Спільність походження

Спільність мови

Спільність культури

Спільність релігії

Волюнтаристський підхід -Деякі ідеї нації підкреслюють не об'єктивні характеристики, але вибір суспільства.

Поняття "суб'єкт" (від лат. subjectus – кладу основу) означає: носій предметно-практичної діяльності й пізнання, джерело активності, спрямованої на зміну, розвиток або збереження об'єктивних суспільних умов Соціальна група може бути суб'єктом історичного процесу, якщо крім названих вище рис, властивих індивідуальному суб'єкту, вона характеризується внутрішньою єдністю. Група має бути цілісною, згуртованою, мати спільні інтереси, спільну мету своєї діяльності. Особливе значення в історичному процесі мали і мають такі історичні спільності, як класи. Але не кожний клас здатний бути суб'єктом історичного процесу. Клас виконує роль суб'єкта в тому разі (ще раз наголошуємо), якщо він приводить до усвідомлення свого місця в суспільстві, ставлення до інших соціальних груп, формування мети, якої хоче досягти, а також може діяти як організована сила у відстоюванні своїх прав та інтересів.

Отже, стає очевидним, що не кожен народ чи нація є суб'єктом. Коли в суспільстві спостерігається відсутність злагоди, взаєморозуміння, а отже, і спільних дій у досягненні поставленої мети, то успіх покидає таку соціальну спільноту і вона не здатна позитивно впливати на історичний процес.

Деякі філософи схильні і людство в цілому вважати суб'єктом історичного процесу. Погодитися з цим твердженням важко. Адже, виходячи з визначення поняття "суб'єкт історичного процесу", ми бачимо, що людство як суспільно-історичне явище позбавлено основних рис, що характеризують "суб'єкта". По-перше, людство поки що далеко не є цілісністю, злагодженим витвором, по-друге, відсутня спільна, єдина ідеологія, тобто теоретична програма діяльності. Спостерігаються постійні суперечки, непорозуміння, а також військові сутички. Отже, можна зробити висновок, що, можливо, лише в далекому майбутньому людство стане суб'єктом історичного процесу.

Нація як соціальний феномен

Нація (лат. natio – плем'я, народ) – різновид етносу, форма спільності людей, що історично склалася.

Сьогодні немає єдиної думки щодо визначення поняття "нація". Є десятки, якщо не сотні, визначень нації. Це можна пояснити складністю цього соціального феномену, його різнобарвністю, а також тим, що він постійно змінюється, розвивається відповідно до умов соціальної трансформації. Це вельми складний організм, що фактично перебуває в безкінечній динаміці. Так, наприклад, довгий час більшість фахівців основною ознакою нації вважали спільність економічного життя. Сьогодні більша увага приділяється "національному характеру".

Зародження і розвиток капіталістичних відносин привело до появи націй. Нація — неминучий продукт і неминуча форма буржуазної епохи капіталістичного розвитку. Вони утворюються шляхом об'єднання різних народностей на базі руйнування феодального ладу, формування капіталістичного виробництва, що вимагало глибокого поділу праці, широких і міцних економічних зв'язків, розширеного і єдиного ринку і т.д. Через те, що зародження і розвиток капіталістичних відносин в різних країнах світу відрізняється великою нерівномірністю, то і процес формування націй теж проходить нерівномірно

Природньо, нація — соціально-історичне явище виникає в період ліквідації феодалізму і розвитку капіталістичних відносин, коли зміцнюються економічні зв'язки між окремими регіонами і складається загальнонаціональний ринок. Важливу роль в консолідації нації відіграє держава, хоча наявність державності не обов'язкова ознака нації. Нація — історично утворена форма спільності людей, яка приходить на зміну народності. Нації властива перш за все спільність умов життя, тобто економічних, спільність території, спільність мови, відомих рис психології (свідомість, інтереси, національний менталітет і т.д.), національний склад характеру, що проявляється в особливостях своєрідності культури і побуту. Приналежність до однієї нації об'єднує людей. Однак національна спільність не усуває соціальних відмінностей всередині нації.

Один з представників сучасної Європейської марксистської думки Е. Хобзмам, відомий своєю працею "Нація і націоналізм" та редагуванням збірки "Винайдення традицій" робить основний акцент в питанні виникнення націй на економічному розвиткові та класових суперечностях, визнаючи, що нація виникає лише на певному рівні розвитку економіки внаслідок соціальних змін і впливу політичних чинників. В його концепції до появи нації існує етнос. З цього етносу з часом формується нація на базі певного набору символів, які етнос несе з минулого і які складають основу майбутньої національної ідентичності.

Інша група дослідників поєднує у своїх концепціях зміни в економічній системі суспільства з культурними змінами, що у сукупності впливають на етнічні процеси, створюючи для них належний грунт. Найбільш відомий з них англійський вчений Е. Геллнер, якому належить праця "Нація і націоналізм". Він виділяє два типи суспільства: аграрне та індустріальне. В аграрному суспільстві античної і феодальної доби існує чітка ієрархія верств і станів та відповідна множинність культур. Таке суспільство з низьким рівнем зчепленості людей в ньому, які до того ж належать до різних культурних осередків, не може породити таку нову етнічну спільноту, як нація. Перехід до індустріальної фази руйнує станове розмежування, стимулює соціальну стабільність, появу розгалудженої системи освіти, внаслідок чого поволі формується універсальна культура, спільна для всіх членів суспільства. Підтримувана державою, така уніфікована висока культура стає національною, суттєво впливає на творення гомогенного суспільства, а згодом і нації. Саму ж націю творять інтелектуали на підставі ідей націоналізму.

тже, і для концепції Геллнера характерна двоїстість і певна суперечливість. З одного боку, ним визнається, що поява націй спричинена умовами соціально-економічного характеру при трансформації аграрного суспільства в індустріальне. З другого ж, нації є штучним утворенням людських переконань, лояльностей і солідарностей.

Інший соціолог Б. Андерсон поділяє погляди Геллнера щодо вагомості культури в формуванні нації. Нація може бути сформована лише тоді, коли винайшли друкарство і з'являється можливість видати і масово розповсюдити книги. Саме це творить грунт для формування нової національної культури, яка є передумовою появи націй. Отже, Андерсон визнає інтегруючу роль культури, але дивиться на це явище не як на результат економічних зрушень, а як на культурне явище.

Французький вчений Е. Ренан націю визнає як спільноту, згуртовану волею та бажанням людей належати до неї, що є окремим суб'єктом історії з власним життям, волездатністю та власною долею. Отже, нація тут виступає як спільнота, об'єднана стихійною волею, в основі якої лежить прагнення політичної самостійності, усвідомлення себе як активного діючого суб'єкта історичного процесу.

Існують спроби і синтезованого підходу до питання націй, зокрема думка соціолога Арбеніної про існування протягом історичного розвитку різних механізмів і шляхів інтеграції людей в етнічні спільноти. Саме об'єднання різних підходів до етнічних утворень дозволить аналізувати ці феномени в усій їх складності та в процесі історичного розвитку.

Націона́льні ру́хи — суспільні або народні рухи, що мають на меті звільнення певної національності від панування іноземців, політичне об'єднання окремих частин нації, розробленої між кількома державами, збереження національної ідентичності, власної мови та культури тощо.

Особливістю всіх національних революцій є наявність сильного, харизматичного національного лідера або групи лідерів, від особистих якостей в значній мірі залежить успіх революції.

Важливим чинником національної революції є те міжнародне становище, в якому відбувається революція. При відсутності зацікавленості в існуванні нової або відновленої незалежної держави з боку впливових держав світу національна революція приречена на поразку.

У національно-визвольній боротьбі можна виділити два напрями: демократичний і тоталітарний. Через об'єктивні обставини у 20-30-ті роки домінуючим став тоталітарний напрям, носіями якого були комуністичні і націоналістичні партії. Це пояснюється загальною тенденцією 30-х років до авторитаризму, прикладом Німеччини та впливом ідеології фашизму на формування ідеї сильної національної держави. Західні держави були одночасно і колоніальними імперіями.

Роль народних мас і класів в історії— одна з гол. проблем історичного матеріалізму. Основоположники марксизму-ленінізму, створивши вчення про Р. н. м. і о. в і., розв'язали проблему співвідношення істор. необхідності і свідомої діяльності людей, пояснили істор. роль діяльності нар. мас. Вони довели, що народ є гол. суб'єктом істор. руху, найважливішим фактором сусп. розвитку. Нар. маси відіграють вирішальну роль у всіх сферах суспільного життя — матеріальній, суспільно-політ., духовній. Виробнича діяльність нар. мас — основа зміни екон. відносин, а отже й зміни суспільно-економічних формацій. Революц. боротьба нар. мас розв'язує докорінні суперечності сусп. ладу, забезпечує сусп. прогрес. В духовній сфері вирішальна роль нар. мас виявляється як опосередковано (створення умов для творчості діячів культури), так і безпосередньо (створення мови, етнографічно фольклорна творчість, поповнення лав діячів науки і культури тощо). З розвитком суспільства, в процесі класової боротьби свідомість і організованість нар. мас, а разом з тим і їхня роль у суспільстві зростають. Довівши це, К. Маркс встановив об'єктивний закон неухильного підвищення ролі нар. мас в історії. Якісно змінюється роль нар. мас в епоху соціалістичних революцій, будівництва соціалізму і комунізму. За соціалізму нар. маси вперше в історії стають свідомими творцями свого життя. На етапі зрілого соціалізму їхня істор. творчість набирає небачених раніше масштабів, набуває якісно нових характеристик. Діяльність нар. мас як творця і гол. суб'єкта історії відбувається в безпосередньому зв'язку з діяльністю класів, насамперед робітничого класу, партій, вождів і видатних осіб, які очолюють маси. Діяльність особи — необхідний елемент істор. процесу. Роль особи в історії визначається тим, якою мірою її діяльність відображує істор. необхідність, виражає життєві інтереси певних класів. У зв'язку з цим особа може відігравати як прогресивну, так і реакційну роль в історії, прискорювати або гальмувати розвиток суспільства. Особливо велика роль тих діячів, які виражають інтереси трудящих, очолюють їхню боротьбу за соціальне й нац. визволення, тобто відображають прогресивні тенденції істор. руху. Сила вождів світового пролетаріату полягає саме в нерозривному зв'язку з боротьбою трудящих, з діяльністю рсбітн. класу, комуністичних і робітн. партій. Марксизм-ленінізм, з'ясовуючи Р. н. м. і о. в і., рішуче відкидає як культ особи, так і анархістське заперечення ролі вождів і авторитетів, піддає критиці сучас. бурж. ідеалістичні концепції (еліти теорію, "масового суспільства теорію" тощо).

- Отже, класова боротьба була реальним фактом суспільного життя в минулому, хоча її роль по-різному трактувалася в соціальній філософії. Ця боротьба призводить до революцій, здійснення яких у свою чергу призводить до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, більш прогресивною.

Отже, класова боротьба відігравала в минулому і обмежену конструктивну роль, і була "демонічною силою історії", чинником її регресу. Вона вичерпала себе, і досвід XX ст. показав, що шлях співробітництва класів найбільш природний і типовий для більшості країн, а шлях революційний, насильницький — це лише історичний виняток, який свідчить про нерозвинутість соціальних відносин у суспільстві. Тим більше тепер, коли людство не може дозволити собі "великих революцій".

Нарешті, апологетика класової боротьби суперечить реаліям суспільного розвитку XX ст. — у сучасному цивілізованому суспільстві класи вже інші або ж їх взагалі немає.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: