Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Принципи призначення покарання.




91.Загальні засади призначення покарання.

92.Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.

93.Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин вчинений в співучасті.

94.Призначення більш м'якого покарання ніж передбачено законом.

95.Призначення покарання за сукупністю злочинів.

96.Призначення покарання за сукупністю вироків.

97.Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення.

98.Поняття звільнення від покарання та його види.

99.Звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності.

100.Звільнення від відбування покарання з випробуваннями.

101Звільнення від відбування покарання з випробуваннями вагітних жінок іжінок, які мають дітей віком до семи років.

102Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку суду.

103.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

104.Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

105.Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років.

106.Звільнення від покарання за хворобою.

107.Амністія і помилування.

111.Примусові заходи медичного характеру.

112.Примусове лікування.

113.Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.

114.Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх і особливості їх призначення.

115.Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування.

116..Погашення та зняття судимості для неповнолітніх.

117. класична школа кримінального права

118. Соціологічна школа кримінального права

119. Антропологічна школа кримінального права

1.Поняття кримінального права України.

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права — це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов’язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов’язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-за- борони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів— кримінального покарання;

2) містить норми (правила поведінки), які встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так .зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність — воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права — це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід’ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі примусові заходи — кримінальні покарання. Застосування покарання — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину.

Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Таким чином, кримінальне право як галузь права —це сис­тема, сукупність юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільна небез­печні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинен

2.Предмет принципи і завдання кримінального права

Предмет кримінального права як галузі права утворюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням і з приводу вчинення діяння, передбаченого кримінальним законом. У число таких відносин входять, зокрема, кримінально-правові відносини, що виникають у зв'язку із застосуванням норм КК за фактом вчинення злочину (охоронні відносини), регулюванням дозволеного поведінки (регулятивні відносини), а також суспільні відносини з приводу попередження вчинення злочинів (попереджувальні відносини).

Предмет кримінального права як павуки становлять наукові поняття та закономірності кримінально-правового регулювання, які виявляються в результаті аналізу теоретичної, законотворчої і правозастосовної діяльності.

Предмет кримінального права як навчальної дисципліни складають визначення норм і інститутів кримінального права, основні положення теорії, що одержали відображення в науковій, законотворчої і правозастосовної діяльності.

Іншими словами, предмет кримінального права включає в себе те, що охороняється, регулюється галуззю, досліджується наукою, вивчається навчальною дисципліною кримінального права.

Основне завдання (функція) кримінального права– охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону.

Принципи кримінального права — це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці принципи мають важливе значення у здійсненні кримінальної полі­тики держави. До найважливіших принципів кримінального права, серед інших, належать:відповідальність лише за вчинення суспільне небезпечно­го діяння, передбаченого законом як злочин; відповідальність лише за наявності вини; особистий характер відповідальності; індивіду­алізація кримінальної відповідальності та покарання.

Відповідальність особи за вчинення суспільна небезпечного діян­ня, передбаченого законом як злочин. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільне небезпечне діяння є злочином.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінально­го права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (в тому числі родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, винної в його вчиненні.

Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що саме покарання носить персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом вин­ною у вчиненні злочину.

Принісші індивідуалізації кримінальної відповідальності і пока­рання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи із конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

 

 

3.Кримінальне право і суміжні галузі права.

Кримінальне право, перебуваючи у системі права України, тіс­но пов'язане з іншими його галузями. Цей зв'язок виражається на­самперед у тому, що кримінальне право, як вже зазначалося, вико­нує щодо інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охо­ронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права.

Кримінальне і конституційне право.Конституційне (держа­вне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України (наприклад, Законі «Про громадян­ство»), має основоположне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні цілком відповідати поло­женням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийн­ятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ.Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань.

Кримінальне і адміністративне право.Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що вста­новлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністра­тивне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охо­роняє правопорядок від більш небезпечних посягань — злочинів, а ад­міністративне право — від менш небезпечних правопорушень — адмі­ністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину. Ось чому злочин тягне криміналь­не покарання, а адміністративний делікт — заходи адміністративного стягнення. Наприклад, дрібне хуліганство — це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільне небезпечним: воно грубо порушує громадський порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе криміналь­не покарання за ст. 296 КК.

Кримінальне і кримінально-процесуальне право.Зв'язок між кримі­нальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним пра­вом проявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуаль­не, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримі­нального права, кримінально-процесуальне право було б безпредмет­ним. Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кри­мінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, не перетворюючись на свавілля.

Кримінальне і кримінально-виконавче (виправно-трудо­ве) право.Тісний зв'язок криміналь­но-виконавчого права з кримінальним правом визначається насам­перед тим, що перше ґрунтується на нормах другого. Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбуван­ня) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчо­го права, зосередженими у.

Кримінальне право і міжнародне право.Зв'язок цих галу­зей права визначається тим, що деякі їх інститути регулюються і між­народним, і кримінальним правом.

 

4. Система кримінального права.

Система Загальної частини чинного кримінального законодавства – це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України.

Всі норми кримінального права поділяються на дві частини — Загальну і Особливу. В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріп­люють підстави кримінальної відповідальності, чинність криміналь­ного закону в просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, поря­док застосування окремих видів покарання, правила їх призначен­ня, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, осо­бливості відповідальності неповнолітніх.

Особлива частина кримінального права містить норми, що опи­сують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

Норми Загальної і Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривно­му взаємозв'язку. Насамперед норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому розкриття

 

5.Поняття та ознаки кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (ч.1 ст.3 КК).

Ознаки кримінальної відповідальності:

1) це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинеий особою злочин;

2) офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку (ч.1 ст.62 КУ, ч.2 ст.3 КК);

3) кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

 

6.Підстави відповідальності конкретної особи.

Наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КК підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає КВ за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому говорять, що єдиною підставою Кв є склад злочину.

 

7.Форми реалізації крим відповідальності

Кримінальна відповідальність може бути реалізована в таких трьох формах.

Першою формою є засудження винного, виражене в об­винувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кри­мінального покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за ви­роком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з ура­хуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Другою формою реалізації кримінальної відповідаль­ності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покаран­ня у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослуж­бовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не біль­ше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення за­судженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Третьою, найбільш типовою формою ре­алізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.

 

 

8.Поняття кримінального закону, його джерела.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це система законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права. Кримінальний закон у більш вузькому розумінні – це законодавчий акт ВР України, який містить одну, кілька або систему взаємопов‘язаних і взаємузгоджених кримінально-правових норм.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України, де сукупність кримінально-правових норм об‘єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним є КК 1960р. із численними доповненнями і змінами.

Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід‘ємну частину національного законодавства України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, а також норми Конвенції країн СНД “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах” 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995.

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

9.Структура кримінального закону.

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і КК. Кожна частина КК поділяється на глави: у Загальній частині їх 5, в Особливій – 11. Кожна глава має назву та об‘єднує сукупність статей, які теж мають назви. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають літерні або цифрові позначки. При посиланні на закон вказуються й індекси цих пунктів. Деякі статті КК мають дуже специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз‘ясняють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци). Водночас пояснення термінів, що вживаються у кримінальному законі, дається і в окремих частинах (абзацах) певної статті Особливої частини КК. Якщо після прийняття КК його доповнюють новими нормами, то вони включаються до КК у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов‘язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер.

 

 

10.Тлумачення кримінального закону.

Тлумачення законуполягає у з'ясуванні і всебічному роз­критті його змісту з метою його точного застосування. Тлумачен­ня не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі зако­нодавця, вираженої в тексті закону. Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. В теорії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлумачень кримінального закону. Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють лега­льне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється ор­ганом державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу остан­ніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але су­воро в межах норми права, що тлумачиться. Положення, що наводять­ся в акті легального тлумачення, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конк­ретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції.;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань за­стосування КК. Внаслідок вивчення і узагальнення судової практи­ки, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя.

Наукове (доктринальне) тлумачення — це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окреми­ми вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку науки кримінального права.

Прийоми(засоби) тлумачення законів про кримінальну від­повідальність можуть бути різними. Серед них потрібно виділити: граматичне, систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або син­таксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих в законі про кримінальну від­повідальність.

Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положення­ми цього ж або іншого закону.

Історичне тлумачення закону полягає у з'ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що обумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чинними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, поясню­вальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих вчених, які брали участь у розробці закону.

Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним, обмежувальним та поширювальним.

Буквальним (або адекватним") називається тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлума­чення має місце у випадках, коли зміст норми закону або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням.

Обмежувальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу за­стосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту.

Поширювальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до більш широкого кола випадків, ніж це буквально вка­зано в самому тексті статті КК.

 

 

11.Принципи чинності кримінального закону у часі.

Відповідно до ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права й обов’язки, а закони, що визначають нрава й обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

За загальним правилом, закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення. Дотримання цього правила є важливим з огляду на необхідність ознайомлення суб’єктів відповідних правовідносин зі змістом закону. Проте, як випливає із ч. 1 ст. 4, в окремих випадках кримінальний закон може набирати чинності або пізніше ніж через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (що є доцільним у випадках прийняття нового КК чи суттєвих змін і доповнень до нього) — з конкретної дати чи з моменту певної суспільної події, або з дня його опублікування (що може допускатися у випадках прийняття незначних змін до КК). При цьому під опублікуванням закону про кримінальну відповідальність треба розуміти опублікування його в офіційному друкованому виданні.

Згідно з Конституцією України закони підлягають офіційному оприлюдненню відразу після підписання їх Президентом України. Офіційне оприлюднення законів України здійснюється шляхом їх опублікування в таких друкованих виданнях, як газети “Голос України” та “Урядовий кур’єр”, а також журнали “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України” (про джерела офіційного оприлюднення ратифікованих міжнародних договорів України див. коментар до ст. 3). Інші форми офіційного оприлюднення законодавством України не встановлено. Днем офіційного оприлюднення слід вважати дату першого опублікування закону хоча б в одному із вказаних видань. На відміну від офіційного, неофіційне оприлюднення може здійснюватись через інші, крім вказаних вище, засоби масової інформації, але дата такого оприлюднення не впливає на момент набрання чинності закону.

12.Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність.

1. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочин­ність діяння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння згідно з новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) со­ціальні і правові підстави для покарання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде ви­сновку, що за злочини, які будуть вчинені після прийняття нового закону, досить менш суворого покарання, ніж було передбачено по­переднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання особам, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набран­ня ним чинності.

 

13. Структура кримінально-правової норми

Кримінально-правова норма, як і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із 4-х видів диспозицій: просту, описову, відсильну, бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.98 вбивство з необережності). Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, дає його визначення. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів.

Санкції, що як структурна частина Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижню межу, але обов‘язково вказуючи його верхню межу. Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне (напр. ст.126 образа: виправні роботи до 1 року, штраф від 30 до 80 мінімальних зарплат, або громадська догана).

 

 

14.Територіальний принцип чинності кримінального закону.

Сутність цього принципу вираже­на в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держа­ви, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. б КК, злочин ви­знається вчиненим на території України, якщо його було почато, про­довжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав.

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем.

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в терито­ріальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіально­му морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством Укра­їни, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропор­тів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального за­конодавства України. Це:

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваю­чих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів.

б) виключна морська економічна зона - це морські райони, ззовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать.

в підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

г наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка;

д) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції «Про реєстрацію об'єктів, що запускають­ся в космічний простір» 1975 р. у реєстр космічних об'єктів Украї­ни. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії криміналь­ного законодавства України.

 

15.Принцип громадянства і універсальний принцип чинності кримінального закону.

Відповідно до цього принципу гро­мадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримі­нальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадя­нами України, а також особами без громадянства, що постійно про­живають в Україні, визначаються за українськими законами незалеж­но від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство — України та іншої держа­ви. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадя­нами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони під­лягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постій­но в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернен­ня в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин.

Космополітичний (універсальний) принцип.Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері бороть­би із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадян­ства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цьо­го принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне запо­діяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных