Закон виключеного третього

12 3 4 5 6 7 Следующая ⇒

Визначення: з двох висловлювань, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, - одне є неодмінно істинним, тобто істинне або саме висловлювання, або його заперечення ("третього не дано").

Наприклад, з двох висловлювань "Обвинувачений в момент здійснення злочину був осудним" і "Обвинувачений в момент здійснення злочину не був осудним" одне неодмінно є істинним, а друге - хибним Якщо буде встановлено, що істинним є перше висловлювання, тоді друге буде обов'язково хибним і навпаки

Схема цього закону записується так

A v~A

Закон виключеного третього був відомий ще до Арістотеля Але саме він вперше сформулював його у явному вигляді «Не може бути нічого проміжного між двома членами протиріччя, а відносно чогось одного необхідно, щоб там не було щось або стверджувати, або заперечувати»

У Арістотеля цей закон викликав великі сумніви Він висловлювався про його неспроможність, коли розглядаються майбутні події, прихід яких у даний (теперішній) час ще не є визначеним, і тому невідомо, чи відбудуться вони у майбутньому, чи ні

Аналізу таких висловлювань про майбутні випадкові події Арістотель присвятив працю, яка називається «Про витлумачення»

необхідно юристові Закон тотожності є одним із основних принципів побудови кваліфікованого законодавства Так, наприклад, саме він береться до уваги при формулюванні деяких статтей сучасних кодексів нашої держави Як приклад можна привести статтю 275 "Межі судового розгляду" Кримінально-процесуального кодексу України "Розгляд справи у суді проводиться щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду "

При порушенні закону тотожності людина, як правило порушує і власну аргументацію, свої виводи Насправді, якщо спочатку бесіди ваш співрозмовник вкладав у висловлювання, або в поняття, які в ньому містяться, один смисл, а через деякий час протягом цієї ж бесіди зовсім інший, то стає зрозумілим, що з такою людиною нема чого розмовляти, з нею нема про що сперечатися, бо втрачається сам предмет бесіди

Закон тотожності формулює одне з основних правил раціональної комунікації перш ніж починати обговорювати якесь питання, необхідно чітко з ясувати про що піде мова, і потім протягом всього обговорення про це пам'ятати

Закон протиріччя

Визначення: ніяке висловлювання не може бути істинним одночасно із своїм запереченням.

Цей закон говорить про суперечливі одне одному висловлювання, тобто висловлювання, одне з яких є запереченням другого В одному із суперечливих висловлювань щось стверджується, а в другому теж саме заперечується, причому твердження і заперечення стосуються одного й того ж обєкта, розглянутого протягом того самого часу і у тому самому відношенні

Так, наприклад, суперечать одне одному такі висловлювання " Ця людина здійснила цей злочин" і "Ця людина не здійснила цей злочин"

Проте немає суперечності у таких висловлюваних "Пальто, вкрадене у потерпілого, було коричневого кольору" і "Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневого кольору", тому що в них йдеться або мова може йти про різні пальта

Не є суперечливими й такі висловлювання "Петров є осудним" і "Петров

• Природних законів і логічних законів;

• Нормативних законів і логічних законів.

3. Як ви можете сформулювати закон тотожності? Яка його схема?

4. Чому закон тотожності вважається одним з основних правил
раціональної комунікації?

5. Як ви можете сформулювати закон протиріччя? Яка його схема?

6. За яких умов може працювати закон протиріччя?

7. Як ви можете сформулювати закон виключеного третього? Яка його
схема?

8. Чи має закон виключеного третього універсальне значення?

3.4. Логічний аналіз запитань та відповідей 3.4.1. Визначення запитання. Структура запитання

Логіка не тільки вивчає певні твердження, предметом її аналізу є також запитання. Запитання суттєво відрізняються від інших видів висловлювань. Вони предсталяють собою завуальовані вимоги певної інформації і тому застосовуються для з'ясування обставин, уточнення інформації, розв'язання проблемної ситуації. Логічна природа запитання така, що на відміну від тверджень, які можуть бути охарактеризовані як істинні або хибні, запитання так оцінити неможливо. Скоріше за все вони можуть бути коректними чи некоректними, правильними чи неправильними, доцільними чи недоцільними.

Дослідження будь-якого запитання обов'язково передбачає необхідність врахування передумови запитання і контексту його промовляння.

Передумовою запитання називається вихідне знання, яке наявне в запитанні. її можна визначити за допомогою якогось твердження. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання. Так, наприклад, висловлювання «Яку оцінку ти отримав на іспиті з логіки?» передбачає, що людина, до якої звертаються, колись складала іспит з логіки.

Якщо предумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться. Так, наприклад, якщо ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голосували на останніх виборох

Розглянемо, наприклад, таке висловлювання: «Наступного року в цей самий час буде здійснене пограбування століття». У даний момент йому складно приписати якесь логічне значення: воно не є істинним, але не є хибним. Таким самим є і заперечення цього висловлювання. Проте закон виключеного третього стверджує, що або саме висловлювання, або його заперечення має бути істинним.

У зв'язку з цим Арістотель запропонував обмежити сферу використання цього закону лише висловлюваннями про минуле і теперішнє. До висловлювань про майбутнє він не може бути застосований.

Однак, незважаючи на критику закону виключеного третього, він все ж таки широко використовується у найрізноманітнійших міркуваннях людей. Так, більшість міркувань в галузі права повинні підлягати цьому законові. У противному випадку говорити, про створення якогось законодавства було б проблематично.

Закон виключеного третього вимагає від науковців, у тому числі і правознавців, уточнення понять, якими вони користуються у своїй професійній діяльності до такого рівня, щоб можна було дати відповідь на альтернативні питання. Наприклад: «Чи є це діяння злочином, або воно не є злочином?» Якщо б поняття «злочину» у праві не було б точно визначене, то в деяких випадках відповісти на це питання було б дуже важко. Це стосується також і інших правових понять.

Однак слід зазначити, що у правовій практиці можуть бути і такі ситуації, до яких цей закон не можна застосовувати. Це торкається, наприклад, презумпції невинності. Якщо не доведено, що саме ця людина є винною, тоді визначити істинність або хибність висловлювань: «Ця особа вчинила цей злочин» і «Ця особа не вчинила цей злочин» неможливо.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. «Логіка - юристам». - К, 1997. - С.69-83 (теорія), С.262-267(практика) Контрольні запитання

1. Як можна визначити закон природи, нормативний закон, логічний
закон?

2. Що є спільного у:

Ill

запитання. На логічно некоректні запитання такої відповіді дати неможливо.

Зазначимо декілька випадків логічної некоректності запитань.

1) Семантична некоректність запитання.

А) Запитання буде семантично некоректним, якщо його формулювання включає терміни, значення яких невідомі співрозмовнику.

Наприклад, запитання: «Які існують види ад'єктивно-іменних словосполучень з обов'язково дистрибутивним зв'язком компонентів в сучасній англійській мові?» буде зрозумілим лише певній аудиторії. Для більшості людей вони будуть позбавленими змісту.

Б) Запитання буде семантично некоректним, якщо не всі терміни, що зустрічаються у ньому, є чітко визначеними і з контексту не зрозуміти, що саме ці терміни означають. Такі запитання називають недостатньо визначеними запитаннями. Наприклад, запитання «Ви «за» чи «проти» введення приватної власності?» може викликати великі труднощі, оскільки невідомо, що саме має на увазі той, хто запитує, вживаючи певні терміни. Необхідно з'ясувати, принаймі, найбільш очевидне: «Що таке приватна власність?», «Яким саме чином вона буде запроваджуватися?», «Що є предметом приватної власності: земля, надра, заводи?...» і т.ін.

Саме про невизначеність термінів в структурі запитання говориться в такій історії. Один бізнесмен їздив по краіні і продавав комп'ютери. Він переконував клієнтів у тому, що його комп'ютери знають усе і можуть точно відповісти на будь-яке запитання. Під час розмови з одним клієнтом виникла така ситуація:

Чи це правда, що ваш комп'ютер може дати відповідь на будь-яке запитання? -засумнівався клієнт.

А ви запитайте самі і переконайтеся, - відповів продавець.

Добре, - погодився клієнт, - де знаходиться мій батько?

Бізнесмен швидко набрав на комп'ютері запитання і через секунду на дисплеї висвітилася відповідь: батько нашого клієнта ловить рибу в Канаді.

Навіщо мені такий комп'ютер, - засміявся клієнт, - він нічого не знає. Мій батько помер вісім років тому і похований у Вашінгтоні на Арлінгтонському кладовище, ряд 145, могила 2568.

Може бути, - погодився продавець, - але все одно комп'ютер ніколи не помиляється. Може ви просто не точно сформулювали запитання. Дозвольте мені переформулювати його так: де знаходиться чоловік матері нашого клієнта.

Клієнт погодився і бізнесмен ввів запитання у комп'ютер. Через мить з»явилася відповідь:

- Чоловік матері нашого клієнта помер вісім років тому і похований у Вашінгтоні на Арлінгтонському кладовищі, ряд 145, могила 2568, а його батько ловить рибу в Канаді.

Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у відповідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до виборчої дільниці, отримав бюлютень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати успішність такого спілкування.

Контекст запитання - це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог. Саме контекст запитання зумовлює його передумову. Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше. Ще один приклад. Запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій його промовляння може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або виявитися просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).

Встановлення передумови запитання та контексту його промовляння є важливим чинником успішного спілкування людей.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. «Логіка - юристам»,. - К., 1997, - С.184-186 (теорія), С. 308-309 (практика)

Контрольні запитання

1. Як можна визначити запитання?

2. Яка структура запитання?

3. Що таке передумова запитання?

4. Які чинники формують процес промовляння запитання?

5. Яким чином передумова запитання і контекст його промовляння
пов'язані між собою?

Види запитань.

Існують різноманітні види запитань. Однак з точки зору розвитку логічної культури мислення найбільший інтерес представляють логічно коректні та логічно некоректні запитання.

Логічно коректними називають такі запитання, на які можна дати правильні відповіді, за допомогою яких зникає пізнавальна невизначеність

Розрізняють логічно тавтологічні запитання і фактично тавтологічні запитання.

Запитання є логічно тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, виражена за допомогою логічної форми самого запитання.

Наприклад."¥іг є ця людина такою, якою вона насправді є?" На такі запитання практично неможливо дати хибну відповідь, яка не була б при цьому логічно суперечною.

Запитання є фактично тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, наявна в термінах, які входять до складу цього запитання. Наприклад: "В якому місті був підписаний Брестський мирний договір?". "Між якими країнами відбулася російсько-турецька війна?".

3.4.2. Види відповідей

На логічно коректно задані запитання людина повинна вміти давати логічно коректні вшовіді.

Відповіді поділяються на правильні та неправильні. Якщо відповідь повністю або частково усуває пізнавальну невизначенність, наявну в запитанні, то вона називається правильною. Той, хто запитує, отримує інформацію, що задовольняє його.

Правильні відповіді можуть бути сильними або слабкими. Сильна відповідь надає повну інформацію стосовно будь-якого запитання. Слабка відповідь лише частково усуває незнання: інформація, що надається такою відповіддю, є неповною.

Серед двох слабких відповідей одна може виявитися сильнішою. Наприклад, на запитання: "Чиє ім"я присвоєне Київському національному університету?" можна дати як сильну відповідь/ "Ім"я Тараса Шевченка", так і слабкі відповіді: "їм"я українського поета", "їм"я видатного українського громадського діяча" тощо.

Хоча слабкі відповіді є правильними, однак не в усіх випадках вони будуть задовольняти того, хто запитує. Наприклад, викладач під час іспитів вимагає від студентів найсильнішої відповіді (саме від цього і буде залежати екзаменаційна оцінка).

2) Синтаксична некоректність запитання.

Запитання буде синтаксично некоректним тоді, коли його складники не узгоджуються поміж собою (хоча вони можуть бути чітко визначеними). Прикладами таких запитань можуть бути запитання, в яких відсутня узгодженість часу («Чи будете ви перебувати в Україні останні п'ять років?»). Такі питання складають різновиди запитань, позбавлених смислу.

3) Запитання буде некоректним, якщо його передумовою є хибне
висловлювання. На таке запитання взагалі неможливо дати відповіді.

Ще з часів античності звертали увагу на запитання типу: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Якщо хтось відповідає «так», то виходить, що він дійсно колись бив свого батька, хоча зараз вже не б»є. Якщо хтось відповідає ті», то виходить, що він не лише бив, але й продовжує бити свого батька. Складність ситуації зумовлюється саме хибністю предумови запитання, а саме: «Ти бив свою батька».

Запитання зазначеного гатунку іноді називають провокаційними. Яким же чином треба на них відповідати? Насамперед треба з'ясувати передумову таких запитань і сповістити співрозмовника про її хибність.

4) Запитання буде некоректним, якщо в ньому стверджуються
характеристики предмета, які суперечать одна одній.

Наприклад, «Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який не міг би підняти сам?» У цьому запитанні стверджують, з одного боку, що Бог -це всесильна істота, той, хто може зробити все, а з іншого боку, що Бог - це істота, яка не може підняти камінь.

Таким запитанням притаманна внутрішня суперечність. Можливість правильної відповіді на них виключена. Саме тому їх називають абсурдними.

5) Запитання буде некоректним, якщо на нього неможливо дати
відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначеність запитання
(причина - елементарна відсутність останньої). Запитання такого типу
називають тавтологічними.

6 Які запитання називають абсурдними'

7 Як можна визначити тавтологічні запитання'

8 У чому полягає відмінність між логічно і фактично тавтологічними
запитаннями'

9 Які види відповідей ви знаєте'

10 Яку відповідь можна назвати правильною'

11 Що таке сильна і слабка відповідь'

12 Яку відповідь можна назвати неправильною'

13 Чи є тотожними поняття "неправильна відповідь" і "хибна відповідь"'

14 Чи може неправильна відповідь бути істинною'

15 Що таке тавтологічна і релевантна відповідь'

Для вивчення теми "Логічний аналіз висловлювань" ви можете також застосувати літературу

1 Брюшинкин В Н Практический курс логики для гуманитариев - М,
1996 - 106-174,

2 Ивин А А. Логика - М, 1999 - С 59-79, 130-156,

3 Ивлев Ю В Логика - М, 1998 - С 38-73,

4 Конверський А Є Лопка - К, 1999 - 171-203

5 Хоменко І В Лопка в задачах - К, 1998 - С 18-45, 150-157,

6 Хоменко І В, Алексюк І А Основи лопки - К 1996 - С 96-135, 200-
207

Якщо відповідь не надає нової інформації стосовно проблеми, якою зацікавлений той, хто запитує, то її називають неправильною. Такі відповіді аж ніяк не зменшують пізнавальну невизначеність запитання і, отже, не усувають незнання тієї людини яка його ставить

Неправильні відповіді можуть мати тавтологічний і нерелевантний характер.

Зазначимо, що "неправильна відповідь" і "хибна відповідь" це різні поняття, неправильна відповідь може бути істинною Наприклад, тавтолопчні відповіді можуть бути істинними лише завдяки своїй вчасній топчшй формі (так звані логічно тавтологічні відповіді) Згадаймо Богомола із "Золотого ключика", який на запитання Мальвіни "Що трапилося з Буратіно?" відповів "Пацієнт або живий, або мертвий" Така відповідь буде неправильною, бо вона не містить нової інформації, але все ж таки є ісгинною, бо спирається на закон виключеного третього

Фактично тавтолопчні відповіді також можуть бути істинними, оскільки вони виражають інформацію, що вже наявна в самому запитанні Наприклад, запитання "Що являє собою логіка як наука?" і відповідь "Логіка - це наука"

Нерелевантш відповіді - це відповіді, які зовсім не мають відношення до поставлених запитань Природно що неревантні відповіді також можуть бути істинними

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко IB "Логіка - юристам" - К, 1997 - С184-191 (теорія), С 308-310 (практика)

Контрольні запитання

1 Які запитання вважають лопчно коректними?

2 Як можна визначити лопчно некоректні запитання?

3 Охарактеризуйте випадки семантично некоректних запитань?

4 Охарактеризуйте випадки синтаксично некоректних запитань?

5 Чи може запитання бути коректним за умови що його пресупозицією
є хибне висловлювання?

Контрольні запитання

1. Що таке дедуктивне міркування?

2. Як співвідносяться поняття «дедуктивне міркування» і «правильне
міркування»?

3. Чи можуть дедуктивні міркування бути неправильними?

4. Чи можна за допомогою дедуктивних міркувань отримати достовірне
знання?

5. Чи гарантує істинність засновків в дедуктивному міркуванні
істинність висновку?

6. Чи можуть у дедуктивному міркуванні бути хибні засновки?

7. Чи можна за схемою дедуктивного міркування отримати хибний
висновок?

8. Яка пізнавальна значимість дедуктивних міркувань?

4.2. Прямі дедуктивні міркування

Розрізняють велику кількість схем прямих дедуктивних міркувань. Але серед них можна виділити найтиповіші, які переважно використовуються людьми в процесі спілкування та в практиці аргументації. Це суто умовні міркування, умовно-категоричні мірквування, розділово-категоричні міркування, умовно-розділові міркування. Розглянемо їх схеми детально.

/. Суто умовні міркування

Це міркування, засновки і висновок яких є імплікативним висловлюваннями.

їх схема має такий вигляд:

А-»В. В-С А-С

Наприклад:

Якщо свідчення А. є правдивими, то Б. не міг бути на місці злочину о десятій годині.

Якщо Б. не міг бути на місці злочину о десятій годині, то він має алібі. Якщо свідчення А. є прав дивими, то Б. має алібі.

ТЕМА 4: «ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ»

Основні терміни:

Дедуктивне міркування, прямі дедуктивні міркування, непрямі дедуктивні міркування, суто умовні міркування, умовно-категоричні міркування, розділово-категоричні міркування, умовно-розділові міркування, міркування за схемою «зведення до абсурду», міркування за схемою «розбір випадків».

Визначення цих термінів молена подивитися у розділі «Словник основних термінів логіки».

4.1. Загальна характеристика дедуктивних міркувань. Види дедуктивних міркувань

Дедуктивне міркування - це міркування, яке спирається на логічний закон і в якому із істинних засновків завжди отримують істинний висновок. У зв'язку з цим дедуктивні міркування кваліфікують як правильні міркування, а дедукцію як перехід від достовірного знання до достовірного знання.

Прикладом дедуктивного міркування може бути такий текст:

Злочин може бути вчинений умисно або з необережності.

Цей злочин вчинено умисно.

Отже, цей злочин не є вчиненим з необережності.

Як правило, у засновках дедуктивних міркувань міститься загальне знання, а у висновку - окреме знання.

Розрізняють прямі і непрямі дедуктивні міркування.

Прямі дедуктивні міркування - це міркування, в яких висновок безпосередньо випливає із засновків.

Непрямі дедуктивні міркування - це міркування, в яких висновок випливає із засновків опосередковано за допомогою додаткових виводів.

Розглянемо ці види дедуктивних міркувань більш докладно.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В, «Логіка-юристамр. - К., 1997. - С. 95-97 (теорія), 274-275 (практика).

,-A ~B 3. Розділово-категоричні міркування

Це міркування, які складаються із двох засновків і висновку. Один із засновків — це диз'юнктивне висловлювання, тобто висловлювання. Другий засновок і висновок можуть бути одним із диз'юнктивних членів або запереченням якогось із диз'юнктивних членів.

До числа правильних розділово-категоричних міркувань належать міркування, які мають такі схеми:

В АуВ. -В

А АуВ, ~А

В

А

Цей спосіб міркування отримав назву "modus tollendo ponens", що означає «заперечувально-стверджувальний модус».

Цей злочин вчинив Іваненко або Сидоренко. Сидоренко не вчиняв цього злочину. Отже, цей злочин вчинив Іваненко.

Для того щоб у розділово-категоричних міркуваннях, які побудовані за modus tollendo ponens, завжди із істинних засновків отримувати істинний висновок, необхідно дотримуватися правила: у диз'юнктивному засновку повинні бути перераховані всі можливі альтернативи. Наприклад, розглянемо таке міркування.

Угоди можуть бути двосторонніми або багатосторонніми. Здійснена угода не є двосторонньою. Здійснена угода є багатосторонньою.

2. Умовно-категоричні міркування

Це міркування, які складаються із двох засновків і висновку. Один із засновків — це імплікативне висловлювання. Другий засновок і висновок можуть бути або антецедентом, або консеквентом першого засновку, або запереченням того чи іншого.

До числа правильних умовно-категоричних міркувань належать міркування, які мають такі схеми: Схема 1

А-»В, А

В

Цей спосіб міркування у середньовічній логіці отримав назву «modus ponens», що означає «стверджувальний спосіб міркування». Наприклад: Якщо поліпшується рівень життя населення, то рівень злочинності знижується. Рівень життя населення поліпшується Рівень злочинності знижується. Схема 2

~А

Цей спосіб міркування отримав назву modus tollens — «заперечувальний спосіб міркування». Наприклад:

Якщо благородна мета виправдовує будь-які засоби її досягнення, то можна позбавити людину життя, якщо вона смертельно хвора

Але не можна позбавляти людину життя навіть, якщо вона смертельно хвора.

Отже, невірно, що благородна мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.

Треба зазначити, що не є правильними такі схеми умовно-категоричних міркувань.

А->В.В А

диз'юнктивний засновок. Висновками таких міркувань можуть бути як прості висловлювання, так і диз"юнктивш висловлювання в залежності від виду міркування.

З'ясуємо деякі типи дилемами, правильних умовно-розділових міркувань. Такі міркування називаються дилемами. Схема 1

А-*С. В—С. AvB

С

Цей спосіб міркування отримав назву простої конструктивної дилеми. Наприклад:

Якщо обвинувачений винний у явно незаконному арешті, то він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 173 КК України;

якщо він винний у явно незаконному затриманні, то він підлягає кримінальній відповідальності за цією ж статтею.

Обвинувачений винний або в явно незаконному арешті, або в явно незаконному затриманні.

Обвинувачений підлягає кримінальній відповідальності за ст. 173 КК України

Схема 2

А^С. В-*С. AvB CvD

Цей спосіб міркування отримав назву складної конструктивної дилеми. Наприклад:

Якщо обвинувачений займався шахрайством, то він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 143 КК України; якщо він винний у вимаганні, то підлягає кримінальній відповідальності за ст. 144 КК України.

Обвинувачений займався або шахрайством, або ви маганням.

Отриманий висновок може виявитися як істинним, так і хибним, тому що в диз'юнктивному засновку перераховані не всі альтернативи (угода може бути й односторонньою: для її здійснення достатньо волі однієї особи — видача доручення, складання заповіту, відмовлення від спадщини тощо). Розділово-категоричні міркування можуть також будуватися за modus ponendo fallens, тобто за стверджувально-заперечувальним модусом. Цей модус виражається за допомогою таких схем.

-В

-А

Наприклад:

Цей злочин вчинений шляхом дії або шляхом бездіяльності. Цей злочин вчинений шляхом дії. Цей злочин не вчинений шляхом бездіяльності.

Зверніть увагу на те, що у міркуваннях такого типу застосовується логічний сполучник «строга (сильна) диз'юнкція». Якщо замінити у схемах цього модусу строгу (сильну) диз'юнкцію на нестрогу (слабку) диз'юнкцію, то отримані схеми не будуть схемами правильних міркувань.

Ці схеми не є схемами дедуктивних міркувань.

4. Умовно-розділові міркування (дилеми)

Це міркування, які мають декілька імплікативних засновків і один

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко ІЗ. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С. 97-103 (теорія), С. 274-281 (практика).

Контрольні запитання

1. Які види прямих дедуктивних міркувань ви знаєте?

2. Наведіть схеми прямих дедуктивних міркувань.

4.3. Непрямі дедуктивні міркування

Найбільш відомими видами непрямих дедуктивних міркувань є міркування за схемою "зведення до абсурду" і міркування за схемою "доведення від противного".

"Зведення до абсурду" - це непряме дедуктивне міркування, в якому хибність якогось висловлювання обґрунтовується на підставі виводу із цього висловлювання протиріччя.

Схема такого міркування буде мати такий вигляд:

А —<~Вл-В)

~А

Зведення до абсурду ефективний прийом доведення хибності висловлювань. Зокрема, він широко застосовується в ораторській діяльності і в суперечках, коли постає завдання спростування якоїсь точки зору.

"Доведення від противного" - це непряме дедуктивне міркування, в якому істинність якогось висловлювання обґрунтовується на підставі виводу із цього висловлювання протиріччя.

Схема такого міркування буде мати такий вигляд:

-А — Шл- В^

А Наведемо приклад. Уявіть собі, що міркує слідчий: "Скоріше за все Г.

Обвинувачений підлягає кримінальній відповідальності або за ст. 143 КК України, або за ст. 144 КК України.

Схема З

А-*В. А^-С. -Bv-C -А

Цей спосіб міркування отримав назву простої деструктивної дилеми.

Наприклад:

Якщо Н. — підозрюваний, то він або затриманий за підозрою у вчиненні злочину, або є особою, до якої застосований запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.

Н. не був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, він також не є особою, до якої застосований запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.

Н. не є підозрюваним. Схема 4

А-»В. А^С. ~Bv~C -Av-C

Цей спосіб міркування отримав назву складної деструктивної дилеми.

Наприклад:

Якщо обвинувачений винний у крадіжці, то він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 140 КК України; якщо він є винним у пограбуванні, то підлягає кримінальній відповідальності за ст.141 КК України.

У діях обвинуваченого немає складу злочину, передбаченого ст.140 або ст. 141 КК України.

Обвинувачений не займався ні крадіжкою, ні пограбуванням.

ТЕМА 5: НЕДЕДУКТИВНІ (ПРАВДОПОДІБНІ) МІРКУВАННЯ

Основні терміни:

Недедуктивне (правдоподібне) міркування, індуктивне міркування, неповна індукція, повна індукція, міркування за аналогією, аналогія предметів (властивостей), аналогія відношень.

Визначення цих термінів можна подивитися у розділі "Словник основних термінів логіки"

5.1.Загальна характеристика правдоподібних міркувань Правдоподібне міркування - це міркування, в основі якого не лежить логічний закон і в якому істинність засновків не гарантує істинність висновку.

Зв"язок між засновками та висновком тут спирається на певні фактичні та психологічні причини, які не мають формального характеру. У зв"язку з цим в таких міркуваннях висновок не може випливати із засновків з логічною необхідністю.

За допомогою правдоподібних міркувань не можна отримати вирогідне знання. На відміну від дедуктивних міркувань, в яких здійснюється перехід від достовірного знання до достовірного знання, правдоподібні міркуваня виражають перехід від достовірного знання до імовірного знання. Висновки таких міркувань мають імовірний (правдоподібний) характер і потребують подальшої перевірки.

Прикладами правдоподібних міркувань можуть бути такі міркування: Аргентіна - республіка, Бразилія - республіка, Еквадор - республіка. Аргентіна, Бразилія, Еквадор - латиноамериканські країни.

Отже, усі латиноамериканські країни - республіки.

не є винним. Але припустимо на хвилинку зворотнє. Нехай Г. є винним. Тоді 19 квітня 2000 р. він повинен був бути на місці ачочину у м. Києві. Аде свідок Б. показує, що Г. ввечері того дня був у Лондоні. Враховуючи труднощі перетину кордону, навряд чи він міг добратися до Лондону за дві години. Отже, він не був того дня у Києві і моя гіпотеза щодо винності Г. невірна. Таким чином, Г. не є винним."

Наведене міркування є "доведенням від противного".

Контрольні запитання

1. Які види непрямих дедуктивних міркувань ви знаєте?

2. Наведіть схеми непрямих дедуктивних міркувань.

При вивченні теми "Дедуктивні міркування" ви також можете застосувати таку літературу.

1. Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев. -
М„ 1996. - 182-212;

2. Ивин А.А. Логика. - М., 1999. - 181-191;

3. Ивлев Логика. - М.,1998. - С. 74-105;

4. Конверський А.Є. Логіка. - К„ 1999. - С.204-228;

5. Хоменко І.В. Логіка в задачах. - К, 1998. - С. 78- 93;

6. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. - К, 1996. - С. 138-144.

52. Загальна характеристика індуктивних міркувань. Види індуктивних міркувань.

Індуктивне міркування - це міркування, в якому здійснюється перехід від знання про частину предметів до загального знання про всі предмети даного класу.

Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань. Серед них повна і неповна індукція.

Повна індукція — це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у кожного предмета даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Індуктивні міркування такого типу застосовуються тільки в тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: число предметів, що до них входять, є скінченним і повинне легко піддаватися перерахуванню.

Наприклад, перед аудиторською комісією поставлене завдання перевірити стан фінансової дисципліни в філіалах конкретного банківського об'єднання. Відомо, що це об'єднання складається з п'яти банківських філій. Звичайний спосіб перевірки у цьому випадку — проаналізувати діяльність кожного з п'яти банків. Якщо не буде знайдено жодного фінансового порушення, тоді аудиторська комісія зможе обгрунтувати тезу, що усі філії банківського об'єднання дотримуються фінансової дисципліни.

Слід зазначити, що повна індукція не є суто індуктивним міркуванням, бо за її допомогою на підставі істинних засновків можна отримати істинний висновок. Це означає, що застосовуючи схему міркування "повна індукція", людина може обгрунтувати достовірне знання.

Неповна індукція — це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про П наявність у всього класу предметів.

Розрізняють два основних види неповної індукції: індукцію шляхом переліку (популярну індукцію) та індукцію шляхом відбору (наукову

Італія - республіка, Португалія - республіка, Франція -

Республіка.

Італія, Португалія, Франція - західноєвропейські

країни.

Отже, усі західноєвропейські країни - республіки. І перше, і друге міркування побудовані за однією схемою, яка не є логічним законом. І в першому, і в другому міркуваннях засновки істинні, але висновок першого міркування істинний, а висновок другого міркування - хибний. Дійсно, усі латиноамериканські країни -республіки, але в Західній Європі існують країни, які не є республіками. Це, наприклад: Англія, Бельгія, Іспанія. Отже, індукція може вести від істинних засновків як до істинного, так і до хибного знання. На відміну від дедукції, яка спирається на логічний закон, вона не гарантує отримання істинного висновку із істинних засновків. Висновок правдоподібного міркування завжди буде мати лише правдоподібний, ймовірний характер. Отримані таким шляхом висновки завжди потребують подальшої перевірки і обгрунтування.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С. 95-97 (теорія)

Контрольні запитання

1. Що таке правдоподібне міркування?

2. Як співвідносяться поняття "прадоподібне міркування" і "дедуктивне
міркування"?

3. Чи можна за допомогою правдоподібних міркувань отримати
достовірне знання?

4. Чи можуть в правдоподібних міркуваннях бути істинні засновки?

5. Якщо дедуктивні міркування вважаються правильними, то чи можна
вважати неправильними правдоподібні міркування?

узагальненням "Усі лебеді білі". У Європі аж до 18 ст. зустрічалися тільки білі лебеді. На підставі цих спостережень було сформульовано узагальнення: "Усі лебеді білі", тобто ознака "бути білим" була перенесена з обмеженої множини лебедей, яких спостерігали в Європі, на всю множину цих птахів. Однак, коли у 1606 р. була відкрита Австралія (тогочасна Нова Голландія), там були знайдені чорні лебеді. Таким чином, узагальнення "Усі лебеді білі" виявилося хибним.

"Після цього, отже, по причині цього" - це логічна помилка, коли проста послідовність подій приймається за їх причинний зв'язок.

Як приклад, приведемо таке гумористичне обгрунтування.

"Вживати в іжу огірки небезпечно - з ними пов'язані усі хвороби і людські негаразди. Практично усі люди, у яких є хронічні захворювання, їли огірки. 99,9% усіх людей, що вмерли від раку за життя їли огірки. 99,7% ксіх осіб, які стали жертвами авто і авіакатастроф, вживали в їжу огірки протягом двох тижнів, що передували фатальному випадку. 93,1% злочинців вийшли із родин, де огірки їли постійно."

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К, 1997. - С. 220-223 (теорія), С. 321-322 (практика).

Контрольні запитання

і. Як можна визначити індукцію?

2. Які види індуктивних міркувань ви знаєте?

3. Що таке повна індукція?

4. Що таке неповна індукція?

5. Які види неповної індукції ви знаєте?

6. Чи можна за допомогою індукції отримати достовірне знання?

7. Чи можуть засновки в індуктивному міркуванні бути достовірними
твердженнями?

8. Чи можуть засновки в індуктивному міркуванні бути ймовірними
твердженнями?

індукцію).

Популярна індукція — це міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Прикладом популярної індукції може бути наступне міркування: «Студенти першої групи першого курсу юридичного факультету успішно склали іспит з логіки. Звідси можна припустити, що студенти інших груп також добре підготувалися й успішно складуть цей іспит».

Наукова індукція — це міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

Наприклад, щодо кримінальної справи про розкрадання товарів зі складу обвинувачений визнав факт розкрадання і показав, що він один виніс зі складу викрадену річ. Проведена перевірка встановила, що винести таку річ одній людині неможливо. У зв'язку з цим слідчий прийшов до висновку, що в розкраданні товарів брали участь також інші люди. Це послужило підставою для зміни кваліфікації діяння.

Зазначимо, що до ідуктивних узагальнень треба ставитися дуже уважно. Збільшення ступеню правдоподібності висновку в міркуваннях подібного типу часто залежить від числа розглянутих випадків. Чим ширше їх коло, тим більш правдоподібним буде висновок. Важливе значення також має різномаїття і різнотиповість такіх випадків.

Окрім того, суттєвим є також аналіз характеру зв"язків предметів та їх ознак, доведення невипадковості спостерігаємо! регулярності. Виявлення причин, що породжують цю регулярність дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим усилити її.

Найрозповюдженішими помилками, що приписукаються в міркуваннях такого типу, є "поспішне узагальнення" і "після цього, отже, по причині цього".

"Поспішне узагальнення" - це логічна помилка, яка виникає при узагальненні без достатніх на це підстав.

Класичним прикладом цієї помилки є приклад з індуктивним

уподібнювання виступають два схожих одиничних предмети, а ознакою, що переноситься, — властивості цих предметів.

Прикладом такої аналогії може бути обгрунтування політичними діячами Росії ідеї встановлення Брестського миру у 1918 р. Вони посилалися на східну історичну ситуацію на початку XIX ст., коли німці самі були змушені у 1807 р. підписати кабальний договір з Наполеоном (Тільзитський мир), а потім через 6—7 років, зібравшись із силами, прийшли до свого визволення. Аналогічний вихід був запропонований і для Росії 1918 року.

Аналогія відношень — це міркування, у якому об'єктом уподібнювання виступають схожі відношення міх двома парами предметів, а переносною ознакою — властивості цих відношень.

Наприклад, суб'єкти А, Б, С, Д знаходяться між собою у таких відношеннях:

1. А є батьком неповнолітнього сина Б;

2. С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука Д;

3. Відомо, що у випадку батьківських відношень батько повинен
утримувати свого сина.

Враховуючи деяку подібність відношень батька - неповнолітнього сина і дідуся - онука, можна прийти до висновку, що дідусь також повинен утримувати неповнолітнього онука.

Загальною рисою міркувань за аналогією, так само як й індуктивних міркувань, є те, що їх висновок завжди має імовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність засновків таких міркувань ще не гарантує істинність висновку, при більш детальному аналізі він може виявитися хибним.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С. 220-223 (теорія), С. 321-322 (практика).

5.3. Загальна характеристика аналогії. Види аналогій.

Ще одним видом правдоподібних міркувань є міркування за аналогією.

Міркування за аналогією — це міркування, у яких робиться висновок про наявність певної ознаки у досліджуваного одиничного предмета (ситуації, події) на підставі його подібності в суттєвих рисах з іншим одиничним предметом (ситуацією, подією).

Міркування за аналогією — один із найдавніших способів міркування. Людина користувалася ними ще з прадавніх часів. Не випадково цей тип міркування дуже часто використовують у народній словесній творчості, зокрема у казках та легендах. Звернемося для прикладу до кхмерської легенди «Історія двох курток».

Героїня легенди загадує герою загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей навчались у чаклуна. Першого він навчив передбачати майбутні події, другого - стріляти так влучно, що міг не цілитися, третього - жити під водою, а четвертого - оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четверо хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, що опівдні над ними пролетить орел, який триматиме в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, що він поцілить стрілою орла. Третій товариш виголосив, що якщо тіло принцеси впаде в воду, він зможе винести його на берег. Четвертий засвідчив, що в такому разі він оживить принцесу.

Усе відбулося саме так. Але виникає питання щодо того, хто саме серед чотирьох товаришів буде майбутнім чоловіком принцеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою і кожен бажав одружитися з нею).

Герой легенди дає правильну відповідь. Він стверджує, що чоловіком для принцеси повинен стати той, хто дістав принцесу з дна моря, бо він першим доторкнувся й обійняв їі. Той, хто оживив її, - відіграв материнську роль, а той, хто врятував її від орлиних пазурів, - роль батька. Зрештою, віщун міг би бути старшим братом, оскільки, хоча він і знав, що вона з'явиться, але сам не мав відношення до її нового народження.

У цьому міркуванні четверо товаришів уподібнюються (за аналогією) до матері, батька, чоловіка, брата принцеси Таке міркування фольклорна традиція визнає бездоганним.

Розрізняють два основних види аналогії: аналогію предметів та аналогію відношень.

Аналогія предметів — це міркування, в якому об'єктом

ТЕМА 6: ПОНЯТТЯ

Основні терміни:

Поняття, ознака предмета, відмітні ознаки, невідмітні ознаки, суттєві ознаки, зміст поняття, обсяг поняття, порівняні поняття, непорівнянні поняття, сумісні поняття, несумісні поняття, типи сумісності, відношення тотожності, відношення перетину, відношення підпорядкування, типи несумісності, відношення співпідпорядкування, відношення протилежності, відношення протиріччя, обмеження, узагальнення, поділ, подільне поняття, члени поділу, основа поділу, поділ за видозміною ознаки, дихотомічний поділ, класифікація, визначення, дефшіьндум, дефінієнс, явне визначення, атрибутивне-реляційне визначення, операційне визначення, генетичне визначення, неявне визначення, звичайне контекстуальне визначення, остенсивне визначення, аксіоматичне визначення, прийоми, схожі до визначення, опис, характеристика, порівняння, розрізнення.

Визначення цих термінів можна подивитися у розділі "Словник основних термінів логіки".

12 3 4 5 6 7 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных