Модель Михайла Бахтіна

(культорологічна)

Бахтін уводить у свою модель дві основні ідеї: діалогічність та карнавалізацію. Перша означає: „будь-яке конкретне висловлення завжди відображає в собі найближчу маленьку соціальну подію – подію спілкування, співрозмови. Друга базисна ідея (карнавальна): карнавал не спостерігають – у ньому живуть, і живуть усі, тому що карнавал за ідеєю є всенародними. Бахтін увійшов у історію як теоретик сміхової культури. Суть його ідеї – зміна в карнавалі ролей – „верху” й „низу”: блазень і король міняються місцями. Те, що всі лають і що схвалюють, заповнюються іншими об’єктами.

Моделі Зигмунда Фройда і Жака Лакана (психоаналітичні). Автори розглядали цивілізацію й культуру в аспекті придушення інстинктів.

Модель Карла Густава Юнга. К.Г.Юнг продовжив дослідження З.Фройда, обґрунтував існування колективного несвідомого (всесвітньої природи).

Модель Романа Барта. Барт визнавав міф як вторинну семіологічну систему. Міф він сприймав як метамову.

Модель П’єра Бурд’є. У центр своєї моделі комунікації Бурд’є поклав ідею габітуса – „граматики дій”, яка допомагає відрізняти один клас від іншого в соціальній галузі.

Модель Петра Єршова(театральна). У своїй моделі Єршов пропонує протиставлення „сильного” й „слабкого”. Він розробив основні принципи ділової боротьби.

Модель Мішеля Фуко (філософська). Фуко розмежував три періоди в історії людства: Ренесанс (XVI ст.), класичний період (XVII-XVIII ст.), коли на арену виходить раціоналізм, сучасність (XIX-XX ст.) – період співвідношення „слів” і „речей” в межах кожного з них. Фуко вбачає для будь-якої культури центральність тих чи інших її кодів у якості схем, що задають усі процеси сприйняття.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: