РОЗДІЛ ІІІ. КОМПОЗИЦІЯ ЗБІРКИ М. ХВИЛЬОВОГО

«СИНІ ЕТЮДИ»

У 1923 році з’явилася збірка М. Хвильового «Сині етюди». В неї увійшли такі твори як «Життя», «Колонії, вілли …», «» Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Юрко», «Солонський яр», «Шляхетне гнездо», «Синій листопад», «Чумаківська комуна», «Бараки, що за містом», «Легенда», «Свиня», «Дорога й ластівка».

Михайло Могилянський написав, що М.Хвильовий виявився найталановитішим новатором у галузі художньої прози у своїх «Синіх етюдах». Цю книгу і читачі, і колеги-письменники зустріли із захопленням. Не могли не схвилювати щира, романтична віра в торжество революційних ідеалів, юний ентузіазм імпресіоністично-реалістичного самовираження нещадне заперечення міщанства, пасивності і втоми в настроях і світосприйнятті недавніх героїчних бійців революції. Взагалі, уся перша книга новел М. Хвильового «Сині етюди» напоєна щоденною непростою, не кажучи вже про небезпеку для життя, героїко-революційних буднів.

У назву першої збірки «Сині етюди» винесена міфологема синього кольору (кольору одягу Богоматері чи Скорбної матері) – символу неба, повітря, духовної чистоти. Адже герої Хвильового, як і сам письменник закохані в далечінь, вони невтомно дивляться в далеке майбутнє, тому так люблять синій, голубий і блакитний колір: «синя буря громадянської баталії», «зорі в синім мареві», «голубе небо», «жевріло блакиттю»… Справді, серед образів-символів голуба даль – один з основних смислових кодів М. Хвильового.

Символ «листопаду» як узагальнення смерті ми знаходимо і в новелі «Редактор Карк»: «Це було в листопаді. Український мужик біг обідраний і темний, з горячими очима, з порожніми руками на багнеті - чимало їх бігло вони вміли вмирати. Тоді вітер носився листям». [23 с. 40]

Неможна не згадати про «прийом свині» що належить до улюблених Хвильовим зображально-виражальних засобів, які м він надавав назву «запах слова». У новелі «Свиня» згадка про свиню починається з зоологічної довідки, а закінчується розшифровкою: «а про свиню я так і нічого не сказав і не скажу. Свиня для того: «підложити свиню» не сказати про свиню – це прийом».

[23 с. 40].

Це стильовий прийом новеліста ще належить збагнути і поцінувати дослідникам імпресіоністичної прози початку ХХ ст. баз сумнівним є те, що «Хвильовий любив запах слів, бо слова для нього були не ширмою від життя і не відбитком життя… Вони були для нього частинною життя» [51 с. 167]

Перша новела, яка відкриває збірку є новела «Життя». Юрій Безхутрий зауважив, що суттєве місце в системі ідеологічних т колів «Життя» посідає опозиція «Місто/ село». Це одна з небагатьох у Хвильового новел дія у які відбувається на селі. «До сільських можна віднести ще хіба що «Солонський яр», а в інших творах події розгортаються у місті». Якщо говорити про новелу «Шляхетне гніздо», то провідними категоріями новели виявляються кілька опозиційних пар, дві з яких є головними: ставлення до часу («змінюється / і не змінюється») і власності (своє /і не своє) решта «розуміння / не розуміння» «щастя/ нещастя» виступають залежними від інших. За словами Ю. Безхутрого в новелі переважає часовий аспект зображення дійсності. Образ часового потоку з’являється від самого початку «шляхетного гнізда», наприклад, вказівка на вік героїв: «бабушці 66, дедушці 70».

Слід звернути увагу на новелу «Синій листопад», в ній чітко видно що М. Хвильовий звертає увагу на характеристику кольору використовує синій колір. В контексті він означає революцію синя ніч колір смутку. А у М. Хвильового цей колір може означати ставлення щодо певної конкретної ситуації.

У монографії М. Хвильовий: Проблеми інтерпретації Ю. Безхутрий зауважив, що новела «Солонський яр» один із найбільш традиціоналістцьких за формою його текстів, тут письменник найбільш вдається до модерністських засобів і прийомів психологічна характеристика персонажів деталей внутрішня наративна структура стилістика відповідає швидше реалістичним принципам письма.

Хвильовий використовує мотив лісу і темряви. Обидві частини мотиву тісно між собою пов’язані. Темрява лісу постає як ознака простору, в якому відбуваються події. З іншого боку ліс і темнота натякають на соціопсихологічний план в якому перебувають герої новели.

У 4-му розділі «Солонського яру» Хвильовий спочатку метафоризує поняття темряви а потім через зіставлення до безпосереднього синтезу обох мотивів граней: «темна наша батьківщина» [1 с. 68] «блукає вона за вітрами і ніяк не найде власного шляху». [1 с. 69]. «Темна наша батьківщина і темні в ній ліси»

[1 с. 70].

Таким чином мотив темряви набуває нових відтінків.

У новелі «Колонії, вілли» Хвильовий уникає так званого оголеного прийому ведення в систему дійових осіб автора як безпосереднього учасника подій. Цікавим також видається обігрування значень деяких слів (бароковий прийом), що кілька разів використовує Хвильовий. Зокрема це стосується лексеми «корова». Яка вживається для означення кількох характеристичних понять.

Якщо в «колоніях і віллах» основним сатиричним засобів виступає гротеск, то свиня репрезентує складнішу художню модель. Художній світ новели чітко віддалений від світу реального авторською вказівкою на умовність створеність тексту. Новела «Свиня» рясніє численними новітніми модерні стичними наративними прийомами. Серед них переривчатий, плутаний синтаксис із пропусками окремих слів і цілих частин речень що наближає оповідь до розмовної мови асоціативність текстового малюнка використання цифр на позначення дат фрагментарність.

Новели прозаїка приваблювали н не лише тематичною злободенністю а й стильовою мистецькою самобутністю. Засвідчували утвердження нової манери письма. М. Хвильовий починав як неоромантик. Хоча в новелістиці легко знайти і впливи імпресіоністичної поетики і елементи експресіонізму навіть сюрреалізму. «Виражальність в його ранніх творах відчутно превалювала над зображальністю. Це була проза музична, ритмізована, навіть не зрідка алітерована з дуже сильним ліричним струменем». [20 с. 496] Роль сюжету тут дуже незначна. Композиція дуже хаотична. Послаблення структурних зв’язків на композиційному рівні, натомість, врівноважується ритмічною організацією тексту, введенням наскрізних лейтмотивів, виразних символічних деталей.

В жанрі новели М. Хвильовий постає як експериментатор. Наукові праці про новелу писав і В.В. Фащенко «І студії про новели». За словами В. Фащенко, новела має в собі обмежене коло зв’язків, за частиною пізнає ціле і несе переважно одну проблему, один мотив із варіаціями. Композиція яка як сукупність основних принципів побудови та функціонування художнього світу письменник за словами В. Фащенко «охоплює весь творчий процес з того моменту коли в голові митця виникає план твору. Вона перевіряє і доцільність цього а не іншого порівняння і ритмомелодику. Речення і загальну ситуацію яка ставить характери у необхіднім для ідейного задуму взаємин через зіставлення і зіткнення різноманітних образів, прояснює щось важливе у житті». [49с. 17] На думку В. Фащенко новела «Кіт у чоботях» має своєрідну будову. Композиція починається з задуму митця а не лише тоді коли його думки викладені на папері. [49 с. 20]. В. Фащенко також зауважив, що в новелі спостерігається повторення як конструктивний елемент (спосіб гальмування емоційного напруження ускладнення понять фон для розподілення схожого) [49 с..20].

Ми абсолютно погоджуємось із вченим стосовно того що повторення в жанрі новели наочне виразніше воно спостерігається у віршах.

Якщо говорити про таку особливість новели як її іронічність то слід звернути увагу на монографію Ю. Безхутрого «М. Хвильовий проблеми інтерпретації» яка вийшла в 2003 році. В ній Ю. Безхутрий зауважив «що семантичне поле іронії зокрема пародіювання - одна з найбільш важливих складових художньої парадигми епохи модернізму і постмодернізму». [4 с. 132]

В новелі «Кіт у чоботях» зустрічаємось з типовою пародійною колізією коли мова автора переривається і на арену виходить читач і відверто говорить про умовність прийому.

Підвищення згущена виразність образів і подій емоційність відмова від дріб’язкової правдоподібності всі ці риси притаманні новелі М. Хвильового. Новела «Кіт у чоботях» неподілена на розділи тому в новелі на нашу думку досить важко зорієнтуватися і зразу зрозуміти про що говорить або хоче сказати нам письменник. Новела побудована на принципі діалогу але цей діалог відрізняється від звичайного тому що співрозмовником виступає сам автор герой оповідач товариш Жучок. На прикладі цієї новели ми можемо побачити що в ній одночасно присутні і герой - оповідач і автор. Автор навмисно в новелі припиняє оповідь щоб просто надати більше уваги якомусь цікавому для себе слову. Наприклад, (гаптований запашне слово як буває лан у вересні або трави в сіновалах. Коли йде з них дух біля плавневої осоки.) [1 с. 44]

Б. Успенський стверджував, що основним із засобів поєднання твору є точка зору. В новелі точка зору автора – оповідача не є фіксованої не в часі не в просторі. Адже навколо відбувається стрімкий рух «Схід. Захід. Південь. Північ. Росія. Україна. Сибір. Польща.» [1 с. 49].

У новелі можна зауважити що зникає таке поняття як романтика. Новела наскрізь пронизана революційним духом. Поступово діалоги в новелі перетворюються на внутрішні монологи. На нашу думку це супроводжується тим що герої новели починають замикатись в собі, зникає довіра, фабула новели зосереджена навколо центральної героїні оповідача, які в роки громадянської війни воювали в одній військовій частині а потім їхні шляхи розійшлися. Через якийсь час оповідач зустрічається з товаришем Жучком яка є вже секретарем.

Деякі цитати в новелі стають дуже важливими для подальшого розвитку подій наприклад фраза «автім це не диво що дитину на ліхтарі повісили, було ще й не таке. Я не збираюсь у вас викликати сльозу. А от маленький подвиг – це без сумніву.

А чий?

- Ви подумаєте …

… Товариш Жучок. № 2, № 3, № 4.

І не знаю ще скільки є» [29 с. 54].

Своєрідним символом образом революції виступає жінка у новелі «Кіт у чоботях». Вона не схожа на відомі образи жінок у шкірянках із тодішньої пореволюційної прози. Письменник прагне подати образ звичайної жінки але жінки особливої долі своєрідного характеру який розкривається у незвичних обставинах письменник простежує як духовно зростає мужніє усвідомлює свою велич проста селянська жінка яка поряд з бійцями пройшла з «краю в край нашу запашну червіньку революцію». [1 с. 70]. Яка «ходить по бур’янах революції, носить сонячну вагу щоб висушити болото». [1 с. 70]. Новела прекрасно ілюструє імпресіоністичну манеру письма М. Хвильового, не тільки в тематичному, а й технічному планах. Це спостерігається в уміння автора зображувати не типовий характер, а колоритну індивідуальність. «Отже, про глухе слово, Гапка, Гапка – ми - не Гапка, ми її товариш Жучок. Це так, то глухо. А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом чи сріблом» [1с. 69]. Письменник через власні роздуми, через пошуки істинних художніх засобів намагається розкрити образ жінки – революціонерки.

Образ товариша Жучка не ідеалізований. «Я не хочу ідеалізувати Товариша Жучка, я хочу написати правду про неї, бо вся правда – то ціла революція».

[1 с. 72]. У новелі письменник простежує за змінами у характерах і поведінці своїх товаришів по партії. Одні з них, як товариш Жучок, втрачаючи індивідуальність, жіночність і доброту, перетворюються у партійних роботів.

Одна з найважливіших проблем у цій новелі – проблема розбіжності мрії і дійсності. М. Хвильовий, як імпресіоніст, намагається зобразити прихід омріяного щасливого майбутнього через людськість і безпосередність товариша Жучка, зображує особистий час Жучка шляхом відходу від історичного часу, але невблаганна дійсність показує справжній стан справ. А звідси – два часові плани: омріяне майбутнє (або манливе минуле) і протиставляє йому непривабливе сьогодення. Мрія: «… зав’язка – Жовтень, а роз’язка – соняшний вік, і до нього йдемо» [1 с. 78].

«Реальність: падіння моральних норм у суспільстві за революційні роки; брак палива і багато чого іншого; невирішене національне питання(росіяни і українці); правда про товариша Жучка» [31 с. 18].

Якщо ми спробуємо визначити композицію новели, то вона досить складна. Точніше, нема класичної композиції із зав’язкою, розвитком дії, розв’язкою, а є окремі сюжетні мазки. Сам автор новели попереджує: «А зав’язки - роз’язки так від мене й не дочекаєтесь… Розв’язка в гітарних поетів…» [1 с. 72]. Які мазки в композиції новели можна побачити? Я вважаю, що основних п’ять:

1) зображення товариша Жучка (що співвідноситься з описом людини в класичній побудові твору. Там опис – поза сюжетний елемент;

2) громадянська війна, товарний потяг;

3) випадкова зустріч ліричного героя з товаришем Жучком по закінчені війни;

4) «дискусія»;

5) правда про товариша Жучка.

Ці мазки між собою безпосередньо мало пов’язані, але окинувши одним поглядом усіх разом, складається більш ніж рель’єфна картина цього часу. Можна навіть зробити прогноз суспільства, виходячи із цих фактів.

У новелі «Кіт у чоботях» Хвильовий постійно підкреслює мужність Гапки, товариша Жучка, її сміливість, відвагу. У цьому образі художньо втілюється ідея героїчної конструкції психіки. Романтика революції відкриває для цієї героїні безмежність культуро творення. «Нова жінка» зі зброєю в руках ілюструвала нігілістичне заперечення всього старого, в тому числі й того, що можна називати традиційним розподілом тендерних ролей.

Колір є одним з елементів композиції, є елементом тексту, в якому знаходить своє вираження композиційний прийом переплетення точок зору – внутрішньої і зовнішньої [46 с. 75]. Так у новелі «Редактор Карк» важливу роль відіграє колір: «Жевріло блакиттю… на заході сонце в зелених усмішках: за міськими левадами вже зеленіло – теж ішло, і мріялось…» [46 с. 139]. Колір тут виступає своєрідним и думками на майбутнє. Головний герой вбачає в зеленому кольорі усмішки, відводить свої думки вбік від проблем. Точка зору в плані оцінки найвиразніше виявляється у випадках авторської обробки «чужого слова» [46 с. 58], тобто, «коли передаються почуття і думки героя, причому вгадується характерний для цього героя текст, але оповідь про нього ведеться від третьої особи» [46 с. 58].

Фабула новели дуже не чітка, оскільки події переносяться на рівень внутрішньо – психологічний, лірико - суб’єктивний [49 с. 15].

Микола Хвильовий визначає свого головного героя як фігуру, що належить до світу минулого, на відміну від «нових» людей. Переживання трагізму, породженого революцією і її наслідками, постає в новелі «Редактор Карк» як константа поведінки героя, його провідна риса. Основним засобом її вираження є мотив смерті, який проходить через новелі і втілюється в два образи, що виступають його репрезентантами: «браунінгу» і «диму» [38 с.18]. В новелі присутня авторська точка зору. Йому мало було просто творити по-новому, він хотів не бути схожим на інших письменників. Зараз привертає увагу третій розділ новели: «Для живої мислі читачевої» [1 с. 144].Такі відступи показують авторське віддалення від твору.

«Солонський яр» - автор реалістично відтворює картину протистояння двох ворожих сил на селі. Він іде слідами трагічних подій, а його герої борються зі злом у реальних ситуаціях, ніби вихоплених безпосередньо з життя. Письменник не намагається дати цільну, завершену картину, а шукає окремі яскраві епізоди, мінливі, бурхливі події, що були характерними для тієї доби.

«Мінливість, бурхливість, колоритність, кінематографічна фрагментарність, за якою в кінцевому результаті вимальовується у нашій уяві цілісна картина – саме так автор вводить читача у новий світ подій» [40 с. 6] Тут йому прислуговуються уривчастість фрази, пунктирно накреслений сюжет, композиційна побудова – нанизування окремих, розрізнених епізодів, образи, змальовані короткими, асоціативними штрихами.

«До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини, і за три версти зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавині доріжка по папороті, вздовж сизих кущів, до Солонського Яру…» [1 с. 52] – так розлого починає письменник новелу. Такий ліричний початок чимось нагадує класичну літературу ХVІІ – ХІХ століття, насамперед манеру М. Коцюбинського, але М. Хвильовий використовує власні штрихи – уміння економно побудувати фразу.

Млинівські селяни пасивні, байдужі до всього, що робиться довкола. Це та «хохляцька» натура, наша ментальність, наголошує автор. Селяни не хочуть виступати проти бандитів сподіваються, що «пронесе». Ліниво збираються на сходку, чухаючи потилиці. Єдиною людиною, яка відверто виступає проти бандитського свавілля є Савка Гордієнко. Він не хоче миритися з тим, що в їхньому лісі орудує банда, яка тероризує селян. Савка не може покірно виносити бандитські звірства, не хоче розділяти долю заляканих трудівників, і стає на шлях боротьби з бандитами та гине від їх рук. Своєю смертю він пробуджує від дрімоти і страху селян. Вони теж підіймаються на боротьбу і перемагають. Темна«наша батьківщина признається, на це все дивлячись, нам романтик. – Розбіглась, по жовтих кварталах чорнозему і зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками і ніяк не знайде веселого шляху. Болить наше мільйонне серце і хочемо запалити їх груди своїм комуністичним сяйвом… Темна наша батьківщина». [1 с. 56]. Зів’яли романтичні мрії, злиняли фарби, зчорніло тло – і повилазили з усіх закутків потворні «харі непереможного хама» [1 с. 58]. Кидає поет ліру, хапає бича до рук і з такою зброєю робить їм перегляд. Хвильовий зовсім не сатирик, у нього наскрізь лірична вдача, але така вже дійсність, що як тут не писати сатири: навіть шарж, карикатура не завжди встигають за дійсністю.

Новела «Життя» продовжує задану лінію, у ній мова йде про життя сільської дівчини Оксани, яка закохалася у комуніста Мишка, завагітніла, мріючи про те, що рано чи пізно Мишко забере її у Київ. Його розмови про світле майбутнє запаморочили дівчину і вона віддалася йому. «- Я скоро поїду до міста. І ти поїдеш. Я докінчу науку – тепер тихо. Тепер можна, і ти будеш учитись. Тепер усім можна, тепер для бідних школа. Оксана не любила комуністів, усе село не любило, а в Мишкових очах стояло кохання, і вона вже любила комуністів» [1 с. 32]. Їхнє кохання було світлим і прекрасним, ніжним і трепетним до того самого дня, поки партизани перестали ховатися, здавалися комуністам і ставили на їх бік. Мишка ніхто уже не відсилав до Києва, він став рідше з’являтися у Оксани, і врешті дівчина, зібравши речі, вирушила на пошуки прекрасного майбутнього. «Було тоскно й було радісно. Згадала газети, батькові цигарки й подумала:це темне життя, а хотілося світлого, молодого, як молодик. Станційні вогні наближалися. Зупинилася біля верстового стовпа відпочити. … Недалеко прокричав паровик, показалося червоне око. З шумом пролетів поїзд і зник в далині. Оксана підходила до семафора» [1 с..36].

Можна говорити про те, що М. Хвильовий у своїх новелах змальовує людину, яка стоїть на розпутті, вона не знає, як краще вчинити, щоб жити стало ліпше. Найчастіше це стосується жіночих образів, які нелегко міняють свої звички та важко прилаштовуються до нового середовища, особливо якщо це стосується політики. Автор змальовує середовище нової влади, нового суспільного устрою, до якого мали люди не просто звикнути, вони мали навчитися жити у цих умовах.

У новелі «Легенда» М. Хвильовий звертається до іншої стилістичної манери, уникає відвертих звертань до читача, формування низки асоціативних ланцюгів тощо, його творча програма лишається тією ж. Автор прагне через долю окремої особистості виявити характер своєї доби – прекрасної та жорсткої водночас. Космічна, універсальна природа подій передається через включення їх до природного циклу. Дійсність постає у свідомості митця як синтез космосу й хаосу: творення нового світу з новими людьми та законами, руйнації усталених норм, правил, що стримують розвиток суспільства й людини.

«Дорога й ластівка» - невеличка імпресіоністична новела, яка стає яскравим свідченням орієнтації автора на організацію смислової площини шляхом поєднання різних чи навіть контрастних епізодів: у кімнату залітає ластівка, вдаряється в світильник і гине. Можна будо б вважати цей сюжет романтичним, якби не раптове натуралістичне закінчення: у кімнаті з’являється оповідач і викидає ластівку у помийну яму, де риються міські пси. Можна було б вважати цей сюжет реалістичним, якби не кімната. «То була кімната в моїй уяві», - повідомляє письменник. Автором організовані в єдиний художній простір за емоційнім настроєм новели «Дорога» й «Ластівка», спочатку надруковані у збірці «Сині етюди».

Протягом творчого шляху у М. Хвильового ніколи не було конкретної мрії, адже його герої постійно перебувають у різних часових площинах. Бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, уяви й дійсності романтичних злетів і прикрих приземлень є основним принципом композицій його новел.

Можна говорити по те, що М. Хвильовий у своїх новелах змальовує людину, яка стоїть на розпутті, вона не знає, як краще вчинити, щоб жити стало ліпше. Найчастіше це стосується жіночих образів, які нелегко міняють свої звички та важко прилаштовуються до нового середовища, особливо якщо це стосується політики. Автор змальовує середовище нової влади, нового суспільного устрою, до якого мали люди не просто звикнути, вони мали навчитися жити в цих умовах.

Вирізнялися у «Синіх етюдах» такі героїко-романтичні новели, як «Солонський яр», «Легенда», «Кіт у чоботях». У цих ранніх творах ще помітні сліди учнівства. Герої – революціонери стають швидше як символічні узагальнення, ніж індивідуалізовані характери. Але М. Хвильовий був надто чесним митцем, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його втіленням. Впродовж усього творчого шляху однією з найважливіших для нього була проблема розбіжності мрії і дійсності. А звідси у його новелах майже завжди два часові плани не привабливе сьогодення, усі вади якого проступають дуже гостро, і протиставлене йому омріяне на майбутнє або минуле.

Поява «Синіх етюдів» справила вибухове враження, вони були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське. «Хвильового безперечно цікавила постать саме з художнього погляду: ще не вироблена, не вирізьблена, не докінчена навіть, але сильна», - писав С. Єфремов. О. Дорошкевич вважав, що збірка «Сині етюди» придбала авторові славу першорядного письменника. О. Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози».

ВИСНОВКИ

У нашій роботі ми проаналізували жанрову своєрідність творчості Миколи Хвильового, визначили її головні особливості, спробували з’ясувати. яким чином естетичними, стильовими, соціальними, психологічними причинами вони обумовлені.

Миколу Хвильового вважають засновником української прози ХХ століття. Від цієї тези ми відштовхувалися, починаючи роботу над нашою темою.

Хоча починав письменник із віршованих творів (поеми «В електричний вік», «Поема моєї сестри», збірки «Молодість», «Досвітні вогні»), його новели та публіцистичні твори принесли йому найбільшої слави.

У віршах Хвильовий виступає як імпресіоніст та символіст, поема «В електричний вік» відкриває у Хвильовому футуриста. Для його віршів та поеми характерні свіжі, оригінальні образи, нестандартні рими, а інколи їх відсутність, енергійна ритміка. Тематика творів – оспівування нового суспільного ладу, перемоги пролетаріату, віра в розум та технічний прогрес. Тобто, творчість Хвильового на той момент відповідала загальним стильовим та жанровим особливостям свого часу. У плеяді інших футуристів, символістів та імпресіоністів Хвильовий виявив себе як талановитий поет, але ще не новатор.

Вже в його ранніх творах відчувається прагнення до інтеграції своєї творчості у світовій, та перш за все європейській літературний процес, намагання відповідати на виклики часу у творчості, хист до розв’язання соціальних та культурних питань за допомогою творчої енергії та мистецтва.

Хвильовий у своїх віршованих творах виступає як модерніст, втілюючи в своїх творах світобачення нового часу засобами модернізму як естетичної течії: у руслі символізму, імажинізму, імпресіонізму, експресіонізму, футуризму з усіма їх характерними ознаками.

Як у будь-якого модерніста, у поета Хвильового форма часто переважає над змістом. У творах відчутний ідеологічний заклик, романтика. Революційних звершень, що збігається із віковим особистим романтизмом і максималізмом Миколи Хвильового. На відміну від Хвильового – поета, Хвильовий – прозаїк здійснив справжній переворот в українській літературі. В той самий час його творчість була логічним продовженням доробку прозаїків кінця ХІХ – початку ХХ ст.: В. Стефаника, М. Коцюбинського, О. Кобилянської та ін. Хоча безпосереднього контакту з представниками цього покоління Микола Хвильовий просто не міг мати через соціальні обставини.

Головним жанром у творчості Миколи Хвильового вважається новела. Саме в ній найяскравіше розкривається талант письменника, його новаторство, його здатність перетворювати дійсність крізь неповторну призму власного світобачення та художнього дару.

Рання проза письменника перегукувалась тематично, ідейно та навіть за формою із віршованими творами. Тут зустрічаються риси імпресіонізму, сюрреалізму, відчутна ритміка, автор орієнтується на звучність тексту, використовуючи, наприклад, алітерацію. Ліричність цих творів також наближає їх до поетичних. Сюжет слабко розвинений і нечітко структурований, функції його розмиті. Композиція нелінійна, дещо хаотична.

У новелах хвильового подекуди зустрічаються суто поетичні пісенні рефрени («На глухім шляху». Настрій та враження можуть влучно перериватися через елемент пейзажу чи художню деталь. Емоційність підсилюється, зокрема, називними та неповними реченнями, які знов – таки утворюють чітку ритміку того чи іншого тек5сту, наближаючи його до ліричного жанру.

Зорові та слухові образи – це сильний бік прози Хвильового. Вони здійснюють сильний вплив на психіку читача.

Ця музичність творчості Хвильового в його час та пізніше стане відміною рисою всього наступного українського письменства (згадаймо хоча б «Сонячні кларнети» П. Тичини) – таку «панмузикальність» творів поетів та письменників того часу першим відзначив у своїх літературних розвідках Є. Маланок.

Для новел Хвильового характерна інтертекстуальність – натяки на літературну спадщину попередників (наприклад, М. Гоголя, М. Булгакова, І. Тургенєва, Т. Шевченка). Іноді твори Хвильового перегукуються із творами сучасників (зокрема, П. Тичини).

В подальшому, із зростанням Хвильового як чоловіка, особистості, його політичної свідомості, переходом від юнацького максималізму до зрілості поглядів, змінюється й тональність його прози. Революційна романтика відходить, на перший план виступають дещо розчаровані своїм настроєм сатиричні – навіть іноді викривальні – новели. Перша збірка «Сині етюди» ще була просякнута революційною героїкою («Легенда», «Кіт у чоботях»). Оспівування лицарів революції, подвижників змінилося громадянським та поетичним прозрінням. Саме з цього прозріння свій шлях той Хвильовий, що став засновником «хвильовізму» - літературної течії, яка заперечувала сліпу захопленість проголошеними перемогами радянської дійсності.

Розбіжність між уявним та дійсним, протиставлення свідомості та підсвідомого, співставлення сцен реальних та нереальних –це стане однією з головних ознак прози Хвильового і, зокрема, його новели. Автор застосовує в цьому протиставленні прийом контрасту та імпресіоністичні описи. За допомогою такого протиставлення в новелах розкривається (частіше у трагічному ключі) проблеми етичні, естетичні, соціальні, психологічні. Найбільше, на наш погляд, ця особливість представлена у новелі «Арабески».

В пізніших творах Хвильового сюжет і композиція вже більш структуровані і функціональні, проте вони ніколи не сягають чіткості канонів класичного реалізму. Описовість старого реалізму - це те, від чого Хвильовий відмовився у своїй прозі. Часові лінійність, хронологія не дотримані.

У новелах Хвильовий часто постає як романтик, що тужить за минулим, за чимось втраченим. Для нього характерна героїзація та романтизація попередніх часів.

Навіть у новелах Хвильовий постає як символіст. Головний символ, що постає у багатьох його творах – ренесансно – гуманістичний образ Марії, Матері Божої та покровительки людства (новели «Арабески», «Я (Романтика)», оповідання «Мати», та ін..).

Романістика Хвильового має публіцистичний характер. Роман «Вадльдшнепи», написан6ий в часи розгортання літературної дискусії, - це роман ідеологічного спрямування, який спонукає до дебатів та обговорення. В ньому постають теми національної свідомості, суспільно-політичні питання, питання співвіднесенні суспільного, національного та особистого. Йому притаманні більшість рис новел Хвильового. Героїзація минулого у романтика Миколи Хвильового переростає у погляд в майбутнє: висловлення надії на енергію нової, свідомої генерації сильних особистостей. В той самий час надії супроводжуються відчуттям трагізму, передчуттям катастрофи. В романі є два плани: політичний та любовно – особистісний, що зумовлює різне бачення основної проблематики роману серед літературознавців

В той самий час виходять памфлети Хвильового, зокрема, довго невідомий українському читачеві «країна чи Малоросія?». Для них характерні такі риси: афорістичність, метафори, ідеологічні заклики, історико-літературні ремінісценції, емоційність, іронія, що доходить до сарказму, гнівна патетика.

У памфлетах, на відміну від новел, простежується сувора логіка викладу, продуманість композиції, єдність стилю. В них багато цитат (зокрема, з творів класиків марксизму-ленінізму). Памфлети спрямовані проти масовізму, профанації мистецтва, ідеологічного керування мистецтвом з боку влади.

Хвильовий зіграв значну роль у становленні жанру «соціально-психологічної повісті». В цьому жанрі також зустрінемо мотиви туги за героїчним минулим (чи за втраченими ілюзіями революції), мотиви абсурду, пов’язаного з цим абсурдом деструктивізму, протиставлення «радянського громадянина» та «природної людини» (повість «Санаторійна зона», наприклад). В повістях Хвильового особливо постає тема смерті, тема повернення до старих моральних цінностей і розплати за їх втрату.

Творчість Миколи Хвильового та питання жанрової своєрідності досі знаходиться у стані вивчення та розробки, адже не все ще відомо про обставини життя та смерті письменника, ймовірно, є невідомі його твори, які допомогли б краще зрозуміти ті, що вже відомі читачам. Та й в тексті добре знаних творів теж є елементи та риси, що потребують осмислення опису та аналізу. Отже, наше дослідження є одним з тих, що можуть в подальшому допомогти в більш повній мірі осягнути значення творчості Миколи Хвильового в українській та світовій літературах.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Хвильовий М. Сині етюди: Новели, оповідання, етюди / М.Хвильовий.

– К.: Рад. Письменник, 1989. – 423с.

2. Агеєва В. Автор і герой у структурі новел М. Хвильового / Віра Агеєва

// Слово і час. – 1993.- № 2. – С. 16 - 21.

3. Агеєва В. «Зайві люди» у прозі М. Хвильового / Віра Агеєва // Слово і

час. – 1990. – № 10. – С. 3 - 9.

4. Безхутрий Ю. Микола Хвильовий: проблеми інтерпретації

[Монографія] / Ю. Безхутрий. – Харків: Фоліо, 2003. – 495с.

5. Безхутрий Ю.М. Художній світ Миколи Хвильового: Автореф.

дис…д-ра філ.. наук: 10.01.01 / Львів нац.. ун-т ім.. І. Франка. – Л.,

2003.- С. 12-17.

6. Білецький О. Проза взагалі і наша проза 1925 року. – В кн.. О.

Білецький. Літературно-критичні статті. – К.: 1990. – С. 7 - 20.

7. Білецький О. І. Літературно критичні статті / О. Білецький. – К.:

Дніпро, 1990. – С. 22 – 24.

8. Бойко Ю. Микола Хвильовий. Вибрані праці / Ю. Бойко. – К.:

Медекол. – 1992.

9. Вечірко О. Правда про замкнений простір (М. Хвильовий і Б.

Пільняк) / О. Вечірко // Слово і час. – 1992. - № 12. – С. 33 – 36.

10.Вісич О.А. Політико-літературна матриця „хвильовізму” //

Гуманітарні науки. 2007р. № 1. с. 63-68.

11. Ган О. Трагедія Миколи Хвильового / О. Ган. – К.: Дніпро, 1991. – С.

28-35.

12. Гірчак Є. Ф. Хвильовий / Є. Ф. Гірчак. – Харків., 1940. – С. 6 -15.

13. Гундорова Т. Микола Хвильовий і руйнування романтичної

метафізики / Т. Гундорова // Слово і час. – 1993.- № 11. – С. 8-13.

14. Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики / Т. Гундорова //

Слово і час. – 1993. - № 11. – С. 22 – 29.

15. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ –поч. ХХ

століття. – К.: Вища школа, 1981. – 215 с.

16. Денисюк І. О. Про специфіку новели / Денисюк І.О. // Розвиток

української новели. Тези доповідей до міжвузівської міжнародної

конференції. Травень 1966. Ужгород. С. 6 - 8.

17. Дзюба І. Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «Психологічна

Європа» / І. Дзюба. – Зеркало недели. – 2005. - № 40. – С. 20 – 24.

18. Донцов Д. Микола Хвильовий / Д. Донцов // Вісник. – 1993. - № 7. –

С. 5 - 9.

19. Дуб К. Філософія «Я» у художній концепції М. Хвильового // Дуб

К.С. Поезії, філософія, досліди. – Львів, 1999.

20. Єфремов С.О. Історія українського письменства: [монографія] / С.

Єфремов. – К.: Фемина, 1995. – 688с.

21. Жулинський М.Г. Микола Хвильовий / М. Жулинський. – К.: Знання,

1991. – 446с.

22. Зимомря М., Лопушанський Я. Спадщина Миколи Хвильового та її

місце у контексті взаємодії української і німецької літератур //

Використання спадщини забутих і повернутих діячів науки та

культури в навчальному процесі педагогічних вузів та школи. –

Рівне, 1991. – С. 17 – 28.

23. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення / Антологія

світової літературно - критичної думки ХХ століття. (за ред.

М.Зубрицької).- Львів.- 2002. – С. 365-366

24. Історія української літератури ХХ століття: у 2-х.: Підручник для

студ. / За ред.. В.Г. Дончика. – К.: Либідь Кн.1. Перша половина ХХ

століття / ред.. В. Г. Дончик. – 1998. – 464 с.

25. Кавун Л.І. «М’ятежні» романтики вітаїзму: проза ВАПЛІТЕ:

[Монографія]. Л. Кавун. – Черкаси: Брама – Україна, 2006. – 328с.

26. Ковалів Ю.І. Літературна дискусія 1925 – 1928 рр. / Ю.І. Ковалів К.:

1990. – С. 23 – 29.

27. Ковалів Ю. Деміфізація світу як тексту у прозі Миколи Хвильового.

// Слово і час. 2006 р. № 6 с. 43-47.

28. Колісниченко А. І. М. Г. Хвильовий і естетика розстріляного

Ренесансу: Дис… канд.. філол.. наук: 10.01. 01 / Одеський держ.

ун – т ім. І.І. Мечникова. – О., 1996. – 181 с.

29. Коломієць Л. Український ренесанс. У пошуках індивідуальності / Л.

Коломієць // Слово і час, 1992, № 10. – С. 3- 11.

30. Костюк Г. Микола Хвильовий: Життя, доба, творчість / Г. Костюк //

Микола Хвильовий. Твори в 5 – ти т. Т. 1. Нью – Йорк. Балтімор. –

Торонто, 1978. – С. 45 – 55.

31. Кривонос В. Микола Хвильовий / В. Кривонос. – Львів, 1930. –

С. 35 – 40.

32. Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ- початку

ХХ ст. К.: Зодіак –ЕКО - 1995. с. 3933.

34. Ласло – Куцюк М. Дійсність у новелі // Радянське

Літературознавство. – 1998. - № 11. – 11. С. 42 – 49.

35. Лесин В. М. Про жанрові ознаки новели / Розвиток української

радянської новели. Тези доповідей до міжвузівської наукової

конференції.... – Ужгород, 1966. - С. 3- 6 /

36. Лігостова О. Композиція і авторська оцінка зображуваного у новелах

М. Хвильового / Лігостова Є.О. // Молода нація. – К. – 1996. - № 7.

С. 47 – 50.

37. Лук’янова В. З історії радянського – німецьких літературних взаємин

/ В. Лук’янова. – К.: Дніпро, 1977. – 32 – 38.

38. Мелетинский Е.М. [Монография] Историческая поэтика новеллы.

1990. – Наука. С. 278.

39. Михайлин І. Гамартія Миколи Хвильового / І. Михайлин. – Харків,

1993.- С. 38 – 43.

40. Немченко І. Ю. Новелістика М. Хвильового в контексті української

прози початку ХХ століття: Автореф. дис…. Канд.. філол.. наук:

10.01. 01. / Одес. Нац. ун-т І.І. Мечникова. – 2004. – 178с.

41. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.

[Монографія] / С. Павличко. – К.: Либідь, 1999, - 446.

42. Плющ В. Правда про Хвильового / В. Плющ. – Мюнхен, 1954. –

С. 14 – 25.

43. Рудницький М. Від Мирного до Хвильового / М. Рудницький. –

Львів, 1936.- С. 9 – 24.

44. Сенник Л.Т. Микола Хвильовий, життя і творчість / Л.. Сенник. –

Львів, 1994. – С. 5-12.

45. Тарнавський О. Микола Хвильовий в опінії сучасників / О.

Тарнавський // Альманах Українського Народного Союзу за рік

1982. – Нью – Йорк, 1982. – С. 10 – 15.

46. Успенский Б. А. Поэтика композиции. Структура художественного

текста и типология композиционной формы / Б. Успенский. – М.:

Искусство, 1996. – 225с.

47. Фащенко В.В. „Чия правда, чия кривда?..” Тарас Шевченко і Микола

Хвильовий /Літ. Україна.- 1992. - 27 лютого.- С. 3

48. Фащенко В.В. Із студій про новелу. Жанрово – стильові питання /

В. Фащенко. – К.: Радянський письменник, 1971. – 213с.

49. Фащенко В.В. Новела і новелісти. Жанрово – стильові питання / В.

Фащенко. – К.: Радянський письменник, 1972. – 175с.

50. Цуп’як І. Екзистенціал смерті як вимір буття у прозі М. Хвильового

/ І. Цюп’як // Слово і час. – 2001. - № 3. – С. 72 – 76.

51. Шерех Ю. Хвильовий без політики / Ю. Шерех // Березіль. – 1991. –

№ 9. С. 166 – 174.

52. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 1. / Авт. – уклад. Ю.

І. Ковалів. – К.: Академія, 2007. – 608с.

53. Літературознавчий словник-довідник (Nota bene) К.:, Академія

2006.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: