ЛІТЕРАТУРА РОМАНТИЗМУ: ПЕРІОДИ ТА ТЕЧІЇ

Презентація доби

Романтизм – це напрямок у літературі і мистецтві, який характеризується прагненням до національної та індивідуальної самобутності, до зображення ідеальних героїв та почуттів. Представники: Англія: В. Скотт, Байрон, Шеллі; Франція: Жорж Санд, В. Гюго, Дюма; Німеччина: Гейне, Гофман; Польша: А.Міцкевич; Угорщина: Ш.Петефі

Слово «романтизм» є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які писалися не латиною, а однією з романських мов і спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. «Романтичне» (дивовижне, фантастичне, незвичайне)

Принцип: незвичайні герої у незвичайних обставинах

Історичні події

- 1789 – 1794 – французька буржуазна революція (зруйнування королівської в’язниці Бастилії, прийняття «Декларації прав Людини і Громадянина», „Рівність, братерство, свобода» — гасло Французької буржуазної революції; громадянська війна; якобінський терор)

- 1799 – 1815 – доба Наполеонівських війн (здійснення Наполеоном державного перевороту та оголошення себе імператором)

- Реставрація

- 1830 р. Липнева французька революція

Романтизм виник тоді, коли Європа пережила сильне духовне потрясіння і глибоке розчарування у зв’язку з цими подіями

Філософська основа романтизму – ідеалістична філософія Гегеля, Канта, Шеллінга, Гердера, в них письменників приваблювала складність людської душі, боротьба в ній протилежних начал, роздвоєність свідомості.

Основні літературні постулати романтизму сформував Гюго у «Передмові до «Кромвеля»

У багатьох країнах Європи в епоху романтизму розкрився геній великих національних поетів: у Франції – Гюго; у Польщі – Міцкевич; у Росії – Пушкін; в Україні – Шевченко; в Угорщині – Ш.Петефі

Ідеї романтизму

Г.Гайне: «Світ розколовся навпіл і тріщина пройшла через серце поета»

- розчарування, песимістичне і трагічне розуміння світу, життя

- утвердження духовної самобутності і неповторності кожної окремої людини.

- протиставлення творчої індивідуальності безликому натовпу

- «світова скорбота» (творчість Байрона)

- заперечення будь-яких правил, канонів у мистецтві; свобода митця

Риси романтизму

- Заперечення раціоналізму, індивідуалізм

- культ уяви, фантазії, почуттів;

- культ природи

- інтерес до внутрішнього світу людини.

- символіка.

- для героя-романтика характерне поривання до волі, творча фантазія, надзвичайний розмах почуттів, індивідуальний протест проти світу. Він — мрійник, ідеаліст, який пережив тяжкі розчарування, крах своїх ідеалів; самотній мандрівник, вигнанець, стихійний бунтівник; пристрасно любить і пристрасно ненавидить, зневажаючи світ обмежених людей

- зображення ідеальних героїв та почуттів

- протиставлення ідеального реальному

- тема самотності

- звернення до жанру лицарського роману, доби Середньовіччя (фантастичність, зображення високого ідеального кохання, добрі та злі чарівники)

- звернення до фольклору

- інтерес до минулого; історизм, бажання передати колорит епохи та колорит місцевості, національну своєрідність

- співчуття до «маленької людини»

- встановлення теорії і практики перекладу

- формування поняття «світова література»

Жанри літератури

 поема: Лонгфелло «Пісня про Газавату»

 роман: В.Скотт, Гюго, Дюма, Ж.Санд

 роман у віршах: Байрон

 повість: Гофман

 цикл романів: Купер

 балада: Міцкевич, Жуковський

 літературна казка: брати Грімм, Гофман, Гаус

 детектив: Е.А.По

 лірика: Байрон, Гете, Пушкін,Шевченко, Лєрмонтов

Художники доби романтизму: Ежен Делакруа, Гойя, Кіпренський, Айвазовський, Брюлов

Музиканти і композитори: Паганіні, Шопен, Ліст, Верді, Вагнер

Технічні відкриття: залізниця, телеграф, газове освітлення, велосипед

ЛІТЕРАТУРА РОМАНТИЗМУ: ПЕРІОДИ ТА ТЕЧІЇ

Літературу доби романтизму можна умовно поділити на такі періоди:

перший — приблизно 1790-і роки — початок XIX ст. — творчість Новаліса, В. Вордсворта, В. Блейка таін.;

другий — 1815-1830 рр. (період наполеонівських війн і Реставрації королівської влади у Франції) — творчість Дж. Байрона, В. Скотта;

третій — 1830-1850 рр. (після Липневої революції у Франції і національно-визвольного пов-стання в Польщі) — творчість А. Міцкевича, Ш. Петефі, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, В. Гюго та ін.

Окрім того, визначають такі основні течії літератури романтизму:

народно-фольклорна — казки братів Грімм, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя та ін.;

гротесково-фантастична — твори Е. Т. А. Гофмана, деякі твори з «Петербурзьких повістей» М. Гоголя та ін.;

байронівська — твори Дж. Бай-рона, а також Г. Гейне, А. Міцкевича, III. Петефі, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова та ін.;

вальтер-скоттівська — історичні романи В. Скотта, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Чорна рада» П. Куліша та ін.

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776-1822)

Народився Гофман 24 січня 1776 року у Кенігсберзі (нині Калінінград) в родині адвоката. Фах юриста був традиційним у їхній сім'ї, до цієї діяльності ще з шкільних років готували і майбутнього письменника, який, проте, від самого дитинства виявляв нахил до мистецтва, особливо до музики. Рано лишившись сиротою, виховуючись у домі дядька, сухого педанта, він, на його наполягання, відмовляється від своєї мрії цілком присвятити себе музиці (у 12 років Гофман вільно імпровізував на клавірі, органі, грав на скрипці і гамбі, вивчав теорію музики) й вступає на юридичний факультет місцевого університету. Після закінчення його Гофман починає службову кар'єру юриста, яка стала для нього тяжким ярмом. Доля кидала його в різні куточки Європи: Глагау, Познань, Плоцьк, Варшаву, Бамберг, Берлін... Сумлінно виконуючи обов'язки чиновника, Гофман весь свій вільний від служби час віддає мистецтву. Хоч він став відомим, досвідченим юристом, служба не тільки не дає йому морального вдоволення, а й не створює матеріальних умов для спокійного, нормального життя. Щоб утримати себе й родину, він за мізерну платню працює диригентом та художником в театрі, дає уроки музики.

Природа щедро нагородила Гофмана талантом: письменник, поет, композитор, живописець, графік, музикальний драматург, критик, оперний і симфонічний диригент, режисер, співак, театральний декоратор, художник. І всюди — новатор.

Як театральний діяч, Гофман був предтечею Мейєрхольда і Станіславського, як музикант — Вебера і Шумана, як експресіоніст — Кафки, як модерніст — театру абсурду. Але світову славу принесли йому літературні твори — казки, новели, повісті, романи.

Особливе місце в духовному світі Гофмана займала музика. Музика ввійшла в нього як велика таємниця буття, як своєрідний, за його словами, "санскрит природи". Вона так захопила його, що навіть третє своє ім'я — Амадей — він додав до двох офіційних на честь обожнюваного ним Моцарта. Гофмана визнавали чудовим капельмейстером, опера його "Ундіна" мала сенсаційний успіх, він завоював авторитет талановитого музикального критика, якого високо оцінив Бетховен.

Тема музики і музикантів постійно цікавила Гофмана. Його перші новели були присвячені музиці Глюка ("Кавалер Глюк") і опері Моцарта "Дон Жуан" ("Дон Жуан"). Улюблений його образ, у якому втілені автобіографічні якості, — це образ композитора Йоганна Крейслера, героя "Крейслеріани".

Досить пізно, 1809 року, починає Гофман свою літературну діяльність, надрукувавши серію нарисів про геніального композитора Йоганна Крейслера. Цей вигаданий образ, який, проте, має в собі чимало рис самого письменника, дістав свою остаточну форму в романі "Житейська філософія кота Мурра".

Великий успіх уже перших літературних творів надихнув Гофмана, і він починає плідно працювати як письменник. Гофман пише швидко і багато. З'являються фантастичні казки й повісті ("Золотий горнець'1, "Лускунчик", "Володар бліх", "Королівська наречена" та ін.), роман "Еліксир диявола", оповідання "Майстер Мартін", "Майстер Вахт", "Наріжне вікно", сатиричні шедеври "Малюк Цахес" і "Житейська філософія кота Мурра".

Гофман прожив недовге, сповнене трагізму життя: безрадісне дитинство, невлаштованість роботою, хвороби, постійна боротьба за свою гідність людини

Помер Гофман 25 червня 1822 року. На надгробку письменника викарбувані слова: «Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився 24 січня 1776 року і помер у Берліні 1822 року. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець». У цих словах багато іронії — іронії гіркої долі талановитої людини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: