Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Хто зіпсував годинник?




Детектив Ниточка саме піднімався на горище будинку, в якому було розташоване його детективне агентство «Рожеві Окуляри», коли раптом із–за дверей квартири на третьому поверсі він почув дитячий вереск та плач. Далі ключ у дверях повернувся і з квартири вибігла заплакана Оксанка. За нею вискочив її розгніваний брат Дмитрик (він вже ходив у третій клас і був старший від неї аж на три роки).

– Куди ти пішла?! – крикнув Дмитрик. – Ану, негайно повернись!

– До детектива Ниточки! – вигукнула заплакана дівчинка. І не звертаючи уваги на детектива, який стояв, узявшись за поручні, побігла нагору.

Детектив Ниточка відкашлявся і уважно подивився на Дмитрика. Хлопець, здавалось, здивувався його появі. Спершу, як і Оксанка, він зовсім не звернув уваги на худорляву постать, яка піднімалася сходами. Але здивування швидко перейшло у радість – Дмитрик щиро посміхнувся детективу Ниточці.

– Оце у вас нюх! – сказав він. – Ми щойно про вас говорили! А батько ще каже, що з вас детектив ніякий, а просто ви... – але раптом збентежився, так і не сказавши.

– Божевільний, так? – зітхнув детектив Ниточка. –Знаю, що про мене говорять дорослі.

Дмитрик не підтвердив, але й не заперечив. Хвилину постояли мовчки, міряючи один одного поглядом.

– То що у вас трапилося? – запитав нарешті детектив Ниточка.

– Йдеться про годинник, – Дмитрик раптово спохмурнів. – Я і батько збираємо різні старовинні предмети. І вчора дідусь подарував нам свого старого кишенькового годинника на ланцюжку...

– Знаю, який це годинник, – перебив його детектив Ниточка.

Дмитрик глянув на нього з повагою і продовжив:

– Цей годинник колись був власністю мого дідуся. Але він і досі працює. А точніше, працював досьогодні. Оксанка вирішила показати його своїм подружкам, і годинник перестав працювати. Вони його зламали! –Дмитрик аж стиснув від злості губи.

Детектив Ниточка пошкріб потилицю. Він справді не знав, чим можна тут зарадити. На його думку, годинник найкраще було б віддати в ремонт, а не заносити в детективне агентство.

– Але злить мене найбільше те, що Оксанка взагалі відмовляється визнавати свою вину! – вигукнув Дмитрик. – Каже, що не дозволяла своїм подружкам навіть торкнутися годинника! А насправді, мабуть, просто боїться, що на ремонт їй доведеться вийняти гроші зі своєї скарбнички!

– І тепер ти хочеш, щоб я довів... – почав детектив Ниточка.

– Саме так, – що Оксанка справді винна! – закінчив Дмитрик.

– А Оксанка хоче... – розмірковував далі детектив.

– Щоб ви довели протилежне, – буркнув Дмитрик.

Детектив Ниточка поглянув на хлопця. Гм, це справді починає бути цікавим...

– А де цей годинник зараз? – запитав згодом.

– В Оксанки, – відповів Дмитрик. – Вона так мені його й не повернула.

Детектив Ниточка зітхнув і попрямував нагору.

Оксанка сиділа на сходах перед дверима детективного агентства «Рожеві Окуляри». Побачивши детектива Ниточку, вона відразу підвелася, але була така заплакана, що не змогла промовити жодного слова. Дівчинка мовчки вийняла з кишені годинник і віддала його детективу.

– Так–так... – пробубонів Ниточка, роздивляючись годинник з усіх боків. – Що в нас тут?

– Я нічого не робила! – поскаржилась Оксанка. – Це, напевно, Дмитрик сам поламав, а зараз хоче все звалити на мене!

Детектив Ниточка приклав годинник до вуха.

– Ні Дмитрик тут не винен, – сказав він за хвилинку, – ні ти... – додав з посмішкою.

– То хто ж його тоді зіпсував? – здивувалися діти.

– А я хіба казав, що він поламаний? – засміявся детектив Ниточка. – Якщо так, я збрехав, тому що він неушкоджений. Тільки колись годинники трішечки відрізнялися від теперішніх, на батарейках... Дідусь вам про це не розповідав?

Детектив Ниточка мав рацію. Годинник був неушкоджений. Ні Оксанка, ні Дмитрик, ні батько його не ламали. Що ж тоді трапилося насправді?

 

Загадка п'ята, або

Звідки цей ліс?

Детектив Ниточка – найкращий детектив у світі (принаймні, на думку дітей). Але, попри це, інколи минають цілі тижні, доки хтось таки постукає в двері детективного агентства «Рожеві Окуляри» і доручить детективу яке–небудь завдання. Інший детектив на місці Ниточки вже б давно замислився, чи варто в такому випадку взагалі бути детективом, але він уперто не здавався. Коли період вимушеного безробіття йому аж надто дошкуляв; коли набридало постійно дослухо–вуватися, чи раптом не підіймається який замовник дерев’яними сходами на горище; коли відчував, що ось–ось зачахне з нудьги, тоді детектив Ниточка перетворювався на замовника Ниточку. Він сам у себе, тобто у детектива Ниточки, просив розплутати справу, яка турбувала замовника Ниточку, тобто знову ж таки себе.

Так було і цього разу.

– Ще хвилинка, і засну... – детектив Ниточка позіхнув, підійшов до невеликого віконця у похилій стелі горища і... аж здригнувся від здивування! А потім швидко надів капелюха, вийшов з агентства і перетворився на замовника Ниточку.

– Стук, стук! – постукав замовник Ниточка.

– Прошу! – відповів детектив Ниточка.

Замовник Ниточка відчинив двері і зупинився перед столиком, за яким зазвичай сидить детектив Ниточка.

– Доброго дня, – тихо сказав замовник Ниточка, –чи могли б ви знайти для мене трішки часу? – не чекаючи відповіді, клієнт Ниточка сів на місце детектива Ниточки і відразу в нього ж і перетворився.

– Звичайно, – відповів детектив Ниточка. – Чим я можу вам допомогти?

Детектив Ниточка підхопився з–за столика, став у дверях і перетворився на замовника Ниточку.

– Бачите... – невпевнено почав замовник Ниточка. –Я трішки збентежений...

Замовник Ниточка стрибнув за столик і знову став детективом.

– Сміливіше! – підбадьорив детектив Ниточка, –я обіцяю зберігати все в таємниці. Те, що почую, залишиться тільки між нами.

Не минуло й секунди, як у дверях агентства знову з’явився замовник.

– Ви знаєте, – стурбовано продовжив, – у мене таке враження, що я збожеволів.

Потім він сів за столик і миттєво перевтілився в детектива Ниточку.

– Ви збожеволіли? – здивовано запитав детектив. –Як на мене, зовсім не схоже на те.

– Однак, це правда, – зітхнув замовник Ниточка. –Так, принаймні, мені здається

– Якісь особливі ознаки? – детектив Ниточка насупив брови.

– Привиди! – прошепотів, червоніючи, замовник. –Або, інакше кажучи, оптичний обман. Хвилину тому, коли я визирнув з вікна, в мене склалось враження, що на вулиці перед моїм будинком виріс ліс. Але це ж неможливо, правда?

Детектив Ниточка уважно подивився на замовника Ниточку, а потім підвівся і підійшов до вікна.

– Гм... – почувся повен задуми голос. – А яке сьогодні число?

– Двадцять шосте грудня, – підказав замовник Ниточка.

– А скажіть: ліс, який ви бачили, – продовжував детектив Ниточка, – був листяним чи, може, хвойним?

– Хвойним! Без жодних сумнівів! – сказав замовник Ниточка.

Детектив Ниточка пошкріб потилицю.

– У мене для вас чудова новина, – заявив за хвилинку–другу. – Ви повністю здорові!

– Справді?! – зрадів замовник Ниточка. А потім підбіг до детектива, на радощах розцілував його в обидві щоки і вибіг із агентства, ні про що більше не запитуючи.

– Агов! – скрикнув приголомшений детектив Ниточка. – А мій гонорар?!

Але коли відчинив двері в коридор, там уже нікого не було.

– От і маєш! – роздратовано буркнув детектив Ниточка. – Знову клієнт без грошей!

Потім важко зітхнув і повернувся на своє місце.

Детектив Ниточка справді мав рацію, коли стверджував, що замовник Ниточка не божевільний – навіть якщо бачив ліс, який росте на вулиці. Як ти гадаєш, звідки ця впевненість?

 

Загадка шоста, або

vikidalka.ru - 2015-2018 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных