Тема 7. Африканське звичайне право. 3 страница

2. Характеризуючи правові системи на пострадянському про­сторі, B.C. Нерсесянц застосовує термін «цивілітарне право», виходячи з визначальної ролі цивільної власності, яка передбачає визнання і закріплення частки кожного в десоціалізованій влас­ності. Отже, новий постсоціалістичний лад із такою цивільною (цивільною, цивілітарною) власністю ми, на відміну від капіталізму і соціалізму, називаємо цивілізмом, цивілітарним ладом.У пострадянській науковій літературі часто уживається термін «євразійський» стосовно характеристики пострадянських пра­вових систем як самостійної правової сім'ї. Даний термін має умовне значення, але не збігається повністю з його точним гео­графічним позначенням континенту Євразії, а також історичними і політичними рухами, які користувалися ним для свого позначення, — євразійство.

С.С. Алексеев національні правові системи держав пострадянсь­кого простору відносить до окремої правової системи, названої ним системою традиційного невіддеференційованого типу, або правом Сходу. Також для позначення вказаних правових систем використовується термін «візантійське право». «Візантійське право, — як відзначає С.С. Алексеев, — спираючись на догми православ'я, за своїми зовнішніми формами відрізняється роз­кішшю і прикрашенням, вражаючою здатністю створювати ви­димість, тобто такий пишний, величний і благовидий фасад, за яким, зрештою, творить свої справи влада азіатсько-теократич­ного типу — влада з переважаючими авторитарними характерис­тиками». Позиція С.С. Алексеева щодо «візантійського права» викликала певну полеміку в науковій літературі, перш за все, з історико-правового, змістовного боку цієї гіпотези. На думку А. Алюшина, специфіка російської державно-правової традиції має характерні риси: їй не властиві ідеї природного права і права справедливості. Відсутність ідей природного права і права справедливості, зміна державних інститутів та правової системи відбувається не на основі аргументів права, а шляхом залучення іншої аргументації, що створює умови для свавілля.«Відмінність між Заходом і Сходом, — на думку Ю.М. Обо-ротова, — є видимою в існуванні двох традицій права. Західна традиція права, пов'язана з автономністю, відособленістю права від моралі, релігії, політики, ідеології, основну увагу при­діляє правам і свободам, чітко розмежовує сфери приватного і публічного права. Східна традиція права пов'язана з про­никненням до сфери права інших систем соціального регулю­вання».Не можна заперечувати вплив, який справило візантійське право не тільки на правову систему Росії, але й правові системи інших держав, що утворилися на пострадянському просторі. Наприклад, на території Молдови було рецепійовано (сприйнято) візантій­ське право, що являє собою перероблене для потреб феодальної Візантійської імперії римське право. Так до початку XX ст. діяло Шестикнижжя фессалонікського (нині Салоніки) судді Костянтина Арменопуло (1345 p.). Ця скорочена переробка Прохірона — візантійського законодавчого збірника IX ст., що містив норми цивільного, кримінального, частково процесу­ального і норми церковного права, метою якого було присто­сувати змінене римське право до феодальних відносин Мол­дови.

3. Правові системи держав на пострадянському просторі почали формуватися, як відомо, після розпаду СРСР. Так сучасна правова система України почала формуватися з прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний су­веренітет України і отримала потужний імпульс для розвитку після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Вибір шляху подальшого розвитку був зумовлений багатьма правовими еле­ментами колишнього радянського права. Перш за все, це сис­тема джерел права, його структура і юридична техніка, які в радянській правовій системі, як уже наголошувалося, були багато в чому аналогічними романо-германському праву. Загальні напрями реформ, проголошених новими державами на пострадянському просторі, полягають у такому: ідеологічний і політичний плюралізм, соціально орієнтована ринкова еконо­міка, розширення прав і свобод особи та зміцнення їх гарантій тощо. Незважаючи на те, що правові системи цих держав почали набувати індивідуальності, у них залишаються схожими базові принципи, структура і юридична техніка, що дозволяє деяким авторам об'єднати більшість пострадянських правових систем в єдину правову сім'ю, що сформувалася на основі однорідного правового простору. Процес реформування пострадянських правових систем від­бувається не тільки з урахуванням внутрішніх, але й зовнішніх чинників, коли ці держави стали повноправними суб'єктами між­народного права. їх прагнення включитися у світові інтеграційні процеси, а для деяких держав, перш за все, — в європейські інтеграційні процеси, зумовлювало гармонізацію законодавства й уніфікацію правових норм відповідно до норм міжнародного і європейського права. Таким чином, одночасно з процесами правового розвитку пост­радянських держав відбувається підвищення пріоритету міжна­родного і європейського права для національного права, яке супроводжується застосуванням міжнародних і європейських принципів, норм і понять у національному праві, адекватно до механізму участі держав у розробленні та прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальності за їх виконання і при цьому забезпечення суверенітету народам і державам. Зокрема зміцнення законодавчої бази з прав людини, приведення зако­нодавства у відповідність до міжнародних і європейських норм і стандартів; стабілізація законодавства та правильне його ро­зуміння і застосування.

4. Трансформація пострадянських правових систем торкнулася і концепції джерел права, яка виявилася в підвищенні ролі за­конів, особливому значенні судової практики, у важливій ролі нормативних договорів у системі джерел права, а також зростанні значущості міжнародно-правових норм як джерела національного права. Систему джерел права в пострадянських правових системах очолює закон, що споріднює ці правові системи з романогер-манським правом. Очолюють систему законодавства конституції, що прийняті і діють у всіх цих державах, закріплюють історичну реальність, в результаті якої вони утворилися, а також їх полі­тичний, економічний і соціальний устрій, і, нарешті, визначають шляхи розвитку цих держав.Згідно з Конституцією Азербайджану, система законодавства складається з таких нормативно-правових актів: 1) конституції; 2) актів, прийнятих референдумом; 3) законів; 4) указів; 5) ухвал Кабінету міністрів Азербайджанської Республіки; 6) нормативних актів центральних органів виконавчої влади. Систему нормативних правових актів РФ утворюють: 1) Конституція РФ; 2) федеральні конституційні закони і інші федеральні закони; 3) укази Президента РФ; 4) ухвали уряду РФ; 5) підзаконні нормативні акти галузевих федеральних органів виконавчої влади.Систему нормативних правових актів суб'єктів РФ утво­рюють: 1) конституції (статути) суб'єктів РФ; 2) закони суб'єктів РФ; 3) укази президентів республік у складі РФ; 4) укази, ухвали і розпорядження губернаторів та інших глав адміністрацій суб'єктів РФ; 5) ухвали урядів суб'єктів РФ; 6) підзаконні нормативні акти галузевих органів виконавчої влади суб'єктів РФ; 7) регламенти й інші акти нормативного характеру законодавчих органів суб'єктів РФ'.До системи нормативно-правових актів більшості цих держав входять також нормативні акти органів місцевого самоврядування. Види, порядок ухвалення і набуття чинності нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування визначаються статутом муніципального утворення.Правові системи держав пострадянського простору не виз­нають інституту делегованого законодавства. Хоча укази пре­зидента відіграють велику роль у правовій системі цих держав, вони не повинні суперечити конституції і законодавству, але вони не є актами делегованого законодавства.Останніми роками практика ухвалення указів главою держави з найважливіших проблем політичного і соціально-економічного життя поступається своїм місцем законотворчій діяльності.

Основна:

Базова

1.Бехруз Х. Введение в сравнительное правоведение: Учеб.пособие. – Одесса, 2002.

2.Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности. – М., 1998.

3. Дамирли М.А. Сравнительное правоведение: Ч.1. Статус, предмет и система/ М.А. Дамирли. – Одесса: Фенікс, 2013. – 174 с.

4.Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Учеб.-практ. пособие. – М., 2002.

5.Саидов А.Х. Введение в сравнительное правоведение.– М.,1988.

6.Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности):Учебник //Под ред. В.А.Туманова. – М., 2000.

7.Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения.– М.,1996.

8.Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. – Т.1. – Основы. – М.,2000.

9. Допоміжна

10. Bogdan M. Comparative law. – Kluwer, 1994.

11. Gutteridge H.C. Comparative law: Introduction to the comparative method of legal study and research. – L.: Cambridge, 1971.

12. Hall J. Comparative law and social theory. Baton Rouge: Louisiana state university press, 1963.

13. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А. Туманов. – М., 1981. – С. 72-78.

14. Багадій М. Поняття та елементи правової системи // Право України. – 2004. – №12. – С. 32-36.

15. Бехруз Х. Основы цивилизационного подхода в сравнительном правоведении. – О.: Фенікс, 2007.

16. Бехруз Х. Типология правовых систем современности (критерии классификации правовых систем) // Актуальные проблемы государства и права: Зб. наук. праць. – Вип. 12. – Одесса, 2002.

17. Бигич Е.Л. Сравнительное правоведение: природа и современные взгляды // Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001. – С. 66-72.

1. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство як самостійна наукова дисципліна // Правова держава. – Вип. 12. – 2001. – С. 594-600.

19. Боруцка-Арцтова М. Методологические проблемы сравнительных исследований в правовых и иных общественных науках // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 127-141.

20. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – К.: Вища школа, 1981.

21. Ведерникова О.Н. Современные уголовно-правовые системы: типы, модели, характеристика // Государство и право. – 2004. – №1. – С. 68-76.

22. Вопросы применения сравнительного метода в исследованиях истории государства и права / Под ред. Хамза Г., Каллаи И. – Будапешт, 1977.

23. Врублевски Е. Методологические проблемы сравнительного анализа правовых систем // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 142-155.

24. Врублевски Е. Проблема несравнимости в правовой компаративистике // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 156-171.

25. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища школа, 1980.

26. Гаврилов В.В. Предпосылки взаимодействия международной и национальной правовых систем // Право и политика. – 2004. – № 9. – С. 76-82.

27. Гаврилов В.В. Развитие концепции правовой системы в зарубежной правовой доктрине второй половины XX- начала XXI века // Московский журнал международного права. – 2004. – № 4. – С. 19-35.

28. Гармонізація права і розвиток демократії у перехідний період // Українсько-європейський журнал міжнародного та порівняльного права. – 2000. – Т.1, Вип. 1. – С. 1-4.

29. Давид Р. Сравнительное право // Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1981. – С. 19-36.

30. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М., 1999.

31. Дамирли М.А. Право и История: эпистемологические проблемы (Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания). – СПб., 2002.

32. Дамирли М.А. Система науки гражданского права и проблемы ее компаративистской составляющей (критический анализ) // Часопис цивілістики. – 2006. – Вип. 3. – С. 21-30.

33. Дамирли М.А. Сравнительное правоведение: Ч.1. Статус, предмет и система/ М.А. Дамирли. – Одесса: Фенікс, 2013. – 174 с.

34. Дамирли М.А. Теоретико-методологические проблемы сравнительного правоведения: попытка актуализации и некоторые размышления // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2006. – Вып. 3. – С. 47-53.

35. Дамирли М.А. Теоретико-методологические проблемы сравнительного правоведения: попытка актуализации и некоторые размышления //Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2006. – Вып. 3. – С. 47-53.

36. Дамірлі М.А. Порівняльне правознавство і порівняльне релігієзнавство: питання співвідношення і взаємодії // Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії. – О.: «Фенікс». – 2006. – С. 72-75.

37. Джебрин Дж. Дж. Имплементация норм международного права во внутригосударственном законодательстве (на примере арабских стран): Автореф. к.ю.н. – К., 1984.

38. Диас-Мелиан де Ханиш М.В. Основы и природа правовой интеграции // Правоведение. – 2001. - № 6. – С. 173-178.

39. Европейское право. Учебник для вузов / Под общ. Ред. Л. М. Энтина. – М.: Изд-во НОРМА, 2000.

40. Егоров А.В. Правовая доктрина как объект сравнительного права // Право и политика. – 2004. – № 9. – С. 10-15.

41. Егоров А.В. Сравнительно-правовой метод и установление содержания иностранного права //Журнал российского права. – 2005. ­– № 8. – С. 109-114.

42. Зайчук О. Середовище права та формування правових систем сучасності // Право України. – 2003. – №12. – С. 37-40.

43. Зивс С.Л. О методе сравнительного исследования в науке о государстве и праве // Советское государство и право. – 1964. – № 3. – С. 23-35.

44. Иванов В.В. Сравнительно-исторический метод. Соотношение истории и современности как методологическая проблема. – М.: «Наука», 1973.

45. Иванов Г.И. Социальная сущность теорий конвергенции. – М.: Политиздат, 1975.

46. Имбер Ж. Исторический метод в сравнительном правоведении // Проблемы сравнительного правоведения. – М., 1981. – С. 72-80.

47. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения. – М.: Юридическая литература, 1965.

48. Каленски П. Методы социологического исследования в сравнительном правоведении // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 236-246.

49. Калинин С.А. О методологии изложения эволюции сущности права // Право и политика. – 2003. – № 11. – С. 4-12.

50. Кашкин С.Ю. Введение в право Европейского Союза. Учебное пособие / Под. ред. С.Ю. Кашкина. – М.: Изд-во Эксмо, 2005.

51. Ковалевский М. Сравнительная история религий как предмет преподавания // Вестник Европы. – 1909. – № 8. – С. 843-851.

52. Ковалевский М.М. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. – М.: Типография Ф.Б. Миллера, 1880.

53. Козлов В.А. Проблемы сравнительного правоведения // Правовдение. – 1976. – № 5. – С. 17-24.

54. Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведениею – М.: Международные отношения, 2001.

55. Краснянский В.Э. Элементы сравнительно-юридического метода // Правоведение. – 1970. – № 3. – С. 25-31.

56. Кресін О.В. Порівняльне правознавство: Вітчизняні та зарубіжні спеціалізовані центри дослідження і викладання: Довідник / За ред. В.Н. Денисова. – К., 2005.

57. Кривцова І.С. Прогнозування еволюції правових систем в контексті синергетики: деякі теоретико-методологічні проблеми // Південноукраїнський правовий часопис. – 2007. – № 2. – С. 86-89.

58. Крывцова И.С. Развитие методологии сравнительного правоведения под воздействием идей синергетической парадигмы // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку (Сбірн. наук. стат.) / За ред. Ю.С. Шемшученка, О.В. Кресіна. – К., 2006. – С.160-166.

59. Крывцова И.С. Эвристическая ценность идей синергетики в сравнительно-правовом познании // Міжнародний науковий журнал «Порівняльно-правові дослідження». – 2007. – № 1-2. – С. 71-75.

60. Кухарчук Г.В. Некоторые теоретико-методологические вопросы исследования понятия правовой системы // Правоведение. – 1998. – № 2. – С. 46-50.

61. Лисенко О.М. До питання про природу порівняльного правознавства // Держава і право. – Вип. 7. – К., 2000. – С. 18-23.

62. Лукич Р. Методология права/ Под ред. Д.А. Керимова. – М.: Прогресс, 1981.

63. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права.– М.: Междунар. отношения, 2002.

64. Малько А.В. Сравнительное правоведение / А.В. Малько, А.Ю. Саломатин. – М.: Норма, 2008.

65. Мартиненко П.Ф. Порівняльне правознавство: онтологічний статус // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. – 1991. – Вип. 3. – С. 106-116.

66. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: ООО «Городец-издат», 2002.

67. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: ООО «Городец-издат», 2002.

68. Марченко М.Н. Объект и предмет сравнительного права // Вестник Московского государственного университета: Серия 11: Право. – 1999. – № 2. – С. 43-54.

69. Масленников М.М. Методологическое значение сравнения в научном познании. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1968.

70. Махненко А.Х. О методе сравнительного правоведения в исследовании и преподавании государства и права зарубежных стан // Известия вузов. Серия: Правоведение. – 1967. – № 1. – С. 95-103.

71. Методологические проблемы общественных наук: Сборник научных трудов / Под ред. Козюбры Н.И. – К.: Наукова думка, 1985.

72. Методологические проблемы юридической науки. – К.: Наукова думка, 1990.

73. Мицкевич Л.А. Синергетические основы метода правового сравнения // Ежегодник сравнительного правоведения, 2001. – М.: Норма, 2002. – С. 58-65.

74. Нерсесянц В.С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции // Государство и право. – 2001. – № 6. – С. 5-15.

75. Новиков В.Д. Обсуждение проблем сравнительного правоведения // Ученные записки Всесоюзного научно-исследовательского института советского законодательства. – М., 1971. – Вып. 24. – С. 196-213.

76. Осакве К. Размышление над природой сравнительного правоведения: наука или метод? // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перпективи розвитку. – 2006. – С. 16-21.

77. Осакве К. Размышление о природе сравнительного правоведения: некоторые теоретические вопросы // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2006. – Вып. 3. – С. 54-71.

78. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. – 2-ое изд., перераб. и доп. – М.: Дело, 2002.

79. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. – 2-ое изд., перераб. и доп. – М.: Дело, 2002.

80. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части: Учеб.-практ. пособие. – 2-ое изд., перераб. и доп. – М.: Дело, 2002.

81. Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1981.

82. Петери З. Задачи и методы сравнительного правоведения // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 76-90.

83. Попеску С. Цели и методы сравнения в праве // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 203-210.

84. Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології / Кресін О.В. (керівник авт. кол.) та ін. – К., 2006.

85. Проблемы методологии и методики правоведения. – М.: «Мысль», 1974.

86. Рейнстайн М. Предмет и задачи сравнительного правоведения // Очерки сравнительного права / Отв. ред В.А. Туманов. – М., 1981. – С. 87-103.

87. Сабо И. Теоретические проблемы сравнительного правоведения / Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 54-75.

88. Саидов А.Х. О сравнимости современных разнотиповых правовых систем // Советское государство и право. – 1984. - № 1. – С. 126-130.

89. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности). – Учебник / Под редакторши В.А. Туманова. – М., 2000.

90. Сорокин В.В К понятию правовой системы // Известия высших учебных заведений: Правоведение. – 2003. – № 2. – C. 4-14.

91. Сравнительное конституционное право: Учебное пособие / Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М.: Международные отношения, 2002.

92. Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978.

93. Сталев Ж. Сравнительный метод в социалистической правовой науке // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 15-53.

94. Сырых В.М. Метод правовой науки: основные элементы, структуры. – М., 1980.

95. Тилле А.А. Социалистическое сравнительное правоведение. – М.: Юридическая литература, 1975.

96. Тилле А.А. Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. – М.: «Высшая школа», 1978.

97. Тилле А.А. Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. – М.: «Высшая школа», 1978.

98. Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика. Философские, теоретические и методологические проблемы. – К., 2005.

99. Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоре­ти­ческие и методологические проблемы. – К., 2005.

100. Тихомиров Ю. О теории сравнительного правоведения // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перпективи розвитку: Зб. наук. статей. – К., 2006. – С. 50-62.

101. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М., 1996.

102. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М., 1996.

103. Тихомиров Ю.А. Проблемы сравнительного законоведения // Государство и право. – 1993. – № 8. – С. 43-51.

104. Цвайгерт К. Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. – М.: Международные отношения, 1998. – Т. 1.: Основы.

105. Цвайгерт К. Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. – М.: Международные отношения, 1998. – Т. 1.: Основы.

106. Черноков А.Э. Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Спб.: ИВЭСЭП, Знание, 2004.

107. Чиркин В.Е. Сравнительное правоведение и сравнительное государствоведение: взаимосвязи, общее, особенное // Ежегодник сравнительного правоведения, 2001. – М.: Норма, 2002. – С. 31- 37.

108. Шаповал В.В. Сравнительное конституционное право. – К.: ИД «Княгиня Ольга», 2007.

109. Эминеску И. К вопросу о сравнимости различных правовых систем // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В.А. Туманов. – М.: Прогресс, 1978. – С. 172-202.

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра міжнародного права та порівняльного правознавства

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

________ Анцупова Т.О.

(підпис) (прізвище та ініціали)

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ

(практичних) ЗАНЯТЬ

ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

(назва навчальної дисципліни)

Галузь _____________________0302 Міжнародні відносини

(шифр і назва напряму підготовки)

Спеціальність(напрям підготовки) ____ 082 «Міжнародне право» _________

(шифр і назва спеціальності)

Назва освітньої програми

Факультет ____ Інститут національного та міжнародного права ___________

(назва факультету)

Ступінь вищої освіти(освітньо-кваліфікаційний рівень)_____ бакалавр ______

Автори:

к.ю.н., доцент Запорожчено А.О.

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства,

Протокол № 1 від: «28» серпня 2016 р.

Одеса

2016 рік

Тема 1. Наукознавчі та теоретичні аспекти порівняльного правознавства.

Коментар

При підготовці до семінарського заняття студенти мають звернути увагу на наступні аспекти теми:

1. Студентам пропонується розкрити зміст значень понять «система права» та «правова система», «правова сімя».

2. Слід розкрити особливості порівняльного правознавства

3. Слід визначити наукознавчи аспекти порівняльного правознавства, як комплексної науки, що має складну дисциплінарну структуру та визначити її місце в системі юридичних наук.

4. Порівняльне правознавство є розгалуженою системою знань про правові системи, що включає: 1) загальнотеоретичний блок; 2) історико-правовий блок; 3) галузевий блок; 4) порівняльне міжнародне право. Порівняльне конституційне права відноситься до галузевого блоку.

Питання, що виносяться на обговорення

1. Як співвідносяться терміни “порівняльне право” та “порівняльне правознавство”?

2. Яка структура предмету порівняльного права?

3. Порівняльне правознавство є розгалуженою системою знань про правові системи, що включає: 1) загальнотеоретичний блок; 2) історико-правовий блок; 3) галузевий блок; 4) порівняльне міжнародне право.

Література

1, 2, 3, 20, 46, 59, 60

До теми 2. Класифікація правових систем сучасності.. Системні правові утворення та міжсистемні правові зв’язки та відношення.

Коментар

При підготовці до семінарського заняття студенти мають звернути увагу на наступні аспекти теми:

розуміння сутності, змісту, сучасного стану розвинутості компаративістики, перспектив її подальшого розвитку майже неможливе без пізнання, усвідомлення та з’ясування історії виникнення та розвитку як певної юридичної науки, тобто її основних закономірностей та тенденцій. Історичний розвиток порівняльного правознавства доцільно розглядати 10 через відповідну періодизацію. Слід звернути увагу, що виникнення юридичної компаративістики як юридичної науки дослідники відносять до кінця XIX - початку XX століття, що обумовлюється суспільними та науковими процесами даного періоду часу.

Питання, що виносяться на обговорення

1. Сучасні світові тенденції глобалізації

2. Зближення правових систем як процес сучасної міжнародної практики

3. Правова акультурація та її значення для зближення правових систем

4. Адаптація національних законодавств до загальноприйнятих міжнародних стандартів.

5. Розкриття понять: конвергенція, дивергенція, акультурація, декультурація, рецепція, глобалізація, уніфікація, трансплантація, імплементація, апроксимація, гармонізація.

Література

1, 2, 3, 20, 46, 59, 60

Тема 3. Романо-германська (континентальна) правова сім’я.

Коментар

При підготовці до семінарського заняття студенти мають звернути увагу на наступні аспекти теми:

1. Визначити періодизацію розвитку конституцій врізних державах, з ціллю визначення її основних властивостей.

2. Визначити відміності використання терміну "конституція" у матеріальному і формальному значеннях.

Питання, що виносяться на обговорення

1. Значення і роль правових шкіл у процесі становлення романо-германського права.

2. Специфічні інститути в романо-германському праві.

3. Зміни в континентальному праві у зв'язку з європейською інтеграцією.

Література

3, 17, 18, 23, 27, 28, 42, 46, 59

Тема 4. Англо-американська правова сім’я.

Коментар

При підготовці до семінарського заняття студенти мають звернути увагу на наступні аспекти теми:

1. З’ясувати зміст і співвідношення понять «права людини», «свободи» та «гарантії» людини». 2. Визначити зміст типології праворозуміння як процесу та результату діяльності суб’єкта пізнання права.

Показати множинність підходів до типології праворозуміння. Запропонувати власні критерії такої типології.

3. Визначити характеристики основних сучасних концепцій праворозуміння: аксіологічної (природно-правової); соціологічної; нормативістської (позитивістської), які відображаються на формуванніосновних прав людини

Питання, що виносяться на обговорення

1. Специфічні інститути в англо-американському праві.

2. Дуалістична структура англійського права: загальне право і право справедливості.

3. Американське право: федеральне право і право окремих штатів.

4. Зміни в англійському праві у зв'язку з європейською інтеграцією.

Література

11, 18, 19, 20, 25, 40, 47, 60

Тема 6. Змішані правові системи.

Коментар

При підготовці до семінарського заняття студенти мають звернути увагу на наступні аспекти теми:

1.Поняття держави не визначене в правових нормах, але в юридичній науці застосовується таке визначення держави: держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: