Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Управління організаціями




Управління являє собою найбільш раціональний спосіб організації діяльності. Цілеспрямований скоординований і свідомо організований процес управління сприяє досягненню максимального ефекту при мінімальній витраті ресурсів, зусиль та часу. Специфіка соціологічного підходу до процесу управління полягає в тому, що воно розглядається як процес взаємодії інтересів певних соціальних груп, що знаходяться у стосунках "керівник-підлеглий".

В основу функціонування організації покладено раціональну діяльність осіб, що приймають управлінські рішення. Це зумовлено її орієнтацією на кінцевий результат. Але організація - є все ж обмеженою раціональною системою. Відповідно існують і певні обмеження раціональності в управлінні організацією. Вони пов'язані:

по-перше, з вимогою забезпечити стабільність організації, підтримати порядок. Екстремізація цільової функції організації може викликати знищення соціальної єдності в ній, наприклад, радикальні зміни в організаційній структурі, режимі роботи, виправдані логікою досягнення мети організації, можуть викликати порушення балансу підструктур, соціальних груп, знищити їх спільність, єдність;

по-друге, з необхідністю реагувати на зміни у зовнішному середовищі, що створює нові умови та режим роботи організації;

по-третє, з тим, що члени організації, здійснюючи вибір форми поведінки, ніколи не керуються тільки вимогами організації чи лише власною вигодою. Важливим фактором, що визначає цей вибір, виступає система писаних та неписаних правил, норм, традицій, звичаїв та цінностей, прийнятих організацією, її членами.

Управління - функція специфічного органу організації, який забезпечує спрямованість діяльності всіх без виключення елементів організації, утримує в межах допустимого відхилення окремих частин та організації в цілому від поставлених цілей. Вперше характеристики управління організації були визначені Г. Файолем, одним із засновників наукової теорії управління. На його думку, найбільш загальними характеристиками є: планування загального напрямку дії та прогнозування; організація людських та матеріальних ресурсів; видання розпоряджень для утримання дій робітників в оптимальному режимі; координація різноманітних дій для досягнення цілей та контролю за поведінкою членів організації у відповідності з існуючими правилами та нормами. Очевидно, що це далеко не повний список можливих дій спеціаліста-управлінця.

В організації ті, хто займаються виконанням функцій управління, входять у специфічну групу, що називається бюрократичною адміністрацією, діяльність якої потребує ретельного аналізу. Бюрократії, як вже було зазначено вище, найпоширеніший тип організації в індустріальному суспільстві. Бюрократія - це, як правило, організація, яка складається з ряду офіційних осіб, посади яких утворюють ієрархію та розрізняються різноманітними правами та обов'язками, що визначають їх дії та відповідальність. Термін "бюрократія" французського походження, від слова "бюро" - офіс, контора.

Бюрократія у сучасному вигляді виникла в Європі на початку XIX ст. і означала, що офіційні посади, чиновники та управлінці, які мають спеціальні знання та компетенцію, стають ключовими фігурами в управлінні. Бюрократія мала доступ до всіх важелів управління, а тому була всесильною і підкорялась тільки "інтересам справи". Визначивши специфічні риси бюрократії, М. Вебер розробив тим самим ідеальний тип управління організацією. Бюрократія в ідеальному вигляді являє собою найбільш ефективну машину управління, що базується на жорсткій раціоналізації. Її характеризує жорстка відповідальність за кожну дільницю роботи, координацію у вирішенні завдань, оптимальну дію безособових правил, чітку ієрархічну залежність.

Однак у реальності ідеальної ситуації не існує, більше того, бюрократія, яка початково була призначена для досягнення цілей організації, насправді доволі часто відходить від них і починає працювати тільки на себе, гальмувати всі прогресивні процеси. Вона доводить формалізацію діяльності до абсурду, відгороджуючись формальними правилами і нормами від реальності.

Зважаючи на ці обмеження, ефективність практичної управлінської діяльності буде залежати великою мірою від спеціальних засобів, які дозволяють зручно і оперативно поставити діагноз організації та спроектувати процеси в ній. Ці засоби отримали назву «соціальних технологій», а спеціалісти, що їх запроваджують – «соціальних технологів», «соціальних інженерів», «соціологів-консультантів».

Технологізація практичної діяльності керівника і соціолога стала об’єктом наукових дискусій, в центрі яких поставлено питання: чи можна опиратися в процесі управління на соціальні знання, чи можуть ці останні бути об’єктом спеціальної технологізації? В яких межах діяльність соціолога може бути технологізована? Чи не є соціальні технології засобом консервування відносин соціальної системи?

Щоб відповісти на ці запитання звернемося до аналізу терміну «технологія».Технологію розглядають як сукупність засобів організації та упорядкування раціональної практичної діяльності у відповідності до мети та логіки перетворення того чи іншого об’єкту. Цей термін також використовують для визначення сукупності знань, щодо процесів, які мають місце в даній сфері функціонування організації. Організація не може діяти без конкретних знань щодо того, як використовувати надані їй засоби. Технологія в такому розумінні – це систематизоване знання щодо корисних і практичних дій. В наведеному вище значенні технологія є невід’ємним елементом культури людини, мірою ії розвитку, а в нашому випадку, елементом культури управлінця. Технологія виступає у вигляді стандартів, табу, норм, правил, апробованих засобів, прийомів, які дозволяють досягнути запланованих результатів.

Соціальна технологія - це чітко відпрацьована за операціями сукупність прийомів, методів, що використовуються керівником або органом управління для досягнення цілей, поставлених в процесі соціального управління, а також при вирішенні різного роду соціальних проблем, які виникають в організації.

Соціальна технологія складається з чотирьох основних процедур:

а) формування мети;

б) прийняття рішення;

в) організація соціальної дії;

г) аналіз та оцінка результатів.

Тобто, у вирішенні соціальних проблем користуються технологічним принципом, у відповідності до якого процес (виробництва, наприклад) поділяється на його складові елементи.

Головне, що "дають" подібні технології - це те, що вирішення будь-якої проблеми (наприклад, адаптації робітника до умов виробництва, покращення дисципліни) "розбивається" на операції, які чітко окреслені, в результаті чого керівник отримує можливість, діючи послідовно, дотримуючись всіх умов, досягнути бажаного результату (такого, який передбачається даною технологією).

Технології управлінського рішення можуть бути поділені на дві категорії:

1. технологія підготовки рішення (технологія діагностики);

2. технологія втілення управлінського рішення.

У першому випадку мова йде про створення діагностичного засобу, за допомогою якого виявляється відхилення стану соціального об'єкту від завданого рівня. Це встановлюється за допомогою концептуальних схем, еталонних зразків, з використанням методів опитування (у всіх його різновидах), аналізу документів, спостереження, аналізу статистичних даних. Кожен з них має не тільки свої переваги, але й обмеження. Головне - їх комплексне застосування.

Технологія втілення забезпечує доведення об'єкту до еталонного стану при врахуванні пропозицій технолога в рішенні керівника. В останні роки за західним прикладом соціальні технології отримали у нас своє розповсюдження, але напрямки практичної діяльності соціолога-технолога не завжди чітко визначені. Вони торкаються функцій діагностування, консультування та прогнозування.

Діагностика є невід'ємним видом управлінської діяльності, вона дозволяє вирішити, чи потребує стан об'єкту управлінського впливу і коригування. Використовуються оперативні, уніфіковані експрес-методики, короткі анкети, картки адаптації молодих робітників, методики оцінки якостей персоналу.

Наступний напрямок практичної діяльності соціолога-технолога - управлінське консультування. Консультантом з управління може вважатися лише той, хто володіє технологіями переводу організації звихідного стану в бажаний. Цим консультування відрізняється від консультації. Якщо в останньому випадку експерт пропонує своєму клієнту інформацію у вигляді поради чи довідки, то консультант з управління сам взаємодіє з об'єктом, його персоналом за певними правилами, які повинні вплинути на їх поведінку.

Соціальні технології в практиці управлінського консультування можна розбити на три основних групи:

- кабінетні технології, коли консультант за готовими схемами та показниками опрацьовує, наприклад, розпорядницьку інформацію (матеріали нарад, засідань, звітність) і пропонує клієнту розроблені на цьому грунті рекомендації;

- лабораторні технології: штучно створені тимчасові умови взаємодії учасників клієнтної організації та консультанта з метою виявлення і вирішення проблеми (практичні ділові ігри);

- польові технології: технології для реальних умов діяльності організації для отримання інформації з її підсистем, а також для допомоги щодо втілення запропонованих рішень.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных