Розвиток інженерної геології

Коротенько зупинимося і на становленні та етапах розвитку ще однієї, суміжної з гідрогеологією, галузі природознавства – інженерної геології, яка вивчає земну кору як середовище життєдіяльності людини. Її становлення як самостійної наукової дисципліни відбулося у 20–х роках 20 ст. і було обумовлене, в першу чергу, потребою у геологічному обгрунтуванні інженерно – будівельної діяльності людства. Спочатку це було “шляхове ґрунтознавство”. Розвиток вивчення ґрунтів для промислового, міського, гідротехнічного та інших видів будівництва призвів до зникнення у цьому понятті визначення “шляхове” і появи терміну “ґрунтознавство”. Розвиток ґрунтознавства у колишньому СРСР базувався на роботах М.Філатова, В.Охотіна, В.Приклонського та ін.

Одночасно з ґрунтознавством сформувалася і інша нова дисципліна, що вивчає гірські породи – “механіка ґрунтів”, яка виникла на стику фізико – математичних, будівельних і геологічних наук. Вона розглядає загальні закономірності, що витікають із застосування до гірських порід законів теоретичної і будівельної механіки. При цьому механічні якості ґрунтів, які підпадають під закони механіки і задовольняють певним розрахунковим схемам, враховувалися більшою мірою, а геологічна специфіка ґрунтів аналізувалася менше, або й зовсім не бралася до уваги. Ці проблеми компенсувалися у ґрунтознавстві.

При вирішенні геологічних питань, пов’язаних з будівництвом, недостатньо самих знань про характер ґрунтів. Необхідними є дані про геологічні та гідрогеологічні умови території, геологічні процеси, що розвиваються у її межах. Вивчення усіх цих проблем “узяв” на себе ще один науковий напрямок, який сформувався у кінці 1920 – х – на початку 1930 – х років і отримав назву “інженерна геологія” (Ф.Саваренський, Г.Каменський, П.Панюков та ін.).

В історії розвитку інженерної геології колишнього СРСР виділяються 3 етапи:

I (1923 – 1945р.р.) – виникнення інженерної геології як наукової галузі (яка, по суті, склалася з ґрунтознавства і інженерної геодинаміки);

II (1946 – 1978р.р.) – формування третього наукового напрямку в інженерній геології – регіональної інженерної геології;

III (з 1979 р.) – сучасний період розвитку інженерної геології, на якому необхідно не просто розробляти напрямки інженерно – будівельної діяльності, а таке геологічне обґрунтування, яке виключало б або зводило до мінімуму негативні наслідки інженерної діяльності людини в літосфері. Перед інженерною геологією поставлено нову проблему – розробку питань раціонального використання і охорони геологічного середовища, під яким розуміють ту частину розрізу літосфери, де здійснюється інженерно – господарча діяльність людини.

Типовим був розвиток інженерної геології і у інших країнах світу. Наприклад, у Великобританії та США у кінці 19 – на початку 20 ст. до пошукових робіт при будівництві каналів, залізниць та ін. інженерних об’єктів було залучено найбільш відомих геологів (В.Сміт, Ч.Берклі та ін.). У 1925 р. вийшла монографія К.Терцагі “Будівельна механіка ґрунтів”, а у 1929 р. “Інженерна геологія” (А.Редліх, Р.Кампе, К.Терцагі).

Структура сучасної інженерної геології визначається трьома науковими напрямками – ґрунтознавством, інженерною геодинамікою та регіональною інженерною геологією. Кожний з цих напрямків є певною системою інженерно – геологічних наукових знань і понять (предмет наукового напрямку) про якості та динаміку певного елементу (сторони) геологічного середовища (об’єкт наукового напрямку). Співвідношення цих трьох складових і визначає сучасну структуру інженерної геології як науки.

Ґрунтознавство – науковий напрямок інженерної геології, що займається вивченням складу, будови і якостей ґрунтів, закономірностей їхнього формування і просторово – часові зміни в процесі інженерної діяльності людини.

Інженерна геодинаміка – науковий напрямок інженерної геології, що вивчає морфологію, механізм, геологічні причини і просторово – часові закономірності розвитку у геологічному середовищі природних і антропогенних (інженерно - геологічних) геологічних процесів у зв’язку із здійсненням і плануванням інженерно – господарської діяльності людини.

Регіональна інженерна геологія – третій науковий напрямок інженерної геології, що досліджує будову і властивості геологічного середовища різних структурних зон земної кори, закономірностей формування їхніх інженерно – геологічних умов та просторово – часової зміни у зв’язку з інженерно – господарчою діяльністю людини.

Інженерна геологія тісно пов’язана з іншими науками як геологічного так і негеологічного циклів. Найбільш тісний зв’язок існує між нею, геохімією, мінералогією, літологією і петрографією, тектонікою, динамічною геологією і особливо гідрогеологією та мерзлотознавством. Вона широко використовує теоретичні досягнення і методи фізики, механіки, хімії, математики.

Зв’язок інженерної геології з будівельними і гірничими науками здійснюється як безпосередньо, так і через механіку ґрунтів. Вона розглядає ті загальні закономірності, які витікають із застосування до ґрунтів законів теоретичної і будівельної механіки.

Таким чином, інженерна геологія пов’язана з широким колом природничих і технічних наук. Серед них фундаментальними для інженерної геології були і залишаються науки геологічного циклу, а також фізика, механіка, хімія (перш за все – фізична і колоїдна хімія) та математика.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: