Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття складу злочину, його структура та значення.




Склад злочину— це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Важливе значення складу злочину виявляється і в тому, що він дозволяє провести,

по-перше, чітке розмежування між злочином і незлочинним суспільно небезпечним діянням;

по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень).

Структурав пит. 21.

Об'єкт злочинуце те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна стороназовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочинуце особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є. колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У частині І ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторонаце внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язкового (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

 

 

21.Елементи і ознаки складу злочину.

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

Об'єкт злочинуце те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна стороназовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочинуце особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є. колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У частині І ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторонаце внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язкового (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Ознаки злочину. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язковіце ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину.

Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші.

Поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальноно-небезпечним способом).

 

 

22.Поняття кваліфікації злочину та її значення.

Кваліфікувати злочин – це значить виявити основні ознаки зробленого злочину (чи готується до здійснення) суспільно небезпечного діяння й установити їхня відповідність конкретному складу злочину, передбаченій конкретною статтею КК.

Правильна кваліфікація злочину – необхідна умова проведення в життя основних початків кримінальної політики держави, заснованої на повному і точному виявленні дійсного характеру і стану злочинності в країні. Правильна кваліфікація злочину дає можливість суду продумано і вірно, з урахуванням ступеня суспільної небезпеки зробленого злочину і самої особистості винного індивідуалізувати, у межах санкції відповідної статті КК, вид і розмір кримінального покарання, для того, щоб воно, будучи карою для винного за скоєний ним злочин, разом з тим сприяло б його перевихованню і виправленню.

Неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтовано м'яке чи необґрунтовано тяжке покарання винного. А це – серйозна перешкода в боротьбі зі злочинністю, тому що неправильне застосування судом покарання не тільки ставить під погрозу можливість виправлення і перевиховання винного, але і негативно позначається на інших особах, перешкоджаючи попередженню злочинів.

Унаслідок неправильної кваліфікації злочину може виникнути ряд негативних правових наслідків:

1.Кваліфікацією злочину визначається підслідність і підсудність справи, тому неправильна кваліфікація в ряді випадків веде до передачі від органів дізнання до слідчого чи органа навпаки, а також від одного слідчого органа до іншого і т.д.

2.Від кваліфікації злочину в процесі дізнання і попереднього наслідку в чималому ступені залежить характер запобіжних заходів і інших засобів процесуального примуса, застосовуваних до обвинувачуваного (підозрюваному). Неправильна кваліфікація злочину може викликати необґрунтоване взяття обвинувачуваного під варту, накладення арешту на його майно, відсторонення від займаної посади.

3.Від кваліфікації злочину, що міститься у вироку суду, безпосередньо залежить не тільки вид і розмір кримінального покарання, але й умови відбування засудженим покарання в місці позбавлення волі. Виходячи з кваліфікації злочину, суд визначає режим місць висновку для засудженого.

4.Таке важливе питання, як умовно-дострокове звільнення засудженого, зважується адміністрацією місць позбавлення волі і судом у залежності від кваліфікації злочину. Необґрунтовано сувора кваліфікація злочину приводить до того, що ув'язнений, незважаючи на гарне поводження і всі ознаки виправлення, не може бути представлений до умовно-дострокового звільнення. Навпаки, через неправильну кваліфікацію злочину в змісті його необґрунтованої м'якості може бути вже по відбуванні половини терміну позбавлення волі пред'явлений до умовно-дострокового звільнення ув'язнений, що фактично зробив тяжкий злочин і не підлягаючому умовно-достроковому звільненню.

 

23.Види складів злочинів.

Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

1 За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1)простий (іноді його називають основний) склад злочину — він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна;

2)склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб ;

3)склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованого групою (ч. 5 ст. 185);

4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання — ст. 116, або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони — ст. 118).

2. За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.

До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч.і ст. 186).

Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій — ст. 187), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь — ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, — ч. 2 ст. 121).

До числа складних відносять також і альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися в декількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державна зрада в ст. 111 визначена як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

3. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь.

Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається кінченим лише з моменту смерті потерпілого (ст. 115). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок -— смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (статті 15 і 115).

Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187).

 

24.Поняття об'єкта злочину, його структура та значення.

Об‘єкт як елемент складу злочину – це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

Структура об‘єкта злочину та функціональне значення його компонентів:

Охоронювані кримінальним законом цінності:

1.БЛАГА:

1) як природні невід‘ємні від людини цінності;

2) якими людина наділена як член суспільства:

-права;

- свободи;

- інтереси;

3) суспільні:

- права та інтереси суспільства, держави або їх структур;

- стан суспільних відносин, який відповідає правам та інтересам людини, суспільства, держави;

- взаємодії суб‘єктів суспільних відносин, які відповідають правам та інтересам людини, суспільства, держави.

2.Суб‘єкти як індивіди або учасник- Проти кого спрямоване діяння

3.Предмети-На що діє суб‘єкт злочину, посягаючи на блага.

25.Види об'єктів злочинів.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об‘єкта злочину, “вертикальна” класифікація об‘єктів включає три рівні: загальний об‘єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об‘єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об‘єктом як елементом складу злочину. По суті цей об‘єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об‘єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об‘єктів злочину два види – родовий та безпосередній.

Під родовим (груповим) об'єктом розуміють об'єкт, яким охо­плюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-пра­вових норм. Таким чином, родовий об'єкт являє собою менш високий (усе­реднений) рівень узагальненості суспільних відносин, які охороня­ються кримінальним законом. Тому родовими об'єктами слід визнавати відноси­ни власності, систему господарювання, відносини, що забезпечують належний суспільний порядок і моральність та ін. Значення родового об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кри­мінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення.

Безпосередній об 'єкт злочину. Під ним слід ро­зуміти ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодав­цем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завда­ється шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину. З цього визначення насамперед випливає, що безпосереднім об'­єктом, так само, як загальним і родовим, можуть бути визнані тіль­ки суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності

У теорії кримінального права широко відома також і класифі­кація безпосередніх об'єктів злочинів «за горизонталлю». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта ви­окремлюють основний (головний) і додатковий об'єкти. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночас­но завдає шкоди кільком суспільним відносинам.Наприклад, при розбої — ст. 187, — страждає власність і життя або здоров'я люди­ни; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою — ч. 2 ст. 365, — об'єк­тами виступають відносини власності і особа потерпілого.

Такі злочини мають кілька безпосередніх об'єктів, з яких зако­нодавець, як правило, вирізняє один, найбільш важливий, що зреш­тою і визначає суспільну небезпечність цього злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини КК. Такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом. Цей об'єкт завжди входить до складу родового об'єкта злочину. Тому з'ясування цього об'єкта дає змогу правильно визна­чити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в системі Особ­ливої частини КК'. З іншого боку, встановлення цього об'єкта в кон­кретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-пра­вову норму, за якою повинне кваліфікуватися скоєне суспільне небезпечне діяння. Тому цей об'єкт є визначальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми в системі Особливої частини, так і для кваліфікації вчиненого «багатооб'єктного» злочину.

Додатковим безпосереднім об 'єктом є тільки ті суспільні відно­сини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає за­гроза заподіяння шкоди. Таким об'єктом можуть бути лише відно­сини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими сло­вами, відносини, визначені як такий об'єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'яз­ковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт — це та­кий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єкту, як і основ­ному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а до­датковим — життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об'єкт — це та­кий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з ос­новним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здо­ров'я громадян при хуліганстві). Встановлення того, що внаслідок пев­ного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативному об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної не­безпеки скоєного діяння і повинне враховуватися при визначенні міри покарання винному.

 

 

Предмет злочину.

Під Предметом злочинуслід вважати будь-які речі матеріаль­ного світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов 'язує наявність у діях особи ознак конкретно­го складу злочину. Якщо об’єкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обов’язковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину – це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.

Якщо злочин має свій предмет, його називають предметним злочином. Оскільки предметом злочину може виступати, як правило, певна річ, то він є речовою (матеріальною) ознакою злочину. В законі ознаки предмета злочину описуються по-різному:

а) предмет може чітко зазначатися в самому законі (наприклад, у ст. 245 КК міститься вказівка на такий предмет, як лісові масиви або зелені насадження);

б) предмет може безпосередньо випливати з диспозиції кримінально-правової норми (наприклад, за статтями 368-370 КК предметами хабарництва можуть бути як будь-які матеріальні цінності - гроші, продукти, предмети побутової техніки та інші речі, так і майнові блага);

в) предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має бланкетний характер (наприклад, перелік наркотичних засобів, про які йдеться у ст. 305 КК, встановлюється не безпосередньо у КК, а в іншому нормативно-правовому акті).

Кримінально-правове значення предмета злочину проявляється у таких аспектах:

1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;

2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь. Наприклад, предметом шахрайства (ст. 190 КК) є майно, яке на момент вчинення злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб'єктів;

3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;

4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК) тощо.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів вчинення злочину. Якщо предмет злочину - це те, посягаючи на що особа заподіює шкоду об'єкту злочину, то знаряддя та засоби це ті предмети, які використовуються нею для виконання об'єктивної сторони складу злочину.

 

27. Поняття та ознаки об'єктивної сторони злочину та її значення.

Об'єктивна сторона злочинуце зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільна небезпечним діянням (дією чи бездіяль­ністю), суспільна небезпечними наслідками, причинним зв 'язкомміж діянням і суспільна небезпечними наслідками, місцем, часом, обста­новкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

ОЗНАКИ: При виявленні злочи­ну ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конк­ретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що зав­жди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185), грабіж — у відкри­тому викраденні такого майна (ст. 186).

Злочин завжди тягне за со­бою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслід­ком має смерть людини — статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрай­ство — статті 185, 186, 190 — заподіюють майнову шкоду власни­ку). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності.

ЗНАЧЕННЯ: По-перше, об'єктив­на сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кри­мінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненному нею діянні встановлені всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

По-друге, ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають су­спільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинен­ня, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільне не­безпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину.

По-третє, об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об'єктивної сторони дає можливість встановлювати інші еле­менти й ознаки складу злочину: об'єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене.

По-Четверте, об'­єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних.

По-п'яте, врахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяж­кості вчиненого злочину (ст. 65) і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.

 

28. Суспільно-небезпечні діяння, поняття та ознаки.

Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільна небезпечним і протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що ді­яння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність органічно притаманна діянню, що й обумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання його злочинним і караним.

Протиправність як ознака діяння згідно зі ст. 11 означає, що злочином визнається тільки те діяння, що передбачене криміналь­ним законом. Тому для наявності об'єктивної сторони злочину не­обхідно, щоб діяння (дія або бездіяльність) було зазначено в диспо­зиції конкретної статті Особливої частини КК, тобто заборонено кри­мінальним законом під загрозою покарання. Ознака протиправності означає, далі, що діяння завжди порушує певну норму кримінального закону.

Діяння завжди має конкретніш характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається у певній обста­новці, місці і часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяль­ності. Людина як соціальна істота вступає до сфери, підвладної кри­мінальному закону, тільки завдяки своїм діянням. Лише зовні вираже­на активність людини, її вчинки у формі конкретної дії чи бездіяльності можуть бути об'єктом правової оцінки. Поза своїми вчинками люди не вступають до сфери правового регулювання. Звідси випливає, що думки, наміри, переконання, морально-психологічні якості людини, які б негативні вони не були, не можуть розглядатися як злочинне діяння і, отже, не можуть тягти за собою кримінальну відповідаль­ність.

Діянняце свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості лю­дини об'єктивного світу.

Суспільна небезпечне діяння, як ознака об'єктивної сторони скла­ду злочину, має бути вольовим, тобто проявом волі особи. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, внаслідок нездолан­ної сили, фізичного примуса тощо, не може утворити об'єктивну сторону складу злочину.

Діяце активна, свідома, суспільна небезпечна, протиправна поведінка суб 'єкта. Вона є найбільш поширеною формою суспіль­не небезпечного діяння.

Бездіяльність — це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах.

29.Суспільно-небезпечні наслідки, поняття та види.

Суспільне небезпечні наслідкиможна визначи­ти як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспіль­ним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реа­льну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Наслідки злочину різноманітні і можуть мати місце в різних сфе­рах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, ті­лесні ушкодження (статті 115-119, 121-125), а також майнова шко­да, наприклад, у злочинах проти власності (розділ VI Особливої ча­стини КК). У свою чергу, злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися у так званій позитивній шкоді чи в упущеній вигоді (неодержані доходи). Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті посягання, що поєднані з порушенням тих або інших інтере­сів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним за­коном, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відноси­ни. Тут може бути виділена шкода інтересам політичним (злочини проти основ національної безпеки України), організаційним (злочи­ни службові, злочини проти правосуддя, суспільної безпеки, суспіль­ного порядку і моральності), соціальним (злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина).

Залежно від виду безпосереднього об'єкта, якому суспільно не­безпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Так, шкода, що заподіюється службовою осо­бою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365), є основною, а шкода, що заподіюється особі, якщо перевищення супроводжується насильст­вом або болісними або такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365), — додатковим наслідком. У той же час додаткові наслідки можуть бути поділені на обоє 'язкові (додат­ково обов'язкові), тобто такі, які мають місце завжди, у всіх випад­ках при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода, що заподіюєть­ся здоров'ю потерпілого при кваліфікованому грабежі (ч. 2 ст. 186), і факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть бути і відсутніми при вчиненні даного злочину, напри­клад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства (ст. 296).

 

30. Причинний зв'язок і його значення в кримінальному праві.

Причинний зв‘язок – обов‘язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку. У кримінально-правовому розумінні причинний зв‘язок означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб‘єкта. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння – не настали б і наслідки. Якщо, ж навпаки, суспільнонебезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв‘язок відсутній. Причинний зв‘язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв‘язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання наслідку.

1) Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільне небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Звідси випливає, що якщо відсутнє суспіль-но небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причин­ний зв'язок, тому що немає першої (обов'язкової) ознаки об'єктив­ної сторони — діяння. У разі відсутності наслідку (за наявності су­спільне небезпечного діяння) має місце замах на злочин, або склад формального злочину, або взагалі немає складу злочину. Якщо ж причинний зв'язок між діянням і наслідком не встановлений, об'єк-тивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов'язкової її ознаки, як причинний зв'язок.

2) Причинний зв'язок — це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною (суспільне небезпечним діянням) і наслідком (суспільне небезпечними наслідками). Причинний зв'язок між злочинним діян-ням і суспільне небезпечними наслідками існує об'єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини — слідчого, прокурора, судді. Даний зв'язок як зв'язок між явищами об'єктив­ної дійсності є таким, що може бути пізнаним. Тому по кожній кри­мінальній справі для наявності об'єктивної сторони злочину з мате­ріальним складом необхідно встановити (вивчити, пізнати) не лише діяння, але і суспільне небезпечний наслідок, а також причинний зв'язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.

3) При аналізі причинного зв'язку слід враховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії. В об'єктивному світі існує загальний і універсальний каузальний зв'язок. Тому якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв'язків, ланок і опосередкувань, що призвели до настання суспільне небезпеч-ного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище виступає при­чиною, а яке — наслідком, тому що наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв'язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища — причину і наслідок, тобто суспільне небезпечне діяння (дія або без­діяльність) і суспільне небезпечний наслідок — від інших причинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного суспільно небезпечного наслідку.

4) Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.

 

31. Спосіб, місце, час, знаряддя, засоби і обстановка вчинення злочину.

Для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Як вже зазначалося, вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у даному разі значення обов'язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об'єктивної сторони злочину і, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Місце вчинення злочинуце певна територія або інше місце, де відбувається суспільна небезпечне діяння і настають його суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК мі­сце вчинення злочину в одних випадках визначається як територія України ,повітряний простір, економічна зона України; в Інших — воно використовується як геогра­фічне поняття, наприклад, море, внутрішні морські і територіальні води, атмосферне повітря, водні об'єкти, вода, земля, надра, континентальний шельф тощо; у третіх — під ним розуміють певну терито­рію, на якій людина проживає чи займається виробничою або іншою діяльністю, наприклад, житло, інше приміщення чи сховище, річкове, морське або повітряне судно, транс­портні комунікації , вибухонебезпечні підприємства, вибу­хонебезпечні цехи тощо.

Час вчинення злочинуце певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільна небезпечне діяння і наста­ють суспільна небезпечні наслідки.

Обстановка вчинення злочинуце конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обста­новка вказує на ті умови, у яких відбувається діяння, наприклад, вчи­нення військового злочину в бойовій обстановці, злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні , неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден ; в інших же — обстановка вказує на умови, у яких пере­буває потерпілий, наприклад, залишення в небезпеці , ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані , погроза або насильство щодо службової особи чи громадяни­на, який виконує громадський обов'язок.

Спосіб вчинення злочину.

Зазначимо, що спосіб висту­пає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпеч­не для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою, обман чи зловживання довірою в складі шахрайства;

б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить харак­тер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство, способом завідомо неправдивого показання— обман і т.п.

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину.

Спосіб важ­ливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, зале­жно від способу вчинення злочину диференціюється відповідаль­ність за корисливі злочини проти власності. Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК.

Засоби вчинення злочинуце предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільна небез­печного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчи­нення злочину. Знаряддя — це предмети, використовуючи які осо­ба вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні за­соби, пристрої, технічне устаткування тощо). До інших засобів вчи­нення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути від­несені підроблені документи, формений одяг (наприклад, К. і В., переодягнувшись у форму працівників міліції і використовуючи підроблені документи, робили «обшуки» в окремих громадян і шля­хом обману привласнювали їх цінності) та ін.

 

32.Поняття та ознаки суб'єкта злочину.

Суб'єктом злочину є фізична осуд­на особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримі­нальна відповідальність. Суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це осо­ба фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична осо­ба, тобто людина. Нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.).

Обов'язковою ознакою суб'єкта зло­чину є осудність особи. Осудною ви­знається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії(бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків).

Суб'єктом злочину може бути тільки фізич­на осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначаєть­ся саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслі­дуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли від­сутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи. Скоєння суспільне небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності — чотирнадцять років — за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, на­приклад, такі, як: умисні вбивства, умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень; диверсія, бандитизм, зґвалтування, крадіжка, грабіж і розбій і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб 'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний су­б'єкт — це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину.

 

33. Поняття і види спеціального суб'єкта злочину.

Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб 'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний су­б'єкт — це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину.

Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як до­даткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, слу­жбове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

34.Осудність та її критерії.

1. Поняття осудности та ии змист.
осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Лише осудна особа може вчинити злочин і тому може підлягати кримінальній відповідальності, оскільки злочин завжди є актом поведінки особи, що діє свідомо, здатна контролювати свої вчинки.

Стан осудності — це норма, типовий стан психіки людини, притаманний її певному віку. Зі станом осудності пов’язане і покарання

Важливість встановлення осудності особи зумовлено тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності та покарання.

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У ч. 2 ст. 19 виокремлено чотири види психічних захворювань:

хронічна психічна хвороба;

тимчасовий розлад психічної діяльності;

слабоумство;

інший хворобливий стан психіки.

Хронічні психічні хвороби є поширеними, до них належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз тощо. Усі вони мають такий, що прогресує, важковиліковний чи взагалі невиліковний характер. Хоча і за цих захворювань можливі, так звані, світлі проміжки.

юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

інтелектуальною — особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

вольовою — особа не могла керувати своїми діями.

Під “своїми діями” тут розуміють не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Юридичний критерій містить ознаки, що визначають тяжкість захворювання, глибину враження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер вчинюваного діяння, його наслідки і керувати своїми вчинками.

 

35.Обмежена осудність.

Підлягає кримінальній відповідаль­ності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мі­рою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки:

1) об­межена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психіч­ного розладу, психічної аномалії;

2) внаслідок цього психічного ста­ну особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на від­міну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездія­льність) і (або) керувати ними не виключається;

3) обме­жена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єк­та, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене.

Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона врахову­ється судом при призначенні покарання і є підставою для застосу­вання примусових заходів медичного характеру.

36.Вік кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КК кримінальній відповідальності підля­гають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнад­цять років.

Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності. По досягненні цього віку особа має нести відповідальність за вчинення будь-якого злочину. Щоправда, на практиці, деякі зло­чини можуть бути вчинені тільки у більш значному віці (злочини у сфері службової діяльності, військові злочини тощо). Вчинення деяких умисних злочинів (вбивство, тяжкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, ви­магання і деякі інші) тягне кримінальну відповідальність, почи­наючи з 14-річного віку. Вичерпний перелік таких злочинів за­конодавець дав у ч. 2 ст. 22 КК. Це так званий знижений вік кримінальної відповідальності.

Недосягнення відповідно 16 або 14-річного віку на момент вчинення злочину, виключає кримінальну відповідальність не­залежно від тяжкості наслідків, що настали. Отже, досягнен­ня особою певного віку є обов'язковою ознакою суб'єкта зло­чину.

Зазначимо, що досягнення певного віку встановлюється на день, який настає після дня народження, а за відсутності доку­ментів у неповнолітнього його вік встановлюється медичною експертизою віку. При встановленні року народження днем на­родження вважається останній день цього року. У разі визначен­ня віку в межах певного періоду правозастосовчі органи мають приймати за реальний найменший показник віку цього діапа­зону (скажімо, якщо вік неповнолітнього визначено в діапазоні від 13 до 14 років, за показник береться 13 років з усіма право­вими наслідками цього).

 

 

37. Відповідальність за злочини вчинені в стані сп'яніння.

Особа, яка вчи­нила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, нарко­тичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримі­нальній відповідальності. Таким чином, за загальним правилом, стан сп'яніння незалежно від його ступеня не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Така позиція закону має принципо­во важливе значення для профілактики і попередження злочинів, що вчиняються у стані сп'яніння.

При фізіологічному сп'янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, які характерні для психічного захворювання. Необхід­но враховувати й те, що такі особи добровільно доводять себе до ста­ну сп'яніння, усвідомлюючи негативний вплив на свою поведінку спиртних напоїв, наркотиків чи інших одурманюючих речовин.

У судовій практиці, хоча й рідко, проте зустрічаються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні за­хворювання — біла гарячка, алкогольний галлюциноз та ін. Під впли­вом таких захворювань особа може вчинити суспільне небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює своїх дій (бездіяльності) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголі­ків, але і в тих, хто не страждає на алкоголізм.

 

38. Поняття та ознаки суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона злочинуце внутрішня сторона зло­чину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільна небезпечного діяння, котре нею вчи­няється, і до його наслідків.Ознаки:По-перше, вона виступає обов'язковим елемен­том будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає мож­ливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинен­ня злочину або завідомо неправдиве показання. Відсутність певного мотиву або мети також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальность.По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і до­зволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство від вбивства через необереж­ність. По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпе­чності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

39.Поняття і значення вини, її форми та види.

Винаце психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж­ності.

Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознака­ми, її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характери­зують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абст­рактної вини, відірваної від конкретного суспільне небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її мате­ріальне наповнення.

Форми вини — це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небез­печне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне став­лення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законо­давство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24) і необережність (ст. 25). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необереж­ність існує у виді злочинної самовпевненості та зло­чинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня.

Вина особи — це не тільки обов'язкова суб'єктивна озна­ка, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як харак­тер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як тако­го.

Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правиль­ної кваліфікації злочину.

 

 

40.Факультативні ознаки суб'єктивної сторони.

В багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції статті ОЧ КК як обов'язкові ознаки конкретного злочину. У деяких складах злочинів закон вказує на емоційний стан особи як ознаку субєктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб'єктивної сторони.

Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та вияв­ленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Мета— це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і на думку злочинця може задовольнити його певну потребу.

Метає факультативною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. Особливість мети, як ознаки складу злочину в тому, що такі злочини, які вчинюються з певною метою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета має значення для визначення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання.

Мотив злочину можна визначити як усвідо­млене спонукання особи, яке викликало у неї рішу­чість вчинення злочину. Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язко­вою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону. У деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Мотив злочину значною мірою характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчи­неного ним діяння.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных