Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Напрямок поезії Едмунда Спенсера




Що ж саме зробив Спенсер в області віршування, який його внесок в англійську лірику?

За словами М.П. Алексєєва, новаторство поезії Спенсера полягає в тому, що «якщо попередники його орієнтувалися головним чином на іноземні літератури, то він на основі тих же дій італійської (і частково французької) поезії спробував створити чисто англійську, національну поезію». По-друге, він затвердив введений Сіднеєм сонет як літературну форму в англійську традицію. Першими надрукованими віршами Спенсера були його переклади шести сонетів Петрарки (1569) (Сонет – це віршована форма з 14 рядків, виникла в Італії. Складається з двох катренів (четверостиший), двох терцетів (тривіршів) на 3, рідше - на 2 рими. Самим споживаним вважається розташування рим по схемі: абба, абба ввг еже).

Перу Спенсера належать: епічна поема "The Faerie Gueene" («Королева фей»), «Календар пастуха» (1579) з 12 пісень, поема «Повернення Коліна Клаута» (1595), гімни, цикл з 88 сонетів, прозаїчний трактат «Про сучасний стан Ірландії» (“А view present state Ireland”), написаний незадовго до смерті.

Поетична мова Спенсера відрізняється своєрідністю як в плані національного забарвлення, так і своєю формою (строфністю, розміром і т.д.), а також метафорична.

Так, «Королева фей» (1590-1596), що складається з шести книг по десять пісень в кожній і представляє досвід створення ренесансного рицарського епосу на матеріалі англійської поетичної традиції, була написана особливою строфою, що складається з дев'яти віршованих строчок замість звичайної в італійських поемах октави (восьмивірша), що отримала назву «спенсерової строфи» (“Spenserian stanza”). Казковий, фантастичний світ, відтворений на сторінках книги, надзвичайно пластичний і наочний. Зі спостережливістю художника Спенсер майстерно використовує зображальні можливості поетичного слова. Водночас Спенсер вдається зберегти у поемі й характерну для його ранніх віршів музикальність мови. Вона створена на основі строфи французької балади (з римовкою ababbcbc), що складається з 9 рядків, що римуються по схемі: ababbcbcc; розмір перших восьми строп – п'ятистопний ямб, а дев'ятої – шестистопний ямб. Спенсерова строфа була ефектна формою і важка технічно, оскільки в ній всього три рими, з яких одна повторюється чотири рази, інша – три[3].

Ця строфа була засвоєна англійськими поетами 18 ст. в період відродження інтересу до «романтичної поезії» Спенсера і від них перейшла до англійських романтиків. Її використовували англійські поети Дж. Томсон, Дж. Бітті, Р. Бернс, П.Б. Шеллі, Дж. Г. Байрон («Чайльд Гарольд»), Дж. Кітс і ін. В російській поезії до неї вдавався М. Кузьмін («Вершники»).

Спенсер був особливо новий у відношенні і стилю і форми, він майстерно поєднував лірику та сатиру, насичуючи їх надзвичайною чуттєвістю та мелодійністю.

Спенсер багато що сприйняв від Сіднея, визнавши це своїм присвяченням йому «Пастушого календаря» (“Shepherd’s calendar”, 1579), що складається з 12 еклог.

Уже в цьому творі виявилося новаторство Спенсера-поета. При всій умовності виведених у ньому фігур, пасторальність яких особливо виступала на фоні дійсної обстановки в сільській Англії, що переживає пору насильних обгороджувань, об'єкт поезії та характер інакомовлення у Спенсера абсолютно не той, що у його попередників - Ленгленда або Чосеpa. У авторів ранніх бачень алегорія була способом розказати про якусь подію чи предмет, до якого вони не могли підійти прямо. У Спенсера ж такий показ є світоглядом, неоплатонічним поглядом, засвоєним ще з університетської лави. Спенсер не відстороняється від реального світу із яких-небудь причин зовнішнього порядку, для нього поезія — ідеальний світ, вірніше, віддзеркалення, збагнення світу ідеального в платонівському (безумовно, модернізованому) значенні.

Для Спенсера істота поезії, - пише Д.М. Урнов, - розкривалося в художній манері, яка є ретельною і по-своєму гранично вірним віддзеркаленням якогось ідеального, звільненого від випадкової емпірики світу.

Погоджуємося з думкою, що заслугою Спенсера було створення умовного поетичного світу, що відображав реальну умовність положення поета та поезії в англійському суспільстві того часу. Пасторальні вірші Спенсера спиралися на традиції римської, італійської, французької поезії.

Саме в епоху Спенсера, протягом 80—90-х років XVI в., в Англії відбувається свого роду поетичний вибух, якісний і кількісний. Не може він не завдячувати участі у цьому процесі Е.Спенсера[4].

Як бачимо, літературний процес в Англії 16 сторіччя протікав досить інтенсивно, висуваючи на перший план постать самого поета та його знвчення для суспільства. Зокрема, у Спенсера, концепція суспільної ролі поета формувалася під впливом дискусії, що розвернулася в елизаветинську епоху, про англійську поезію і статус поета. Орієнтуючись на початку свого творчого шляху на приклад Стародавнього Риму, породжувача розкішну поезію «срібного століття» за рахунок тріумвірату «властитель-меценат-поэт», Спенсер у той же час дистанціювався від придворної поетичної традиції, позиціонуючи себе, як ми вже згадували, як національного поета нового типу. З часом розчарувавшись у надіях на підтримку держави, Спенсер почав розглядати себе як поета нового англо-ирландского співтовариства, яке не складає з себе обов'язок прославляти державу і монархію та охочого створювати поезію, яка відповідала б запитам нації і піднімала б рівень її культури і самосвідомості.

Сприйняття поезії як пам'ятника спонукало Спенсера, спираючись на авторитети Арістотеля, Горація і Вітрувія, звернутися до елементів естетики архітектурної творчості. У архітектоніці його творів чітко простежується прагнення до акцентування композиційного центру і осьової симетрії, що виявляється не тільки в організації образів і смислових блоків поем, але і в будові багатьох строф, якими користувався поет, а також в математичній просчитанности композиції поем, що виявляється у властивому їм нумерологическом символізмі[5].

Створивши в «Епіталамі» пам'ятник одному дню свого життя, поет постарався передати суб'єктивний характер сприйняття ходу часу женихом, відкривши, по суті, принцип нерівномірності художнього часу.

Спенсер бачив шлях до створення великої національної поезії в синтезі гетерогенних культурних традицій. Зразками для нього були Вергилій і Феокріт, Сафо і Катулл, Данте і Петрарка, Маро і Дю Белі, Чосер і Сидні. Проте всі запозичення переплавлялися генієм Спенсера в горнилі творчого змагання з авторитетами, породжує новаторську, глибоко національну по духу поезію.

У експериментах ренесансних англійських поетів з античними віршованими розмірами, викликаних прагненням прославити національну мову до рівня класичних, спостерігаються дві основні тенденції: графічна, така, що стала можливою в умовах відсутності орфографічних норм, і фонетична, допустима в звуковій системі мови, яка передбачає опозицію голосних по довготі/стислості. У експериментальній поезії спостерігається переважання графічного підходу, який використовується або в чистому вигляді, або як що підтримує при фонетичному.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных