Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






КОРОТКИЙ СЛОВНИК ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ




Аболіціонізм (лат. abo/itoскасування, знищення) — суспільний рух, налаштований на припинення ди певного закону, на відміну або скасування якогось урядового рішення, на усунення когось з керівної державної посади.

Абсентеїзм (лат. absent/a — відсутність) — ухилення виборців від уча­сті в голосуванні на виборах парламенту, президента, місцевих органів влади тощо. Основними причинами А. є аполітичність громадян, Індифе­рентне ставлення до політики, втрата довіри до неї, низький рівень полі­тичної компетентності виборців, невпевненість громадян у правильності свого вибору.

Абсолютизм (лат. absolutesбезумовний) — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові та для якої характерний найвищий ступінь цент­ралізації державної влади.

Автаркія (грец. autarkeia — самозадоволення) — політика та Ідеоло­гія, спрямована на відокремлення економіки однієї держави чи групи дер­жав від економіки Інших країн з метою створення замкнутої системи гос­подарювання, зорієнтованої на самозабезпечення

Автократія (грец. autokrateiaсамовладдя) — система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виключна й необмежена верховна влада.

Автономія (грец. autonomia — незалежність) — форма самоуправлін­ня частини території унітарної, а Іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установ­лених центральною владою. Населення автономної одиниці часто корис­тується ширшими правами, ніж населення адміністративно-територіаль­них одиниць.

Авторитаризм (лат. auctoritas — влада, вплив) — тип політичного ре­жиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відно- син, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливіс­тю застосування насильства чи примусу.

Авторитет (лат. auctoritas — влада, вплив) — визнання суспільством, соціальною групою, колективом, державою, суспільно-політичною організа цією особистих І суспільних якостей певної особистості чи групи людей, що ві­дображає їх реальний, вагомий вплив на стан справ у суспільстві й державі.

Агітація (лат. agitatio — приведення в рух, спонукання) — поширення політичних Ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість І настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій; один Із поширених засобів політичної боротьби.

Агресія (лаг. aggressio — напад) — несумісне зі Статутом ООН пряме чи опосередковане застосування сили однією державою (чи групою дер­жав) проти Іншої, яке має на меті захоплення території, скасування або об­меження державної незалежності, насильницьке підкорення й населення.

Адаптація соціально-політична (лат. adaptat/o — пристосовувати) — процес активного пристосування соціальних І політичних суб'єктів до змін у соціально-політичному середовищі.

Адміністрація (лат. admimstratio — управління, керівництво) — сукуп­ність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента, губернатора то­що), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни.

Анархізм (грец anarchia — безвладдя) — Ідейно-теоретична й суспі­льно-політична теорія, в основу якої покладено заперечення Інституцю-нального, насамперед державного, управління суспільством.

Апатриди (грец. а — заперечення І patrisбатьківщина) — особи, які не мають громадянства й підданства жодної держави, проте мусять дотри­муватися законів тієї країни, в якій вони зараз перебувають. А, як прави­ло, позбавлені виборчих прав.

Аристократія (грец. aristokratia — влада найкращих, найзнатніших) — форма правління, за якої державна влада належить привілейованій мен­шості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Біженці — особи, які залишили країну, в якій вони постійно прожива­ли (були громадянами), внаслідок переслідувань, військових дій чи Інших надзвичайних обставин.

Більшість — кількісне переважання прихильників якоїсь Ідеї чи рі­шення над їхніми противниками. Розрізняють Б. відносну — хоча б на один голос більше від суперника чи альтернативної пропозиції; абсолют­ну __ коли на користь якогось рішення віддали свої голоси 50% голосую­чих плюс ще хоча б один; кваліфіковану (конституційну), яка може дорів­нювати двом третинам або навіть трьом чвертям усього складу тих, хто приймає рішення або здійснює обрання.

Біпатриди (грец. Ь/ — два І patris — батьківщина) — особи, які одно­часно мають громадянство двох або більше держав.

Біхевіоризм (лат. behaviour — поведінка) — психологічний напрям у політологи та соціологи, що орієнтує на вивчення проблем політики І полі­тичних відносин крізь призму поведінки особи І груп як сукупності різно­манітних реалій на вплив оточуючого середовища.

Бюрократія (франц. bureaucratic, букв. — панування канцелярії, від bureau— бюро, канцелярія та грец. Kratos — влада) — вищий, привілейо­ваний прошарок чиновників-адміністраторів у державі; Ієрархічно органі­зована система управління державою чи суспільством з допомогою особ­ливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.

Вето (лат. veto — я забороняю) — передбачений конституціями де­яких країн акт, завдяки якому глава держави або верхня палата парла­менту можуть призупинити впровадження законів або рішень, прийнятих парламентом чи його нижньою палатою.

Вибори — процедура обрання або висунення певних осіб способом відкритого чи закритого (таємного) голосування; найбільш поширений ме­ханізм створення органів та Інститутів влади.

Виборча система змішана (грец. systema — утворення) — такий по­рядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем

Виборча система мажоритарна (лат. major — більший) — такий по­рядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли об­раним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав біль­шість голосів у виборчому окрузі.

Виборча система пропорційна — такий порядок організації виборів І визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, прово­диться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Відокремлення — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утворення під впли­вом волевиявлення народу.

Відповідальність політична — різновид соціальної відповідальності, що означає морально-психологічну настанову суб'єктів політики, заснова­ну на глибокому розумінні сенсу й наслідків політичної діяльності.

Віче — народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі Існувала поряд Із владою князя І була безпосереднім про­довженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Влада — здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та Ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративни­ми повноваженнями.

Влада виконавча — одна з трьох гілок державної влади, яка організо­вує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здій­снення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав І свобод людини.

Влада державна — вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат І володіє монопольним правом на видання законів, Інших розпоряджень І актів, обов'язкових для всього населення.

Влада законодавча — одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність І по­ведінку людей та їх об'єднань за допомогою законів, правових актів, рі­шень, що їх приймають представницькі органи влади.

Влада політична — здатність І можливість здійснювати визна­чальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допо­могою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Влада судова — одна з трьох гілок державної влади; необхідна умо­ва реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох Інших гілок влади (законодавчої та виконав­чої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури. Вождизм — владні відносини, засновані на поділі групи (організації) на керівників І підлеглих, на особистій відданості політичному лідеру, вождю В. переважно властивий для тоталітарних І авторитарних режимів.

Возз'єднання — форма реалізації права на самовизначення, яка пе­редбачає об'єднання народів (націй)

Волюнтаризм (лат. voluntarius — залежний від волі) — позиція суб'єкта політики, згідно з якою головним чинником досягнення поставле­ної мети є воля, особисті устремління й політичні наміри

Геноцид (грец genos — рід І caedere — вбиваю) — здійснювані вла­дою масові переслідування, гоніння І навіть знищення певної національ­ної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спільноти.

Геополітика (грец. ge — земля / роМ/ке — політика) — політологічна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль геогра­фічних чинників (просторове розташування країни, клімат, розмір терито­рії, кількість населення, наявність природних ресурсів та Ін.).

Герб державний (him. erbe — спадщина) — відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зобра­жувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.

Геронтократія (грец. geron — старий І kratos — влада) — правляча полі­тична й управлінська еліта, яка складається з людей похилого віку.

Гімн державний (грец. hymnosурочиста пісня) — урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності.

Глава держави — державна посада, Інституція, якій належить чільне місце в системі органів державної влади, яка уособлює єдність нації, сим­волізує державу, покликана гарантувати и цілісність, бути чинником гармо нійної та ефективної взаємодії «гілок» державної влади між собою Глава уряду •— керівник виконавчої влади в державі (прем'єр-міністр, канцлер, голова ради міністрів тощо), чільна фігура в системі державного врядуван-ня, громадського адміністрування.

Гласність — один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід'ємному праві кожного громадянина на отримання повної й вірогідної Інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці

Глобалізм (франц global — загальний, всесвітній) — політична прак­тика, зорієнтована на розв'язання локальних суспільних проблем з ураху­ванням їхнього взаємозв'язку з проблемами зовнішніми, більш загальни­ми, з~передбаченням їх наслідків для світових процесів.

Голосування — безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів Складається з Ідентифікації (засвідчення особи) виборця, отри­мання бюлетеня І власне голосування

Громадська думка — відображення ставлення народу (в цілому або окремих спільнот) до влади, и діяльності, політики

Громадські об'єднання — об'єднання, створені з метою реалізації та за­хисту громадянських, політичних, економічних, соціальних І культурних прав, Інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами

Громадянське суспільство — суспільство громадян Із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних І моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Громадянськість — світоглядно-психологічний стан людини, що ха­рактеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, ло­яльним ставленням до и Інституцій та законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знанням І поважанням прав люди­ни, чеснот громадянського суспільства, готовністю І вмінням домагатися дотримання власних прав, вимагати від держави виконання й функцій, відповідальним ставленням до своїх обов'язків перед державою, патріо­тизмом.

Група тиску (Прованс drop — вузол, gropar — зв'язувати) — суспільно-політичне об'єднання, яке прагне задоволення власних Інтересів через вплив на державну владу або політичні парти. Від партії Г. т. відрізняється тим, що вона безпосередньо не бореться за владу, не бере участі в керівни­цтві та управлінні державою

Дезінформація (франц des — заперечення та information — повідо­млення) — завідомо неправильна, неправдива Інформація.

Декларація (лат deklaroзаявляю, оповіщаю) — офіційне проголо­шення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Делегат (лаг delegatus — посланець) — обраний або призначений представник спільноти, громадсько-політичної організації, наділений пов­новаженнями приймати авторитетні рішення, здійснювати, репрезентува­ти й захищати їхні Інтереси на переговорах, нарадах, з'їздах тощо.

Демагогія (грец. demagog/a, від demos — народ І ago — веду) — фор­ма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних тру­днощах І проблемах, потребах І сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом влади.

Демократія представницька — порядок розгляду І вирішення дер­жавних І громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Депортація (лат. deportatioвигнання, вислання) — примусове ви­селення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держа­ви, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режи­мом як соціальне небезпечні

Депутат (лат. deputatusвизначений, посланий) — особа, уповнова­жена колективом для виконання якихось відповідальних завдань, дору­чень, виступів від його Імені, для репрезентування й відстоювання його Ін­тересів.

Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, су­купність взаємопов'язаних установ І організацій, які здійснюють управ­ління суспільством від Імені народу.

Держава демократична — тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні Інститути та демо­кратичний тип політичної культури, які забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ Із широкими грома­дянськими правами І свободами.

Держава правова — тип держави, основними ознаками якої є вер­ховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави Держава соціальна — держава, що прагне до забезпечення кожно­му громадянину гідних умов Існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в Ідеалі — приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізацп особистості.

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіаль­ної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між ГІ складовими.

Деспотизм (грец. despotволодар, самодержець) — система дер­жавного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолют­ним свавіллям влади та безправ'ям підданих; самовладдя, жорстоке при­душення волевиявлення народу.

Децентралізація (лаг. de.. — заперечення І centralis — серединний) — управлінська політична система, покликана здійснювати владно значущі практичні рішення, що географічне чи організаційно перебувають поза ме­жами безпосереднього впливу центральної влади; політичний процес, що передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на міс­цевий рівень з метою оптимізаци практичного вирішення питань загально­національної ваги, а також втілення в життя специфічних регіонально-ло­кальних програм.

Диктатура (лаг. dictaturaнеобмежена влада) — нічим не обмежена влада особи, класу чи Іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спира­ється на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк ди надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на ви­ведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала ПІночета в Чилі).

Дисиденти (лат. dissidens, dissidentis — незгідний, від dissidere — не по­годжуватися, розходитися) — Інакомислячі особи, які виступають проти Існу­ючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній Ідеологи та політиці.

Дискредитація (франц. discrediterпідривати довіру) — умисне зганьблення чийогось Імені, підрив довіри, приниження чиєїсь честі, гідно­сті, авторитету. У політиці вживається як один Із засобів боротьби з проти­вниками, досягнення успіху в передвиборчих змаганнях.

Дискримінація (лат. discriminatioрозрізнення, розділення) — свідо­ме обмеження свободи діяльності учасників політичного процесу; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи Інших учасників полі­тичного життя їхніх конституційних та Інших прав І свобод.

Діаспора (грец. diaspora — розсіяння) — розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за и межами.

Догматизм (грец dogma — вчення, усталена думка) — однобічне, не­критичне, схематичне мислення, що спирається на догми, на застиглі й не­змінні формули, без урахування реальних умов, потреб життя І практики.

Доктрина (лат. doctnna — учення) — систематизоване філософське, політичне чи Ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Егалітаризм (франц. egalite — рівність) — теорія, що обстоює пріори­тет рівності як принцип організації суспільства.

Екстремізм (лат. extremus — крайній) — в Ідеологи й політиці схиль­ність до крайніх поглядів І способів досягнення певних цілей Екстремісти виступають проти Існуючих громадських структур та Інститутів, намагаю­чись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.

Електорат (лат. elector — виборець) — громадяни, які мають право го­лосу для участі в політичних виборах. Рішення й настрої Е. визначають склад виборних органів влади, впливають на позиції політичних лідерів І партій.

Еміграція (лат. emigratio — виселення, переселення) — переселення з батьківщини в Іншу країну, а також тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

Етатизм (франц. etat — держава) — поширення активності та впливу держави на соціально-політичне життя Із застосуванням централізації, бюрократизації та концентрації політичної влади.

Етнонаціональні відносини — відносини між суб'єктами нацюналь-но-етнічного розвитку — націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Етнос (грец. ethnos — народ) — стійка сукупність людей, яка нале­жить до певного народу, проживає на території чи в складі Іншого народу І зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

Заколот — таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити зброй­не повалення Існуючої влади або примусити ГІ прийняти потрібне рішення.

Закон — нормативно-правовий акт, що приймається з ключових пи­тань суспільного, державного життя І має вищу юридичну силу.

Засоби масової' інформації (франц. informo — надаю форму, створюю уявлення про щось, зображаю) — періодичні друковані видання та Інші форми розповсюдження Інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного Інформування їх про події І явища у світі, конкретній країні, певному регі­оні, зорієнтовані на виконання специфічних функцій (контролю, спостере­ження, соціалізації, розвитку культури населення та Ін.).

Ідеал (грец. idea — Ідея, поняття, уявлення) — зразок, вища кінцева мета певних прагнень діяльності.

Ідентичність (лат. Identifico — ототожнення) — усвідомлення особис­тістю своєї приналежності до певної групи, свого статусу, ролі.

Ідеологія (грец ideaпоняття І logosучення) — система концепту­ально оформлених уявлень, Ідей І поглядів на політичне життя, яка відобра­жає Інтереси, світогляд, Ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільст­ва, політичних партій, громадських рухів та Інших суб'єктів політики.

Іміджологія — наука, що вивчає проблеми формування й створення в суспільній свідомості образів суспільних Інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, виробляє су­купність прийомів, технологій І засобів формування в суспільній свідомо­сті відповідних образів реальних суб'єктів політики.

Імперія (лат. impenumвлада, панування) — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово Інтегровані до єдиної системи політичних, економі­чних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслі­док загарбання територій, колонізації, експансії, Інших форм розширення впливу наддержави.

Імпічмент (англ. impeachment — звинувачення) — особливий поря­док І встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інавгурація (лат. mauguro — присвячую) — урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура І. передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови

Інженерія виборча (лат. mgeniym — уроджені здібності, дотепність, талант, геній) — пристосування виборчих процедур до реалізації Інтересів правлячої та політичної еліт щодо завоювання І збереження влади в дер­жаві (регіоні, місті тощо).

Інтернування (франц intemerоселяти) — вмотивоване затриман­ня однією державою громадян Іншої держави, що перебувають на и тери­торії, обмеження права їхнього пересування й деяких Інших прав.

Істеблішмент (англ establishment — установа) — правляча еліта, ке­рівні кола якоїсь країни.

Кворум (лат. quorum praesentia sufficitчиєї присутності достатньо) — встановлена правилами процедури, регламентом якогось органу чи устано­ви найменша кількість учасників зборів, засідань керівних та представни-цькихорганів, конференцій, з'їздів тощо, необхідна й достатня для того, щоб почати роботу форуму, колективного органу або прийняти правомочне рі­шення на ньому.

Компроміс (лат compromissum —угода, згода) — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консенсус (лат. consensus — згода, одностайність) — згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей І норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Консерватизм (лат conservare — зберігати, охороняти) — політична Ідеологія І практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збере­ження І підтримання Існуючих форм соціальної структури, традиційних цін­ностей І морально-правових засад

Конституціоналізм — теорія І практика обмеження всевладдя дер­жави з допомогою права, основні норми якого відображено в конституції.

Конституція (лат. constitut/o — устрій, установлення) — основний за­кон держави, що закріплює суспільний І державний устрій, порядок утво­рення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу си­стему, основні права та обов'язки громадян.

Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об'єднання) — союз суве­ренних держав, які зберігають незалежність І об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для ко­ординації СВОЇХ ДІЙ.

Конформізм (лат. conforms — подібний, відповідний) — пристосов­ництво, пасивне беззаперечне прийняття Існуючих порядків, пануючих Ідей І цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами

Корупція (лат. corruptio — підкуп, занепад) — підкупність, продаж­ність, хабарництво державних посадових осіб, політичних І громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

Культ особи (лат. cu/tus — шанування, поклоніння) — єдиновладдя то­талітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».

Легітимність (лат. legitimus — законний, правомірний) — здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обра­ного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Лібералізм (лат liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємницт­ва та демократичних свобод І обмежує сфери діяльності держави.

Лобізм (англ lobbyкулуари) — діяльність соціальних груп, які об­стоюють свої особливі політичні Інтереси; групи тиску на органи законо­давчої та виконавчої влади

Макіавеллізм — різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби (в тому числі й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети. Термін пов'язаний з Ім'ям Італійського політичного дія­ча й мислителя Н. МакІавеллІ

Менталітет (франц. mentaliteсклад розуму, світосприйняття) — своє­рідний стан, рівень розвитку І спрямованості Індивідуальної та групової сві­домості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, сус­пільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливос­тей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, Ідеоло­гічних, правових, дипломатичних та Інших зв'язків між державами й систе­мами держав, між головними соціальними, економічними, політичними си­лами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Міжнародні організації — об'єднання держав, національних громад­ських організацій та Індивідуальних членів з метою вирішення питань ре­гіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання воєнних конфліктів

Монархія (грец monarch/a — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха

Народ — біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв'язками.

Національна безпека — державна політика, спрямована на ство­рення внутрішніх І зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміц­нення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує за­хищеність Інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.

Національна політика — науково обгрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних Інтересів, розв'язання супереч­ностей у сфері етнонацюнальних відносин

Національні інтереси — Інтегральний вираз Інтересів усіх членів су­спільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини І суспільства загалом.

Національне питання — сукупність політичних, економічних, право­вих, культурницьких, освітніх та Інших проблем, що проявляються у проце­сі внутрі- та міждержавного спілкування націй, народностей.

Нація (лат. nat/o — народ) — політичне, державно організований народ.

Номенклатура (від лат nomen — Ім'я) — коло посадових осіб, призначен­ня та затвердження яких відноситься до компетенції вищестоящих органів

Неоконсерватизм (грец neos — новий І лат conservareзберігати) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства І визначає уря­дову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкін­ці XX ст. («рейганоміка», «тетчеризм»).

Неолібералізм (грец neos — новий / лат liberalis — вільний) — сучас-на-політична течія, різновид традиційної ліберальної Ідеологи та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, Інституалізаци нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демо­крати, вільної конкуренції, приватного підприємництва. Неофашизм (грец. neos — новий, fascio — пучок, в'язка) — різнома­нітні варіанти відтворення елементів Ідеологи І політичної практики фаши­зму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

Олігархія (грец. oligarchia — влада небагатьох) — політичне та еконо­мічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено Платоном І Аристотелем у V — IV ст. до н. е. для позначення однієї з найгірших, на їхню думку, форм пра­вління, коли «владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні». Роз­різняють О. аристократичну І фінансову.

Опозиція (лат. oppositio — протиставлення) — протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, ясі виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому,

Оруеллізм — пропагандистське маніпулювання фактами, словами, поняттями та цілеспрямоване спотворення правди, Історичного минулого, Істини з боку владних структур, які чинять Ідеологічний вплив на суспільну мораль через засоби масової Інформації та прагнуть досягти цілковитого контролю над суспільством. Термін походить від Імені англійського письменника Е. Блера (псевдонім Дж. Оруелл; 1903—1950) — всесвіт­ньо відомого автора роману-антиутопм «1984».

Охлократія (грец. ochlos — натовп І cratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один Із способів здійс­нення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

Парламент (лат. parlareговорити, розмовляти) — найвищий зако­нодавчий І представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.

Підданство — приналежність особи до якоїсь держави, перебування під й юрисдикцією.

Плебісцит (лат. plebesпростолюд І scitumрішення, постанова) — усезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й по­зицію щодо якогось спільного й значущого питання.

Плутократія (грец. plutocratiaвлада багатіїв) — політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; куп­ка найбагатших представників панівного класу.

Плюралізм (лаг. pluralisмножинний) — Ідейно-регулятивний прин­цип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з Існування декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань І розуміння бут­тя; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій І громадсько-політичних організацій.

Поділ влади — принцип розмежування функцій в єдиній системі держа­вної влади з поділом й на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.

Політика (грец. politikaдержавні й суспільні справи) — організацій­на, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюєть­ся соціальна діяльність, спрямована головно на досягнення, утримання й реалізацію влади Індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів І потреб.

Політика внутрішня — діяльність державних органів, установ, прав­лячих партій, спрямована на узгодження Інтересів окремих верств насе­лення країни, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження Існуючого стану в суспільстві або на ці­леспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємо­зв'язку І взаємодії окремих сфер суспільства.

Політика зовнішня — загальний курс держави в міжнародних спра­вах, який регулює відносини з Іншими державами та міжнародними орга­нізаціями відповідно до потреб, цілей І принципів й внутрішньої політики.

Політика міжнародна — система економічних, правових, дипломати­чних, Ідеологічних, військових, культурних та Ін. зв'язків І відносин між на­родами, державами й групами держав, провідними соціальними, економі­чними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Політична боротьба — явище політичного життя, в основі якого ле­жить зіткнення Інтересів різних політичних сил, кожна з яких прагне дося­гти певної політичної мети.

Політична воля — здатність політичного суб'єкта до послідовної реа­лізації поставлених цілей у сфері політичної влади.

Політична еліта (франц. elite — краще, добірне) — меншість суспіль­ства, що являє собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейова­ну групу, наділену видатними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та здійсненні рі­шень, пов'язаних Із використанням державної влади або здійсненням впливу на неї.

Політична етика (грец. ethika, від ethosзвичай, характер) — галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики І влади (у широкому розумінні), професійну етику суб'єктів політичної діяльності (у ву­зькому розумінні).

Політична зрілість — рівень розвитку особистості, що характеризує ступінь І повноту оволодіння нею досвідом політичних відносин.

Політична ідеологія — система концептуально оформлених політич­них, правових, релігійних, естетичних І філософських уявлень, поглядів та Ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та Інтерпретації буття з позицій цілей, Ідеалів, Інтересів певних соціальних груп та суб'єктів політики.

Політична криза — фаза політичного процесу, яка характеризується порушенням політичної стабільності в суспільстві, неможливістю ефективного функціонування політичної системи; гострий, важкий політичний стан суспільства, державно-правової системи, партій.

Політична модернізація — 1) комплекс науково-методологічних засобів, спрямованих на пояснення джерел, характеру І напрямів полі­тичних змін на Історичній, сучасній І постсучасній стадіях загальноциві-лізаційного розвитку з розкриттям на рівні окремо взятих соціумів усієї сукупності відносин: держава — міжнародна система, держава — гро­мадянське суспільство, держава — особистість, Індивідум — Індивідум та Ін.; 2) практичне втілення елементів раціоналізації влади І політичної бюрократії через органічне поєднання політичних, економічних І духов­них чинників соціального розвитку; зростання здатності політичної си­стеми адаптуватись до нових соціальних зразків; ослаблення І заміну традиційних еліт модернізаторськими; подолання відчуження населення від політичного життя й забезпечення його групової та Індивідуальної участі в ньому; постійне вдосконалення нормативної та ціннісної систем суспільства.

Політична опозиція — легальна форма протистояння, протидії пев­ної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові.

Політична орієнтація (франц. orientation — звернений на схід, від лат. onens — схід) — певні уявлення політичних суб'єктів про цілі, завдан­ня діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому. Політична партія — організована група однодумців, яка виражає Ін­тереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намага­ється реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

Політична подія — конкретна, відносно обмежена взаємодія груп людей з політичною владою з метою впливу на неї задля задоволення власних вимог І побажань.

Політична свідомість — опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення Інтересів та потреб політичних суб'єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відобража­ють політико-владні відносини.

Політична ситуація — конкретне співвідношення політичних сил, су­купність подій, результат політичної діяльності

Політична система суспільства — Інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних Інститу­тів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації Інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність І соціальний порядок у життєдіяльності суспільства

Політична соціалізація — процес засвоєння Індивідом упродовж життя політичних знань, норм І цінностей суспільства, до якого він належить

Політична стабільність — стан динамічної рівноваги політичних сил.

Політична участь — залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають Інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої, вплив на органи влади з метою реалізації соціальних Інтересів

Політичне відчуження — процес, який характеризується сприйнят­тям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людиною, пригнічують ТІ.

Політичне життя — одна з основних сфер суспільного життя, пов'яза­на з діяльністю і відносинами індивідів І соціальних спільнот, створених ними політичних Інститутів для виявлення Інтересів соціальних суб'єктів, а також боротьба за їх реалізацію через посередництво політичної влади у процесі політичного розвитку.

Політичне прогнозування — наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного політичного суб'єкта, політичної ситуації та полі­тичного процесу загалом.

Політичне рішення — політична дія Інформованого суб'єкта влади для реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх, внутрі­шніх умов функціонування даного суб'єкта І визначення перспектив його подальшого розвитку.

Політичне управління — цілеспрямований вплив людей І владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оп-тимізацп (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення пев­них цілей.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних Інсти­туцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

Політичний авантюризм (франц. aventure — пригода) — політичні наміри й дії, що спираються на віру та обман, спрямовуються на здійснен­ня мети, заснованої на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без урахування реальних політичних сил І можливостей, розрахованої на ви­падковий успіх.

Політичний блок (англ, block — угода, союз) — об'єднання, союз по­літичних партій, громадських організацій, груп людей задля узгоджених дій, досягнення спільних, насамперед політичних цілей.

Політичний конфлікт — зіткнення несумісних, часом протилежних, Ін­тересів, дій, поглядів окремих людей, політичних партій, громадських ор­ганізацій, етнічних груп, націй, держав та їх органів, військово-політичних І політико-економічних організацій (блоків).

Політичний лідер (англ. lead — вести, керувати, схиляти до чогось) — глава, керівник держави, парти, громадсько-політичної організації, руху, якоїсь громади тощо; популярний І впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досяг­нення якоїсь спільної мети

Політичний маркетинг — сукупність форм, методів І технологій дослі­дження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політи­чну практику певних настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Політичний менеджмент — система управління політичними проце­сами; наука І мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передба­чення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівни­цтва та забезпечення реалізації в політичній практиці.

Політичний процес — послідовність подій, зумовлених певними об­ставинами; сукупність послідовних дій для досягнення результату.

Політичний режим (франц. regime — управління) — сукупність мето­дів, засобів і способів, із допомогою яких владні органи здійснюють упра­вління суспільством і забезпечують своє політичне панування.

Політичний розвиток — багатовимірний процес, у ході якого в резуль­таті взаємодії різноманітних політичних сил здійснюються зміни у політичній поведінці, політичній культурі, в самій політичній системі суспільства.

Політичні відносини — реальні практичні відносини, взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у яких відображені їхні Інтереси І здійснюється полі­тична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо)

Політичні обставини — умови політичного функціонування І розвит­ку суспільства, які виражаються у співвідношеннях політичних сил щодо оволодіння, утримання й використання політичної влади

Політичні технології (грец. techne — мистецтво, майстерність) — су­купність методів І систем послідовних дій, спрямованих на досягнення не­обхідного політичного результату

Політологія (грец politike — політика і грец logos — учення) — наука, об'єктом якої є політика та й взаємовідносини з людиною й суспільством; посідає одне з провідних місць у сучасному суспільствознавстві. Щодо П. в зарубіжній та вітчизняній літературі часто вживаються терміни «політична наука», «наука про політику», «політична соціологія», що відображають тра­диції та особливості національних політологічних шкіл

Популізм (лат populusнарод) — загравання певних політиків І по­літичних сил Із масами, гра на їхніх труднощах та обіцянки надзвичайних ус­піхів у вирішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.

Регламент (франц reglament, від лат regula — правило) — сукупність норм, настанов І правил, які регулюють організацію роботи, порядок скли­кання та проведення сесій, з'їздів, конференцій, нарад, зборів, процедуру виборів членів керівних органів, порядок внесення й обговорення питань порядку денного, вироблення та прийняття рішень з них, методи визна­чення доповідача, утворення допоміжних органів, надання прав, обов'яз­ків І повноважень їхнім членам. Р. розробляється й приймається сесіями, з'їздами, конференціями, зборами та керівними органами політичних ор­ганізацій І покликаний служити забезпеченню їх безперебійної, ефектив­ної й оперативної роботи. Окремі положення Р. бувають предметом гост­рої політичної, міжфракційної боротьби, позаяк вони можуть впливати на прийняття рішень та на їхній зміст.

Республіка (лат. respublika, від res — справа, public — громадський) — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Референдум (лат. referendum — те, що має бути повідомлене) — спосіб прийняття законів та Інших рішень з найважливіших питань суспільного жит­тя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

Самоврядування місцеве — політико-правовий Інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адмініст­ративно-територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію міс­цевих жителів, за згодою І при підтримці держави.

Світовий політичний процес — сукупна діяльність народів, держав та їхніх Інститутів, соціальних спільностей та їхніх організацій І рухів, які пере­слідують певні політичні цілі в царині міжнародного життя.

Сепаратизм (франц. separatisme, від лат. separatesокремий) — рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині дер­жави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками.

Система багатопартійна — цілісне утворення, що формується все­редині політичної системи суспільства на основі усталених зв'язків між політичними партіями, які відрізняються програмними настановами, так­тикою, внутрішньою структурою. С. б. є одним Із критеріїв розвиненої по­літичної системи суспільства та и атрибутів; Існує лише в демократичних країнах Із чітким правовим регулюванням соціально-політичного життя та наявністю громадянського суспільства.

Система однопартійна — неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників або членів однієї політичної партії. Існувала в СРСР, деяких інших соціалістичних країнах. На сучасному етапі пошире­на в постколоніальних країнах, де поки що не сформувалися сучасна роз­винена соціальна структура і відповідний їй політичний плюралізм.

Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення Ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива скла­дова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Соціалізм (лат. socialisсуспільний) — вчення І теорії, які стверджу­ють Ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсут­ності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ І духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціальне забезпеченої свободи особистості.

Соціотехніка — сукупність форм, методів І засобів, які використовуються суб'єктами управління для досягнення поставлених цілей; стиль управління, який є суб'єктивно-особистісною формою реалізації певних методів.

Структура держави — система органів І установ, які виконують внут­рішні й зовнішні функції держави.

Структура політичної системи — сукупність владних Інститутів, що пов'язані між собою І створюють стійку цілісність.

Суверенітет (him. suveranitat, франц souveranite — верховна влада) — незалежне від будь-яких сил, обставин І осіб верховенство; незалежність держави у зовнішніх І внутрішніх справах.

Теократія (грец theos — Бог І kratos — влада) — форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі церкви та духовенству.

Тероризм (лат. terror — жах, страх) — здійснення політичної бороть­би засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політич­ними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і настрахання, політичних вбивств, провокацій.

Технології виборчі — сукупність політико-організаційних, Інформа­ційних, пропагандистських та Інших дій з метою приведення до влади пе­вного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання.

Толерантність (лат. tolerantis — терплячий) — терпиме ставлення до Інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій. Є неодмін­ною умовою демократичного, правового, стабільного суспільно-політич­ного устрою.

Тоталітаризм (лат. fota//s — увесь, повний) — спосіб організації суспі­льства, який характеризується всебічним І всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою Ідеологією.

Узурпація (лат. usurpatio — оволодіння) — насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав на щось, чужих повноважень.

Українізація — політика партійно-державних органів УРСР у 20-тІ І на початку З0-х років XX ст., спрямована на більш органічне впровадження радянсько-комуністичної Ідеологи в Україні силами національних кадрів І в доступній для місцевого населення формі.

Унітарна (лат. unitasєдність, однорідний, що складає ціле) держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу держа­вного утворення.

Управління конфліктом — врегулювання, розв'язання, придушення, а також Ініціювання певних конфліктних ситуацій в Інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб'єктів.

Устрій адміністративно-територіальний — певний спосіб територіаль­ного улаштування держави, утворення й діяльності органів державної вла­ди та місцевого самоврядування. У. а -т. будь-якої держави — це поділ її території на певні частини — краї, області, провінції, землі, штати, департа­менти, губернії, волості, повіти, райони, кантони тощо. Він зумовлений соці­альною природою держави, традиціями Історичного розвитку, завданнями й цілями пануючого режиму.

Фашизм (лат. fascio — пучок, в'язка) — Ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої ре­альності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екст­ремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утво­рення — суб'єкти федерації.

Фемінізм (лат. feminaжінка) — Інтелектуальний та суспільно-політи­чний рух, що виступає за розширення прав І ролі жінок у суспільстві. Форма правління — організація верховної державної влади, поря­док утворення ГІ органів та їх взаємини з населенням

Фрустрація (лат. frustratio — обман, невдача) — обман, введення в оману; даремна надія, невдача

Футурологія (лат futurumмайбутнє І грец logos — слово, поняття, учення) — царина теоретико-практичного знання, спрямованого на ана­ліз перспектив Історичного життя людини І людства

Харизма (грец charismaмилість, благодать, божий дар) — особли­вий тип лептимності, організації влади І лідерства, заснований на винят­кових якостях тієї чи Іншої особистості, головним чином релігійного або політичного діяча, що дозволяють йому здійснювати в суспільстві функції пророка, вождя чи реформатора

Хунта (/сп juntaзібрання, об'єднання) — група заколотників, яка не­законно захоплює владу І править Із застосуванням диктаторських методів

Цезаропапизм (лат. cae/sar — цезар, papa — папа) — політика світсь­кої влади, спрямована на підпорядкування собі всього церковного життя; поєднання в особі державного правителя вищої світської духовної влади

Централізація (лат centra/is — серединний) — політичний процес, на основі якого формується централізм як управлінська політична система з властивими їй вертикальною структурою та субординацією, концентраці­єю влади в єдиному центрі

Цивілізація (лат с/wf/s — громадянський) — форма спільного життя людей, якій притаманне відтворення власної матеріальної та соціально-політичної структури відносин на основі пріоритету властивих їй духовних норм, цінностей та Ідеалів.

Шовінізм (франц chauvmisme — від Імені капрала наполеонівської армії Н. Шовені) — агресивна форма націоналізму, проповідь національ­ної виключності, протиставлення Інтересів однієї нації інтересам іншої на­ції; схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных