших. Поети — це невизнані законодавці світу".

Звичайно, це не наукове, а суто поетичне визначення поезії, її божественного покликання і безмежної сили. Це насправді вірші в прозі про художню творчість і покли­кання митця. їх можна перевести в інший регістр, викла­сти мовою літературознавства, естетики, філософії, навіть політики. І це робилося неодноразово. Але саме у перво­зданній формі думки Шеллі, викладені в етюді чи есе "На захист поезії", мали великий вплив на багатьох митців різних країн напередодні буржуазної революції 1848, так званої "весни народів". Ми знайдемо відгомін ідей і навіть образів Шеллі в творах німецьких, французьких, угорсь­ких, іспанських письменників. Не випадково молодий ан­глієць твердив, що поет у своїх творах відлунює дух часу. Він зумів це зробити у своїй соціально-політичній поезії і захопити своїм прикладом письменників 30-40-х років.

Філософсько-естетичні погляди Шеллі складалися на основі теоретичних праць Вордсворта і Колріджа, а точ­ніше, на основі англійської інтепретації ідей німецьких філософів, зокрема Канта, і письменників німецького ро­мантизму. Його соціально-політичні переконання значною мірою формувалися завдяки знайомству з ідеями Великої французької революції, завдяки впливу творів і особисто­сті Вільяма Годвіна, соціального мислителя і письменника, чиїми учнями і послідовниками були англійські радикали. Вплив Годвіна на Шеллі підсилювався ще й завдяки шлю­бу поета з дочкою мислителя — Мері, яка поділяла ос­новні ідеї своїх батька і матері — поборниці жіночого рівноправ'я Мері Волстонкрафт. Багато чим у становленні свого ідейного світу Шеллі завдячував старшим колегам і друзям Лі Генту і Вільяму Хезлітту, їх друкованому ор­гану "Екзамінер", який був для нього джерелом інформації і де він міг публікувати свої твори. Та й громадянська активність поета, який їздив по Англії та Ірландії, на власні очі бачив важке становище простих людей, робіт­ників, ремісників, селян, виступав як агітатор перед ір­ландськими патріотами, підбурюючи їх проти британського

поневолення, — все це також сприяло зміцненню воле­любних, антибуржуазних, антимонархічних, богоборчих тенденцій у творчості поета.

У світогляді Шеллі було багато суперечливого, еклек­тичного. Дивного-в цьому нічого нема. І в своїй філософії, і в своїх політичних ідеях він був не вченим і не політиком. Більшість того, що він сповідував, було запозичене ним у інших мислителів, до того ж, так би мовити, з других рук, бо, скажімо, Аристотеля, Платона або Канта він у першо­джерелах не вивчав. Власними були та пристрасть і ху­дожня міць, з якими Шеллі обстоював радикальні ідеї.

Якими б не були витоки уявлень поета — про історію людства, його сучасне становище і його майбутнє, про людину, її можливості, її одвічну неспотворену позитивну сутність, про завдання і роль митців, передусім поетів у перетворенні людського і державного життя на засадах правди, краси, гармонії, щастя, про багатство і бідність, про віру, релігію, церкву тощо, — всі ці уявлення досить послідовно втілювалися у творах поета і його людській поведінці. Його переконання зазнавали певних змін, ли­шаючись однак у своїй основі піднесено романтичними, ідеалістичними й утопічними, що не позбавляло їх при­надності для поколінь революційно і волелюбно настроє­них молодих людей. Особистісь поета називали магнетичною, підкреслюючи його могутній вплив на оточення.

У характері Шеллі було багато привабливих рис, та однією з найпривабливіших була його послідовність в об­стоюванні власних принципів. Це переконливо демонструє короткий і бурхливий життєвий шлях поета. Він народив­ся в багатій аристократичній родині з давніми консерва­тивними традиціями. Дитинство провів у маєтку батька Філд-Плейс в графстві Сассекс серед прегарної природи східної Англії. Вже в ранньому дитинстві виявив художню обдарованість, чудово оповідав вигадані цікаві історії і навіть складав перші віршики. Як і слід нащадку аристо­кратичного роду, майбутньому баронету, Персі потрапляє до найпривілейованішого Ітонського коледжу — навчаль­ного закладу, в якому до наших днів готують державну еліту країни. Звиклий до простору і волі батьківського маєтку фантазер і мрійник, жвавий, запальний, щирий і гордий опинився в школі-казармі з паличною дисциплі­ною, під началом суворих і жорстоких вчителів, серед озлоблених муштрою і побиттям учнів. Мабуть, саме тут народився в ньому гнівний протест проти всілякої тиранії

348

Англійський романтизм.

Англійський романтизм

349

й несправедливості, жага свободи й незалежності не лише для себе, а й для всіх.

Він обстоював свої права як особистості з такою при­страстю та люттю, що його прозвали у коледжі "шаленим Шеллі". Його по-дитячому жорстоко цькували співучні, доводячи до приступів безсилого й нерозсудливого гніву. Однак у коледжі були і гуманні освічені вчителі. Один з них, доктор Лінд, людина, що таємно сповідувала найра-дикальніші переконання, була прихильником французь­ких просвітителів і революціонерів, прилучив свого зовсім юного учня до дорогих для себе ідей. Ці ідеї знайшли в душі Персі родючий грунт і почали бурхливо розвиватися в його ранній творчості. Ще зовсім хлопчиськом він вже багато пише, і не лише поезії, а й романи. Через рік після вступу в Оксфордський університет дев'ятнадцятилітній Шеллі був уже автором двох романів і збірки віршів. Взагалі він і пізніше писав дуже легко і швидко, працював у різних жанрах: поеми, оди, ліричні поезії, гімни, станси, пісні, послання — це в поезії; публіцистичні статті, есе, етюди — в прозі; драматургічні твори. Його працьовитість і плідність дивовижні, особливо, якщо взяти до уваги досить рухливе життя, насичене найрізноманітнішими по­діями, зустрічами, переживаннями, часто вельми похму­рими і сумними, яке вів поет до самої своєї загибелі.

Перебування в Оксфорді було нетривалим. У стінах цього консервативного навчального закладу Шеллі знай­шов серед студентів і викладачів людей радикальних пе­реконань. Разом із своїм колегою Хоггом він бере участь у кампанії за звільнення із в'язниці ірландського патріота Фінерта, закликає відновити діяльність радикальної пар­тії, видає збірку політичних віршів "Записки царевбивці" (1810), авторство якої приписує пралі Маргарет Нікольсон, яка вчинила замах на короля Георга III. Ще дуже далекі від досконалості вірші за думками, в них викладеними, гостро протистояли офіційній мілітаристській доктрині ан­глійської монархії. Ще більш обурливою для університет­ського керівництва була анонімна брошура "Сповідь атеїзму", яку зухвалий молодик надіслав членам вченої ради свого поштивого навчального закладу. Авторство бу­ло легко розкрито і Шеллі за вільнодумство й образу релігії виключили з університету. Та цим його прикрості не закінчилися. Батько юнака побачив, що його сподівання на сина як продовжувача традицій родини, майбутнього серйозного політика, опору трону марні. Шеллі не лише

не злякався ректорського покарання, а й укріпився у своїх крамольних ідеях і навіть намагався переконати в них батька. Той заборонив синові з'являтися в рідному домі і обмежив свою матеріальну допомогу дуже скромною су­мою. Та й ту невдовзі було припинено. Повний розрив із сім'єю, позбавлення права на величезний родинний спадок були викликані конче нерозважливим кроком палкого юнака. Він одружився з шістнадцятилітньою дочкою кор­чмаря Гаррієт Вестбрук, прагнучи врятувати її від тиранії батька і мріючи виховати з неї ідеальну дружину, друга і соратника.^ Дуже швидко Шеллі зрозумів, що вельми помилився. Його родинне життя склалося нещасливо. Зу­стрівши на своєму шляху іншу жінку, в якій він дійсно знайшов свій ідеал, Мері Волстонкрафт Годвін, дочку фі­лософа, в яку він палко закохався, Шеллі поєднує свою долю з нею. Так званий громадянський шлюб, в якому він жив з Мері, бо не міг розлучитися з першою дружиною, викликав загальне обурення світського суспільства. Шеллі переслідують не лише наклепами і плітками, суд позбав­ляє його батьківських прав на двох дітей від Гаррієт. Це державно-правове насильство поет сприймав з великим болем і гнівом.

Певний час після першого одруження Шеллі жив в Единбурзі в Шотландії. Відвідав промисловий район Кес-вік, де бачив масові виступи робітників-луддитів під гас­лом: "Праці і хліба; якщо немає праці, під три чорти машини і короля!". З Кесвіку він писав в одному з листів: "Я все більше ненавиджу існуючий устрій в усіх його проявах. Я задихаюся від обурення, коли думаю про сріб­ло, про розкіш, про бали, про титули і про королів. Я бачив картини злиднів, робітники вмирають від голоду".

Під впливом побаченого і глибоко осмисленого завдяки читанню творів Годвіна та листуванню з ним Шеллі швид­ко дозріває як соціальний мислитель. Це відбилося в поемі "Мати і син" (1811), де йдеться про жінку, сина якої забрали в солдати й послали на війну. Скалічений, він повертається додому, а матір, виснажену важкою працею на фабриці, виганяють на вулицю, бо вона вже не може "збагачувати хазяїна". Не обмежуючись літературною ді­яльністю на захист гнаних, проти багатіїв і державного утиску, Шеллі їде в 1812 р. в Дублін, щоб взяти участь у національно-визвольному русі ірландців проти англійсько­го імперського панування на "зеленому острові". Шеллі виступає на зібранні патріотів Ірландії із палкою промо-

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: