Філософія історії Арістотеля 7 страница

Приречення по Августину – це акт божественної любові і милості стосовно занепалого роду людського. Споконвічно, із загальної «маси погибелі» Бог обрав гідних вічного блаженства. Число визначених незмінне. Але ніхто з людей не знає про свою долю, і тому, особиста моральна досконалість кожної людини не втрачає зміст. У контексті наявності приречення вільної волі людини здобуває відтінок суб'єктивного переживання волі, але ніяк не онтологічної здатності тільки самотужки врятуватися або загинути.

Обґрунтовуючи дане вчення, відмітимо що в своїх трактатах Августин Блаженний, розвернув християнську концепцію всесвітньої історії, розуміючої фаталістично, як результат божественного приречення. Тому вченню Августина присутній глибокий фаталізм, саме такого роду ідеї породили широку і гостру дискусію, що тривала багато століть і без сумніву і зараз.

90 Відродження----доля

Незважаючи на те, що філософ Макіавеллі – це насамперед людина епохи Відродження, його філософські погляди мають щось загальне з поглядами древнєкитайських мислителів і теорією Дао: життєвий шлях людини, пошук цього шляху, дали початок Макиавеллівскій «теорії фортуни». Отже, положення філософської теорії Макіавеллі знайшли своє вираження в так названій «концепції фортуни», під якою філософ розумів об'єктивну закономірність суспільного розвитку. Макіавеллі намагався виявити визначене співвідношення між необхідністю і вільною волею людини.

“Щоб вижити людина повинна покладатися на свій розум, а не на Бога і на долю,” – стверджував Нікколо Макіавеллі представник періоду Відродження [2;С.78]. Відзначив, що в історії діють законопідлеглі сили «доля», «фортуна», але в той же час вона арена діянь людини, його розуму і свободи волі.

Реально здійснені події існують окремо від їх відображення у свідомості людей: істина досягається дією, в якій вона реалізується. У зв'язку з цим вводиться концепція «фортуни» і встановлюється її співвідношення з діяльністю людини. «Фортуна» розпоряджається половиною наших вчинків, другою половиною дозволяє управляти нам самим, тобто володіння вільною волею, дає можливість активних дій, і людина виступає «ковалем самої себе».

Макіавеллі підкреслює необхідність активних дій людини: краще бути сміливим, чим обережним, але при цьому діяльність повинна здійснюватись тверезим розумом і волею, яка прагне до визначеної мети, високої і шляхетної. Але мораль, що розриває дійсне і належне, звичайно приводить людину до невдачі: той, хто «хотів би діяти одне тільки добро, неминуче загине серед скількох далеких добру». Люди схильні до зла, і тільки необхідність приводить їх до чесноти. Хоча Макіавеллі і не вважав, що добрі порядки роблять людей щасливими, у його вченні відсутня думка про гармонію загального й окремого інтересів.

В пошуках особистості, культура Відродження вводить поряд з поняттям «різноманітність» серед людей «різноманітність» сутності самої людини. Цим стверджується індивідуалізм, який вимагає природного і вільного вибору шляху та долі.

Вихід - у свободі волі, свободі вибору, адже початок і кінець людського життя - в руках Бога, хоча шлях цей неможливий без вільно-вольових діянь. Бог і доля визначають лише на половину того, що людина може зробити для свого процвітання, що звичайно говорить необхідність людини самостійно покладатися на саму себе.

Відомий філософ Нового часу Бенедикт Спіноза, взагалі заперечує волю як особливу самостійну здатність людської душі. Воля, з його погляду, складається з окремих бажань людини, що викликані визначеними причинами. По вченню Спінози, воля і розум це те саме. Волею же він називав панування над своїми афектами, що досягаються шляхом їхнього пізнання. Воля, що досягається діяльністю свідомості, суперечлива по своїй суті. Перша ступінь до волі, полягає в тому, що людина приводить свої ідеї у відповідність з порядком і зв'язком речей. Потім, коли людина домагається збігу своїх ідей з порядком усієї природи, вона одержує можливість привести стан свого тіла у відповідність з порядком своїх ідей. Так людина досягає панування над своїми афектами, тобто гармонії.

Таким чином, шлях до волі лежить через пізнання самого себе. Воля не протиставлена необхідності, а примусовості або насильству. Пізнання афектів не рятує людину від них, але приводить їх у відповідність із законами нашого розуму і, тим самим, зменшує їхню дію на людину.

Завершаючи Бенедиктом Спінозою історичний період філософії трактування долі, необхідно перейти до тлумачення долі в сучасній плюралістичній філософії, епоху великих перетворень, яка породила безліч глобальних проблем, зв'язаних із взаємовідношенням людини з навколишньою природою, впливом на неї науково-технічного фактора, який буквально обрушився на людину потоком інформації і пошуком її свого місця у світі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: