Ведення хворих з підтвердженою ІХС

Перебіг захворювання у пацієнтів з підтвердженим діагнозом ІХС може бути стабільним чи ускладнюватись періодами нестабільності, розвитком ІМ чи серцевої недостатності. У певних випадках може з’явитись потреба у реваскуляризації міокарда. Рекомендації щодо ведення хворих у таких клінічних ситуаціях представлені у відповідних європейських документах.

Немає рандомізованих досліджень щодо оцінки впливу різних стратегій ведення хворих з ІХС на їх прогностичні показники. Зокрема, немає інформації, що використання будь-яких стрес-тестів допомагає покращити прогноз асимптомних пацієнтів. Повторна оцінка прогнозу у хворих низького ризику (рис. 3) може розглядатись після закінчення терміну валідності попередньої, оскільки подальший прогноз у таких випадках втрачає визначеність і стає потенційно гіршим (таблиця 23). Період у 3 роки у попередніх рекомендаціях визначався як середній період валідності для нормальних показників щодо перфузії міокарда за даними ОФЕКТ, у хворих без підтвердженого діагнозу ІХС цей період був дещо довшим, у середньому, 5,5 років. Для пацієнтів з ІХС валідний період був значно коротшим, і погіршувався у зв’язку з віком, у осіб жіночої статі та за наявності ЦД. У таких випадках вважається доцільним проведення повторного стрес-тестування за такою самою методикою як і попередній тест. Протокол ведення хворих зі стабільною ІХС представлений у таблиці 23.

Коментар робочої групи: контроль стану пацієнтів з встановленим діагнозом ІХС відбувається в рамках диспансерного нагляду, тому у подальшому використовується цей термін.

Таблиця 23. Повторні обстеження хворих зі стабільною ІХС

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: