Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ЛЕКЦІЯ 1. ВСТУП. СТРУКТУРА ТЕОРІЇ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ. ЇЇ ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ ТА ОДИНИЦІ. ВИДИ Й МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ




 

ПЛАН

 

1. Поняття комунікації. Компоненти комунікації. Екстракомунікативна й комунікативна ситуації спілкування. Контекст спілкування.

2. Мовленнєва комунікація.

3. Мовленнєва діяльність. Форми й типи мовної комунікації. Види мовленнєвої діяльності.

4. Основні моделі комунікації.

5. Види комунікації.

 

1. Поняття комунікації. Компоненти комунікації. Екстракомунікативна й комунікативна ситуації спілкування. Контекст спілкування

Слово „комунікація” походить від латинського „communico”, що означає “роблю спільним, зв’язуюся, спілкуюся”, тому найближчим до нього за значенням є українське слово „спілкування.” Інше значення слова „комунікація” – шляхи сполучення, транспорту, зв’язку, мережі підземного комунального господарства. В цьому сенсі кажуть, наприклад, про підземні, повітряні та ін. комунікації, про системи комунікації. У даному курсі термін „комунікація” вживатиметься, як зрозуміло, в першому значенні, тому що об’єктом вивчення є саме спілкування людей. З цим значенням пов’язане і наукове визначення поняття, взяте з лінгвістичного енциклопедичного словника: „Комунікація – це специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності”.

Комунікація складається з комунікативних актів (одиниці комунікації), у якій беруть участь комуні канти (адресант і адресат).

Спілкування є складним і багатогранним процесом, який може виступати в один і той самий час і як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як процес їхньої взаємодії, тобто впливу одне на одне. Так само спілкування є процесом взаємного співчуття й взаємного розуміння. Кожний з даних компонентів змістовної структури спілкування може представляти позитивну, негативну й нульову величину. Наприклад, людина піднімає руку – таксі зупиняється (є інформація, взаєморозуміння, позитивний вплив). Людина підіймає руку – таксист бачить, але не зупиняється (є інформація, взаєморозуміння – величина невизначена, взаємодія – негативна. Людина підіймає руку – таксі зупиняється, а таксист каже: „Я роботу закінчив, їду в гараж, він поруч,” – і продовжує свій шлях (є інформація, є взаєморозуміння, взаємодія в одному відношенні величина позитивна, а в іншому – негативна, але в цілому норм культури спілкування дотримано, тоді як у попередньому випадку їх порушено).

Мовне спілкування, як правило, здійснюється в загальному, ширшому контексті спілкування і багато в чому залежить від нього. Слід розрізняти екстракомунікативну й здійснювану в ній комунікативну ситуації спілкування. У тій самій екстракомунікативній ситуації можуть актуалізуватися різні аспекти й моменти і здійснюватися комунікативні ситуації, причому одна й та сама комунікативна ситуація (КС) може реалізовуватися в різних видах мовного спілкування.

Наприклад, студент у канун сесії потрапляє в складну ситуацію і розуміє, що не витримає сесії, якщо не вживатиме якихось певних дій. Перша КС – він пише деканові заяву з проханням перенести на місяць один з іспитів. Друга КС – він розмовляє з деканом з приводу заяви; третя КС – він просить одного з товаришів допомогти розібратися в складних питаннях другого іспиту; четверта КС – розмовляє з бібліотекарем, замовляє потрібні книги, п’ята – домовляється з дівчиною про тимчасове припинення зустрічей і т. ін.

КОНТЕКСТ спілкування включає екстракомунікативну ситуацію, оточення й умови спілкування, партнера спілкування, особистий досвід тих, хто спілкується, мотиви, мету, настанови спілкування, накопичені заздалегідь мовноко-мунікативні навички й уміння. Досягнення мети спілкування залежить від об’єктивних і суб’єктивних чинників кожного з компонентів. Наприклад, у згаданій навчальній ситуації, декан знає, що цей студент завжди акуратно складав сесію, а в цьому семестрі був сильно перевантажений додатковою роботою чи у нього були сімейні проблеми. З іншого боку, до моменту бесіди декан може бути роздратованим, а студент може не виявити належного такту й слухняності. Ці чинники можуть суперечити досягненню мети студента (ефективності комунікації).

Загальновідомо, що комахи, птахи, тварини володіють багатішими звуковими й кінетичними (руховими) засобами обміну інформацією. Однак взаємодію між ними називають „біологічно доцільною сумісною поведінкою, спрямованою на адаптацію до середовища і регульованою, зокрема, сигналізацією”.

Слід розрізняти й враховувати 3 роди компонентів і засобів, що реалізують спілкування: екстралінгвістичні, паралінгвістичні (жести, міміка, поза, погляд) і лінгвістичні. Вони тісно взаємопов’язані. Ось ситуація: на прилавку виставлена табличка: „Масло кременчуцьке 2гр. 80 коп.” Покупці, підходячи до прилавку, весь час питають: „Масло кременчуцьке є?”. Втомившись відповідати одне й те саме, продавець мовчки показує на табличку. Один з покупців реагує так: „А, вибачте, будь ласка.”, інший – просто: „А!”, третій: „Ти диви, вже не може відповісти!” Ясно, що в третьому й частково в другому випадках порушено культуру спілкування: репліка покупця невиправдана, тому що він сам мав би звернути увагу на табличку, і не ображатися на те, що йому про це нагадали. Порушення культури спілкування може виходити й від продавця. Воно може бути паралінгвістичним і виражатися в мовчазній зневазі, написаній на обличчі, з яким він покаже на табличку. Воно може бути в зневажливому тоні, яким вимовляється фраза: „Подивіться на табличку”. Воно може мати „матеріальну” експлікацію: „Ви що, не бачите? Очі де?” Порушення оптимальності спілкування може виходити й від екстралінгвістичних факторів: наприклад, табличка у віддаленому темному місці, погано й нерозбірливо написана, щось закриває її й т.д. Оптимальний варіант комунікації такий: продавець з посмішкою вказує на табличку, а покупець дружелюбно вибачається.

Специфічність взаємодії людей у процесі їх життєдіяльності полягає у використанні мови. Мова, будучи важливішим засобом спілкування, виступає також як знаряддя пізнання, як інструмент мислення. Завдяки цьому комунікація між людьми є основним механізмом становлення людини як соціальної особистості, засобом впливу суспільства на особистість.

Головна мета мовної комунікації – обмін інформацією різного роду. Очевидно, що спілкування й обмін інформацією здійснюється не тільки за допомогою мови. За найстаріших часів у людському суспільстві використовувались додаткові засоби спілкування й передачі інформації, багато з яких існують і досі. Наприклад, у корінного населення Африки використовується мова свисту, сигнали барабанів, дзвіночків, гонгу тощо. „Мова квітів”, розповсюджена на Сході, також служить засобом передачі інформації, яку в деяких ситуаціях не дозволяється виражати словами (наприклад, троянда – символ кохання, айстра – журби, незабудка – пам’яті, ромашка – зневаги й т. ін). Дорожні знаки, сигнали світлофора, сигналізація прапорцями і т. ін. – усе це засоби передачі інформації, що доповнюють основний засіб людського спілкування – мови.

Згідно з цим засоби передачі інформації від людини до людини розподіляються на вербальні (словесні) та невербальні. Вербальна комунікація – це спілкування за допомогою слів, невербальна – це передача інформації засобами різних несловесних символів та знаків (наприклад, малюнків). Однак невербальні засоби спілкування також неоднорідні. Серед них існують чисто рефлекторні, погано контрольовані засоби передачі інформації про емоційний фізіологічний стан людини: погляд, міміка, жести, рухи, поза (кінетика). Частіше за все її іменують засобами невербальної комунікації.

 

2. Мовленнєва комунікація

Розглянемо вираз „мовленнєва комунікація”. Чому в ньому використовується термін „мовленнєва”, тоді як досі ми стверджували, що мова – важливіший засіб спілкування?

Мова й мовлення. Спрощено можна казати, що мова – це система знаків, чиї одиниці й відносини між ними створюють ієрархічно впорядковану структуру. В цьому сенсі кажуть про систему української, англійської, німецької й будь-якої іншої мови. Універсальними мовними одиницями (тобто такими, що існують у будь-якій мові) є звуки, морфеми, слова, словосполучення, речення. Кожна одиниця належить певному рівню мови. Ці рівні взаємопов’язані й суворо впорядковані: фонологічний рівень – морфологічний – лексико-семантичний (або смисловий) – синтаксичний. У кожній мові існують правила, норми вживання тих чи інших одиниць.

Термін „мовлення” використовується у двох значеннях. По-перше, мовленням називають один з видів комунікативної діяльності людини: використання мови для спілкування з іншими людьми. У цьому сенсі мовлення – це конкретна діяльність, виражена або в звуковій формі, або в письмовій. По-друге, мовленням називають результат діяльності – текст (стаття, повідомлення тощо).

Таким чином, у слові „мова” домінуючим значенням є ’система’, ’структура’, а в слові „мовлення” – ’діяльність’. Тому для визначення слова „комунікація” більш доцільним є використання терміну „мовленнєва”. Проте вираз „мовна комунікація” так само існує і вживається, як синонім.

Функції мови й мовлення. Як відомо, мова й мовлення виконують цілий ряд функцій. Коли йдеться про функції мови й мовлення, досить важко провести чітку межу між цими двома поняттями. Справа в тому, що будь-яке мовне висловлення – це мовлення. Далі ми будемо казати про функції мови, маючи на увазі цю обставину.

Основними функціями мови, як випливає з визначення мовленнєвої комунікації, є:

1) інформативна – передача інформації, повідомлення про думки, наміри людей;

2) агітаційна – спонукання, заклик, прохання;

3) емотивна – безпосереднє вираження почуттів, емоцій.

Крім того, називають ще метамовну функцію (використання мови для опису предмету) та фактичну (встановлення контакту між учасниками спілкування). Наприклад, в наукових працях, довідниках мова використовується у метамовній функції для визначення понять, характеристики об’єкта, його вивчення тощо.

Реально в мовленнєвій діяльності людини функції мови проявляються у різноманітних сполученнях із домінуванням однієї з них. Наприклад, у газетній статті домінує інформативна функція, але може виражатися також агітаційна, а часто - також емотивна.

Мова й мислення. Важливішою функцією мовлення як діяльності в процесі комунікації є функція вираження думки. Людина мислить завжди, за винятком глибокого сну. При цьому в мовленні думка не тільки формулюється, але й формується. Мовлення невід’ємне від мислення. За словами Л.С.Виготського, „мовлення є процесом перетворення думки на слово, матеріалізація думки”.

Сам процес мислення до кінця ще не вивчений. Науковці вважають, що в мовному мисленні важлива роль належить поняттям, у яких вони набувають необхідної для спілкування матеріальної оболонки. Мислити – це значить оперувати поняттями. Щоб мислити, необхідно знати слова, що позначають ці поняття. Тому оволодіння мовними засобами (запасом слів, граматичними формами і конструкціями) є необхідною умовою розвитку мислення і поступового ускладнення пізнавальної діяльності. Відомий психолог М.І.Жинкін писав: „Мовлення – це канал розвитку інтелекту... чим раніше буде засвоєно мову, тим легше й повніше будуть засвоюватися знання”.

Тут ми підійшли до питання про співвідношення мовлення й мислення. Ці два поняття не тотожні. З одного боку, мислення ширше, ніж мовлення, оскільки воно спирається не тільки на мову. Наряду з мовним мисленням існують практично-дієве й наочно-образне мислення. З іншого боку, в якомусь відношенні мовлення є ширшим за мислення, оскільки воно передає не тільки понятійний зміст, але й емоції. Крім того, мовлення стилістично забарвлене й соціально диференційоване, тобто варіативне. Механізми мислення, очевидно, універсальні для всіх людей, незалежно від їх національності й соціальної належності.

Розрізняють два види мовлення: зовнішнє й внутрішнє. Внутрішнім мовленням називають мовне оформлення думки без її висловлювання, усного чи письмового. Тут мовні значення використовуються поза процесом реальної комунікації. Цей процес прихований від безпосереднього спостереження, і тому він далеко ще не вивчений. Вважається, що процес внутрішнього мовлення плине з більшою швидкістю, і саме внутрішнє мовлення розрізняється за ступенем мовного оформлення залежно від умов.

Виділяють три основні типи внутрішнього мовлення. Перший – це внутрішнє промовляння, тобто „мовлення про себе”, котре зберігає структуру зовнішнього мовлення, але позбавлене його звукового чи граматичного оформлення. Таке мовлення є типовим при розв’язанні розумових задач в ускладнених умовах. Другий тип – власне внутрішнє мовлення, коли воно виступає як засіб мислення. При цьому людина користується специфічними одиницями (предметними кодами, кодами образів тощо). Таке мовлення має специфічну структуру, що відрізняється від структури зовнішнього мовлення. Третій тип – це внутрішнє програмування, тобто формулювання й закріплення в специфічних одиницях програми мовного висловлення, цілого тексту або його частин.

Зовнішнє мовлення – це процес мовленнєвої діяльності, що включає різні механізми кодування й декодування інформації. Зовнішнє мовлення – це те, що ми вимовляємо, чуємо, пишемо, читаємо.

 

3. Мовленнєва діяльність. Форми й типи мовної комунікації. Види мовленнєвої діяльності

Мовленнєва діяльність як один з видів діяльності людини характеризується цілеспрямованістю й складається з декількох послідовних фаз: орієнтування, планування (у формі внутрішнього програмування), реалізації й контролю. Згідно з цими фазами здійснюється кожна окрема мовленнєва дія.

Вихідним моментом будь-якої мовленнєвої дії є мовленнєва ситуація, тобто такий збіг обставин, котрий спонукає людину до мовної дії (наприклад, до висловлювання). Приклади мовленнєвих ситуацій: необхідність відповісти на питання, зробити доповідь про результати роботи, написати листа, поговорити з другом і т. ін. Мовленнєва ситуація породжує мотив висловлювання, який в окремих випадках переростає в потребу здійснення цієї дії.

У реалізації мовної дії виділяють такі етапи:

1. П ідготовка висловлювання. Тут відбувається осмислення мотивів, потреб, на основі попереднього досвіду й на основі врахування оточення. Всі ці рішення завершуються створенням внутрішнього плану висловлювання, котрий може мати різний ступінь узагальнення чи конкретності. Успіх мовленнєвої дії залежить від того, наскільки активне знання мови, наскільки сформульовані в людини мовні навички й уміння, тобто від того, наскільки висока її комунікативна і, зокрема, мовна компетенція.

2. Структурування висловлення. На цьому етапі здійснюється вибір слів, їх розташування в потрібній послідовності й граматичне оформлення – все це відбувається у внутрішньому плані. В оперативній пам’яті діє механізм „оцінки” підібраних мовних засобів.

3. Перехід до зовнішнього мовлення. Здійснюється звукове чи графічне оформлення висловлювання. Цей етап визначає позитивний чи негативний результат висловлювання. Про результати мовленнєвої дії судять за її сприйняттям і за реакцією на неї, тобто зворотнім зв’язком.

Сприйняття мовлення (процес слухання або читання) включає наступні стадії:

1) перехід з акустичного/графічного коду до коду внутрішнього мовлення;

2) розшифровка синтаксичних структур, граматичних форм;

3) розуміння загального плану висловлення;

4) розуміння задумів та мотивів висловлення;

5) оцінка отриманої інформації (зміст висловлення, його ідеї, позиції мовця тощо);

6) розуміння вибору форми й мовних засобів.

Розуміння (як складова частина процесу сприйняття) включає два рівні: мовний та змістовний. Перший без другого можливий, другий без першого – ні. Очевидно, що повне розуміння досягається не завжди. Ефективне сприйняття можливе при активному бажанні сприймача зрозуміти мову автора висловлення

Зворотній зв’язок (тобто реакція на висловлення) – важливий елемент контролю мовної дії, який дозволяє оцінити його результат. Найбільш повно зворотній зв’язок здійснюється в діалозі.

Якість розуміння повідомлення, що передається, залежить від комплексу факторів, за якими здійснюється комунікація. Сукупність таких умов прийнято називати контекстом. Загальний контекст мовного спілкування складається з явного й прихованого. Явний (чи експліцитний) контекст включає те, що підлягає безпосередньому спостереженню. Від поділяється на вербальний та невербальний. Прихований (чи імпліцитний) контекст – це те, що не піддається безпосередньому спостереженню. У прихований контекст входять: мотиви, мета, наміри й настанови комунікантів, їх особистісні характеристики (рівень освіти, соціальна приналежність, характер і т. ін.). Залежно від контексту, висловлювання може призвести до різних результатів.

Оскільки головна мета мовленнєвого спілкування – це обмін інформацією, тобто передача й сприйняття смислу висловлення, людина прагне бути зрозумілою. Для цього необхідно враховувати й вірно вживати фактори, що здійснюють вплив на прос спілкування. На основі таких факторів виділяються різні форми й типи мовної комунікації.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных