Компонент компонент компонент

(усталена структура (зміст і поняття) (об’єм поняття)

ознак, характерна для структура відображених множина речей, з

даного класу) у даному понятті ознак якими співвідно-

сяться поняття

сигніфікативне денотативне

NB! Денотативне значення є нестабільним за природою й належить до характеристик мовлення.

Сигніфікативне значення спрямоване на змістовне вирівнювання у мовця й слухача. Це категорія і мови, і мовлення.

Будь-яка зміна в інтенсионалі створює нове значення – відбувається так званий семантичний зсув.

У межах другої типології (знакової й імплікаційної) автор виходить з таких уявлень: значення – це факт свідомості. Поняття знаку – похідне від значення. Знак – предмет, значеннєвий умовно. Значення – поняття ширше за знак. Знаку без значення бути не може, а навпаки – напевно (значення без знаку цілком можливе). Згідно з цим запропоновано виділити два різновиди ситуацій, що належать до розряду значеннєвої ситуації – імплікаційної й знакової.

Значеннєва ситуація передбачає зв’язок двох факторів і усвідомлення цього зв’язку спостерігачем. Значення виникає за умови, що зв’язок оцінюється як інформація: перший факт актуалізує в свідомості думку про другий і налаштовує свідомість на останній. Значеннєві ситуації можуть бути імплікаційними (другий факт залишається мисленою можливістю), і знаковими (другий факт реалізовується). В імплікацій ній ситуації між фактами наявний природний зв’язок – просторовий (співположення), часовий (співіснування) і т.д. У знаковій ситуації зв’язок умовний і носить функціонально-знаковий характер. У ній перший факт інтенційно значеннєвий. Знакова ситуація розгортається паралельно світу дійсності й світу свідомості як їх знаковий аналіз. В імплікаційній ситуації інформація замикається в межах однієї свідомості, в знаковій ситуації інформація спрямована на іншу свідомість.

Для праць з паралінгвістики, соціолінгвістики, функціональної стилістики характерно розуміння ситуації як тих умов (оточення, мети й т. ін.), в яких здійснюється дане висловлення, у яких відбувається спілкування. На відміну від денотативної ситуації, вона називається мовленнєвою, чи ситуацією мовлення, і включає в себе мовця й слухача в момент мовлення, і все оточення, що є суттєвим для смислу висловлення.

Поряд з поняттям денотативної ситуації запропоновано поняття референтної ситуації (К.А.Долінін). будь-яке мовлення слід розглядати як специфічний різновид діяльності, що обслуговує діяльність вищого порядку. Дія, здійснювана висловленням, опосередкована змістом, який втілений у значеннях мовних одиниць, що складають дане повідомлення. Що ж означає мовленнєве повідомлення? Кожне окреме висловлення описує деяку зовнішню стосовно нього ситуацію (подію, факт, стан справ) – референтну ситуацію. Референтна ситуація необов’язково являє собою певний конкретний, локалізований у часі й просторі факт. Вона може бути й абстрактною, ідеальною, узагальнюючою більш чи менш широкий клас конкретних ситуацій. Референтна ситуація може бути також бажаною, необхідною, гіпотетичною; такі ситуації стоять, зокрема, за спонукальними й питальними реченнями. Нарешті, референтна ситуація – як конкретна, так і абстрактна – може бути фактивною, вигаданою цілком або частково, наприклад: „Тут дідько засміявся з радощів, згадавши, як буде дражнити в пеклі все хвостате плем’я” (Н.В.Гоголь).

Висловлення не називає референтну ситуацію, як слово називає об’єкт; воно саме описує ситуацію, аналізуючи її структуру, виділяючи й кваліфікуючи учасників ситуації й відносини, які пов’язують їх.

Речення в контексті висловлювання, таким чином, позначає ситуацію. Термін „ситуація” використовується як узагальнена назва для процесів, станів, подій, дій, станів речей й т. ін., тобто всіх різних типів реальних, але не предметних суттєвостей, з якими може співвідноситися речення. Водночас цей термін застосовується до семантичних типів пропозицій з відповідним значенням (О.В.Падучева). У реченні, наприклад, описується часова локалізація ситуації за допомогою таких мовних категорій, як граматичний час дієслова, обставина часу, підрядне речення чи дієприслівник, контекст сусідніх речень у тексті чи загальний ситуативний контекст, котрий містить ознаки часу.

Зв’язок речень і пропозицій співвіднесених з ними висловлень виводить на текст, що являє собою мовленнєве породження, яким займається особлива дисципліна – лінгвістика тексту. Результатом функціонально-комунікативного підходу до членування тексту є так звана текстова ситуація, яка визначається як функціонально зумовлений фрагмент тексту, що співвідноситься з певною комунікативною настановою, характеризується текстовими прикметами й зв’язується з певними формами й засобами свого вираження.

Текстові ситуації визначаються декількома факторами: 1)функцією, 2)комунікативною настановою, 3)формами й засобами викладення, 4)мовним матеріалом. Функції (вплив, повідомлення, спілкування), що лежать у фундаменті текстових ситуацій, взаємодіють з комунікативними настановами (мовленнєвими завданнями). У наукових і публіцистичних текстах серед комунікативних настанов виділяються полеміка, аналіз, інформація, узагальнення, – що співвідносяться з функціями впливу й повідомлення. Відповідно до функції й комунікативної настанови виділяються й текстові ситуації: полемічна, аналітична, інформативно-узагальнююча. Вони співвідносяться з діалогічною (полеміка, аналіз) чи монологічною (інформація) формою мовлення. Спосіб викладення виступає як форма існування текстової ситуації. Так, міркування використовується у полеміці й аналізі, розповідь – в інформативно-узагальнюючій текстовій ситуації.

Психолінгвістичне вивчення тексту передбачає аналіз його зумовленості параметрами спілкування, що репрезентує стосовно мовленнєвої дійсності меж особистісну взаємодію, в якій текст виступає як засіб організації й передачі інформації.

Тісно з ними змикається й підхід до ситуації в теорії комунікації та прагмалінгвістиці.

Фрагмент спілкування, що характеризується спільністю мети стосовно предмету взаємодії, який реалізує їх дію й необхідний час, називається ситуацією спілкування, або комунікативною ситуацією. Комунікативній ситуації властивий ряд параметрів (компонентів).

Будь-яке мовне повідомлення є продуктом мовленнєвого акту, який полягає в тому, що хтось комусь щось повідомляє. Як і будь-яка дія, мовленнєвий акт здійснюється в певній ситуації, яка значною мірою визначає його протікання. З приводу будь-якого висловлення, будь-якого тексту ми завжди можемо запитати: хто саме, кому, де, коли, за яких конкретних обставин і яким конкретно засобом адресує дане повідомлення. Відповіді на ці питання й складають основні параметри комунікативної (мовленнєвої) ситуації, тобто ситуації, в якій здійснюється мовленнєвий акт.

Розглянемо їх докладніше. Очевидно, що найважливішими параметрами комунікативної ситуації є партнери спілкування – комуніканти, які визначають її наявність, динаміку, зміст і результат. В основі формування комунікативної ситуації лежить поєднання комунікантів у діаду як мінімальну комунікативну систему, що забезпечує можливість їх взаємодії. Комунікативним фоном діади є спільність апперцепційної бази – спільного досвіду комунікантів, значимого в даній ситуації спілкування. Спільність апперцепційної бази визначає основні норми й границі, в межах яких можливе спілкування даних комунікантів, і релевантні для даної діади характеристики мовних засобів згідно з комунікативними й мовними нормами, значимими в ситуації.

У діалозі комуніканти почергово займають позиції адресанта (відправника повідомлення) й адресата (одержувача повідомлення), які прийнято називати комунікативними ролями.

При розгляді комунікативної ситуації необхідно розрізняти соціальну взаємодію (інтеракцію) й мовленнєву комунікацію. Іншими словами, комуніканти та їхні відносини в комунікативній ситуації характеризуються соціальними й соціально-психологічними параметрами, що описують їхнє положення в груповій діяльності, в якій виникає спілкування. Перш за все це стосується їх соціальних ролей, що визначають соціально-психологічний аспект взаємодії комунікантів (виходячи з прийнятой в психолінгвістиці концепції соціальних ролей У.Герхардта). Згідно з цією концепцією існують статусні, позиційні й ситуаційні ролі, що описують особистість на всіх рівнях її соціального функціонування). Комунікативна ситуація реалізує всі три види ролей, але конкретним її соціальним змістом є репрезентація позиційної чи ситуаційної ролі комуніканта; статусна роль буде скоріше імпліцитно співвідноситися зі спільністю апперцепційної бази, ніж з конкретним змістом комунікативної ситуації, реалізуючись через позиційну й ситуаційну ролі.

У процесі спілкування здійснюється регуляція поведінки комунікантів. Йдеться про регулятивні відносини комунікантів, які практично зводяться до реалізації рольових експектацій, актуальних у ситуації. Виконання соціальних ролей та їх коректування можливі на основі спільності апперцепційної бази, котра передбачає наявність попереднього досвіду стосовно виконання цих ролей, рольових приписів та можливих санкцій. Такого роду знання й досвід прийнято називати комунікативною (мовленнєвою) компетенцією. Регулятивні відносини в комунікативній ситуації забезпечують діяльнісну взаємодію на основі реалізації й контролю виконання соціальних ролей комунікантів.

У цілому в ситуації спілкування його учасники виступають як носії деяких соціально-значимих властивостей – як володарі певних статусів (соціальних, статевих, за віком, освітніх і т. ін.; як виконавці співвіднесених одна з одною в ієрархії ролей; як носії певних особистісних якостей, що складаються в поняття „ мовна особистість ”; а також як суб’єкти тієї чи іншої діяльності, тобто як люди, що своїм мовленням мають те чи інше на меті.

Комбінована дія вищеназваних факторів зумовлює певні стереотипи мовленнєвої поведінки комунікантів у тій чи іншій ситуації спілкування, що формуються згідно із загальноприйнятою нормою. Норми мовленнєвої поведінки регулюють як план вираження мовлення, так і план змісту – не тільки яким чином, за допомогою яких слів, але також про що й що саме рекомендується / не рекомендується казати в даній комунікативній ситуації. Регламентується також і синтаксична організація: порядок викладення й смислові зв’язки.

Ще одним з найважливіших параметрів комунікативної ситуації є предмет спілкування. У мовному спілкуванні як його предмет виступає мовна модель дійсності, актуальна в даній ситуації, або текст, що реалізує мету комунікантів.

Предмет спілкування репрезентує конкретний зміст спільної діяльності в комунікативній ситуації. На нього проецюються всі відносини, що існують у ситуації. Мінімальною одиницею, що формує предмет спілкування, є сполучений акт, який включає дію одного комуніканта й дію у відповідь іншого.

Предмет спілкування виступає як сукупність сполучених актів, які реалізують мету й програми комунікантів та відображають характеристики ситуації у даний момент спілкування. Його формування виступає як поетапна реалізація мети спілкування, де кожний етап репрезентує цільову взаємодію комунікантів у даний момент спілкування.

Наступним параметром комунікативної ситуації є результат спілкування. Даний параметр (компонент) виступає як такий стан предмета спілкування, який задовольняє меті хоча б одного з комунікантів і веде до припинення спілкування. Це підсумок взаємодії мети, програм, дій комунікантів. Результат спілкування є кінцевою фіксацією ситуації спілкування в сукупності всіх її компонентів і станів.

Крім того, параметрами ситуації є часова й просторова довжина. Часова довжина комунікативної ситуації визначається досягненням результату й виступає як період спілкування – час реальної взаємодії комунікантів. Просторова довжина визначає контактність чи дистантність спілкування й веде до наявності безпосереднього спілкування або опосередкованого – до комунікації.

Цілісність ситуації спілкування й стабільність її характеристик визначається рядом параметрів спільної діяльності, що виступають як зовнішні стосовно ситуації фактори:

– зміст спільної діяльності (функції спілкування, що визначають стабільність змісту діяльнісних відносин у ситуації спілкування і розподіл ролей комунікантів згідно з цим змістом);

– вид між особистісної взаємодії: контактний / конфліктний, такий, що визначає, відповідно, збіг чи зіткнення мети і дій комунікантів і саму можливість їх досягнення;

– заданість групи (характер організації: офіційний / неофіційний).

NB! Ураховуючи все вищевикладене, комунікативна ситуація може бути визначена як взаємодія в сполученому акті цілісних діяльностей спілкування з їх предметами й результатами, де цілісність самої ситуації визначається спільністю предмета цих діяльностей.

Характеристика ситуації спілкування, тим не менше, не може бути повною без урахування прагматичного аспекту й контексту. За словами Т.В.Колшанського, будь-яке висловлення, будучи первинною повноцінною комунікативною одиницею, поєднує в собі граматичну, смислову й прагматичну ознаки. При цьому прагматику мовленнєвого спілкування слід шукати передусім у сфері взаємовідносин людей, що беруть участь у комунікації.

Будь-яке висловлення формується людиною в певній ситуації з певною метою. Будь-яке сприйняття висловлення, яке певним чином пов’язане з його розумінням, досягається шляхом інтерпретації всіх сигналів, що несе даний відрізок тексту, тобто зі з’ясуванням смислу, чому сприяє достатність мовних і немовних факторів, включених у конкретну ситуацію спілкування.

Вже в самій знаковій ситуації (наявність комунікантів, предмета повідомлення й коду) передбачається врахування певної системи відносин між комунікантами, що відображається у відомій формулі Р.Якобсона, згідно з якою мовна комунікація може бути зображена в такому вигляді:

контекст

Повідомлення

Адресант Адресат

контакт

код

Якщо в основі власне лінгвістичної інтерпретації змістовного аспекту слова лежить значення, то за основу його прагматичного тлумачення береться смисл, що співвідноситься з параметрами комунікативно-прагматичної ситуації (КПрС).

Під КПрС розуміють комплекс зовнішніх умов спілкування, наявних у свідомості мовця в момент здійснення мовленнєвого акту: хто–що–де–коли–як–навіщо– кому. Іншою складовою цього комплексу є результативність прагматичного ефекту, що виражається в реакції адресата, його вербальній / невербальній поведінці.

Параметрами КПРС прийнято вважати такі:

– оточення й місце комунікативного акту;

– предмет і мету комунікації;

– соціальні, етнічні, індивідуальні характеристики учасників мовного спілкування;

– рольові й особистісні відносини між комунікантами.

У теперішній час у галузі прагмалінгвістики сформульована така гіпотеза: кожний фактор КПрС співвідноситься з певним аспектом прагматичного змісту слова як у мовній системі, так і в мовленні. Теоретично прагматичний зміст слова може бути інтерпретований як складова семантичної структури і як оказіональний прагматичний смисл.

Згідно з теорією комунікації, будь-який текст – матеріальна реалізація процесу комунікації – являє собою різновид творчого акту, що має модальний характер і прагматичну настанову (настанова – це готовність суб’єкта до певного роду дій; у прагмалінгвістиці настанова – це матеріалізований у тексті усвідомлений намір відправника повідомлення здійснити відповідний вплив на одержувача; прагматична настанова в тексті – це задум, композиція, стиль).

Контекст є продуктом мовної комунікації, в ньому найяскравіше виявляються всі форми, настанови, наміри, здійснювані мовцем у мовленнєвій стратегії. Аналіз контексту прив’язаний до конкретних комунікативних актів від одиничного висловлення до цілого тексту. Контекст утворюється не тільки всіма засобами вираження – мовними й позамовними (жести, міміка, погляди), – але й усією цілком ситуацією, яка оточує слово і визначає його смисл.

Таким чином, комунікативний контекст – це організація засобів, організація контекстів і опора на контексти, вербальні й невербальні, для передачі й сприйняття смислу повідомлення.

Коли йдеться про комунікативний контекст, що утворюється сукупністю лінгвістичного, паралінгвістичного, ситуативного контекстів, контексту культури й психологічного, необхідно згадати й про емоційний контекст як емоційну позицію мовця. Оскільки така позиція виявляється в характеристиках мовлення й поведінки мовця, то складовими емоційного контексту є вербальний та паралінгвістичний контексти. При цьому функція парамовних засобів у емоційному контексті має вторинний характер – характер супроводження мовленнєвого акту, а не формування його.

Основна спрямованість емоційного контексту – розширення понятійного й прагматичного потенціалу слова чи фразеологізму, актуалізація їх прихованих чи забутих сем (смисли).

У лінгвістичному плані емоційний контекст можна визначити як спрямованість мовних засобів на конкретну емоційну реакцію, оскільки він повідомляє про психічний стан відправника мовлення, його відношення до адресата, іншими словами – реалізує прагматично впливову спрямованість.

Сформульована в тексті прагматична інформація може бути представлена сполученням як вербальних, так і невербальних маркерів (показників). Це дозволяє ввести поняття комунікативно-прагматичного контексту, в якому виділяються параметри, зв’язані з „якістю висловлення”, „галуззю застосування мови”, відносинами між комунікантами, особливостями комунікантів. Саме в прагматичному контексті розкривається смисл мовної одиниці.

Аналіз прагматичного змісту тексту передбачає врахування всіх тих відносин, у які вступають у ході комунікативної дії його учасники, їх переконання й очікування, їх взаємовідносини, взаємні обов’язки, сукупність наявних знань, усі особистісні, психологічні чинники, мета, результати й цінності, тобто всього комплексу умов спілкування, тих контекстів, у яких воно відбувається, присутніх як у свідомості мовця, так і слухача, і таких, що виражаються в реакції адресанта/адресата, їх вербальній/невербальній поведінці. Цей комплекс і складає КПРС.

В основі досягнення прагматичного ефекту лежать взаєморозуміння учасників комунікативного акту, їх комунікативна компетенція, що включає як лінгвістичну компетенцію, так і знання умов мовного спілкування (уявлення про інституційну й рольову структуру суспільства, прийняті норми міжособистісних відносин, уміння орієнтуватися в конкретній ситуації й оточенні, уявлення про предмет спілкування й т. ін.), знання параметрів КПрС (хто–що–де–коли–про що–кому–навіщо).

Недотримання одного з параметрів КПрС (порушення рольових очікувань, відсутність комунікативної компетенції, порушення прийнятих норм міжособистісних відносин і т. ін.) призводить до порушення одного з основних факторів комунікації – фактора взаєморозуміння.

Як приклад, розглянемо ситуацію з роману А.Крісті „Lord Edward Dies”, у якій водночас реалізуються статусна, позиційна й ситуаційна ролі акторки Джейн Уілкінсон. Її статусна роль визначається народженням і вихованням, що зумовлює її позиційну роль – обертатися в своєму колі, серед представників середнього класу і практично закриває їй шлях у віще аристократичне суспільство. Бажання Джейн затвердитися в іншій позиції знаходить вираження в її намірі одружитися з представником аристократичного кола – герцогом Мертонським. Героїня майже добивається бажаного (затвердитися в іншій позиції), чому сприяють її талант, зовнішність, правильна мова, зовнішні рольові атрибути – манера поведінки, уявлення про те, „як” і „що” говорити в конкретній ситуації, знаходячись в ній у певному маркованому статусі, тобто зі знанням рольових приписів і очікувань, властивих певній ситуації, й таких, що є частиною комунікативної компетенції.

Блискуче розроблений план Джейн зазнає поразки через те, що трапляється порушення комунікативної компетенції, рольових очікувань. Причиною є відсутність у неї належної класичної освіти, типової для аристократії, відсутність інформованості з теми й предмету спілкування: під час аристократичного рауту героїня припускається недозволеної помилки, що шокує суспільство – коли хтось із присутніх згадує фразу „Judgement of Paris” – „суд Париса” (міфологічн.), вона розуміє Paris як єдиний Paris, котрий вона знає – Париж – законодавець моди й манери поведінки. Описане порушення рольових очікувань (у даній ситуації від учасників комунікації очікується певна компетенція, ерудиція, знання) викликає відповідне ставлення у присутніх хоча в даний момент, в силу свого виховання, вони намагаються його приховати. Герцог ясно усвідомлює, що для людини його становища шлюб з „такою собі” Джейн Уілкінсон (a Jane Wilkinson) міг би викликати ускладнення.

Не дотримано тут одного з чинників – взаєморозуміння, – котрий є основною умовою досягнення прагматичної ефективності мовного спілкування. Мовне спілкування не відбулося, навпаки, воно переривається, створюється незручна ситуація. Мета автора – розкрити сутність героїні, охарактеризувати її, не залучаючи прямого опису, дати присутнім можливість скласти про неї правильну думку, отриману через певне мовне оформлення тексту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Селезнев М.Г. Референция и номинация // Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах. – М.: Наука. – 1987.

2. Долинин К.А. Стилистика французского языка. – М.: Просвещение, 1987.

3. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью. – М.: Прогресс, 1985.

4. Беляева Г.Н. Коммуникативная ситуация и речевые акты просьбы в английском языке//ИЯШ. – 1987. – №1.

5. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Прогресс, 1984.

6. Сусов И.П. О двух путях исследования содержания текста // Значение и смысл речевых образований. – Калинин. – 1979.

7. Минский М. Фреймы для представления знаний. – М.: Прогресс, 1979.

8. Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения. – К.: Наукова думка, 1986.

9. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: