Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Психологічні причини ускладнень розвитку особистості дитини




Дитяча психіка дуже нестійка, рухлива і сприйнятлива до впли­вів. Оскільки дитина постійно відчуває вплив соціального сере­довища, її розвиток рідко має рівний, безпроблемний характер, частіше - суперечливий. Загострення суперечностей у силу різних несприятливих умов призводить до виникнення невротич­них станів та інших труднощів у психічному й особистісному розвитку. Ці розлади не є постійними характеристиками психі­ки дитини. Вони ситуативні й сензитивні даному віковому пері­оду. Однак за відсутності своєчасної психологічної допомоги тру­днощі розвитку дитини можуть переходити в стійкі аномалії характеру і спричинити неврози або стати стійкими особистіс-ними утвореннями. Тому психолог повинен добре знати мож­ливі труднощі в розвитку дитини, причини їх виникнення, умі­ти ідентифікувати їх і організувати необхідну психопрофілак­тичну і психокорекційну роботу.

Відзначимо, що труднощі розвитку психіки дитини можуть бути викликані дією патогенних факторів під час вагітності й безпосередньо при пологах. Вважаємо за важливе розглянути прояв у дітей невропатії і психопатії, тому що правильно організоване спілкування з такими дітьми та врахування особливо­стей їхнього розвитку допоможе значно послабити і навіть уcунути вплив уродженої психічної патології.

Невропатія -- уроджене нервове ослаблення, що має функ­ціональний характер і за сприятливих для психічного розвитку умов поступово зменшується з віком.

Основною причиною не­вропатії є неблагополучний перебіг вагітності й особливо невро­тичний стан жінки в цей час. У цьому випадку відразу після народження маля виявляє занепокоєння. До року прояви не­вропатії стають чітко вираженими й залишаються такими про­тягом декількох років. Згрупувати їх можна так: підвищена схильність до неспокою, загострена емоційна чутливість, нестій­кість настрою, швидка стомлюваність, низька загальна нервова витривалість, погане перенесення шуму, задухи і яскравого сві­тла, поганий сон і апетит. У таких дітей підвищена схильність до психомоторних розладів у вигляді рухової розгальмованості, енурезу, тику й заїкання. Тому емоційний стан таких дітей по­требує постійного контролю з боку батьків, вихователів, психо­лога, завдання яких - не допустити надмірного нервового і мо­торного збудження дитини.

Психопатіявизначається як патологічний склад характе­ру, зумовлений органічними причинами.

Повною мірою психо­патії виявляються в підлітковому віці [92]. Але вже в перші роки життя діти з психопатичними рисами привертають до себе увагу розгальмованістю або, рідше, загальмованістю, недруже­любністю й агресивністю, відсутністю почуття провини й соро­му, невмотивованим негативізмом і некритичністю в сприйнятті своєї поведінки.

Дуже важливо вчасно помітити патологічні передумови пси­хічного розвитку, правильно організувати взаємодію з такими дітьми і не допустити патохарактерологічного формування їх осо­бистості. Так, у дошкільному віці в цілому ряді випадків можли­ве раннє виявлення деяких рис акцентуацій гіпертимного, шизоїдного, епілептоїдного, сензитивного, істероїдного, хитливого й деяких інших типів. Певний же тип взаємодії з такими дітьми (виховання, яке пригнічує або потурає) підсилює негативні про­яви характеру і призводить до психопатичного розвитку (напри­клад, поєднання істероїдної акцентуації з егоцентричним стилем виховання).Тому дітям, якімають акцентуацію характеру або в яких формуються психопатичні риси особистості, особливо необхідний індивідуальний підхід у вихованні.

Більшість сучасних дослідників (МЛ.Буянов, О Л.Захаров, С.В.Лебедев, А.С.Співаковська та ін.) провідними джерелами психічної травматизації дітей вважають| конфліктні взаємини і «неправильне» виховання в родині. При цьому велике значення надається особистісним якостям батьків, а також особливостям спілкування батьків з дітьми.

Під «неправильним вихованням» розуміють невідповідність вимог батьків і виховання в цілому психофізіологічним можли­востям дітей, особливостям формування характеру та особис­тості. Насамперед ідеться про уроджений спосіб реагування -темперамент і деякі індивідуальні особливості формування осо­бистості дитини.

У концепції В.Гарбузова основну увагу зосереджено на не­відповідності впливу середовища темпераменту дитини. За про­відний критерій темпераменту визнається темп перебігу психі­чних і моторних реакцій. Тоді холерик визначається як «швид­кий, стрімкий, який швидко говорить, думає, робить»; флегма­тик - як «повільний, неквапливий, який повільно говорить, думає, робить»; сангвінік - як середнє двох характеристик. Ме­ланхолійний темперамент об'єднано з флегматичним, оскільки рідко зустрічається в дитячому віці.

При холеричному темпераменті найбільшу патогенну дію мають надмірні обмеження з боку батьків та інших дорослих у родині. У цьому випадку відбувається загострення збудливості, активності й непосидючості дітей, що нагадують гіперактивність. Стримувана енергія, яка не знаходить виходу, приводить до наростання внутрішньої психічної напруженості. Постійна сти­муляція дітей із флегматичним темпераментом викликає захи­сний гальмівний ефект. Вони стають інертними і млявими, упо­вільненими «копушами». Діти з холеричним та флегматичним темпераментами, таким чином, є чутливішими до хиб, яких припускаються батьки. Але й сангвінік уразливий, якщо він являє нестійке вікове сполучення крайніх типів темпераментів батьків. Наприклад, темперамент дитини може нагадувати в чомусь холеричний темперамент одного з батьків і флегматич­ний темперамент іншого. У цьому випадку патогенно значущи­ми будуть як надмірні обмеження, так і надлишкова стимуля­ція активності дітей з боку батьків. Спільною в розглянутих ситуаціях є безуспішність спроб батьків «виправити» природний темперамент дітей - це обертається перенапруженням психофізіологічних можливостей дітей і призводить до нервових розладів .

Відзначимо деякі особливості формування особистості дитини які необхідно враховувати, щоб запобігти виникненню невротичних відхилень, психологічних труднощів у розвитку ха­рактеру й поведінки. Їх можна згрупувати так:

1) емоційна чу­тливість та вразливість (підвищена потреба в емоційному кон­такті, визнанні, любові й прихильності з боку близьких);

2) вираженість почуття Я (почуття власної гідності, яке виявляється рано, прагнення до самостійності);

3) імпресивність (тенденція до внутрішнього способу переробки емоцій при стримуванні зо­внішнього вираження почуттів);

4) латентність розвитку (поте­нційність - відносно поступове розкриття можливостей особис­тості);

5) суперечливість розвитку внаслідок труднощів у поєд­нанні деяких рис темпераменту й характеру.

У літературі запропоновано класифікацію стилів сімейного виховання дітей і підлітків, а також указано, який тип батьків­ського ставлення сприяє виникненню тих чи інших труднощів розвитку . Подамо широко відому класифіка­цію типів «неправильного виховання» за В.Гарбузовим .

Виховання за типом А (неприйняття, емоційне нехтування) - це авторитарне й суворе або байдуже, емоційно-холодне став­лення, яке часто ігнорує індивідуальні особливості дитини. Од­нак слід ураховувати, що кожна дитина по-своєму сприймає ставлення до себе з боку близьких. Так, тривожно-недовірлива дитина, яка виховувалась егоцентрично («кумир родини»), буде сприймати як неприйняття нормальне ставлення батьків до неї після народження брата чи сестри. Дитина з тенденцією до інтро-вертності сприймає як надмірну увагу матері-екстраверта; на­впаки, дитина-екстраверт відчуватиме депривацію через недо­статність уваги з боку інтровертної матері при достатньому рівні прийняття й любові з її боку.

Виховання за типом Б (гіперсоціалізуюче) - проявляється в тривожно-недовірливій концентрації батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі серед товаришів, очікуванні ус­піхів у навчанні. Такі батьки прагнуть до багатопрофільного навчання й розвитку дитини, однак часто не враховують або недооцінюють її можливості та інтереси.

Виховання за типом В (егоцентричне) - виражається в тому, Що дитині нав'язується уявлення про Я як надцінність («кумир родини»). При цьому нерідко інтереси оточуючих ігноруються приносяться їй у жертву.

Одним із факторів, що негативно впливають на розвиток психіки дитини, є особистісні особливості батьків. Щодо спрямованості особистості це насамперед відображення гіперсоціальності: надмірна принциповість, вимогливість і нетерпимість, завищений рівень домагань відносно можливостей дітей. У цьому випадку принципове стримування батьками своїх емоцій, їх надмірна раціоналізація обертаються браком теплих ібезпосередніх поуттів до дітей, недостатнім врахуванням особливостей їх особистості. Серед особистісних рис характеру, що нега­тивно впливають на психологічний статус дитини Захаров ви­діляє: егоцентризм батьків, внутрішню конфліктність, не­прийняття себе, тривожну недовірливість. Як зазначалося вище, батьки, що не цінують себе, не можуть сприяти формуванню почуття власної гідності й самоповаги в дитини. Постійна три­вога батьків за дитину викликає в неї почуття невпевненості в собі, паралізує її активність і самостійність .

Надзвичайно ускладнює розвиток і формування особистості дитини конфліктний характер виховання. Чим більша міра суперечливості, непослідовності й неадекватності стосовно ди­тини в родині, тим напруженішою, нестійкішою є внутрішня позиція, що сприяє перенапруженню нервових процесів, невро­тичному «зриву» під впливом навіть незначних психологічних травм та соматичній слабкості.

Для кращого розуміння невротичних реакцій у дітей ми вва­жаємо за доцільне з'ясувати деякі поняття.

Поняття «життєва ситуація» передбачає негативну дію фа­кторів середовища на формування характеру й особистості дітей. Частіше мова йде про несприятливий збіг життєвих обставин. Саме він відіграє роль ключового фактора, що травмує психіку.Найбільш несприятливий вплив на формування особистості має неприйняття і дефіцит любові з боку матері, відрив від матері непідготовленої до цього дитини в дошкільну установу чи, що особливо неприйнятливо, у лікарню.Усе це може відбуватися на тлі конфліктів між батьками, розлучення, переляків.Психотравмуючий вплив може здійснювати і боротьба батьків з упертістю дітей, непослідовне й контрастно- протилежне ставлення до дитини в родині, часті захворювання чи ізоляція від спілкування з однолітками. Під впливом великої кількості афективного загострення переживань у дитини виникає емоційна нестійкість,занепокоєння,вразливість. Вони відчувають потребу у безпеці, любові і співчутті, але не можуть її задовільнити.Стан тривалої емоційної незадоволеності і психічної напруженості в цілому вказує на наявність хронічної психотравмуючої життєвої ситуації.

«Психічна травма» як психологічне поняття містить у собі усвідомлене сприйняття якихось індивідуально значущих, не­приємних подій, їх переробку у вигляді переживань. Далеко не завжди психічна травма, як емоційне потрясіння, переляк, збе­рігається в пам'яті. Тут спрацьовує захисний механізм витіс-нення або амнезії психотравмуючих подій. Але переживання, що викликали його, залишають слід і можуть впливати на пси­хологічну реальність людини.

Поняття «внутрішнього конфлікту» розглядається в пси­хології як зіткнення значущих відносин особистості з несуміс­ною з ними життєвою ситуацією. При зовнішньому різнома­нітті конфліктів їх внутрішній, об'єктивний зміст досить обме­жений. У клінічній психології дорослих часто виділяють усього чотири основні внутрішні конфлікти: страх агресії, страх неза­лежності, страх близькості, довіри і страх підкорення. Тради­ційно етіологію цих внутрішніх конфліктів виводять з особли­востей дитинства [164, 178]. Деякі автори (Е.Еріксон, Ф.Хайн, А.Френч, Т.Харіс) вважають, що головне у виникненні того чи іншого конфлікту - це особливості переживання дитиною ста­дій дозрівання свого Я (зміст стадій розуміється в рамках теорії Е.Еріксона [177]). Зміст внутрішніх конфліктів у дитинстві прямо задається тим, чи зуміла дитина у відповідний момент свого особистісного розвитку правильно реалізувати свої основні пси­хологічні потреби — у любові й довірі, у самостійності, у запо­взятливості та визнанні. П'ята стадія (за Е.Еріксоном) відпові­дає кризі підліткового віку й може бути визначена як іденти­фікація особистості і сплутаність ролей». Надцінні інтереси й захоплення, реакції емансипації і протесту можуть бути зовні­шнім вираженням цього основного психологічного конфлікту даного віку [80].

За змістом внутрішній конфлікт можна умовно поділити на конфлікт інтересів, потреб, можливостей і потягів (Захаров) [55]. Про провідний конфлікт потреб ми вже говорили, розкри­ваючи основні психологічні потреби дітей на різних етапах роз­витку. Конфлікт потягів трапляється в підлітків. Він полягає в зіткненні статевого почуття, що розвивається, сексуального по­тягу з моральними нормами й обмеженнями. Конфлікт інтере­сів часто наявний у ситуаціях, коли батьки не враховують ста­теві особливості, інтереси і схильності дітей. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей. Він виникає, якщо батьки, висуваючи свої вимоги, не враховують здатності дітей до певного виду діяльності, рівня їхніх інтелектуальних можливостей. Таким чином, суть внутрішнього конфлікту полягає в тому, що діти не хочуть бути такими, якими їх прагнуть бачити батьки, дорослі, оскільки це не сумісне з їхніми інтересами, потребами й можливостями. Відзначимо, що, на думку А.Маслоу, прагнення людей бути «усім, чим вони мо­жуть», розвивати весь свій потенціал через самоактуалізащю є основою психічного здоров'я [98].

Постійна незадоволеність, занепокоєність, зумовлені немо-жливістю бути собою, створюють рано чи пізно психологічний злам з почуттям безпорадності й безсилля, безвиході, песиміз­му, невіри у свої сили і свої здібності.

Підведемо підсумки. Неправильне виховання, яке не врахо­вує темперамент і особливості індивідуальності дитини, неспри­ятлива життєва ситуація (насамперед обстановка в родині) та психічні травми сприяють виникненню в дітей нервово-психіч­ного напруження, що призводить до виникнення невротичних проявів, труднощів поведінки й характеру.

Мал. 3.8. Схема динаміки розвитку

неврозу

 

 

До невротичних реакцій можна віл вість, розгальмованість, агресивність , емоційну нестабільність або загальмованість, апатію, примхливість, поганий сон, страхи тощо. Якщо ці та інш невротичні прояви не будуть помічені, правильно зрозумілі психологом, і (разом з батьками) не буде вжито заходів для своечасного усунення їх причин,то хронічне нервове напруження може викликати невроз

Невроз -це психогенне захворювання, яке заторкує значущі аспекти особистості. Невроз не виникає зненацька, раптово, а розвивається протягом більш-менш тривалого часу. Причиною неврозу є психогенії -- емоційно загострені, істотні для людини переживання, з якими вона не може справитися. При цьому виникає психічне напруження, яке не знаходить виходу, нако­пичується, призводячи до неврозу. Динаміку розвитку неврозу можна відтворити в такій схемі (мал. 3.3) [55].

Саме на етапі «критичне наростання психічного напружен­ня» становлення неврозу повинен активно втрутитися психо­лог, щоб запобігти подальшому його розвитку. Інакше, без ком­петентної психологічної допомоги, через певний час діти з «гру­пи ризику» потраплять у групу хворих на неврози (Співаковська). І тоді буде потрібна не корекційна, а лікувальна робота. Тому психолог мусить знати динаміку розвитку неврозу, фак­тори, що сприяють його становленню, вміти ідентифікувати пси­хологічні проблеми і труднощі дітей і вчасно втрутитися, щоб запобігти подальшому розвитку неврозу.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных