Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Точки зору на СПТУК




 

- СПТУК це процесс боротьби особистості за утвердження в групі чи колективі. (Дюверже, Макейовелі)

- Специфічний вид діяльності суб’єктів пов’язаний з боротьбою за утвердження особистості в групі чи колективі. (Ільїн та Федоров)

- СПТУК – діяльність осіб мікро- і макрогруп в колективі. (Семків)

 

Рівні функціонування:

- Мега-

- Мікро-

- Макро-

Концепції СПТУК:

 

- Теологічні

- Натуралістичні

· Географічна

· Біологічна

· Психологічна

- Соціальна

· Соціально-єкономічна

· Правова

· Культурологічна

· Демократична

- Управлінська

 

Категорії СПТУК

1. Діалектика соціально-психологічного буття і свідомості.

2. Взаємозалежність і взаємозв’язок особистості і суспільства.

3. Система відносин “людина і суспільство”.

 

 

Виміри СПТУК:

· За формою здійснення - соціально-психологічні і правові інститути і норми – тип регулювання соціально-психологічного процесу

· За змістом - виражається в соціально-психологічних програмах, що характеризуються відповідними ціннісними орієнтирами і метою

· Як процес взаємодії представників різних соціальних груп, що передбачає зіткнення і боротьбу інтересів, конфлікт та його вирішення.

 

Загальні запитання:

 

1) Сфера життя суспільства і взаємини різних груп щодо процесу прийняття рішень, що стосуються інтересів різних груп - це:

2) Функції СПТУК суспільства:

3) Яка функція виховує свідоме ставлення до учасників групи чи колективу:

4) Перечислити категорії СПТУК:

5) Вказати методи СПТУК:

6) Наука, об’єктом якої є соціальна психологічна сфера життя суспільства і всіма явищами які відбуваються в ньому:

7) Що є об’єктом СПТУК:

8) Яка функція використовує всі теоретичні висновки і положення традиційної СПТУК науки:

9) Від чого залежить СПТУК:

10) Що передбачає СПТУК:

11) В чому актуальність вивчення «СПТУК»:

12) Перечислити виміри СПТУК:

13) Вказати місце СПТУК науки серед суспільних дисциплін:

14) Вказати склад загальних методів дослідження соціально-психологічних об’єктів:

15) Виміри СПТУК, як процес взаємодії представників різних соціальних груп - це:

16) Яка функція робить прогнози соціально-психологічної діяльності:

17) Якими є виміри СПТУК за формою здійснення:

18) Вказати склад загально-логічних методів:

19) З чим пов’язана СПТУК, як сфера соціально-психологічного життя:

20) Вказати проблеми СПТУК:

21) Яка функція зумовлює утвердження цінностей, ідеалів і норм цивілізованої соціально-психологічної поведінки:

22) Якими є виміри СПТУК за змістом:

23) Вказати предмет СПТУК:

24) Вказати склад методів емпіричних досліджень:

25) Яка функція пов’язана з ідеологією:

26) Вказати особливості СПТУК:

27) Головне завдання СПТУК:

 

 

Тема: Основні етапи становлення СПТУК.

 

СПТУК як навчальна дисципліна виникли на початку 21 століття, як спеціальна, прикладна соціолого-психологічна теорія, що включає в себе менеджмент та управління, розглянемо основні положення інтегруючих наук (соціології психології та менеджменту) які лягли в основу СПТУК. Поняття особистості, колективу та управління ними, піднімали стародавні філософи. Конфуцій стверджував: не роби відносно інших того, чого не бажаєш собі. (закон бумеранга). Платон поділив суспільство на групи: мудрі правителі 3%, воїни охоронці 7% ті ремісники і селяни 90%, і визначив першим можливі варіанти управління меншості більшістю. Варіанти управління: один із них – демократія (владу народу), яка приведе до тиранії більшості або тоталітаризму. Аристотель поділив форми управління колективом на правильні (монархія, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Політія – включала доброчинність, багатство і свободу.

Демокріт і Декарт займалися розробкою питань управління групами і масами.

Нетрадиційні варіанти соціально-психологічних теорій управління належать теологічному напрямку соціології психології і менеджменту. Кожна з віток релігії: буддизм, християнство з православ’ям, католицизмом а протестантизмом, мусульманство та інші виробило певні методи впливу на свідомість особистості і колективу.Цікавим є підхід до особистості і колективу у Італійського філософа Макіавеллі. Основна ідея його вчення зводиться до фрази: Мета виправдовує засоби (поведінка хитрого лиса). Період військової демократії і війни всіх проти всіх в історії людства описав Гоббс, вказавши варіанти подолання конфліктів між особистістю и колективом.«Левіафан…» він пропонує два варіанти налагодження відносин: домовленість, підкорення. Англійський філософ Джон Локк звернув увагу на розвиток особистості її свободу яку може обмежити тільки закон (лібералізм). Гегель запропонував теорію домовленості між особистістю і колективом та державою, яку може реалізувати громадянське суспільство (об’єднання, гуртки, партії).Теорію високо моральності кожної особистості розробив Фіхте. Стверджував, що держава як апарат насилля і управляння – тимчасова, бо їй на зміну прийде високо організованість кожної особистості коли нікого не треба буде контролювати (анархізм).Рівний розподіл благ і обов’язків між всіма лежить в основі утопічного соціалізму (Томас Мор фантастичний твір «Утопія» і кампанела «Місто сонця»). Ідеї цих філософів лягли в основу практичної теорії управління суспільством – соціалізму. Карл Маркс. Його теорія застосована на матеріалізмі і матеріалістичній діалектиці у вивченні суспільства.Монізм – філософське вчення, яке вивчає одне начало – матерію або дух. Монізм матеріалістичного розуміння полягає в тому, що Карл Маркс розглядав історію як живий організм, в якому взаємодіють не випадкові чинники, а функції залежних елементів єдиного цілого, що підлягають дії об`єктивних закономірностей соціального розвитку. З економічних закономірностей виділив сукупності суспільних явищ і матеріальних відносин. Ці сукупності поруч з економічними відносинами становлять економічну структуру суспільства, або базис, на який опирається надбудова (економічна, правова та інші). В дослідженні суспільних явищ виділив критерій повторюваності, що дало можливість виділити спільне в соціальному устрої різних країн світу. Застосовував поняття,,суспільно-економічна формація” – це історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певно способі виробництва (єдність продуктивних сил і виробничих відносин). Зміна епохи історії людства – це процес зміни прогресуючих способів виробництва. В основі зміни-суперечності між рівнем продуктивних сил і виробничими відносинами. Це виявляється в боротьбі протилежних класів і вирішується соціальною революцією, в якій перемагає пролетаріат – це веде до звільнення суспільства від експлуатації і до безкласової формації. Утопічна ідея марксизму – месіанська роль пролетаріату. Маркс в теорії управляння особистістю і колективом розглянув питання конфлікту між працею і капіталом, робочою силою і керівництвом, хоч спеціально питаннями соціології, психології і менеджменту він не займався. В середині 19 століття закони природи фізики, біології були перенесені на суспільство.Сем-Сімон філософ неопозитивіст першим переніс фізичні закони на людство. Його секретар Конт після кількарічних записів викрав праці Сем-Сімона і на їх основі видав підручник соціології.В кінці ХІХ ст. розробив проблеми соціології Дюркгейм: природа суспільства, стани суспільства, методи дослідження і статус соціології. В 1896 р. в м. Бордо очолив першу кафедру соціології, редактор журналу,,Щорічник” (12 томів). Розробив правила соціологічного пізнання, які гарантували ефективність наукового пошуку:

1. Факти як предмети, що давало можливість розглядати суспільство зовнішніми об`єктивними методами.

2. Соціальні факти пояснювались факторами:

а) об`єктивного існування відносно окремих індивідів,

б) мають примусовий вплив на індивідів.

Дюркгейм:«Соціологія - це наука про соціальні факти, ідеї, норми, цінності, виробленні колективною свідомістю людей. Їх вплив здійснюється через спеціальні інститути (правові, релігійні)».

Спенсер. Займався аналізом змін у суспільстві і розподілом праці, яка послаблює роль релігії. В наслідок швидкого оновлення соціального життя розвивається традиційний порядок і устої, що підпорядковуються країні. У суспільстві стає більше людей без усвідомлення мети, що відчувають свою непотрібність –це явище аномії – це стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування певних норм, ставиться до них негативно або байдуже, що призводить до самогубства. Більш глибше цю проблему дослідив Спенсер. Поділив суспільство на військове і традиційне (конформізм).

Вебер.Розробив «теорію соціальної дії». Ввів поняття,,ідеальний тип” – еталон у дослідженні. Розробив,,типи ідеальних дії”:

1. Цілераціональна (виразно уявляється засоби здійснення, а також зворотна реакція на твої дії). Критерії раціональності – успіх. (Макіавелі:,, Мети виправдовує засоби”).

2. Ціннісно-раціональна (на основі свідомої віри в цінності поведінки (Західна Європа).

3. Афекта (на основі неусвідомлених імпульсів і почуттів, на підсвідомості).

4. Традіційне (на основі звички).

Поділив суспільство на 3 статусних групи:

1. Багаті. 2. Престижні. 3. Владні.

Визначив типи управління:

1. Традиційне управління – на звичках, традиціях, підкорінні (влада монарха).

2. Харизматичне (божий дар) – безпечна довіра до лідера чи вождя.

3. Легальне управління – базарується на довірі до права і підкоренні не особистості, а закону. Самим чистим типом легального управління є бюрократія.

Теорія дій (Вебер). В основі суспільного життя активна діяльність індивіда під впливом стимулів: 1. Людина чекає на схвалення глядачів.

2. Діяльність притаманна людині, як одна із її суттєвих ознак.

Символічний інтеракціонізм (Емерсон) – соціальний процес розглядається як процес становлення та зміни соціальних значень, постійне визначення і пере визначення ситуацій і взаємодії їх учасників.

На основі теорії дії і інтеракції створено концепцію,,нового гуманізму”, яка має два напрямки:

1. Феноменологія (Бергер, Лукман) – суспільство характеризується загальною свідомістю його членів. Образ суспільства формується у процесі дискусії. Людина створює сприятливий для себе образ, потім маніпулює цим образом, як чимось реальним. Хоч в дійсності суспільству в період створення і після того є чимось іншим.

2. Етнометодологія – кожен член суспільства відчуває, що його існування залежить від показників і завдань, які стоять перед суспільством в цілому.

Парсонс. Розробив структурно-функціональний підхід до вивчення суспільства. Нормально діяти суспільство може тільки в умовах стабільності. Нестабільності і конфлікти загрожують суспільству (вороги суспільства).

Зіммель.Вважає, що конфлікт це двигун прогресу. Без нього суспільство не може розвиватись. В результаті конфлікту (зіткнення протилежних несумісних інтересів) відмирає старе і перемагає нове в суспільстві.

Неоконсерватизм (консерватизм – збереження старих традицій).

Основні положення:

1. Те, що можна не змінювати, змінювати не потрібно.

2. Індивід не може бути розумним, розумний загал.

3. Слід враховувати близькі і далекі перспективи і наслідки.

4. В здоровому суспільстві повинні взаємодіяти всі верстви.

5. Людина недосконала, тому вона не може створити досконалий соціальний порядок.

Два напрямки:

1. Теоретико-методологічний:

1.1. Специфічне пояснення взаємодії,,еліта-маса”;

1.2. Пессимізм в оцінці,,людської природи”;

1.3. Суспільство – це статична і внутрішньо збалансована система, в якій протипоказані радикальні зміни.

2. Соціально-політичний:

2.1. Пропаганда,,сильної влади”;

2.2. Обмеження демократії;

2.3. Застосування зброї проти незадоволених.

Технологічний детермінізм.Має два напрямки:

1.Технологічний песимізм (К. Ясперс). В усіх нещастях звинувачують техніку, що знищує природу і прирікає людину на вимирання. Перетворює людину в машину.

2.Технологічний оптимізм (Дракер). Прославляють техніку.

Предмет психології в традиційних уявленнях
Душа (всі дослідники до початку XVIII століття –перші- Діоген та Декарт)
Явища свідомості (англійська емпірична ассоцианистская психологія - Д. Гартлі, Джон Стюарт Мілль, А. Бен, Герберт Спенсер)
Безпосередній досвід суб'єкта (структуралізм - Вільгельм Вундт)
Інтенціональних актів свідомості (функціоналізм - Франц Брентано)
Походження психічних діяльностей (психофізіологія - Іван Михайлович Сєченов)
Поведінка (біхевіоризм - Джон Уотсон)
Несвідоме (психоаналіз - Зигмунд Фрейд)
Процеси переробки інформації і результати цих процесів (гештальт-психологія - Макс Вертгеймер)
Особистий досвід людини (Гуманістична психологія - Абрахам Маслоу, К. Роджерс, Віктор Франкл, Ролло Мей)

В кінці 18 - початку 19 ст. психологічне знання починає виходити за межі філософії - до мовознавства, в етнографію, в біологію і медицину. Спенсер сформулював принцип адаптації організмів до середовища, Дарвін намітив нетелеологіческое пояснення цілеспрямованості поведінки, вивчив інстинктивне поведінку і емоції, показав еволюційне походження деяких форм поведінки людини, Гальтон поставив питання про спадковість психологічних характеристик, англійський невролог Джексон успішно вивчав закономірності локалізації та розподілу забезпечення психічних функцій різними структурами мозку. Плідний контакт з фізіологією і анатомією був розвинений при розробці ідей Декарта про рефлекс. Початкове умоглядне уявлення набуло конкретне анатомо-фізіологічне вираження у роботах Прохазки, Белла і Мажанді як рефлекторна дуга, за якою нервової збудження поширювалося від рецептора до еффектори так, що сенсорний стимул викликав рухову реакцію. Сєченов на основі подання про рефлекс сформулював одну з основних програм перетворення психології в наукову дисципліну

Для СПТУК важлива теорія управління.

Управління як історичний процес розвивався з того моменту, коли з'явилася необхідність регулювати спільну діяльність колективів людей. Історія знає чимало прикладів раціонального управління не лише окремими колективами, а й цілими державами та імперіями. При цьому рівень управління, його якість були визначальним початком у благополучному розвитку цілих народів, проте до нас не дійшли як або достовірні дані про розвиток теорії управління, а бум теоретичної думки почався на поч. XX століття. Він пов'язаний з тим, що в 1911 році інженер Тейлор опублікував свої дослідження в книзі "Принципи наукового управління". Цей рік традиційно вважається початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження. Склалися в основному 5 напрямків:

- Школа наукового управління,

- Школа адміністративного управління,

- Школа з позиції людських відносин і психології людини,

- Школа з позиції поведінки людини у виробництві,

- Кількісний підхід.

Правда, в деяких джерелах літератури взаємозв'язок між школами дуже згладжена, класичну школу називають адміністративною, а адміністративну - наукової.

Школа наукового управління (1885-1920) пов'язана з роботами Ф. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрет, Генрі Гантта. До Тейлора двигуном підвищення продуктивності праці був принцип «пряника» - скільки зробиш, стільки й отримаєш. Однак даний підхід до кінця 19 - початку 20 століття вичерпав себе. Творці школи вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці. Першою фазою методології школи наукового управління були аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів.

Тейлор прийшов до думки організувати працю, який «передбачає вироблення численних правил, законів і формул, які замінять собою особисті судження індивідуального працівника і які можуть бути з користю застосовувані тільки після того, як буде зроблений статистичний облік, вимір і так далі, їхньої дії». На думку Тейлора, виконавець був не в змозі охопити виробничий процес у цілому, тим більше що це постійно мінливе дійство. Таким чином, на початку століття роль керівника у вирішенні того, що робити виконавцю, як робити, в якому обсязі, виростала незмірно і регламентація роботи виконавця приймала крайні форми.

Тейлор розчленував усю роботу виконавця на складові частини. Окремі рухи були ним прохронометріровани, а робочий день розписаний по секундах. Однак не варто думати, ніби хронометраж приводив лише до більш точного визначення можливості усього в результаті раціоналізації самої роботи і, зокрема запровадження доцільних режимів змін праці і відпочинку.

Характерним для школи наукового управління було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася можливість перерв у виробництві, в тому числі і для відпочинку. Кількість часу, що виділяється для виконання певних завдань, було реалістичним, що давало керівництву можливість встановлювати норми виробництва, які були здійсненні, і платити додатково тим, хто перевищував ці норми. При цьому люди, які більше, винагороджувалися більше. Визнавалася важливість добору людей, які відповідали виконуваній роботі, підкреслювалося велике значення навчання.

Школа наукового управління виступала за відділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи. Робота по управлінню - це певна спеціальність, і організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить найуспішніше.

1.2 Система управління Тейлора

"Школа наукового управління" може розглядатися як предтеча до формування організаційної психології.

На початку століття вийшла книга інженера Фредеріка Тейлора (1865-1915) "Науковий менеджмент", яка принесла згодом йому світову славу [12]. Поєднання двох слів у її назві "науковий" та "менеджмент" відображає суть і спрямованість розробленого Тейлором підходу.

У той історичний період була безмежна віра в раціональні методи пізнання, що склалися протягом останніх трьох століть. Успіхи науки і нових технологій тільки підтверджували це. Наукове і раціональне в той час означало краще. Наукове розумілося як однозначне, обчислюваною, розкладені на елементи. Бачилося, що додаток строго наукових принципів до питань побудови ефективно діючої організації дозволить знайти і єдино правильні відповіді на них.

З самого початку своєї кар'єри інженер Тейлор найбільше цікавився можливостями впровадження наукових методів організації праці на виробництві. Спостерігаючи за розвантаженням робочими вугілля на сталеливарному підприємстві він зауважив, що обсяг вироблення робочих залежав від того, наскільки форма лопати відповідала особливостям надходить вугілля. Він запропонував робочим користуватися різними за формою лопатами. Результати цього удосконалення простих трудових операцій потрясли його: продуктивність праці робітників зросла в кілька разів. Відкрилася зовсім нова область програми творчих зусиль - технологія трудових операцій. Невидимий раніше організаційний контекст праці став для Тейлора об'єктом пильної уваги.

Оскільки продуктивність праці зросла, то з'явилася можливість відбору людей найбільш здатних працювати з даною продуктивністю і звільнення менш здібних, а вивільняються фінансові кошти використати для додаткового матеріального заохочення. Намітилися контури нової системи управління виробництвом та роботи з персоналом, за допомогою більш пильної уваги з боку керуючих до організації праці подчіннених. А аналіз виробничих завдань дозволив винайти та нові механізми управління людьми.

Все сказане знайшло відображення в підході Ф. Тейлора до проблем управління людьми, його основним принципам і методам, які отримали загальну назву як система Тейлора. Сутність запропонованої системи грунтується на наступних чотирьох положеннях:

1. Розвиток науково обгрунтованого знання про трудову діяльність. Тейлор відзначає, що на практиці керівники зазвичай не знають, який обсяг роботи може виконати робочий при оптимальних умовах. З іншого боку, робітники самі погано уявляють собі, що від них, насправді, очікується. Досягти відповідності між вимогами керівників і очікуваннями працівників можна шляхом наукового дослідження елементів трудового процесу. Якщо працівник виконує науково обгрунтований обсяг роботи, він має право отримувати і більш високу матеріальну компенсацію за свою працю.

2. Відбір та навчання працівників. Щоб переконатися, що працівник відповідає за своїми професійними якостями науково обгрунтованим нормам необхідно проводити відбір робітників за допомогою розроблених для цього критеріїв. Тейлор вважав, що проведення подібного відбору дозволить працівникам стати першокласними в певному виді робіт і, таким чином, підвищувати власні доходи, не скорочуючи при цьому доходи інших.

3. Поєднання знання про трудову діяльність із збільшеними трудовими можливостями відібраних працівників. Процес взаємодії між керівником і підлеглим йому працівником, який опосередковується науковими методами управління, Тейлор розглядав як своєрідну "революцію в умах", нове бачення контексту трудової діяльності. Двом сторонам, які беруть участь у трудовому процесі, необхідно займатися не розподілом обмеженого за розмірами пирога на частини, а зосередити свою увагу на збільшенні загальних розмірів пирога.

4. Спеціалізація видів трудової та організаційної діяльності у формі розподілу відповідальності між керівниками і працівниками. В організації має бути суворе розподіл персональної відповідальності. Керівники зобов'язані давати працівникам науково обгрунтоване трудове завдання і здійснювати безперервний контроль за його виконанням. Працівники зобов'язані виконувати доручене завдання, використовуючи тільки науково обгрунтовані методи роботи. У подібній системі розподілу відповідальності невиконання трудового завдання виключається. Для випадків його перевиконання передбачено додаткову матеріальну винагороду. При правильності розподілу відповідальності між керівником і працівником можливості трудового конфлікту повністю виключаються.

Основні положення системи Тейлора дозволили сформулювати ряд загальних принципів організації праці. Вони включають в себе:

1) вивчення процесу праці з метою проектування найбільш раціональних прийомів і дій;

2) відбір і навчання людей раціональним прийомам праці з метою вибору еталонного працівника;

3) визначення трудового завдання з метою розробки пропозицій з економічного стимулювання працівників.

Аналіз концепції "наукового управління" дозволяє сформулювати наступні положення:

1) управління людьми визнано наукою, самостійної областю дослідження;

2) найважливіше завдання цієї науки підвищення ефективності праці у сфері виробництва;

3) робота з управління людьми вимагає особливих якостей від людини - вміння думати і брати на себе відповідальність за організацію праці підлеглих.

Можна бачити, що вся система Тейлора спрямована на підвищення ефективності виробництва. Робітники повинні працювати, вважав Тейлор, а менеджери - думати. Самі по собі, це важливі цілі, що сприяють ефективності діяльності організації, але вимоги досягнення цих цілей, за допомогою жорсткого порядку, чітко окресленої структури і ззовні задаються нормативів, може призвести до нездатності співробітників і керівників організації гнучко адаптуватися до зовнішніх умов.

Сформульовані Тейлором принципи аналізу трудової діяльності, визначення трудового завдання як мети діяльності, відбору та професійної підготовки співробітників, економічного стимулювання праці зберегли свою актуальність до теперішнього часу. Вони, як і раніше, є важливими в таких розділах організаційної психології, як аналіз механізмів мотивації трудової діяльності та цілеспрямованої поведінки, роботи з персоналом організації.

Основний недолік системи Тейлора в тому, що вона була орієнтована на модель економічної людини, тобто людини, у якої основним спонукальним стимулом до праці є грошова винагорода.

Сам Тейлор вважав свою систему закінченою і єдино можливою. Однак реалії ділових відносин вже до 30 років ХХ століття стали спростовувати її принципи. В історії організаційної психології новий напрям, відчути дух часу, отримало назву "Школа людських відносин".

Завдяки розробці концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У своїх роботах "Управління фабрикою" (1903) і "Принципи нічного менеджменту" (1911) Ф. Тейлор розробив ряд методів наукової організації праці, заснованих на вивченні рухів робітника з допомогою хронометражу, стандартизації прийомів та знарядь праці.

Його основоположні принципи управління полягають у наступному: якщо я можу на науковій основі відібрати людей, на науковій основі їх підготувати, надати їм деякі стимули і з'єднати воєдино роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, що перевищує внесок, зроблений індивідуальною робочою силою. Головна заслуга Ф. Тейлора полягає в тому, що він як засновник школи "наукового управління" розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував робочі операції, впровадив у практику наукові підходи добору, розстановки і стимулювання праці робітників. Найбільший внесок Ф. Тейлора полягає в тому, що він почав революцію в області менеджменту.

Типовим для класичної школи є приклад досліджень Френка і Ліліан Гілберт, які за допомогою спеціальних годин - мікрохронометром і кінокамери виявили й описали 17 основних елементарних рухів кисті руки, рекомендувавши їх у подальшому для раціональної організації праці.
2. Питання - Аналіз зовнішнього середовища і її вплив на вибір, і реалізацію альтернатив
2.1 Основні поняття і положення аналізу зовнішнього середовища
Прийняття рішень - складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формуючи цілі і домагаючись їх досягнення. Рішення приймається завжди у будь-якій середовищі. Якість будь-якого управлінського рішення залежить від безлічі чинників, які визначають зовнішню середу в якій приймається рішення. Жоден водій не поїде по дорозі при нульовій видимості. Так і менеджер не зможе прийняти рішення при невизначеною зовнішньому середовищі. Розуміння змісту весняній середовища, її складових, а також впливу їх на управлінське рішення - один з важливих аспектів у розробці управлінського рішення.
Ефективне прийняття рішень необхідно для виконання управлінських функцій. Удосконалення процесу прийняття обгрунтованих об'єктивних рішень в ситуаціях виняткової складності досягається шляхом використання наукового підходу до даного процесу. Для прийняття ефективного рішення менеджер, як особа приймає рішення повинен володіти знаннями в галузі технологій прийняття рішень, бути озброєним системним і ситуаційним підходом, володіти моделями і методами прийняття рішень.
Будь-яка організація знаходиться і функціонує в середовищі. Кожна дія всіх без винятку організацій можливо тільки в тому випадку, якщо середовище допускає його здійснення.
Проблема взаємини організації та середовища в науці стала розглядатися вперше у роботах А. Богданова і Л. фон Берталанфі в першій половині ХХ століття. Однак у менеджменті значення зовнішнього середовища для організацій було усвідомлено лише в 60-і роки в умовах посилення динамізму її факторів і наростання кризових явищ в економіці. Це послужило відправною точкою для інтенсивного використання системного підходу в теорії і практиці управління, з позицій якого будь-яка організація стала розглядатися як відкрита система, що взаємодіє з зовнішнім середовищем. Подальший розвиток даної концепції призвело до виникнення ситуаційного підходу, згідно з ним вибір методу управління залежить від конкретної ситуації, яка характеризується значною мірою певними зовнішніми змінними.Зовнішнє середовище є джерелом, що забезпечує організацію ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на належному рівні. Організація знаходиться в стані постійного обміну з зовнішнім середовищем, забезпечуючи тим самим собі можливість виживання. Але ресурси зовнішнього середовища не безмежні. І на них претендують багато інших організацій, що знаходяться в цьому ж середовищі. Тому завжди існує можливість того, що організація не зможе одержати потрібні ресурси з зовнішнього середовища. Це може послабити її потенціал і привести до багатьох негативних для організації наслідків. Завдання стратегічного управління полягає в забезпеченні такої взаємодії організації із середовищем, що дозволяло б їй підтримувати її потенціал на рівні, необхідному для досягнення її цілей, і тим самим давало б їй можливість виживати в довгостроковій перспективі.
Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і провести цю стратегію в життя, менеджери повинні мати детальну уяву не тільки про внутрішнє середовище організації, її потенціал та тенденції розвитку, а й про зовнішнє середовище, тенденції його розвитку і місця, що займає в ній організація. При цьому зовнішнє оточення вивчається стратегічним управлінням в першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози і можливості, які організація повинна враховувати при визначенні своїх цілей і при їх досягненні.

Стратегічне управління розглядає зовнішнє оточення як сукупність двох середовищ: макрооточення і безпосереднього оточення.
Розробка рішень в умовах невизначеності здійснюється за допомогою економіко-математичних моделей ігрового характеру. При цьому стосовно до конкретних ситуацій вибір дії визначається не тільки оцінкою різних результатів, але й можливими альтернативами дій конкурентів або інших елементів зовнішнього середовища. Різновидом інтуїтивних рішень визнається практична реалізація теореми про Мінімакс (відомої в теорії ігор, одному з методів дослідження операцій), змістом якої є побудова матриці результатів.Основним завданням при управлінні взаємодією організації з зовнішнім середовищем є максимальна адаптація організації до зовнішнього середовища, зниження невизначеності положення організації, досягнення її стратегічних цілей.
Залежно від різних умов зовнішнього середовища розрізняють два типи управління організацією:

1. Механістичний тип:

· Консервативна, негнучка структура;

· Чітко визначені, стандартизовані завдання;

· Опір змінам;

· Влада виникає з ієрархічних рівнів в організації;

· Ієрархічна система контролю;

· Командний тип комунікацій;

· Зміст комунікацій: прийняті керівництвом рішення, накази, розпорядження.

2. Органічний тип:

· Гнучка структура;

· Динамічні, нечітко визначені завдання;

· Готовність до змін;

· Влада базується на знанні та досвіді;

· Самоконтроль і контроль колег;

· Многонаправленность комунікацій;

· Зміст комунікацій: інформація та поради.

Кожен з типів має визначені переваги і використовується залежно від того, наскільки динамічні зміни у зовнішньому середовищі організації.

2.2 Фактори зовнішнього середовища
Окремі автори ділять всі чинники (елементи) зовнішнього середовища на дві групи: прямого впливу і непрямого впливу. У першу групу включаються споживачі, конкуренти, постачальники, урядові інститути, посередники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів. У другу групу - загальний стан економіки, соціально-культурні, політичні, національні та деякі інші фактори.

 

Рис. Підприємство як відкрита система
Кожний з факторів може представляти в різний час для одного підприємства або для різних підприємств в один час або загрозу або нову можливість. Тому стан довкілля має постійно аналізуватися, а результати аналізу - використовуватися при виборі альтернатив рішення проблем.
У складі конкурентних факторів зовнішнього середовища слід враховувати майбутні цілі конкурентів, оцінювати їх поточну стратегію, перспективність положення в галузі, вивчати сильні і слабкі сторони. Корисна інформація про ступінь задоволеності конкурента своїм поточним станом, його вразливість, наміри щодо використовуваної стратегії.
Слід мати на увазі, що конкурентна боротьба не обмежується завоюванням ринку збуту і покупців. Вона включає і боротьбу за сировинні ринки, капітал, кадри, науково-технічні нововведення. В останні десятиліття є факти не тільки різкого протистояння конкурентів, але і їх взаємодії на ринку. Ринкові фактори проявляються у змінах життєвого циклу товарів і послуг, рівня конкуренції, ціновому механізмі, рекламних компаніях, розподілі доходів населення, демографічної ситуації. Вміле використання впливу даних факторів дозволяє уникнути небажаних явищ, а часом і домогтися процвітання. Вивчення міжнародних чинників необхідно, тому що з ними пов'язані потенційні зміни і на внутрішньому ринку. Зокрема, доцільно оцінювати прийняття політичних рішень в країнах-партнерах, зміна валютного курсу, поява нових сировинних джерел в країнах-інвесторах. Облік цих та інших чинників цієї групи дає можливість своєчасно приймати рішення, щоб уникнути небажаних наслідків для діяльності підприємства. Конкретно це може виражатися у клопотанні перед урядовими органами щодо захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів, або у посиленні міжнародної ділової активності на зовнішньому ринку.

В цілому вивчення і аналіз факторів зовнішнього середовища дозволяє скласти картину того, на якому якісному рівні перебуває підприємство щодо конкурентів, що воно в змозі досягти і що для цього необхідно зробити. А найважливіше - своєчасне виявлення зовнішніх факторів і визначення інтенсивності їх впливу дає виграш у часі, в гіршому випадку - для прийняття «профілактичних» заходів щодо усунення, попередження або ослаблення небажаних впливів (загроз), в кращому - для ефективного використання представилися можливостей.
2.4 Процес вибору стратегії
Проаналізувавши зовнішні небезпеки і нові можливості, привівши у відповідність з ними внутрішню структуру, керівництво організації може приступити до вибору стратегії. Вибір стратегії - центральний момент стратегічного управління.
Процес вибору стратегії складається з етапів розробки, доведення і аналізу (оцінки). На практиці ці етапи важко розділяти, тому що вони являють собою різні рівні єдиного процесу аналізу. Однак при цьому використовуються різні методи. На першому етапі створюються стратегії, що дозволяють досягти поставлених цілей.
Тут важливо розробити можливо більше число альтернативних стратегій, залучити до цієї роботи не тільки вищих керівників, але і менеджерів середньої ланки. Це істотно розширить вибір і дозволить не пропустити потенційно кращий варіант.
На другому - стратегії допрацьовуються до рівня адекватності цілям розвитку організації у всьому їх різноманітті і формується загальна стратегія.
На третьому - аналізуються альтернативи в рамках загальної вибраної загальної стратегії фірми і оцінюються за ступенем придатності для досягнення її головних цілей. На цьому етапі відбувається наповнення загальної стратегії конкретним змістом, по окремих функціональних зонах організації розробляються приватні стратегії.

Питання для самостійної роботи:

Хто стверджував: не роби відносно інших того, чого не бажаєш собі. (закон бумеранга).

Хто поділив суспільство на групи: мудрі правителі 3%, воїни охоронці 7% ті ремісники і селяни 90%, і визначив першим можливі варіанти управління меншості більшістю.

Хто визначив варіанти управління: і один із них – демократію (владу народу), яка приведе до тиранії більшості або тоталітаризму.

Вказати правильн форми управління коллективом за Аристотелем

Вказати неправильн форми управління колективом за Аристотелем

Що включала Політія за Аристотелем

Хто першим займався розробкою питань управління групами і масами

Чия ідея вчення зводиться до фрази: Мета виправдовує засоби

Хто пропонував два варіанти налагодження відносин: домовленість і підкорення.

Які теорії управління колективом пропонував Гоббс

Які теорії управління колективом пропонував Макіавеллі

Які теорії управління колективом пропонував Платон

Які теорії управління колективом пропонував Аристотель

Які теорії управління колективом пропонував Локк

Яка теорія управління колективом передбачала свободу особистості, обмежену законом

Яка теорія управління колективом передбачала збереження традицій

Яка теорія управління колективом передбачала владу натовпу

Яка теорія управління колективом передбачала владу народу

Яка теорія управління колективом передбачала досягнення мети будь-яким засобом

Яка теорія управління колективом передбачала високо моральність замість держави

Яка теорія управління колективом передбачала рівномірність розподілу всього

Хто ввів методи дослідження суспільства як предмет?

Хто ввів в соціологію поняття „ідеального типу"?

Хто розробив структурно-функціональний аналіз суспільства?

На основі яких теорій виникла концепція нового гуманізму?

Хто розробив теорію неоконсерватизму?

Хто очолив 1-у кафедральну соціологію, яка була створена 1896 р. у м. Бордо?

Які з соціальних дій відносяться до ідеальних типів?

Хто розробив концепцію соціальних конфліктів, яка стверджує: конфлікт-двигун розвитку суспільства?

Які напрямки має концепція нового гуманізму?

Вказати риси теоретико-методологічного напрямку?

Хто розглядав факти, як предмети й пояснював їх факторами?

Хто ввів в соціологію поняття „статусні групи"?

Хто вважав, що конфлікт шкодить суспільству, бо воно має розвиватися стабільно, структурно-функціонально?

Хто розробив теорію рефлексів, яка лягла в основу феноменології?

то розглядав факти, як предмети й пояснював їх факторами?

Які з положень відносять до неоконсерватизму?

Хто ввів в соціології поняття аномії (непотрібності життя)

Які із статусів ввів Вебер в суспільстві?

Хто розробив теорію дій, яка стверджує, що головним еталоном суспільного життя є активна діяльність?

Яке вчення стверджує, що образ суспільства формується в процесі дискусії потім цим образом маніпулюють, хоч насправді він є чимось іншим?

Вкажіть напрямки технологічного детермінізму?

Хто розробив критерії повторюваності якій дав можливість виділити суспільну економіку, формації, як історичні типи суспільства?

Які типи панувань запропонував Вебер?

Хто розробив теорію інтеракції, яка стверджує, що людина активна в діяльності коли її заохочують?

Яке вчення стверджує, що життя кожного залежить від суспільства в цілому (норм, цінностей є правила поведінки)?

Хто був представником технологічного песимізму?

Вказати риси соціально-політичного напрямку?

Хто автор напрямку психології, що розглядає явища свідомості Хто автор напрямку психології, що розглядає Душу

Хто автор напрямку психології, що розглядає Безпосередній досвід суб'єкта (структуралізм) -

Хто автор напрямку психології, що розглядає інтенціональні акти свідомості (функціоналізм

Хто автор напрямку психології, що розглядає походження психічних діяльностей (психофізіології)

Хто автор напрямку психології, що розглядає поведінку (біхевіоризм) -

Хто автор напрямку психології, що розглядає несвідоме (психоаналіз) -

Хто автор напрямку психології, що розглядає процеси переробки інформації і результати цих процесів (гештальт-психології)

Хто автор напрямку психології, що розглядає особистий досвід людини (гуманістичної психології

Хто сформулював принцип адаптації організмів до середовища

Хто намітив нетелеологічне пояснення цілеспрямованості поведінки, вивчив інстинктивну поведінку і емоції, показав еволюційне походження деяких форм поведінки людини

Хто поставив питання про спадковість психологічних характеристик

Хто з неврологів успішно вивчав закономірності локалізації та розподілу забезпечення психічних функцій різними структурами мозку

Хто розробив ідею про рефлекс

Хто дослідив рефлекторну дугу, за якою нервове збудження поширювалося від рецептора до еффектора так, що сенсорний стимул викликає рухову реакцію

Хто на основі подання про рефлекс сформулював одну з основних програм перетворення психології в наукову дисципліну

Хто став засновником теорії управління

Тема: ОСОБИСТІСТЬ І ЛІДЕРСТВО.

 

Людина (особистість) – первинний суб’єкт, який наділений здатністю брати участь у соціальному житті і впливати на нього.

Соціалізація – процес засвоєння індивідом впродовж життя знань, норм і цінностей суспільства. Цей процес триває безперервно впродовж усього життя суспільства і набуває форми відвертого або прихованого передавання досвіду.

Типи соціалізації:

· Гармонійний – відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне і шанобливе ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків;

· гегемоністський – відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім “своєї”;

· плюралістичний – відображає визнання людиною рівноправності з іншою громадою, здатність змінювати свої політичні пристрасті і переходити на їх традиції;

· конфліктний – формується на основі міжгрупової боротьби, протистояння взаємозалежності інтересів і тому має на меті політичну участь, збереження лояльності до своєї групи та підтримки в боротьбі з політичними противниками.

Типи особистості (Вятр)

· Активісти – особи, позиції яких стосовно політики і влади є активними;

· компетентні спостерігачі – тип людей, які цікавляться політикою, розуміють її значення, але не бажають брати в ній участі;

· компетентні критики – на відміну від спостерігачів ставляться до влади негативно, інтерес до політики пов’язаний з відразою до політичної діяльності;

· пасивні громадяни – до влади ставляться негативно або нейтрально, не цікавляться політичними справами, хоча іноді добре інформовані;

· аполітичні і відчужені – категорично не беруть участі у політиці, не цікавляться нею і мало що про неї знають, наче живуть за межами політичної системи.

діяльність може здійснюватися у вигляді:

· соціальної участі,

· соціального функціонування.

Рівні і типи соціальної участі

· Рядовий член суспільства і громадянин з мінімальним соціальним впливом;

· громадянин, який є членом громадянського суспільства і опосередковано залучений до сфери соціальної практики;

· громадянин, що є членом організації, яка має яскраво виражений соціальний характер;

· професіональний чиновник, для якого спеціальністю, головним заняттям і змістом життя є соціальна діяльність – соціальний лідер.

Типи соціальної участі

· Реакція на імпульси, що надходять з соціальної системи і не пов’язані з неохідністю високої активності людини – епізодична участь в соціумі;

· діяльність, яка пов’язана з делегуванням повноважень і участі у виборах і референдумах;

· участь у діяльності громадянського суспільства;

· виконання соціальних функцій в межах державних інститутів;

· професійна, керівна соціально-ідеологічна діяльність;

· участь у позаінституційних соціальних рухах, яка спрямована на докорінну перебудову існуючої соціальної системи.

Соціальний лідер – найбільш авторитетний член організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в соціальних процесах.

Риси соціального лідера:

· гострий розум і соціальна інтуіція;

· організаційний талант і організаторські здібності;

· соціальна воля і відповідальність;

· популярність, вміння подобатися людям і завойовувати їхні симпатії;

· наявність яскравої соціальної програми, що відповідає інтересам більшості соціальних груп.

Макіавелі в роботі “Государь” розробив теорію ефективного лідерства:

· влада лідера тримається на підтримці прихильників;

· піддані мають знати, на що чекати від лідера, і чого він чекає від них;

· лідер повинен мати волю до виживання;

· правитель – завжди зразок мудрості і справедливості для своїх послідовників.

 

Теорії лідерства

· Теорія рис. Лідерство – видатна якість людини.

· Ситуаційна теорія – конкретні умови, що склалися, місце і час визначає відбір політичного лідера і його поведінку.

· Теорія конституентів. Лідерство – відносини особистого роду: виборці-послідовники-активісти-обрані.

· Психологічна теорія – володіння керівними позиціями дозволяє подолати різні комплекси. В основі лідерства – несвідомий сексуальний потяг, в процесі сублімації він проявляється в прагненні до творчості, в т.ч до лідерства.

· Інтегративна. В основі інтегративного аналізу лідерства – вплив цілого ряду факторів і системи їх взаємодії:

риси лідера,

послідовники і консультанти,

завдання, які покликаний виконувати лідер.

Класифікація лідерів (Вебер):

· традиційний – влада в спадщину і віра в святість традицій;

· раціонально-легальний – формальні правила вибору чи призначення лідера і передача йому управлінських функцій;

· харизматичний – віра людей в надприродні здібності лідера, від якого вони чекають дива.

Їм характерні:

· імідж – послідовники вірять в його якості чи цінності;

· згода – прибічники вірять заявам, які зробив лідер тільки тому, що він лідер;

· згуртованість – прихильники згуртовуються тому, що дав команду лідер;

· емоції – вони відповідають лідеру своєю відданістю.

Харизматичне лідерство найхарактерніше при екстримальних ситуаціях в суспільстві.

За маштабом лідерство поділяють:

· на загальнонаціональне,

· певного класу,

· певних верств, груп і етносів, організацій, рухів і партій.

За ставленням керівника до підлеглих воно поділяється на тоталітарне і демократичне.

 

Стилі лідерства (Херман)

· Лідер-“пожежник” – орієнтується на найактуальніші проблеми, вимоги моменту;

· лідер-“торговець” – йому характерне вміння привабливо подати ідеї, плани і залучити маси до їх здійснення;

· лідер-“знаменосець” – власне бачення дійсності, ідеалу, мрії, здатність потягти за собою маси (Ленін, Ганді);

· лідер-“служитель” – завжди прагне вирижати інтереси своїх прибічників і виборців.

Діяльність лідера передбачає:

політичну діагностику (аналіз і оцінку ситуації);

визначення напрямів і програми діяльності, що служить вирішенню спільних проблем;

мобілізацію виконавців на реалізацію цілей.

Функції лідера:

· ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію цілей, поставлених владою

· інтеграція суспільства і об’єднання народних мас;

· легітимація політичного ладу;

· комунікація влади і мас;

· знаходження і прийняття оптимальних політичних рішень;

· гарантія справедливості, законності і порядку, соціальний арбітраж і патронаж.

За типами кар’єри лідерів поділяють:

· на прагматики – збалансована наявність господарської, управлінської, адміністративної практики, виробничого і партійного досвіду – 59 років /6%/;

· господарників – керівники підприємств – 57 років /12%/;

· директорів – керівники великих підприємств, голови адміністрацій /20%/;

· партійних функціонерів – нові комуністи /23%/;

· адміністраторів – мають досвід адміністративно-управлінської діяльності – 52 роки / 13%/;

· викладачів – гуманітарна інтелігенція і наукові працівники – 53 роки /14%/;

· комсомольців – досвід керівництва комсомольськими організаціями – 39 років /6%/;

· прорабів – працівники промислових підприємств, інженери без досвіду керівної діяльности /6%/.

Еліта – кращий, відбірний, вибраний. З 17 сторіччя термін використовувався для позначення товарів найіищої якості, а пізніше и видатних людей / знаті/.

Політична еліта:

· організована меншість суспільства;

· найбільш активні і в політичному відношенні особи, що орієнтуються на владу;

· це меншість, що здійснює найбільш важливі функції в суспільстві і має найбільший вплив;

· “богонатхненні“ харизматичні особи, що відгукуються на “вищий поклик”;

· найбільш кваліфіковані менеджери, спеціалісти і вищі службовці в системі бюрократичного управління.

Еліта – люди, що отримують найвищий індекс в галузі іх діяльності;

люди, що мають інтелектуальну і моральну перевагу над масами;

творча меншість, що протистоїть творчій більшості;

люди, що влодіють позиціями влади;

люди що приймають в рамках політики, політичної системи головні рішення, віддають накази і контролюють їх при допомозі бюрократичного апарату;

це відносно організована меншість;

найбільш активні в політичному відношенні люди, що орієнтуцються на владу.

Причини існування еліти:

· псіхологічна і соціальна нерівність людей, їхні неоднакові здібності, можливість і бажання прймати участь в політиці;

· закон розподілу праці, котрий вимагає професійного заняття управлінською працею як умови його ефективності;

· висока громадська значимість управліньскої праці і ії відповідно стимулювання;

· широкі можливості використання управлінської діяльності для отримання різних соціальних прівілеїв;

· практична неможливість здійснювати контроль за політичними керівниками;

· політична пасивність широких мас населення, головні життєві інтереси, які лежать поза сферою політики.

Функції еліти:

· створення механізму втілення політичних замислів;

· аналіз інтересів різних соціальних груп, її обличчя, склад в політичній діяльності і субординація інтересів різних соціальних груп;

· вироблення політичної ідеології /програми, доктрини, конституції, закони/;

· створення і корекція інститутів політичної системи;

· призначення кадрового апарату і організація управління;

· висунення політичних лідерів.

Типологія еліт

· Ієрархічні типи еліт;

· правляча – беспосередньо володіє державною владою;

· вища – приймає значні для всієї держави рішення /1на 20 тисяч населення/;

· середня – / барометр / громадської думки /5% населення/;

· адміністративна – службовці, управлянці, бюрократія.

Історично – еволюційні типи еліт

· У доіндустріальному суспільстві:

еліта крові – за походженням, аристократія.

· Індустріальне суспільство:

еліта багатства / фінансова олігархія/.

· Постіндустріальне суспільство:

еліта знань /меритократія/.

Теорія еліт

· Теорія Макіавеллі: еліта – правляча група, що здійснює керівництво суспільством. В залежності від форми і здійснення влади еліта поділяється на “львів” – прихильників неприкритого насилля і “лисиць”, які надають перевагу більш гнучким методам управління.

· Концепція еліт Моске, Парето, Міхельса /маківеалістська школа/:

суспільство закономірно поділяється на правлячу меншість і керовану більшість. В основі цього поділу лежить природна нерівність людини за талантом і здібностями, інтелектом, багатством; еліта являє собою згуртовану групу, що відрізняється виключними якостями і здібностями, яка усвідомлює свою перевагу над іншими; розвиток будь якого суспільства залежить від політичної еліти.

 

Запитання до теми:

 

Людина (особистість) – це:

соціалізація – це:

Яких форм набуває процес соціалізації

Вказати типи соціалізації:

Вказати риси лідера:

Яких форм набуває процес соціалізації:

Який тип соціалізації відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне

ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків:

Який тип особистості категорично не бере участь у житті соціуму:

Що означає Лідерство за теорією рис

Який тип соціалізації відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних систем, крім “своєї”:

Які є типи особистості

Визначити рівні соціальної участі

класифікація лідерів може бути

Які є типи особистості

Який тип особистості категорично не бере участь у житті соціуму

У якому вигляді може здійснюватися соціальна діяльність

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в

соціумі

Які функції повинен виконувати лідер

У якому вигляді може здійснюватися соціальна діяльність:

Визначити типи соціальної участі:

Вказати риси лідера:

Що означає Лідерство за теорією рис:

класифікація соціальних лідерів може бути:

Які функції повинен виконувати лідер:

Визначити рівні соціальної участі:

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в

політиці:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

Вказати стилі лідерства за Германом:

Еліта - це:

Визначити типи типи соціальної участі:

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в cоціумі:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

Вказати стилі лідерства за Германом:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

Людина (особистість) – це:

Яких форм набуває процес соціалізації:

Які функції повинен виконувати лідер:

Політична соціалізація – це:

Вказати типи соціалізації:

Який тип соціалізації відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних систем, крім “своєї”:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

Визначити типи соціальної участі:

Вказати риси лідера:

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных