Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Основні шляхи попередження захворювань




Захворюваність дітей у різні вікові періоди не однакова й зале­жить від різних причин, у тому числі й соціальних. У дитячому віці захворюваність іноді буває наслідком внутрішньоутробного розвитку, наприклад недоношеності. Пізніше діти хворіють на катар верхніх ди­хальних шляхів, грип, бронхіт. Найчастіше ці захворювання бувають у немовлят та в період першого дитинства. Для цих періодів також є характерними пневмонія, отити, шлунково-кишкові хвороби. У кінці першого і на початковому періодах другого дитинства дещо зростає відсоток інфекційних хвороб. До хронічних захворювань дітей цього вікового періоду належать ревматизм, тонзиліт. Часто спостерігаються порушення серцево-судинної системи, знижується гострота зору.

Не слід трактувати переважання тих або інших захворювань для певного вікового періоду як щось фатальне. Виникнення цих хвороб багато в чому залежить від організації санітарних і протиепідемічних та оздоровчих заходів, а також від системи фізичного виховання.

Завдання санітарної освіти. Завдання санітарної освіти полягає у сприянні розвиткові санітарної самодіяльності учнів, у вихованні та закріпленні навичок гігієнічної поведінки в побуті та праці, у забезпе­ченні успішного проведення лікувально-профілактичних і санітарно-протиепідемічних заходів у школі, в ознайомленні учнів із найважливі­шими подіями й досягненнями в галузі охорони здоров'я.

Сьогодні в школі в 1-9 класах читається предмет «Основи здоро­в'я», на якому учні отримують початкову валеологічну освіту та освіту з основ безпеки життєдіяльності й деяких питань долікарської допомо­ги. В старшій школі є предмет «Медико-санітарна підготовка». А крім цього, проводиться позакласна й позашкільна санітарно-освітня робота як важливе доповнення до навчальної роботи з гігієнічного виховання дітей. До змісту позакласної санітарно-освітньої роботи входять тур­бота про здоров'я людей, дотримання особистої гігієни, режиму дня, гігієни харчування, гігієни дівчини і юнака, підтримання чистоти в на­вчальних приміщеннях, удома та ін.

Важливу сторону санітарної освіти становить гігієна фізичної і ро­зумової праці. Дуже важливо, щоб різні щеплення, запобігання тубер­кульозу, глистам, оздоровлення порожнини рота школярів тощо поєдну­валися з відповідною санітарно-освітньою роботою серед батьків.

Види санітарно-освітньої роботи. Санітарно-освітню роботу в класі, поза класом і школою треба проводити із застосуванням різ­номанітних методів, форм, засобів. Широко потрібно використовувати


в санітарній освіті лекції та бесіди медичних працівників, учителів і добре підготовлених членів Товариства Червоного Хреста. Певний успіх у санітарно-освітній роботі має проведення вікторин, олімпіад, вечорів запитань і відповідей на теми профілактики захворювань на СНІД та туберкульоз.

Лекції і бесіди проводять під час класної години, зборів, іноді вла­штовують тематичні вечори тощо.

Не менше значення у проведенні санітарно-освітньої роботи має пропаганда книг про охорону здоров'я. Для цього в «куточку здоров'я» оформляють вітрини з брошурами та книжками, вивішують список лі­тератури.

Важливе значення в поширенні друкованого слова має проведення читацьких конференцій, де презентуються книги про охорону і зміц­нення здоров'я.

Особливе місце в санітарно-освітній роботі займають санітарні стінгазети й бюлетені.

Неабияке значення у прищепленні дітям гігієнічних навичок має організація в школі постійних і пересувних виставок з охорони здо­ров'я, а також демонстрування санітарно-освітніх кінофільмів у поєд­нанні з лекцією та бесідою.

На вечорах з охорони здоров'я показують інсценовані твори, ляль­кові вистави, декламують вірші, читають уривки з художніх творів.

Комбіновані масові форми позакласної і позашкільної роботи з санітарної освіти включають проведення зльотів санітарного активу шкіл, Дня охорони здоров'я, свят чистоти, «Лікар Айболить у гостях у школярів» та ін. Усі названі форми санітарно-освітньої роботи готують і проводять спільно медперсонал школи і вчителі.

Санітарна самодіяльність школярів. Однією зі складових частин санітарно-гігієнічного виховання учнів є розвиток санітарної ініціати­ви й самодіяльності. Основу санітарної самодіяльності учнів початко­вих класів становлять санітари, а в старших - санітарні пости. Вони допомагають учителям і медичним працівникам забезпечити високий рівень санітарної культури в школі, виховати навички чистоти та охай­ності в учнів, допомагають проводити огляд і заходи щодо запобігання занесенню інфекцій у школи, надають першу допомогу при нещасних випадках.

У школах можна створити рейдові бригади санітарно-гігієнічної пропаганди. Завданням їхньої роботи є виявлення та усунення хиб у санітарному стані школи, у гігієнічній поведінці учнів, у домашньому побуті дітей.


Санітарна освіта батьків. Основу змісту санітарної освіти бать­ків становлять питання гігієни дітей, режим дня. гігієна харчування та ін., про які вже згадувалось. Особливе місце приділяється роз'ясненню батькам небезпеки зараження дітей інфекційними хворобами й потребі проведення профілактичних заходів.

У санітарно-освітній роботі з батьками застосовуються такі ж ме­тоди й форми. Заходи здійснюються зокрема шкільними, міжшкільни­ми й батьківськими університетами і школами здоров'я.

Санітарно-гігієнічна підготовка вчителів. Учитель - основний провідник гігієнічного виховання і навчання у школі. Тому йому по­трібні знання з анатомії, фізіології та гігієни школяра. Проте частина цих знань забувається, а частина з часом втрачає наукову повноцін­ність, тобто з'являються нові методи лікування, профілактики та нові дослідження процесів в організмі. До системи підвищення кваліфікації вчителів треба включати питання підвищення рівня валеологічної під­готовки до роботи з дітьми та підлітками, інфікованими ВІЛ та хвори­ми на СНІД, туберкульоз тощо.


1.2. ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ,

ЯКІ НАБУЛИ СОЦІАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ

1.2.1. Загальна характеристика інфекційних хвороб

Людину все її життя оточує велика кількість різних мікро­організмів, таких як віруси, бактерії, одноклітинні, гриби тощо. Багато з них є патогенними, тобто здатними викликати певні захворювання. Наприклад, віруси викликають понад 200 інфекційних хвороб у люди­ни (віспу, поліомієліт, енцефаліт, кір, СНІД, злоякісні новоутворення, гепатит, тропічну лихоманку та ін.), що супроводжуються високою ле­тальністю.

Всі мікроорганізми можна поділити на три групи — сапрофіти, умовнопатогенні та патогенні. Сапрофіти - це мікроорганізми, які не спричиняють заразних хвороб.

Умовнопатогенні мікроорганізми в організмі є завжди, але спри­чиняють хворобу лише за певних умов (переохолодженні, порушенні санітарно-гігієнічного режиму, зниженні захисних механізмів тощо).

Патогенні мікроорганізми здатні викликати інфекційну хворобу - патогенність. Вони мають властивість спричиняти захворювання та виділяти особливі отруйні речовини — токсини.

Процес вторгнення патогенних мікроорганізмів в організм людини та їх розмноження з наступним розвитком хвороби називається інфіку­ванням. Наслідком інфікування є інфекційна хвороба - взаємодія па­тогенного мікроорганізму з організмом людини, що супроводжується відповідною реакцією останнього. Взаємодія мікро- і макроорганізму зовні може не проявлятись. У таких випадках перебіг інфекційного про­цесу безсимптомний, що супроводжується певною імунною відповід­дю. Людина в такому випадку є бактеріо- або вірусоносієм. Інфекційні хвороби мають особливість швидко поширюватись серед людей. Якщо інфекційним захворюванням охоплюються великі групи людей, пов'я­зані між собою ланкою зараження, говорять про епідемії. Поширення інфекційних захворювань на цілі континенти або на всю земну кулю характеризується терміном «пандемія». Поодинокі захворювання, що з'являються від випадку до випадку, називають спорадичними.

Характерною особливістю гострих інфекційних захворювань є ци­клічний перебіг. Виділяють чотири періоди циклу: інкубаційний, продромальний, період розвитку хвороби, реконвалесценсія.


Інкубаційний (прихований) період - це час від проникнення збуд­ника в організм до появи перших ознак хвороби. Він триває від кількох годин до кількох діб або навіть років. У цей період відбувається актив­не розмноження збудника і накопичення в організмі людини продуктів його життєдіяльності.

Продромальний період, або період передвісників характеризуєть­ся появою перших ознак хвороби загального характеру (нездужання, загальна слабкість, головний біль, погіршення апетиту тощо). Його тривалість - 1—4 доби.

У період розвитку хвороби стають помітними типові для неї озна­ки, які з'являються у певній послідовності.

Протягом реконвалесценсії спостерігається зменшення інтоксика­ції, виразності та прояву специфічних ознак. Організм звільняється від мікробів, видужує. Проте можливі й рецидиви - перехід у хронічну форму, а також летальний кінець.

Складовими компонентами епідемічного процесу є джерело ін­фекції, механізм поширення інфекції і сприйнятливе до даного захво­рювання населення.

Джерелом тієї чи іншої заразної хвороби можуть бути хворі люди або тварини з клінічно-вираженою, стертою або атиповою формою хвороби та носії збудника. Заразні хвороби, джерелом інфекції яких є людина, називаються антропонозами. Хвороби, джерелом інфекції яких є тварини - зоонозами. Деякі заразні хвороби (черевний тиф) мо­жуть передаватися не тільки через хворих осіб, а й через тих, які виду­жали, але в їхньому організмі ще залишилися хвороботворні мікроби. Джерелом поширення таких інфекцій, як чума, туляремія, кліщовий енцефаліт тощо є гризуни.

Існують такі основні шляхи передачі інфекції: контактний, пові­тряно-крапельний, фекально-оральний, трансмісивний. Шляхом пря­мого контакту передаються венеричні захворювання, СНІД, короста, деякі грибкові захворювання шкіри, лептоспіроз, ящур і т. ін. Досить часто збудник передається через руки хворої людини, яка, торкаючись різних предметів, залишає на них мікроби. Найчастіше таким контакт­но-побутовим шляхом передаються кишкові інфекції. Повітряно-кра­пельним шляхом передаються збудники грипу, вітрянки, віспи, каш-люка, туберкульозу; фекально-оральним - дизентерії, черевного тифу, паратифів. Трансмісивний спосіб передачі збудника забезпечують чле­нистоногі.

Сприйнятливість організму людини до збудника інфекції є тре­тьою ланкою епідемічного ланцюга. При цьому важлива не стільки


сприйнятливість окремої людини, скільки загальна сприйнятливість населення до даної інфекції. Так, до деяких інфекційних хвороб (напри­клад, грип) існує загальна висока сприйнятливість, до інших - низька. Залежно від шляхів проникнення збудника в організм і його виді­лення та місця локалізації інфекційного процесу в організмі розрізня­ють чотири види інфекцій: інфекції дихальних шляхів, кишкові інфекції, інфекції зовнішніх покривів і кров'яні інфекції.

Імунітет

Виникнення інфекційного захворювання тісно пов'язане з сприй­нятливістю організму людини до нього.

Сприйнятливість до захворювань - це здатність реагувати на вторгнення в організм збудників інфекцій розвитком хвороби. Несприйнят­ливість людини до збудників інфекційних захворювань забезпечується факторами специфічної несприйнятливості (імунітет) і неспецифічної фізіологічної резистентності (НФР).

До неспецифічних факторів імунітету як таких, що перешкоджа­ють проникненню мікроорганізмів в організм га діють бактерицидно, належать:

1) здорова неушкоджена, чиста шкіра як бар'єр для мікробів;

2) бактерицидні кислоти сальних та потових залоз шкіри;

3) лізоцим сліз, слини, крові, міжклітинної рідини, клітин;

4) бактерицидні речовини дихальних шляхів, травного каналу, се­човидільних шляхів;

5) біологічно активні речовини травних соків, жовчі, крові, лімфи
тощо;

6) видільна функція нирок, кишечнику, печінки, лімфовузлів.

НФР організму можна зміцнювати. Для цього використовують різ­номанітні гігієнічні заходи: раціональне харчування, загартовування, раціональний режим праці й відпочинку, оптимальний руховий режим.

Захист організму від пошкоджуючих подразників, які несуть на собі генетично сторонню інформацію, називається імунітетом.

Основою специфічного, тобто протиінфекційного імунітету є не­сприйнятливість до мікроорганізмів та їх життєдіяльності. Імунітет пов'язаний зі спадковими і набутими механізмами, які запобігають про­никненню в організм і розмноженню в ньому збудників захворювань та сприяють знешкодженню продуктів їх життєдіяльності (токсинів). Він є проявом імунної системи (лімфовузлів, селезінки, кісткового мозку, вилочкової залози - лімфоїдних органів). Імунна система не лише захищає


організм від збудників захворювань, а й знищує злоякісні кліти­ни, бере участь у відторгненні пересаджених органів, контролює нор­мальний розвиток плоду і захищає новонародженого, діалізує відмерлі тканинні структури.

Імунний процес - це утворення в організмі специфічних антитіл у відповідь на проникнення в нього збудників інфекції (антигенів). Особливістю антитіл є їх здатність специфічно взаємодіяти з відпо­відними антигенами. Антитіла можуть нейтралізувати токсини (анти­токсини), розчиняти мікроорганізми (бактеріолізини), зумовлювати випадання в осад білкових решток, що утворились внаслідок руйнуван­ня мікроорганізмів, склеювати мікроорганізми (аглюти­ніни) тощо.

Розрізняють імунітет вроджений і набутий.

Вроджений імунітет стійкий, він наслідується спадково, що пов'я­зано з біологічними властивостями організму. Наприклад, домашні тварини не хворіють на венеричні хвороби людини, а людина не хворіє на чуму великої рогатої худоби.

Набутий імунітет виробляється у тварин і людини після перене­сення ними якої-небудь хвороби (природно набутий імунітет) або після щеплення вакцинами, до складу яких входять мертві/ослаблені збудни­ки даного захворювання (штучно набутий імунітет). Ще виділяють ак­тивний і пасивний імунітет. Активний імунітет утворюється при без­посередньому перенесенні організмом даної хвороби; пасивний - при введені в організм готових антитіл (сироватки крові з організму, який перехворів на дану хворобу). Активний імунітет довготривалий, пасив­ний - короткий, декілька тижнів. Діти до 3-місячного віку володіють «материнським імунітетом». Цей вид імунітету зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, які передаються від матері через плаценту або з молоком (молозивом). Він може бути у дитини за наявності мате­ринського імунітету до певної інфекції.

Профілактика інфекційних захворювань включає в себе комплекс заходів.

Перша група - це державні загальносанітарні заходи, які передбача­ють поліпшення умов праці та побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд із врахуван­ням санітарних і протиепідемічних вимог. Такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізації, також спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами.

Друга група - це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямо­вано з урахуванням всіх трьох ланок епідемічного процесу (джерела


інфекції, механізму її передачі та сприйнятливої частини населення). Заражену людину та носія (бактеріо- або вірусоносія) як джерело ін­фекції ізолюють від оточуючих і лікують (інфікованих тварин, як пра­вило, знищують). З метою попередження поширення інфекції за межі епідемічного вогнища застосовують карантин - комплекс адміністра­тивних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хво­рих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для знищення збудника хвороби проводять дезінфекцію і дератизацію (знищення гризунів-переносників хвороб).

Третя група - підвищення рівня санітарної культури населення.

За умови комплексного і своєчасного проведення протиепідеміч­них заходів можна запобігти багатьом інфекційним захворюванням, а деякі з них - знищити зовсім.

Щеплення

Для формування імунітету до певних інфекційних захворювань в Україні проводять вакцинації. Вакцинопрофілактика с специфічною профілактикою, спрямованою проти певних інфекційних захворювань. Вона здійснюється за рахунок щеплень.

При щепленні в організм вводять специфічні антигени. У відповідь на це він активно виробляє специфічний імунітет. Як антигени можуть використовуватися вакцини, токсини, антитоксини. Живі вакцини міс­тять живі, але послаблені тим чи іншим засобом збудники. Прикладом таких вакцин для імунізації є вакцини проти віспи, сказу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу, туляремії, грипу, поліомієліту тощо. Вбиті вакцини (нагріванням або хімічними речовинами культури мікробів) викорис­товуються проти черевного тифу, паратифів А і Б, дизентерії, холери, кашлюку, висипного тифу та ін. Крім того, існують полівакцини (проти тифу, паратифів, дизентерії і правця; кашлюку, дифтерії і правця тощо). Прикладом антитоксину, що знешкоджений дією 0,3 -0,4 % формаліну з термічною обробкою, є дифтерійний і правецький анатоксини.

Після щеплення формується штучний активний імунітет. Ефек­тивність щеплення залежить від реактивності організму, стану здоров'я під час щеплення, повноцінності харчування.

Для підтримання імунітету на належному рівні через певні періо­ди повинна проводитись ревакцинація.

При проведенні щеплення можливі післящепленеві реакції: за­гальні та місцеві.

Згідно з наказом МОЗ України за № 276 від 31.10.2000 р., розроб­лено «Календар профілактичних щеплень в Україні»;


Вік Щеплення
1 день гепатит В
3 дні туберкульоз
3 місяці гепатит В; дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт
4 місяці дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт
5 місяців гепатит В; дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт
12-15 місяців кір, краснуха, епідемічний паротит
18 місяців дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт
3 роки поліомієліт
6 років дифтерія, правець; поліомієліт; кір, краснуха, епідемічний паротит
7 років туберкульоз
11 років дифтерія, правець; кір, краснуха, епідемічний паротит (при відсутності вакцинації у 6 років)
14 років туберкульоз; дифтерія, правець; поліомієліт
15 років краснуха (дівчатка), епідемічний паротит (хлопчики)
18 років дифтерія, правець
дорослі гепатит В; дифтерія, правець

Існують певні медичні протипоказання щодо проведення профі­лактичних щеплень.

Планове щеплення відкладається до одужання від гострих захво­рювань та загострення хронічних. Щеплення БЦЖ і пробу Манту не роблять протягом 4-х тижнів після перенесеного кіру, щеплення проти нього або контакту із хворим на кір.

Щеплення проти кіру, епідемічного паротиту, коревої краснухи піс­ля введення імуноглобуліну проводяться не раніше ніж через 3 місяці.

Дітям, які лікувалися цитостатиками і кортикостероїдними препа­ратами, можна проводити щеплення через 1 місяць після їхньої від­міни.

Протипоказані щеплення особам, які мали тяжкі ускладнення після введення вакцин і анатоксинів у вигляді анафілактичного шоку, алергію, прогресуючі захворювання нервової системи, гідроцефалію, епілепсію, тяжку анемію га захворювання крові тощо.

ВІЛ-інфікованим дітям без клінічних проявів СНІДу або зі слаб­кими проявами не роблять щеплення проти поліомієліту і туберкульозу. Інші щеплення виконують згідно з календарем.


Дітей із злоякісними новоутвореннями вакцинують проти вірус­ного гепатиту В.

Таким чином, щеплення проводять після детального обстежен­ня з метою виявлення протипоказань. Його слід проводити лише в спеціально обладнаних кабінетах, де можна надати необхідну допомо­гу, якщо виникли ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться залежно від показань усьому населенню або тільки особам, які мали контакт із хворим.

1.2.2. Інфекційні хвороби крові

До інфекційних хвороб крові відносять захворювання, що ви­никають внаслідок потрапляння збудника безпосередньо у кров лю­дини. Зазвичай перенесення інфекції відбувається паразитичними чле­нистоногими (блохами, вошами, кліщами, комарами, москітами). До цієї групи належать давно відомі людству захворювання, такі як чума, висипний тиф, малярія, кліщовий енцефаліт, лейшманіоз. Більшість з них на даний час населенню України не загрожують, але в багатьох країнах Південно-Східної Азії деякі з них, наприклад, малярія, забира­ють сотні й тисячі людських життів.

До кров'яних інфекцій відносять також збудника СНІДу. Інфі­кування вірусом, що викликає дану хворобу, відбувається лише при безпосередньому потраплянні його у кров від однієї людини до іншої. Розповсюдження зазначеної хвороби вже набуло характеру пандемії, що охопила майже всі країни світу, включаючи Україну. На жаль, за­собів лікування СНІДу та методів його медичної профілактики ще не винайдено. Єдиним способом попередження захворювання є захищена поведінка, що знижує ризик інфікування.

Малярія

Малярія - гостре інфекційне захворювання, що супроводжується періодичними нападами гарячки, прояв яких відповідає циклу розви­тку збудника малярії. Захворювання знайоме людству здавна і розпо­всюджене по всій земній кулі, особливо у країнах із жарким кліматом.

Збудником малярії є малярійний плазмодій із класу найпростіших, їх описано чотири види: тропічний, триденний (2 види), чотириденний. Збудник проходить складний цикл розвитку в організмі людини і комара.

Джерелом хвороби є хвора людина, або носій, а переносить збуд­ника самка комара. Малярія характеризується сезонніс­тю, пов'язаною з активністю комарів.


Шлях передачі інфекції трансмісивний - при укусі комара, в ор­ганізмі якого є плазмодій, або при переливанні зараженої крові.

Інкубаційний період. При тропічній малярії - 8-Ю діб, при три­денній - 10-14 діб, при чотириденній - 20-25 діб.

Клінічні ознаки. В клінічній картині захворювання, викликаного різ­ними видами збудників малярії, є багато спільного, але наявні й відмін­ності. Для малярії взагалі характерні приступи гарячки, що виникають вранці: раптовий озноб, який трусить упродовж 1,5 години.

При триденній малярії приступи повторюються через добу, при чо­тириденній - через 2 доби.

Температура тіла під час ознобу швидко піднімається і через 1-1,5 го­дини досягає 41-41,5 °С. Хворі скаржаться на головний біль, нудоту, спрагу, біль у крижах, печінці й селезінці. Під час приступу збільшуєть­ся печінка та селезінка. Потім температура швидко падає до 35,5-36 °С, хворий починає пітніти і засинає. Між приступами самопочуття хворо­го цілком задовільне. Ускладненнями хвороби є розвиток анемії, маля­рійної та/або гемоглобінурійної коми, що виникає внаслідок прийому хініну.

Діагноз малярії ставиться на основі клінічної картини, епідеміо­логічних та бактеріологічних досліджень, які не тільки можуть вста­новити діагноз, але й з'ясувати форму захворювання. Сприйнятливість людей до малярії загальна, особливо часто хворіють діти.

Невідкладна допомога. Потрібно негайно починати системне і комплексне лікування, яке проводиться специфічними протималярій­ними препаратами з метою припинення нападів малярії, відновлення порушених функцій організму хворого, запобігання рецидивів, а також ліквідації носіїв.

При ранній діагностиці та своєчасному, правильному лікуванні хвороба виліковується.

Профілактика і протиепідемічні заходи. Запобігання укусам комарів. При виїзді за кордон у країни, де велика не­безпека зараження малярією, проводять індивідуальну профілактику протималярійними препаратами. Протиепідемічні заходи направлені на знищення місць, де розмножуються комахи (осушу­вання боліт), використання репелентів.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

Особлива увага світової спільноти наприкінці XX - на початку XXI століть приділяється СНІДу - хворобі, що охопила більшість країн і стала реальною загрозою для кожної людини. За прогнозами, пандемія,


пов'язана із поширенням вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), до 2010 року призведе до зниження середньої тривалості життя на 10-20 років, а 10—20 млн дітей взагалі залишаться без батьків. Незважаючи на зусилля вчених і лікарів, ще не знайдені ефективні медичні засоби, здатні зупинити розвиток пандемії ВІЛ/СНІДу.

Найбільш сприйнятливою до ВІЛ-інфекції групою є молоді люди віком 25-30 років. Темпи поширення інфекції переважають серед жі­ночої частини населення, а швидкість розвитку хвороби максимальна у дітей віком до 12 місяців. Зараз СНІД відносять до числа основних причин смерті дітей 1-4 років життя. Високими темпами хвороба про­гресує в підлітковому віці на фоні загального зниження резистентності організму в період статевого дозрівання. Аналіз шляхів зараження ВІЛ, патогенез та протікання інфекції у дітей став самостійним напрямом вивчення проблеми в педіатрії.

Стан здоров'я ВІЛ-інфікованих значно погіршується за наявності у них інших захворювань, особливо туберкульозу («смертоносне парт­нерство»), алкоголізму, наркоманії тощо.

Поширеність ВІЛ-інфекції в регіонах України нерівномірна. Най­більш уражені Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Миколаївська об­ласті, АРК, тобто регіони, розташовані на сході й півдні країни. Важливо відзначити, що саме схід і південь України є лідерами за кількістю спо­живачів ін'єкційних наркотиків, які перебувають на обліку, а також за захворюваністю на гепатит Ь - інфекцію, що має аналогічні ВІЛ-шляхи передачі.

ВІЛ/СНІД, враховуючи основні групи ризику зараження, - це бага­тостороння соціальна проблема.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных