Романська культура в польських землях.

На початку XI ст. з'явились костели, збудовані в романському стилі. За Болеслава Хороброго у цьому стилі було збудовано кафедральний собор на Вавелі в Кракові. У другій половині XI ст. завершилося спорудження кафедральних костелів у романському стилі в Гнєзно і Познані. З XII ст. романський стиль остаточно витіснив візантійський.

Романський стиль у цивільному будівництві представлений замками феодалів - фортецею з донжоном - сторожовою вежою круглою, зручною для оборони.

Романські будівельники перш за все пристосовували споруди для військових потреб (із стратегічних міркувань).

Характерними для романської доби були формування системи укріплених поселень на польських землях. Міста розвивалися під захистом замків і мали нерегулярне розпланування. Поява в Польщі 1175 р. Магдебурзького права сприяє створенню регулярних міських розпланувань. Прикладом є план середньовічного Кракова з замком на горі, нерегулярною забудовою уздовж основних шляхів під горою та регулярним містом, розпланованим у другій чверті XIII ст., з квадратовою ринковою площею, на якій містилися ратуша, торговельний двір Сукенице та головний у місті Маріяцький костел. Схожі магдебурзькі розпланування постали у другій половині XIII ст. у Варшаві, Ґданську, Торуні та інших містах. По завершенню романської доби в польських містах починають зводити перші муровані ратуші з вежами, але, до цього часу, від них мало що збереглося (ратушна вежа в Торуні 1258 р.)

У романську добу починають перебудовувати дерев'яні укріплення на муровані. В найбільші тогочасних замках відразу будували муровані донжони, а вже потім, в готичну добу — й інші муровані укріплення. Прикладами є замки в Ополе 1260 р., а також Вавель у Кракові, де серед дерев'яних стін на початку XIII ст. збудували кам'яний донжон, а в 1241 р. замок із заходу обвели муром.

Все це були монументальні кам'яні, часто гранітні громади, переважно в два поверхи, з чотирикутними баштами, з бійницями, не стільки церкви, скільки оборонні споруди. Вони завжди складають єдиний архітектурний ансамбль з прилеглим до них княжим дерев'яним палацом, який вони повинні були прикривати під час ворожих нападів. В цьому ж стилі був збудований ряд менших костьолів в Кракові, Гече, Любліні, Бітомі і інших місцях.

Костьоли відрізнялися розкішшю внутрішньої обробки. Стіни, стелі, двері, колони були покриті чудово виконаним різьбленням то у вигляді простого геометричного орнаменту, то химерних, що не зустрічаються в природі кольорів і листя, як на стінах Тумського костьолу під Ленчицею, то фантастичних тварин, як у кафедральному костьолі в Кракові.

Яскраві пам'ятники залишила романська бронзова скульптура. Кращий і найбільший з них - бронзові двері собору в Гнезно (перша половина 12 ст.). У вісімнадцяти клеймах, на які розділені двері, розміщені сцени з легенди про св. Войцех

Монументальна скульптура і настінний живопис почали розвиватися разом з архітектурою. Підпорядковувалися вони інтересам церкви (символічний характер зображень). Сюжети з Євангелія та Біблії займали головне місце в скульптурі й живопису. Книжкова мініатюра відзначалася високим декоративним рівнем виконання. Особливу роль в ній відігравали орнаменти - умовні зображення фантастичних істот і птахів. В романському мистецтві головними були релігійні мотиви. Але часто використовувалися сюжети з народних казок, зображувалися фантастичні істоти.

Польські повстання

Листопадове (По́льське) повста́ння 1830—1831 років (Листопадове повстання 1830—1831 років) — національно-визвольне повстання поляків і литовців проти Російської імперії. Розпочалося 29 листопада 1830 у Варшаві, охопило Королівство Польське, з 26 березня 1831 — Литву і поширилося на землі Правобережної України та Білорусі. Повстання вибухнуло на хвилі європейських революційних і національних рухів, спрямованих проти домінування трьох абсолютистських імперій на континенті — Росії, Австрії та Пруссії й мало на меті відновлення Республіки Обох Народів (Речі Посполитої Обох Народів). Безпосередніми причинами повстання стало порушення дарованої царем Олександром І конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської опозиції та патріотичних організацій, запровадження цензури й репресивно-поліційних порядків.

Наслідки: Політичні: в липні 1831 створено Тимчасовий уряд під головуванням генерала Франциска Ксаверія Dabrowski, який ліквідував повстанську адміністрацію. Восени 1831 Тимчасовий уряд Королівства польського очолив Федір Енгель, завданням якого було умиротворення і мілітаризація Королівства, адміністрація була підпорядкована військовим; Головний командир Діючої армії генерал-губернатор Паскевич 22 листопада 1831 видав рішення за наказом імператора Миколи I про визнання недійсним "назавжди" всі резолюції і постанови "революційного уряду"; в 1832 році відбулося значне зниження автономії Царства Польського: заміна Конституції Органічним законом, скасування польського парламенту і місцевих органів влади, прогресивна русифікації адміністрації, губернатор королівства був Іван Паскевич.

Юридичні: відсутність дотримання положень, що стосуються польського Віденського конгресу виправдовувалося військовим завоюванням польського королівства.

Культурні: ліквідація польської вищої освіти, зниження якості середньої освіти, скорочення числа початкових шкіл, запровадження російської мови в якості додаткової в середніх школах.

бізнес: стягувався високий податок, побудована за рахунок Польщі фортеця з сильним російським гарнізоном, запроваджено митний бар'єр на польсько-російському кордоні, після того, як 1840 році введення грошової системи в Росії.

Демографічні: виникла епідемія холери, що знищила населення Королівства; близько 11 тисяч людей залишили країну, в наступні роки велика кількість людей з Королівства були мобілізовані в російську армію.

Значення: Повстання 1830-1831 pp. стало вирішальним чинником формування свідомості новочасної польської нації. Легенда повстання міцно утвердилась у пам'яті наступних поколінь поляків. Вона вказувала на нерозривність національного життя і державності, спадкоємність традицій давньої Речі Посполитої, носієм яких виступала насамперед польська аристократія і шляхта. Водночас повстання і державне будівництво під час його розвитку виявили міцні елементи консерватизму шляхетського стану, які все більше перетворювалися на анахронізм за нових історичних умов.

Січневе повстання — польське національне визвольне повстання 1863–1864 років проти панування Російської імперії. Причиною повстання стало прагнення передової частини польського суспільства здобути національну незалежність і відновити державність. Піднесенню польського національного руху сприяли успіхи у визволенні та об'єднанні Італії, зростання демократичних сил у європейських країнах, утворення та діяльність таємних радикально-демократичних організацій у Росії.

наслідки:

-зміцнення національної свідомості,

-загибли тисячі бойовиків,

-збідніння повстанців

-репресії проти повстанців та їхніх родин,

- суперечка з приводу цілі і мети повстань.

Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні учасників стратили, тисячі вислали до Сибіру або віддали до армії, а їхнє майно конфіскували. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польських національно-визвольних повстань 19 ст., сприяло зростанню національної свідомості широких верств польського суспільства. Водночас на початку березня 1864 уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на вигідніших для селян умовах, ніж в інших землях імперії.

Значення: Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польських національно-визвольних повстань 19 ст., сприяло зростанню національної свідомості все ширших верств польського суспільства.

20. Традиціоналізм заклав основи романтизму - нової ідейної течії, яка у 20-ті роки XIX ст. набула на польських землях великої популярності. Романтизм зароджувався як форма протесту особистості проти загальноприйнятих естетичних принципів і суспільних норм. Його прихильники проголошували рівність людей різних станів, визнавали зверхність почуттів і віри над розумом. Молоді романтики - письменники, музиканти, художники - створювали цілком нові за своїм характером твори, відкривали чарівність народних переказів і селянських пісень, намагалися словами, звуками, зоровими образами передавати найрізноманітніші почуття.

У ХІХ ст. починається міцний національно-визвольний рух, особливо у Польщі, Чехії, Словаччині. Романтизм як мистецтво національного, виключного й героїчного, набуває у цьому сенсі особливого значення. Саме епоха романтизму дарує полякам Міцкевича й Словацького, українцям - Шевченко.

Після поразки повстання, в 30-40-і роки, в Польщі неодноразово спалахували все нові і нові, хоча й менш великі, ніж в 1830 році, повстання; було організовано партизанський рух; хвилювання в країні не припинялися; представники демократичного крила польської еміграції брали активну участь в європейському революційному русі.

Свідком цих подій і з'явився Адам Міцкевич. Творчість його органічно пов'язано з національно-визвольним рухом періоду 20-30-х років. Наростання визвольного руху в ці роки послужило основою для виникнення польського революційного романтизму. Польський революційний романтизм виникає в першій чверті XIX століття як новий демократичний рух в галузі культури, як реакція на естетику і поезію класицизму. Представники польського романтизму - Юліуш Словацький, Адам Міцкевич, Северин Гощинський - вели рішучу боротьбу з так званими «варшавськими класиками», що були представниками консервативного напряму в літературі і відбивали в своїй творчості погляди і устремління польської аристократії.

Революційні романтики - Міцкевич, Гощинський, Словацький, що вийшли з середовища прогресивно налаштованої мелкодворянской, шляхетської інтелігенції, відбили у своїй творчості настрої і інтереси народу, стали виразниками ідеалів революційно-визвольної боротьби. Їх зближують демократичні устремління, патріотизм, національно-визвольні та соціальні мотиви їх поезії, глибокий інтерес до народної творчості.

Головною темою польського романтизму завжди була тема свободи, особливо свободи національної. Література романтизму грала у цьому зв'язку велику революційну роль. Вона надихнула поляків на повстання, яке почалося у 1830 р. і було жорстоко придушено російською армією у 1831 р. Реакція з боку російського уряду (а саме на території, яка була підконтрольній йому, вибухнуло повстання) була жорсткою: Варшавський університет було закрито, твори Міцкевича й Словацького заборонені. Тому літературне життя зосередилось в еміграції (Міцкевич, Словацький, Шопен та ін.). В еміграції з'являються "Пан Тадеуш" Міцкевича, "Кордіан" Словацького, "Небожествена комедія" Красинського. Велич духу народу, який не скорився під численною перевагою ворогів, стає головним мотивом польських художників.

Події кінця XVIII ст. - Середини XIX ст. відбуваються в Польській державі мали національно-визвольний і антифеодальний характер. Прагнення народу до визволення Польщі від чужоземного гніту поєднувалося з бажанням задовольнити антифеодальні вимоги селянства, в якому польські революціонери-демократи справедливо бачили основну силу національно-визвольного руху. На всьому протязі визвольної боротьби поляки діяли в основному у відповідності з принципами програм, маніфестів аграрних декретів і т.д. Отже, національно-визвольні рухи хоч і були викликані втручанням іноземних держав у справи держави, були, по суті, буржуазною революцією.

Між Листопадовим і Січневим повстанням центр національного руху перемістився в Західну Європу. Поразка 1831 р. дала чергову хвилю політичних емігрантів, які оселялися в Англії, Бельгії, Швейцарії і насамперед, у Франції. Так звана Велика еміграція (Wielka Emigracja) включала майже всю політичну еліту Королівства Польського. У Парижі, в палаці «Ламберт», навколо князя А. Чарториського згуртувався консервативний осередок польської політичної думки і політики. А. Чарторийський не покидав надії на об’єднання західних і південних слов’ян проти тиранічних режимів Пруссії, Австрії та Росії, вірив у їхню місію принести справжню свободу, демократію і християнство Європі[11,с.217]. Майбутня Польща йому і його соратникам уявлялася як конституційна монархія в кордонах 1772 p., котра б гарантувала рівність усіх громадян перед законом, забезпечивши політичні права лише заможним класам. Князь та його прибічники водночас визнавали необхідність розкріпачення і наділення селян землею. Найчисленнішим і найкраще організованим табором Великої еміграції було Польське демократичне товариство (Тowarzystwo Demokratyczne Polskie), як виникло в Парижі у 1932 р. Свою програму молоді демократи виклали в двох маніфестах. На їхню думку, за поразку повстання несла відповідальність шляхта, що не розв’язала селянського питанняУ цілому польське національно-визвольний рух зазнав поразки, подібно до того, як це трапилося з революціями в Німеччині, Італії Угорщини. У революційних виступах поляків знову позначилися характерні для поміщицько-буржуазного національного руху слабкості -страх перед селянством, небажання по-революційному вирішити аграрне питання, великодержавні претензії на не польські землі, що сприяло перемозі реакції.

У своєму розвитку національно–визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Перший припадає на кінець XVIII – першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рух мав суто шляхетський характер. Другий етап, що тривав з середини ХІХ ст., завершився великим повстанням на початку 60–х 14 років. Січневе повстання стало ще одним кроком на шляху національної консолідації і сприяло зростанню національної та політичної свідомості поляків в усіх польських частинах поділеної Польщі.

Польське національно-визвольний рух мав загальноєвропейське революційне значення. Значення цього руху було особливо велике у зв'язку з відсутністю в Росії та інших слов'янськихкраїнах того часу масових демократичних виступів, а також у зв'язку з поразкою німецької та австрійської буржуазних революцій. Однак, шляхетське, а пізніше буржуазне визвольний рух у Польщі виявилися не здатні своїми силами повалити чужоземне ярмо. Не допомогли поляками західні держави. Їх зрадницька політика, що випливає з їхніх інтересів, сприяла поразці повстанців. Придушення повстання сприяли домагання шляхти на українські, білоруські та литовські землі і не бажання повстанців задовольнити вимоги селян. Державна незалежність Польщі була відновлена ​​лише в результаті революції в Росії.

21.Найвідоміші польські вищі навчальні заклади:від середньовіччя до сьогодення
У 1364 році король Польщі Казимир Великий одержав від Папи Римського дозвіл заснувати університет у Кракові, на той час польській столиці. Раніше Краківського університету в центральній Європі був відкритий лише Празький університет (1348 р.), а незабаром після нього з'явилися університети у Відні (1365 р.) та Пені (1367 р.). Папа Урбан V, проте, не дозволив викладання теології в Кракові, обмеживши університет факультетами вільних мистецтв, медицини та права.
Престолонаслідник передчасно померлого Казимира Великого Людовик Анжуйський не цікавився розвитком Краківського університету, який швидко занепав. Новий імпульс його розвитку дала королева Ядвіга. Вона особисто захищала інтереси Краківського університету перед Папою Римським у Авіньоні і заповіла університету всі свої статки. Найважливішу роль у створенні Краківського університету зіграв і її царствений чоловік Ладислав II Ягелло, ім'ям якого згодом назвали цей університет. Знову він відкрився в 1400 році, і з цього ж часу в ньому розпочали викладати теологію. За образом Паризького університету, ректора тепер обирали вже не студенти, а професори.

Краківський (Ягеллонський) університет швидко завоював славу одного з провідних центрів освіти та науки в середньовічній Європі. Вже до середини XV століття в Кракові сформувалася школа математики і астрології. В 1491-1495 роках у Краківському університеті навчався Микола Коперник, який завжди вважав його своїм Alma Mater.
Краківський університет прославився роботами польських фізиків Кароля Олшевського і Зигмунта Вроблевського, фізіолога Наполеона Цибульського, хіміками Леона Мархлевського, анатомопатолога Тадеуша Бровича.

Сучасна організаційна структура Краківського університету представлена тринадцятьма факультетами, три з яких утворюють Медичний коледж. У 1999 році відкрився Біологічний дослідницький центр, услід за яким у 2002 році були засновані Інститут молекулярної біології та Інститут захисту навколишнього середовища. В даний час 3100 професорів і викладачів Краківського університету навчають понад 27000 студентів, утверджуючи тим самим Краків у ролі провідного європейського освітнього і наукового центру. Одним з найвідоміших його випускників був Кароль Войтила - Папа Римський Іоанн Павло II.

Вроцлавський університет
Протягом тривалого часу Краківський університет залишався єдиним вищим навчальним закладом Польщі. В 1505 році міська рада Вроцлава добилася підписання королем Угорщини і Богемії Владиславом II декрету про заснування Вроцлавського університету, але протидія Кракова поклала край цьому починанню. Лише через два сторіччя маленька Єзуїтська академія була заснована у Вроцлаві імператором Леопольдом I. Після входження Сілезії до складу Пруссії ця академія об'єдналася з протестантським університетом у Франкфурті-на-Одері, утворивши в 1811 році Вроцлавський університет. Університет складався з чотирьох класичних факультетів, головний з яких - факультет теології - був представлений протестантським і католицьким відділеннями.
Найшвидшими темпами Вроцлавський університет розвивався в другій половині XIX століття. У цей час в ньому працювали знамениті хіміки Едуард Бюхнер і Роберт Вільгельм Бунзен, математик Петер Густав Діріхле, фізик Роберт Кірхгоф, астроном Іоганн Готфрід Галле. Були відомими асоціації польських студентів у Вроцлаві "Полонія" і "Верхня Сілезія", які зіграли важливу роль у політичному житті Польщі часів боротьби за незалежність.
Довгий час Вроцлав (у німецькій транскрипції - Бреслау) входив до складу Німеччини. Історично головний корпус Вроцлавського університету розташовувався в колишньому замку князівського роду Пястов. Під час першої і другої світових воєн ця будівля була практично зруйнована. Власне, польський період у розвитку Вроцлавського університету почався лише в 1945 році, із закінченням другої світової війни. У ті роки Вроцлавський університет і Вроцлавський політехнічний інститут були єдиним цілим. Вони навіть ділили між собою факультет математики, фізики та хімії. Разом з цим, у Вроцлавському університеті були факультети гуманітарного, медичного і сільськогосподарського профілів, низка з яких здобули згодом статус незалежних навчальних закладів.
У даний час Вроцлавський університет об'єднує факультети історії та педагогіки, природознавства, права, математики та інформатики, філології, фізики та астрономії, хімії, суспільствознавства і є класичним європейським університетом.

Інші університети були створені пізніше. Серед найпопулярніших та найавторитетніших: Варшавський університет, Університет Адама Міцкевича і Познані, Варшавська та Вроцлавська політехніки.

22. Реформи освіти від давніх часів і до сьогодні ….
Початок польської державності був тісно пов'язаний із загальноєвропейським розвитком. Поява шкільної системи була одним із перших наслідків христианіазації Польщі до кінця Х століття так само, як і в Західній Європі створюються школи римо-католицької церкви. Спочатку ці школи були при соборах і служили винятково для духовної освіти. Згодом з'являлися школи учнівства, що стали створюватися заможними церквами, а також монастирські школи, які утримувались різними орденами. У ХІІІ столітті стали поширюватись парафіяльні школи, що були засновані з ініціативи громадян (як правило, німецького походження) і слугували підготовці світських професій. Навчальний план усіх шкіл складали в середньовіччя гуманітарні науки; заняття тут містило в собі щонайменше три основних предмети, а саме латинську граматику, риторику та діалектику.
- діяльність С.Конарського - польський письменник, реформатор освіти, поет, драматург часів Речі Посполитої.
По поверненню до Речі Посполитої у 1732 році розпочав роботу на зібранням конституцій та законів Сейму.. Почав натхненно поширювати ідеї просвітництва. У 1736—1740 роках викладав у Жешуві. У 1740 році заснував у Варшаві навчальний заклад «Collegium Nobilium». С.Конарський виступав за чистоту польської мови, продовження ренесансних традицій, звернення до поетики класицизму.
У 1747 році заснував у Варшаві державно-довідкову бібліотеку, що стала першою в Європі. В подальшому провів реформу освіти в навчальних закладах ордену піорів, завершивши її у 1755 році, впроваджуючи в програму навчання польська та іноземні мови (викладання велося на латині), приділяючи особливу увагу природничим і точним наукам, географії та історії.
-Діяльність едукаційної комісії
комісія національної едукації - перший у Польщі і у світі центр. урядовий світський орган управління нар. освітою. Створ. 1773 за ініціативою прогрес. держ. діячів. Існувала до 1794. Е. к. провела ряд шкільних реформ.. Створено нову шкільну систему, до складу якої входили: церковнопарафіяльні школи (елементарний ступінь), нижчі та вищі міські школи (серед. ступінь) та 2 Академії, названі в проекті Головними школами (вищий ступінь). Програми навч. закладів було наближено до життя, запроваджено викладання польс. мовою, вчителями шкіл стали світські люди. Для навчання за новими програмами видано шкільні підручники та ін. освітню л-ру. На тер. України і Білорусії Е. к. ігнорувала прагнення місцевого населення навчати дітей рідною мовою, зокрема проводила курс на згортання існуючих укр. шкіл і створення шкіл з польс. мовою викладання. Національний комітет з освіти мав компетенцію та функції центрального державного органу. Тому не дивно, що цей орган уважається в історії польської державності першим міністерством освіти в Європі. Видатні представники світського та церковного життя Польщі були членами даної комісії. Крім того, на засіданнях даної комісії був присутній навіть король, а також представники церковної ієрархії, освіченого дворянства та буржуазії. Основним завданням її роботи було проведення різноманітних реформ у дусі філософії нового часу, проте зі збереженням традиційних цінностей, що були пов'язані з католицьким навчанням віри. Мова йшла при цьому як про реформу цілей, змісту та методів освіти й виховання, так і про реформу освіти викладача, а також загальної організації шкільної системи.
-«Про конституцію шкільної системи», що увійшов до історії під ім'ям її ініціатора як Закон Єдзевич. 1932 року.На підставі цього закону була проведена комплексна шкільна реформа. Багато викладачів цікавились менше шкільною конституцією, а більше гаслами, що мали на меті поліпшення дидактичної та виховної роботи школи. Існували дві важливі проблеми. Перша проблема була пов'язана із сильними розходженнями в освітніх можливостях між містом і селом, а також між індустріалізованою та «швидко модернізованою Польщею на заході та сільськогосподарською й відсталою Польщею» на сході країни. Друга проблема стосувалася шкільної системи для численних національних меншин - зокрема для українського населення, що населяло південно-східні землі на периферії.

23. Збереження національної культури польщі після втрати державності у 19 ст
За умов відсутності власної держави багато хто з діячів польського Відродження надавав перевагу не збройній боротьбі, а збереженню і розвитку культури, національних звичаїв та історичних пам'яток, Виник напрям, який дістав назву традиціоналізму.

Традиціоналізм заклав основи романтизму — нової ідейної течії 20-их р. XIX ст.

У ті роки зажили слави поет Антоній Мальчевський (1793—1825) — автор романтичної поеми "Марія", присвяченої минулому Польщі. Та найвидатнішим діячем культури цього покоління став поет Адам Міцкевич (1798—1855),. Саме його твори — балади і романси, а також друга і четверта частини лірико-драматичної поеми "Дзяди", написані у 1822—1823 рр., започаткували польську омантичну поезію.

Кращі сили польського романтизму зосереджувалися за кордоном. Зокрема в Парижі романтизм Міцкевича повною мірою втілився у третій частині "Дзядов" і поемі "Пан Тадеуш". В еміграції написали свої кращі твори великий польський лірик Юліуш Словацький (1809-1849), драматург Зигмунт Красінський (1812-1859), а пізніше Ципріан Норвід (1829-1883). Їхні твори оспівували красу рідної країни, висловлювали любов до Батьківщини, віру в здобуття поляками свободи.

Література, що з'явилася після поразки Січневого повстання, дістала назву позитивістської. Цензура не пропускала творів патріотичного змісту, тому письменники часто вживали перифраз, вдаючись до порівнянь, які всім були зрозумілі. До найвідоміших представників позитивізму належали Болеслав Прус (1847-1912), Генрік Сенкевич (1846-1916), Еліза
Ожешко (1841-1910) і Марія Конопницька (1842-1910). Г. Сенкевич написав багато історичних романів про минуле Польщі ("Вогнем і мечем", "Потоп", "Пан Володиєвський"). Е. Ожешко
започаткувала реалізм у польській літературі, вплив якого переважав до 90-х років XIX ст.
на не тільки в літературі, а й у живописі, музиці, театральному мистецтві. Автор історичних картин Ян Матейко (1838—1893) звеличував минуле Польщі. Картина "Грюнвальдська битва
Розвиток національних традицій спостерігається в музичній творчості Генріка Венявського, Ігнація Падеревського, Максиміліана Карловича.

Короткочасне існування у Варшаві вищого закладу освіти — Головної школи (1862—1869) значною мірою сприяла розвиткові науки, в ній зосередилися видатні вчені, а її вихованці посіли провідні місця в позитивістському русі
На межі століть Краків став центром польського культурного життя. Переживало піднесення театральне мистецтво.. Організовувалися художні виставки відомих живописців, авторів історичних полотен — Яна Матейка, Юліуша Коссака та їхніх учнів: Станіслава Висп'янського, Яцека Мальчевського, Юзефа Мехоффера.
Зміцненню внутрішньо-національних зв'язків сприяли з'їзди польських фахівців з усіх частин країни (зокрема лікарів, природознавців, юристів, економістів), крайові виставки господарських здобутків у Галичині, регулярні наукові з'їзди у Кракові та Львові, присвячені, наприклад,
пам'яті Яна Длугоша та Яна Кохановського На демонстрацію почуттів національної цілісності роз'єднаного народу перетворилося святкування 500-ї річниці перемоги під Грюнвальдом. У відкритті пам'ятника, спорудженого на кошти всесвітньо відомого піаніста й композитора Ігнація Яна Падеревського, взяли участь представники усіх польських земель, а виконану об'єднаними хорами пісню на слова Марії Конопніцької "Не кинемо
землі, звідки наш рід (Рота)" учасники церемонії сприйняли як присягу.

24 Польсько-українські відносини 17 століття
всьо шо найшла
1618: Деулінське перемир'я. Внаслідок поразки Московії Чернігівщина увійшла до складу Речі Посполитої.

1648–1657: Повстання Хмельницького. Початок національно-визвольної боротьби українців проти польського панування в Надніпрянщині. Створення козацької держави на теренах Київщини, Чернігівщини і Поділля.

1658: Гадяцький договір. Спроба частини козацької старшини вступити у союз із Річчю Посполитою перед загрозою поневолення Московією.

1667: Андрусівський мир. Поділ козацької держави між Річчю Посполитою і Московією на Правобережну та Лівобережну України. Київ стає московським містом.

1686: Вічний мир. Закріплення поділу козацької України між поляками і московитами.

1699: скасування польською владою козацького устрою на Правобережній Україні.

1702–1704: козацьке повстання Палія на Правобережжі. Продовження національно-визвольної боротьби українців проти польського панування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: