Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття злочину та його ознаки.




Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реаль­ну можливість заподіяння такої шкоди. Це — об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві.

Другою обов'язковою ознакою злочину, що виражає його внут­рішній психологічний зміст, є винність.У цій ознаці відбивається найважливіший принцип криміналь­ного права — принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідаль­ності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України. Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в закон­ному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обов'язковою ознакою злочину є також його протиправ­ність. Протиправність як формальна ознака злочину означає пе­редбачення його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктив­ним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність — юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визна­чає об'єктивні межі протиправності.

3 ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину — його караність. Під караністю розуміють по­грозу застосування покарання за злочин, що міститься в криміналь­но-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із сус­пільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кри­мінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.

 

 

17.Поняття та ознаки малозначного діяння.

Малозначне діяння — це така формально передбачена КК умисна дія або бездіяльність суб’єкта злочину, яка через малозначність заподіяної шкоди не є суспільно небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у даному випадку означає, що така дія-або бездіяльність:

а) заподіяла охоронюваному КК об’єкту посягання шкоду, яка не є істотною, або

б) створила загрозу заподіяння вказаному об’єкту шкоди, яка не є істотною.

Не є малозначним діяння, яке посягає на об’єкт, що взагалі не охороняється КК (скажімо, справа про скотолозтво або некрофілію не може бути порушена за відсутністю події злочину), або хоча й посягає на об’єкт, який перебуває під кримінально-правовою охороною, але не заподіяло йому і не могло’ заподіяти не тільки істотної, а й будь-якої шкоди (справа про непоправне знівечення обличчя, порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 12.1, має бути закрита за відсутністю події злочину у разі встановлення факту добровільної згоди цивільне дієздатного пацієнта на проведення пластичної операції).

Як правило, малозначними визнаються діяння, що містять ознаки злочинів невеликої і середньої тяжкості.

 

18.Класифікація злочинів.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності - на закінчені і незакінчені тощо.

Залежно від ступеня тяжкості злочи­ни поділяються на злочини невеликої тяж­кості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охо­роняються кримінальним законом.

Формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'я­ке покарання; для злочинів середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочи­нів — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

1. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

2. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

3. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

4. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

 

 

19.Відмінність злочинів від інших правопорушень.

Злочин — не єдиний вид правопорушення. Тому виникає пи­тання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна не­безпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду право­порушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути по­кладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Існують два різних підходи до вирішення цього питання. Одні юри­сти, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціаль­на властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільне не­безпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкід­ливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна різниця в соціальній природі злочину й інших правопорушень: злочин за своєю природою — це суспільне небезпечне діяння, а іншим правопору­шенням така соціальна властивість не притаманна, вони є лише суспіль­не шкідливими, тобто здатні заподіювати шкоду окремим державним, суспільним, особистим інтересам. Таким чином, відповідно до цієї точ­ки зору, злочин та інші правопорушення — якісно самостійні види пра­вопорушень не лише за правовою природою, ознакою протиправності, але й за їх соціальним змістом — матеріальною ознакою.

Інша точка зору виходить з єдності соціальної природи всіх пра­вопорушень — їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем су­спільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в під­вищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш не­безпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. А тому відмінність злочину від інших правопорушень відрізняється кількісною, а не якісною характеристикою. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень різна, а злочини в сис­темі правопорушень — найбільш небезпечні.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення1 «адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи без­діяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку за­коном передбачена адміністративна відповідальність». Частина 2 ст. 9 КпАП передбачає, що «адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці право­порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності». Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення:

1) протиправність — правопорушення прямо передбачено в Ко­дексі України про адміністративні правопорушення;

2) винність — воно повинно бути вчинене умисно або з необережності;

3) право­порушення посягає на охоронювані законом об'єкти;

4) адміністра­тивна караність — адміністративними правопорушеннями можуть бути визнані тільки такі діяння, за які передбачені заходи адмініст­ративного стягнення.

Заходами адміністративного стягнення є: по­передження, штраф, сплатне вилучення предмета, що є знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопо­рушення, грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративно­го правопорушення, позбавлення спеціального права, наданого да­ному громадянину (права керувати транспортними засобами, права полювання), виправні роботи, адміністративний арешт.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных