Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Умисел та його види.




Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий. 1) Прямий умисел— це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільна небезпечні наслідки і бажала їх настання.

2) Непрямий умисел— це такий умисел, при якому особа усвідом­лювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або безді­яльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

1) Інтелектуальні ознаки прямо­го умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного харак­теру свого діяння і передбаченні його суспіль­не небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інте­лектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільне небезпечного характеру діяння мі­стить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня­ється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, ха­рактеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обста­вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи скла­лося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Осо­ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільне небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан­ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якоі-небудь мети, задоволь­нити ту чи іншу потребу.

2) Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха­рактеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Передбачення при непрямому умислі має свою розпізна­вальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкрет­ний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конк­ретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком.

Але основна сутність непрямого умислу — в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання на­стання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачен­ня такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок.

Інші види умислу.В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризу­ються додатковими розпізнавальними ознаками:часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відріз­няють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виник­нення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і харак­тер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово.

При заздалегідь обдуманому умислімотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним про­міжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення зло­чину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення.

Важливою рисою умислу, що витік раптово, є його швидкоплин­ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Час­тіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпіло­го, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п.7 ст. 66 КК).

Залежно від спрямованості і ступеня конк­ретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає.

Невизначений умиселвідрізняється від альтернативного визна­ченого умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкі­дливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання

42.Необережність та її види.

Необережністьпоряд з умислом — це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для по­рушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці і безпеку виробництва, окре­мих службових злочинів.

У ч. 1 ст. 25 КК зазначені два види необережності: злочинна са­мовпевненість (самонадіяність) та злочинна недбалість.

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевне­ністю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна не­безпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легко­важно розраховувала на їх відвернення.

За ч. З ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Злочинна самовпевненість (самонадіяність),як і інші види вини, характеризується двома ознаками — інтелектуальною і вольовою.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії, бездіяльності).

Передбачення особою можливості настання суспільна небезпеч­них наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб'єкта, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і її суспільне небезпечний характер. Певну складність становить питання про характер передбачення наслідків. На думку одних юри­стів, передбачення при самовпевненості носить абстрактний харак­тер. Другі говорять про абстрактний характер самого передбачення. Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільне не­безпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розрахо­вує на цілком реальні, певні обставини, котрі за своїми властивос­тями, зв'язками мають здатність відвернути настання наслідків.

Злочинна недбалістьвідрізняється від інших видів вини (пря­мого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що осо­ба не передбачає настання суспільне небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізува­ти її інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризу­ється відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю перед­бачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути визна­чені такі варіанти психічного стану:

а) суб'єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільно небезпечних на­слідків. Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб'єкт вважає свій відступ від потрібної поведінки неістотним і нездатним набути негативного соціального значення. Наприклад, охоронець пропускає без належного дозволу на об'єкт, закритий для сторонніх, свого знайомого, не гадаючи, що останній може використати пере­бування на цьому об'єкті для вчинення протиправної дії;

б) суб'єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в та­кий спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керу­ючи транспортним засобом, не знизив швидкості до потрібної, тому що не помітив попереджувальний знак «Обмеження максимальної швидкості». Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;

в) саме діяння суб'єкта позбавлене свідомого вольового контро­лю, але цей контроль втрачено з його вини.

Вольова ознака злочинної недбалості по­лягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити су­спільне небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобіган­ня таким наслідкам.

 

 

43. Змішана форма вини.

Змішана формавини являє собою різне психічне ставлення осо­би у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак од­ного і того ж злочину.

При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших — необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість).

Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини.

Перша — це злочини, в яких діяння, що становить собою порушен­ня яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслід­ків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тіль­ки настання суспільне небезпечних наслідків, причинно пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином. До таких злочинів нале­жать,наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуа­тації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо такі діяння спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 286); порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ст. 291); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269), та ін. У цих злочинах по­рушення правил може бути як умисним, так і необережним,але ста­влення до наслідків виражається тільки в необережності: злочинній самовпевненості або злочинній недбалості. Тому, коли винний по­рушує правила умисно, і має місце змішана форма вини: щодо діян­ня — умисел, а щодо наслідків — необережність.

У другій групі злочинівскладність об'єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різ­них наслідки: перший (найближчий) є обов'язковою ознакою об'єк­тивної сторони, другий (віддалений) — кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслід­ку — тільки в необережності (злочинної самовпевненості або зло­чинної недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умис­не знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель лю­дей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морсь­кого чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278) та ін.

 

44.Помилка та її значення для кримінальної відповідальності.

Під помилкою в кримінальномупрані розуміється неправиль­не уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб'єктом, розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридична помилкаполягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристи­ку.

При юридичній помилці особа може помилятися в зло­чинності чи незлочинності вчиненого нею діяння, його кваліфікації, виді чи розмірі покарання, передбаченого законом за це діяння. Від­повідно юридична помилка поділяється на три види: а) помилку в злочинності діяння; б) помилку в кваліфікації злочину; в) помилку у виді і розмірі покарання.

Фактична помилка— це неправильне уявлення особи про фактичні об'єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактич­ній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характери­стику певного діяння як конкретного злочину, проте помиляється у його фактичних ознаках.

Залежно від того, у змісті яких саме об'єктивних ознаках поми­ляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помил­ку в об'єкті; б) помилку в характері діяння (дії або бездіяльності); в) помилку в причинному зв'язку; г) помилку в особі потерпілого.

Кримінальне право базується на принципі винної відповідаль­ності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне аде­кватне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину. Однак у житті зустрічаються випадки, коли особа, вчиняючи конкретне діяння, помиляється в його фактич­них ознаках (у характері об'єкта чи предмета діяння, наслідків, при­чинного зв'язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. В цих випадках у свідомості особи формуєть­ся помилкове уявлення про об'єктивну дійсність. Це може бути ви­кликано різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питан­ня про вину особи і її кримінальну відповідальність.

 

45.Поняття і види стадій вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину— це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припи­нення. КК визнає злочинними і ка­раними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) за­мах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин.

Закінченим злочиномвизна­ється діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбачено­го відповідною статтею Особливої частини КК.

Незакінчений злочин— це умисне, су­спільна небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККу зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування спів­учасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря­мованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведе­но до кінця з причин, що не залежали від її волі.

 

46. Закінчений злочин.

Закінченим злочиномвизна­ється діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбачено­го відповідною статтею Особливої частини КК (ч.І ст. 13).

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив ді­яння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу зло­чину, заподіяв шкоду об'єкту.

Момент закінчення злочину є різним залеж­но від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, фор­мальним та усіченим складами.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільне небезпечний наслідок.

Злочин із формальним складом вважається закінченим з момен­ту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небез­печних наслідків.

Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формаль­ним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчен­ня злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тоб­то на стадію готування до злочину або замах на злочин.

При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди.

 

47.Незакінчений злочин та його види.

Незакінчений злочин— це умисне, су­спільна небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККу зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є го­тування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі не­закінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною ді­яльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльні­стю у вчиненні злочину.

При незакінченому злочині умисел винного залишається повніс­тю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'­єкту не завдається.

Незакінчений злочинможе бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочи­ну або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Зло­чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виник­ли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками скла­ду закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині

Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных