Форма (устрій) держави

1. Поняття та елементи форми держави.

2. Форма державного правління.

3. Форма державного устрою.

4. Форма державного (політичного) режиму.

5. Особливості форм Української держави.

1. Поняття та елементи форми держави.

Форма держави — порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави - стійка єдність і взаємний зв'язок складових елементів: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

Форма державного правління – організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Ознаки: 1) виражає порядок формування вищих органів державної влади, її структуру і межі здійснення; 2) характеризує зміст принципу поділу влади міх вищими органами; 3) встановлює компетенцію вищих органів державної влади та характер взаємодії з іншими органами влади.

Форма державного устрою – спосіб територіальної організації влади в державі і співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою цілому.

Ознаки: 1) виражає порядок поділу держави на окремі територіальні частини поділу держави на окремі територіальні частини за певними принципами; 2) характеризує зміст організаційно-управлінської діяльності в цих частинах; 3) встановлює вертикаль взаємодії між центральними, регіональними і місцевими органами влади.

Форма державного (політичного) режиму – спосіб політичної організації влади в державі, виражений через сукупність засобів і методів, що використовуються у взаємовідносинах держави й особи.

Ознаки: 1) виражає відповідність порядку взаємодії держави і суспільства, держави і особи принципам верховенства права та народного суверенітету; 2) характеризує стан співвідношення правових та організаційних засобів здійснення державної влади; 3) встановлює сукупність методів підтримання законності й порядку в державі.

Усі елементи форми держави пов’язані між собою: будь-яка зміна державного режиму приводить до зміни форми державного устрою і правління і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави спричиняє зміни державного (політичного) режиму.

2. Форма державного правління.

У сучасних державах поширені дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія — це форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

Монарх — одноособовий глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не в порядку делегування пов­новажень від народу. В країнах світу монарх має різні назви: король (Іспанія, Великобританія), султан (Малайзія), емір (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (Ліхтенштейн).

Для монархії характерні такі ознаки:

- монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

- монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

- монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

- влада монарха оголошується священною і має в біль­шості випадків релігійний характер;

- владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

- наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

- влада монарха с спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

- монарх не несе юридичної відповідальності перед під­даними за прийняті рішення.

Монархія як форма державного правління пройшла ряд етапів розвитку: рабовласницька, станово-представницька, абсолютна, конституційна (обмежена).

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на необмежена та обмежені.

Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади.

В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

– деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для рабовласницьких країн Сходу в древні часи — Вавилон, Ассірія, Єгипет, Китай;

– абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії. Цей вид монархії характерний для нових часів. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія десь до 1905 року, у сучасний період це Саудівська Аравія.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Розрізняють наступні види обмеженої монархії:

– дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту, він має право вето, розпустити парламент. Нині її окремі риси виявляються в Йорданії, Кувейті, Морокко;

– парламентарна монархія — це така монархія, в якій влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави — виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (прем'єр-міністром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний. Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія, Нідерланди та ін.).

– конституційна монархія — це така монархія, в якій влада монарха обмежується конституцією (Бельгія, Великобританія, Норвегія).

Існують нетипові виборні монархії (одноосібні чи колективні), де глава держави обирається, як у республіках. Так, у Малайзії монарх є ротацій­ним: він обирається через кожні п'ять років Радою правителів штатів (спад­кових султанів) із власного складу по черзі. Оскільки спадкові султани є в дев'яти з тринадцяти штатів (у чотирьох штатах правителі не є спадкови­ми), то лише вони беруть участь у виборах та з-поміж них обирається глава держави. В Об'єднаних Арабських Еміратах державу очолює колективний орган - Рада семи емірів, яка раз на п'ять років обирає голову - монарха найбільшого емірату Абу-Дабі (його інколи називають президентом).

Республіка (від лат. — справа народу) — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Парламент (франц. parler — розмовляти) — загально­державний представницький орган державної влади, основ­ним завданням якого є вираження волі народу шляхом видан­ня нормативно-правових актів, які регулюють найважливіші суспільні відносини, та здійснення контролю за виконавчою владою.

Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національної незалежності та територіальної цілісності держави. Соціаль­ним призначенням президента є реалізація законів, які при­ймаються парламентом або народом.

Для республіки характерні такі ознаки:

– народ - єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органа­ми державної влади - парламентом і президентом, які оби­раються населенням на певний термін;

– здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

– наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх державно-владних повноважень;

– юридична відповідальність представників державної влади за свої дії (прийняті рішення) шляхом застосування до них спеціальної процедури: відклику народного депутата, відставки уряду, вияву недовіри — імпічменту президента;

– можливість дострокового припинення повноважень органів державної влади.

Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою дер­жавного правління.

Види республік:

Парламентська - визначаться тим, що верховна влада належить парламенту, який обирається населенням країни. Уряд форму­ється парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип полі­тичної відповідальності уряду перед парламентом); залишається при владі доти, доки має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відображає реальну розстановку сил у парламенті, що дає змогу уряду впливати на прийнят­тя парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автома­тично посідає лідер партії (партійної коаліції), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солі­дарний характер — недовіра одному членові кабінету спричиняє відстав­ку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпус­ку парламенту і призначення нових виборів. Президент - глава держави, але не глава уряду; не керманич, а символ єдності нації. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду. Його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламент­ській монархії. Повноваження глави держави, окрім суто церемоніаль­них (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі. Президент у парламентських республіках обирається парламен­том або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, Німеччина, Чехія, Угорщина, Ефіопія). Парламентська республіка можлива за наявності усталеної бага­топартійності і високої політико-правової свідомості виборців.

Президентська – характеризується такими ознаками: президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду, який формує особисто або з подальшими схваленням верхньої палати парламенту. В руках парламенту зосереджена законо­давча влада. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не зале­жить від нього (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження), несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом (можливий парламент­ський контроль). Посада прем'єр-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну, роль (так званий «адміністративний» прем'єр - Аргентина, Бразилія). Президент уособлює всю виконав­чу владу (здійснює активну виконавчу політику, застосовує право на видання виконавчих актів, ініціюює створення законів, застосовує право вето на прийняття законів, різноманітні засоби впливу на зако­нодавчу владу). Повноваження президента дають йому змогу контр­олювати діяльність парламенту (право його розпуску, право вето та ін.), що не виключає можливості перемінної зміни його домінування домінуванням парламенту. Гарантією від узурпації влади президен­том слугують розвинені інститути громадянського суспільства; судо­ва система; стабільна партійна система. При виконанні своїх повнова­жень президент спирається на власну партію та фінансовопромислові кола, що фінансово підтримали його передвиборчу програму. Прези­дентом у цих державах стає зазвичай лідер партії, котра перемогла на президентських виборах, з-поміж членів якої здебільшого й форму­ється уряд.

Президент у президентських республіках обирається позапарла­ментським способом - прямими виборами населення (Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) або непрямими виборами, тобто колегією виборників, обраних виборцями (США).

Змішана – має таку особливість: парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвій­ний контроль). У парламентсько-президентській республіці (Польща, Франція) повноважень у президента менше, ніж у парламенту, а в президентсько-парламентській - навпаки. Але і в тій, і в іншій глава держави (президент) є верховним головнокомандувачем (як у президентській республіці), іноді може розпустити парламент. У президентсько-парламентських республіках свої повноважен­ня президент здійснює безпосередньо, призначає прем'єр-міністра, як правило, з-поміж лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парламенті, а також членів уряду за згодою парламенту. У парламентсько-президентських республіках президент здійснює повноваження через уряд; прем'єр-міністр призначається парламен­том за поданням президента; за рекомендацією глави уряду президент призначає інших членів уряду. Влада президента обмежена тим, що; 1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто, як правило, не є главою уряду; 2) сам уряд фактично формується залежно від спів­відношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парла­ментську більшість; 3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом. У змішаній формі правління немає посади віце-прем'єра (як у парламентській республіці). Президент обирається позапарламентським способом.

Різновиди змішаної форми правління: парламентсько-президентська (Австрія, Ірландія, Ісландія, Хорватія, Фінляндія тощо), президентсько-парламентська (Білорусь, Казахстан, Південна Корея, Росія та ін.), напівпрезидентсько-напівпарламентська (Вірме­нія, Франція), півпарламентсько-напівпрезидентська (Литва, Македонія, Польща, Португалія, Румунія).

Існують нетипові республіки - з довічним президентством (Індо­незія, Корейська народно-демократична республіка, Уганда); без офіційного глави держави-президента (Китай, Куба, колишній СРСР); з урядом, який формується парламентом, але не відповідає перед ним («директоріальна» республіка у Швейцарії). В РФ виникла така тенденція: президент, строк перебування якого закінчується, вносить кандидатуру наступного президента для обрання народом.

Деспотична Дуалістична Парламентсько-

Абсолютна Парламентарна президентська

Конституційна Президентсько-

парламентська

Напівпрезидентсько-

напівпарламентська

Напівпарламентсько-

напівпрезидентська

3. Форма державного устрою.

За формою державного устрою держави поділяють на прості (унітарні) та складні.

Унітарна держава – єдина держава, що поділена на адміністративно-територіальні одиниці які не мають суверенних прав (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.)

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово.

Види унітарних держав:

ü централізовані – прості держави за територіальним утворенням, оскільки складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що наділені однаковим правовим статусом (Алжир, Колумбія, Польща);

ü децентралізовані – ускладнені (змішані) держави за територіальним утворенням, оскільки мають у своєму складі, окрім адміністративно-територіальних одиниць, ще й автономії, які володіють різним правовим статусом. Це автономії: адміністративно-територіальні (Україна, Китай, Грузія та ін..) – надається переважно тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших національним складом та географічним положенням; політичні (законодавчі) (Італія, Іспанія, Шрі-Ланка та ін..) – володіють статусом самоврядних державних утворень, мають власний уряд (органи виконавчої влади), парламент (представницькі збори з законодавчими повноваженнями), який видає закони який видає закони із питань місцевого значення.

Поряд із простими державами в сучасному світі є чима­ло складних держав, тобто таких, які складаються з окремих державних утворень, що мають усі ознаки держави, але час­тину своїх суверенних повноважень передають центральним (союзним) органам держави.

Серед складних держав розрізняють: федерацію; конфедерацію; співдружність; міждержавне обєднання; імперію.

Федерація - складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федеративні держави).

Основні ознаки федерації:

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій - суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ: провінцій (Канада), штатів (США), земель (Австрія), еміратів (ОАЕ), кантонів (Швейцарія) тощо, свій територіальний уст­рій в межах єдиного загальнодержавного кордону;

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

9) як правило, суб’єкт федерації не має права сецесії – права виходу зі складу федерації.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а право оподатковування поділене між обома.

Класифікація федерацій:

• За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу», приклад ОАЕ, Танзанія);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);

договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

• За способом розподілу і здійснення владних повноважень:

централізовані – переважає сфера виключних повноважень федерації над повноваженнями її суб’єктів (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

відносно централізовані – майже урівноважені сфери компетенції федерації і її суб’єктів у питаннях організації суспільного життя(США, Австралія, ФРН).

• За принципом побудови:

територіальні — федерації, побудовані за територіаль­ною ознакою, де всі суб'єкти однонаціональні або багато­національні, але жодна з національностей не має абсолют­ної більшості, або представники однієї національності про­живають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, полі­тичних, культурних інтересів (Малайзія, Нігерія, США, Мексика);

національні - федерації, побудовані з урахуванням на­ціонального складу населення, тобто її суб'єкти відрізняють­ся за складом населення і називаються за основною (титуль­ною) нацією (Бельгія);

національно-територіальні – федерації, що поєднують у собі національні і територіальні ознаки РФ, Канада, Індія).

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації:

1) договірна форма утворення;

2) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

3) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

4) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

5)відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

6) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

7) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

8) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються (Австро-Угорщина, Швеція, Норвегія), або еволюціонують у федерацію (США, 1777-1787; Канада, 1867-1949; Німеччина, 1815-1866).

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю -союз суверенних держав, що об'єдналися на підставіміжнародного договору для досягнення певних цілей, спільного здійснення і координації кількох напрямів державної діяль­ності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Міжна­родний договір визначає мету і принципи формування співдружності, повноваження її органів і одночасно зберігає за державами-членами суверенітет і якості суб'єктів міжнародного права (СНД - Співдруж­ність незалежних держав, Британська співдружність націй та ін.). Мета, висунута при створенні співдружності, може бути різною - економіч­на, культурна діяльність та ін. Вона виражається, окрім міжнародного договору, в статуті, декларації, угоді, інших юридичних актах.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

Міждержавне (інтеграційне) об'єднання – союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі міждержавного договору для посилення інтеграційних зв’язків між ними та еволюції у бік конфедеративного об'єднання (Європейський Союз, Рада Європи).Рада Європи, є також міждержавним об'єднанням, але іншого характеру -європейською міжурядовою організацією. Її головні інституційні органи: Парламентська Асамблея, Комітет міні­стрів та Європейський Суд з прав людини.

Імперія (лат. ітрегіит — влада, панування) — різно­вид складної держави, яка характеризується насильницьким об'єднанням територій суверенних багатонаціональних держав або їх частин. Особливі ознаки імперії: утворена в результаті експансії; складовими є адміністративно-тери­торіальні одиниці — колонії, які не мають ознак суверенітету і не рівні за правовим статусом; двоступенева система органів державної влади (влада метрополії і колонії); центральний орган влади — імператор (глава держави), місцеву владу здійс­нюють намісники, губернатори тощо, які призначаються ім­ператором; правова система ґрунтується на принципах права метрополії; для правового статусу населення характерне дис­кримінаційне становище представників непанівних націй, відсутність або обмеження політичних прав і свобод.

Імперія як форма державного устрою розглядається в іс­торичній ретроспективі: Римська імперія, Османська імперія, Російська імперія. Окремо слід розглядати Британську імпе­рію, розвиток відносин в якій у XX ст. призвів до набуття нею нового нетрадиційного змісту: перетворення з імперії на співдружність 40 країн на чолі з Великобританією.

Форма державного устрою

Унітарна держава

Федера-ція

Конфедера-ція

Співдруж-ність

Міждержавне об’єднання

Імпе-рія

Централізовані Договірні

Децентралізовані Конституційні

Договірно-конституційні

Централізовані

Відносно централізовані

Національні

Територіальні

Національно-територіальні

4. Форма державного (політичного) режиму.

Сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і недемократичні. Недемократичними є авторитарний режим, його крайньою формою – тоталітарний режим.

Демократичний державний (політичний) режим – стан державно-політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі чинного права з використанням демократичних форм народного представництва і безпосередньої демократії, гарантуванням прав і свобод людини, високим рівнем їх захисту, додержанням поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та дотриманням їх балансу, забезпеченого системою стимулювань і противаг.

Види цього режиму:

ü ліберально-демократичний – дотримується гуманістичних принципів здійснення державної влади в межах права;

ü консервативно-демократичний – дотримується установлених, традиційних правових цінностей управління, що склалися історично;

ü радикально-демократичний – постійно вводить нові правові форми здійснення державної влади з метою підвищення її ефективності.

Ознаки:

1. Вільна і рівна участь громадян і їх об'єднань в управлінні державою через інститути безпосередньої і представницької демократії;

2. Додержання ідеологічного, політичного, й економічного плюралізму, створення умов для легалізованої діяльності опозиційних політичних партій;

3. Гарантованість здійснення прав і свобод громадянами і соціальними меншинами відповідно до міжнародних стандартів прав людини;

4. Реальність місцевого самоврядування;

5. Реальність справедливого правосуддя;

6. Домінування методів переконання, узгодження, компромісу над примусовими методами.

Авторитарний державний (політичний) режим – стан недемократичної організації державної влади, за якою влада зосереджується в руках однієї особи або вузької групи осіб, що опирається на військово-каральний апарат, соціальну та популістську ідеологію, застосовує неправові форми управління, обмежує громадянина в політичних правах і надає визначену автономію в економічній та деяких інших неполітичних сферах життя.

Види цього режиму:

ü революційний – змінює напрями суспільно-політичного розвитку, здійснюючи владу в не правових формах;

ü стабілізаційний – зберігає існуючий суспільно-політичний лад, діючи в межах права в одних сферах і нехтуючи правом – в інших;

ü модернізаційний – удосконалює існуючий суспільно-політичний лад, виходячи за межі права.

Ознаки:

1) зосередження влади в руках правлячої верхівки;

2) безстроковість влади глави держави і сувора субординація суб’єктів влади;

3) порушення принципу поділу влади, домінування органів виконавчої влади;

4) централізація і концентрація влади в одному або двох взаємозалежних органах, рішення яких вважається беззаперечним;

5) застосування методів примусу;

6) відсутність свободи утворення і діяльності політичних партій;

7) обмеження політичних прав і свобод людини;

8) перевага інтересів держави над інтересами особи і суспільства.

Тоталітарний державний (політичний) режим – стан недемократичної організації державної влади, за якої в руках харизматичного лідера (Сталін, Гітлер, Мао Цзедун, Муссоліні та ін..) зосереджується необмежена влада, встановлюється монополія державної власності, панує єдина ідеологія, обмежуються або порушуються основні права людини, усуваються легальні можливості для вільного волевиявлення населення.

Види цього режиму:

ü расистський – проводить політику обмеження прав і свобод людини за расовою ознакою, підтримує політику панування однієї расової групи;

ü фашистський – спирається на необмежену владу на чолі з харизматичним лідером, для якого людина - ніщо;

ü військово-диктаторський – спирається на збройні сили, з допомогою яких захоплює владу;

ü мусульмансько-фундаменталістський – спирається на ісламську релігію, вважає Коран основним законом держави, нехтує правами людей.

Ознаки:

1) зосередження влади в руках однієї особи або групи людей;

2) відсутність політичного інакодумства;

3) єдина ідеологія, відсутність гласності;

4) монополія однієї партії;

5) жорстока централізація влади;

6) панування державної власності;

7) мілітаризація суспільного життя;

8) знецінення людини.

Демократичний

Авторитарний

Тоталітарний

Ліберально-демократичний Революційний Расиський

Консервативно-демократичний Стабілізаційний Фашистський

Радикально-демократичний Модернізаційний Військово-диктаторський

Мусульмансько-фундамен-

талістський

5. Особливості форм Української держави.

Згідно зі ст. 5, 6 Конституції України, прийнятої у 1996 p., Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, який здійснює свою вла­ду безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову. Пов­новаження відповідних органів державної влади закріплені в Конституції та інших законодавчих актах України, зміст яких дозволяє визначити Україну як змішану республіку. Зокрема, про це свідчить таке:

- єдиним органом законодавчої влади в Україні є пар­ламент — Верховна Рада України, яка обирається терміном на п’ять років;

- Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

- Президент України є главою держави, обирається тер­міном на п'ять років;

- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президен­том України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України;

- правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Отже, форма правління характеризується як змішана президентсько-парламентська республіка.

Відповідно до положень Конституції України вона є унітарною децентралізованою державою. Територіальний устрій ґрунтується на засадах єдності й цілісності державної тери­торії, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади (державного управління з місцевим самоврядуванням).

Це підтверджується багатьма ознаками:

- територія України в межах існуючого кордону є ціліс­ною і недоторканною;

– єдине громадянство;

– єдині органи державної влади: Верховна Рада України — вищий законодавчий орган влади, Президент України — гла­ва держави, виступає від її імені, представляє Україну в між­народних відносинах, Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади, судові органи влади на чолі з Вер­ховним Судом України;

– систему адміністративно-територіального устрою Украї­ни утворюють: Автономна Республіка Крим, 24 області, м. Київ та м. Севастополь (зі спеціальним статусом).

Таким чином, особливістю України як унітарної держа­ви є існування в її складі Автономної Республіки Крим як невід'ємної складової частини, межі повноважень котрої визначені Конституцією України. Зокрема, Автономна Рес­публіка Крим має органи влади — Верховна Рада АРК, Ра­да Міністрів АРК (призначається Верховною Радою АРК за погодженням з Президентом України). Правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України. Верховна Рада АРК може приймати нормативно-правові акти в межах повноважень, визначених у Конституції України, їх дія може бути зупинена Президентом України.

По формі державного режиму Україна є демократичною державою в якій єдиним джерелом влади є народ України.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте поняття форми держави.

2. Назвіть з яких елементів складається форма держави.

3. Дайте розгорнуту характеристику форми правління.

4. Розкрийте поняття форма державного устрою.

5. Визначте форму державного режиму.

6. Розкрийте особливості форми Української держави.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Васильєв А.С., Борщевський І.В. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: ТОВ «Одісей», 2007.

3. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 270с.

4. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції): навч. посіб./ За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко, - К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400с.

5. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. – К., 2001.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге видання. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520с.

8. Суботін В.М. Теорія держави та права: Навч. посібник – К.: Знання, 2005.

9. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: