Тридцять сім і п'ять!

Детектив Ниточка відранку намагався закип’ятити воду. На жаль, це виявилось зовсім непросто. По–перше, електричний чайник детектива Ниточки зіпсувався ще півроку тому. А по–друге, якраз у цей день відключили опалення.

«Що спільного між одним та іншим?» – відразу запитає здивований читач.

Ой, виявляється, є спільне...

Як відомо, детектив Ниточка може собі дати раду в будь–якій ситуації. Коли кілька місяців тому він виявив, що вода в чайнику ще й досі холодна (хоч кип’ятить він її вже більше двох тижнів), не розгубився (як учинили б більшість людей на його місці – хоч би і детектив Мартв’як), а негайно поставив чайник на гарячу батарею. Таким чином, всього за якісь три години детектив Ниточка підігрів воду. Може, не настільки, щоб заварити міцний чай – але, якщо на те пішло, детектив не надто полюбляв міцний чай. Слабкий, ледве теплий чай, на його думку, так само смачний, як і добре заварений, гарячий. А крім того, – скільки детектив Ниточка електроенергії зекономив, відколи зламався його електрочайник! Ого! Аж порахувати важко! На жаль (або на щастя), прийшла весна, опалення відключили – і детектив Ниточка був змушений вигадати новий спосіб підігрівання води.

– Може, поставити чайник на сонці?.. – бурмотів собі під носа, кружляючи детективним агентством «Рожеві Окуляри». – А може, покласти його під пахву, як термометр? Якби вдалось підігріти воду до температури тридцять шість градусів, це вже було б щось!

Однак, хвилинку поміркувавши, відкинув цю концепцію – перспектива тримати чайник під пахвою декілька годин не здалась детективу Ниточці привабливою. Тим паче, він пообіцяв батькам Оксанки і Дмитрика, що буде час від часу заглядати до їхніх дітей: батько симпатичних малих мешканців третього поверху поїхав на два дні до Львова, а мама сьогодні повинна повернутися з роботи пізно ввечері. Єдина людина, яку могли попросити наглядати за Оксанкою і Дмитриком, був детектив Ниточка. Діти його любили – це по–перше. А по–друге, детектив Ниточка майже весь час перебував у будинку. Коли б щось трапилось, Оксанка і Дмитрик завжди могли побігти до нього, а детектив Ниточка кожну хвилину міг зійти вниз скрипучими дерев’яними сходами на розвідку... Але догляд за дітьми з чайником під пахвою був би дуже незручним.

Детектив Ниточка зітхнув, поставив чайник і вийшов з агентства «Рожеві Окуляри».

На превелике здивування Ниточки, під дверима квартири Оксанки і Дмитрика стояв розлючений детектив Мартв’як. Він гатив у двері кулаком. Обличчя у нього було таке, наче Мартв’як хотів когось розірвати на шматки.

– Що ви чините? – запитав детектив Ниточка.

Детектив Мартв’як роздратовано поглянув на конкурента. Він зневажливо закопилив губи і вже хотів сказати щось образливе, але в останню мить чоловіка наче щось стримало. Потім він байдуже відвернувся і продовжив свою справу. По інший бік дверей чувся якийсь шурхіт, однак ніхто не відчиняв.

– Я ще раз питаю, що ви тут робите?! – детектив Ниточка схопив детектива Мартв’яка за руку.

– Заберіть негайно руки! – гаркнув Мартв’як, вириваючись. – І не лізьте не в свої справи!

– Це мої справи! – з притиском сказав детектив Ниточка і став між дверима і Мартв’яком. – Батьки попросили мене доглянути за дітьми!

Детектив Мартв’як підніс кулак – хоча невідомо, чи для того, щоб знову постукати в двері, чи для того, щоб ударити детектива Ниточку. Однак у цей момент з квартири навпроти виглянула пані Ричай, вчителька української мови (відколи Мартв’як звинуватив жінку у крадіжці квітів, вона його щиро зневажала).

– Гарно ж ви за ними доглядаєте! – буркнув детектив Мартв’як, опускаючи кулак. – Котресь із цих шмаркачів постійно бігає під вікнами мого офісу! Стрибає у калюжі, оббризкує мені вікна, а зараз жодне не хоче визнати своєї вини... Відчиніть негайно! – викрикнув Мартв’як через плече Ниточки у бік зачиненої квартири.

– Припиніть, нарешті, зчиняти галас або я викличу міліцію! – розлютилась пані Ричай. – Якби ви стояли під моїми дверима, я теж не відчинила б!

– Ви тільки подивіться, які ми вразливі! – пробурчав Мартв’як, але суворий погляд детектива Ниточки, певно, справив враження, бо він тільки пробубнів щось під ніс і покрокував у свій підвал.

Лише коли затихли його кроки, Оксанка і Дмитрик наважились виглянути.

– Хто з вас бігав по калюжах? – запитав детектив Ниточка.

Діти переглянулись, але так і не промовили ні слова.

– Так... Тоді залишається тільки одне... – детектив Ниточка поглянув на їхні ноги. Ані колготки Оксанки, ані шкарпетки Дмитрика не справляли враження мокрих. Щоправда, вони запросто могли їх перевдягти.

– Гаразд, не хочете, то й не кажіть, за мить я й так знатиму, як було насправді. Чи пані могла б позичити мені термометр? – звернувся детектив до пані Ричай, а потім знову поглянув на дітей. – Ви теж принесіть термометр, знадобляться два.

Наступної миті Оксанка і Дмитрик сиділи нерухомо під прискіпливим поглядом детектива Ниточки і міряли температуру. Через сім хвилин все було зрозуміло.

– Тридцять шість і шість, – бубнів детектив Ниточка, забираючи від Оксанки термометр. – Правильно, здоров’я тобі не позичати. А ти? – звернувся до Дмитрика. – Та–а–а–к!... – засвистів із подивом. – Тридцять сім і п’ять! Браво, температура – і досить велика! Отже, вже знаємо, хто бігав по калюжах. Чи я не правий?

Дмитрик неохоче кивнув. Секунду вагався: чи не побігти у ванну і не приховати гіркий сироп від застуди, але передумав. Спробуй щось приховати від детектива Ниточки!

Як, на твою думку, детектив Ниточка здогадався, що саме Дмитрик, а не Оксанка, стрибав по калюжах?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: