Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Історичні аспекти розвитку романо-германської правової сім`ї.




Романо-германський тип правової системи виник на основі римського права в XII — на початку XIII ст. До його поширення на території теперішніх європейських країн застосовувалися норми-звичаї, «закони» варварських племен (Салічна правда). Вони були достатньо розрізненими. Не відбувались навіть спроби їх систематизувати. У вирішенні судових справ використовувалися позаправові засоби — «судження боже», «клятви сторін», «процедура очищення», «судове випробування», «сваволя місцевої влади».

В розвитку сім`ї романо-германського права ключову роль відіграло римське право.Спочатку римське право поширювалося переважно в містах середньовічної Європи. У ХVІ—XVIII століттях воно охопило земельні відносини на селі, пристосувалося до нових умов, його норми переплілися з місцевими звичаями і релігійними канонами.

Формування романо-германського типу правових систем відбувалося в умовах роз'єднаності країн Західної Європи. Тому відсутність тенденції до централізації влади виражає специфіку умов становлення романо-германского типу правової системи на відміну від англо-американського типу.

Основу розвитку системи романо-германського права забезпечила загальна культура і традиції країн континентальної Європи, що сприйняли римське право завдяки його популяризації в університетах — італійських, французьких, німецьких. Саме університети створили в XII—XIII століттях загальну для європейських країн юридичну науку на базі зводу законів (кодексу) Юстиніана (529—534 pp.). До речі, національне право почали викладати в універ­ситетах лише в епоху Просвітництва. Наприклад, кафед­ра французького права була створена в Паризькому уні­верситеті (Сорбоні) в 1679 році. У більшості країн націо­нальне право почали викладати в університетах тільки в XVIII столітті. Причому аж до XIX століття викладання національного права мало другорядне значення.

Велику роль в переробці і пристосуванні римського права до умов життя в XIV ст. відіграла школа глосаторів, що були коментаторами текстів римських законів. Вказана школа поставили за мету встановити початковий зміст римських законів, її діяльність продовжила школа постглосаторів. Процес запозичення і використання римського права (його понятійного апарату, структури, логіки викладу, юридичної техніки) одержав назву рецепції. Особливої популярності рецепція римського права набула в Німеччині з XV ст., забезпечивши на неї більш сильний вплив, ніж на Францію.

Університетська концепція права ґрунтувалася на понятті права як належного (яким повинно бути), а не існуючого (яке є). Вивчення права розглядалося у тісному зв'язку з нормами моралі. Практична діяльність судів була зорієнтована на положення права, а не на самостійне винесення рішень у справі. Це обумовило докорінну відмінність континентального права від англо-американського.

Певний внесок у становлення романо-германського типу правової системи забезпечило канонічне (церковне) право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних судів (особливо в Іспанії). Становлячи собою систему канонів — правил, встановлених церквою і пристосованих як до устрою церкви, так і до життя віруючих, канонічне право ґрунтувалося на принципах римського права, вивчалося в університетах нарівні з римським цивільним правом. Між ними існував взаємовплив. У результаті в одних країнах континентальної Європи римське право стало чинним, в інших — визначило напрямок змісту національного права, що формувалося.

Також, римське право було найбільш розробленою формою права, що базується на інституті права приватної власності. Це обумовило можливість його пристосування до товарно-грошових відносин, що набували становлення у феодальній Європі. В період Ренесансу або Відродження ( що почався в Італії на рубежі XIII—XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі) було припинено релігійне середньовічне панування і суспільство звернулось до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, виникнення на його основі теорії природного права, сприяли формуванню правової культури європейських спільнот. Як зазначає Р. Давид, поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила норми публічного права, що виражають природні права людини і гарантують свободу особистості.

Основи системи національного права країн континентальної Європи були закладені в буржуазну епоху, коли суспільні відносини досягли певного рівня розвитку і цілісності, а суспільна свідомість віддала перевагу керуватися результатом систематизації правових норм. В той час тривав процес внутрішньодержавної уніфікації права, без якого не могла сформуватися правова система держави. Так, у Франції необхідно було подолати різноманіття кутюмів (звичаїв), що діють у кожній провінції. Незважаючи на кодификацію кутюмів на державному рівні, між ними залишилася відмінності до створення Цивільного кодексу 1804 р. Перешкодою для створення єдиної системи права в Німеччині була територіальна роздробленість країни.

У XIX—XX століттях визначилися романський і німецький типи (групи) правових систем та затвердилися їх загальні специфічні риси як пріоритет закону як головного інструменту в створенні національної правової системи; та активне здійснення кодификації законодавства з метою звільнення від застарілих норм і понять. Так, в цей період було Розроблено і прийнято Цивільний Кодекс Франції 1804 p., Цивільне Уложення Німеччини 1896 p., Єдиний Торговий Цивільний кодекс Італії 1924 р. та інші кодифіковані акти.

Сучасний етап розвитку романо-германської правової сім`ї характеризується зближенням, гармонізацією та уніфікацією законодавчих комплексів континентально-європейських країн і побудовою загальноєвропейської правової системи.

vikidalka.ru - 2015-2018 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных