Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Готування до злочину.




Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування спів­учасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спря­мовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину.

З об'єктивної сторони готування до злочи­ну може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину.

Види готування до злочину.Відповідно до ч. 1 ст. 14 готуван­ня до злочину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинен­ня злочину; в) підшукуванні співучасників; г) змові на вчинення зло­чину; ґ) усуненні перешкод; д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину —це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб під­шукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незло-чинним.

Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети ма­теріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для без­посереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективни­ми для відповідного застосування.

Підшукування співучасників— це будь-які дії по притягнен­ню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвико-навця), організатора, підмовника або посібника.

Змова на вчинення злочину— це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкод— це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Умисне створення умов для вчинення злочину —це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення зло­чину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

 

Замах на злочин.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря­мованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведе­но до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосе­редньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного.

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з пря­мим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених на­слідків.

Види замаху на злочин.Замах поділяється законом на закін­чений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведен­ня злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не за­лежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхіднішії для доведення злочину до кінця.

Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами.Таким же може бути й непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об 'єкт(він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об 'єкт не має необхідних влас­тивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускаться фактичної по­милки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої ки­шені; постріл у труп, помилково прийнятий за живу людину; викра­дення предмета, помилково прийнятого за бойові припаси чи нар­котичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як за­кінченим, так і незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслі­док їх об 'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно не­придатними для заподіяння шкоди.

Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилко­во прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкрет­них обставин не можуть привести до виконання задуманого (напри­клад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, що виявилася зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою су­довою практикою.

 

 

50. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Добровільною відмовою є остаточне при­пинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення осо­бою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлен­ня можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на зло­чин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Пе­рерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека за­подіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторен­ня посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки вин­ним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення зло­чину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочин­ну діяльність.

Важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (по­долати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від до­ведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, — це не добровільна, а вимушена від­мова, невдале злочинне посягання (злодій намагався від­крити сейф з коштовностями, але не зміг).

Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кін­ця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каят­тя, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мотиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.

Під дійовим каят­тям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчине­ного злочину і про прагнення загладити його наслідки. Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведін­ка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — осуд вин­ним своїх дій.

 

 

51.Поняття і ознаки співучасті.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умис­ного злочину.Співучасть — це об 'єднан­ня, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно.

Об'єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами — злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно.

Суб'єктивні ознаки — вказівкою, що співучасть — це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, при окресленні об'єктивних і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. І дійсно, спільність ха­рактеризує й об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це спільність дій учасників, то су­б'єктивні ознаки — це спільність їх умислу.

Об'єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину — тобто бути фізичною осо­бою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті містить такі три моменти: а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників; б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в ре­зультаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучас­ники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасни­ків і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв'язок. Причому опосередкований причинний зв'язок, тому що за­гальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця.

Суб 'єктивні ознаки співучасті — умисна спільна участь у вчи­ненні умисного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражена словами — злочин вчиняється умисно і спільно. З цього формулювання закону випли­ває, що:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), ді­ють умисно.

Перш за все, із закону випливає однозначний висновок — спів­участь у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Питання про співучасть у необережних злочинах порушувалася в науці досить давно. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а інша, використовуючи це, діє уми­сно, — співучасть.

 

52.Види співучасників.

Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі — одно­рідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 вказуються види спів­учасників, якими, крім виконавця, визнаються організатор, підбурю­вач і пособник.

Виконавцем(співвиконавцем) вважається осо­ба, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчи­нила конкретний злочин. Виконавцем-визнається й особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб'єктом злочи­ну. Без виконавця немає співучасті, тому що тільки він вчиняє заду­мане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розу­мінні виконавець — визначальна, центральна фігура в співучасті.

Організатор— це особа, яка організувала вчинен­ня злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає осо­бливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність. Особа, яка організувала вчинення злочину, — це співучасник, що об'єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намі­чає план злочину, визначає майбутню жертву чи об'єкти злочину. Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчи­ненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкрет­ного злочину (особа готується до вчинення конкретного злочину, роз­поряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчи­нення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов'язки тощо). Крім того, організатором визнається особа, що створила органі­зовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'­єднанням із двох або більше груп.

Підбурювачемвважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Під­бурювач — це особа, яка викликала у виконавця або в інших спів­учасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчи­нення злочину. З об'єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажан­ня вчинити злочин, він і ставить свої дії в причинний зв'язок з тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому виражається спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками. З суб'єктивної сторони підбурювач має прямий умисел на вчи­нення виконавцем певного, конкретного злочину. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину. Не підбурювання взагалі, а підбурювання до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування). Способи підбурювання: Умовлення, підкуп, погрози, примус або інші подібні дії — наприклад, вка­зівки, наказ тощо.

Пособником визнається особа, яка по­радами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням пе­решкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

З об'єктивної сторони спільність у поведінці пособника вияв­ляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рі­шучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв'язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.

З суб'єктивної сторони пособник обов'язково повинен бути по­інформований про злочинні наміри співучасників (у всякому разі про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.

У частині 5 ст. 27 законодавець не тільки дає загальну характе­ристику пособництва, але й перелічує види пособництва. З цього погляду всі пособницькі дії поділяються на два види:

а) пособництво фізичне, описане в законі словами: наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод або іншим чином вира­жене сприяти приховуванню злочину;

б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вка­зівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, за­собів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбані чи збуті таких пред­метів.

53.Форми співучасті.

Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розріз­няються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкіс­тю суб'єктивних зв'язків між ними.

У такому разі говорять про просту і про складну співучасть:

1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний ха­рактер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій обчищує кишені. Але з погляду форми співучасті їх ролі однорідні — всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сто­рони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;

2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляєть­ся в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має міс­це розподіл ролей — один або кілька з них — виконавці, інші —

підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, при цій формі спів­участі не всі співучасники є виконавцями злочину.

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'яз­ків, стійкістю умислу ст. 28 розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами:

а) вчинення злочину групою осіб;

б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

в) вчинення злочину організованою групою;

г) вчинення злочину злочинною організацією. Розглянемо ці форми співучасті:

а) злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька (два або більше) виконавців без попередньої змо­ви.

б) злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

в) злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, ві­домого всім учасникам групи.

г) злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної ор­ганізації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28).

 

 

54.Відповідальність співучасників.

Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається в такий спосіб:

а) організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора (ч. 1 ст. ЗО);

б) інші співучасники (учасники групи) підлягають відповідаль­ності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них;

в) дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особ­ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від тієї ролі, яку вони виконували в зло­чині, несуть відповідальність безпосередньо за ст. 257; всі учасники організованої групи, що вчинила вимагання.

При простій співучасті, тобто співвиконавстві, всі співучасни­ки несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29).

При співучасті з розподілом ролей питання про відповідаль­ність вирішується так:

а) виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Осо­бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29);

б) всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за той злочин, що вчинив виконавець (співвиконавці);

в) дії всіх співучасників у зв'язку з цим, за винятком виконавця (виконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим посиланням на відповідну частину ст. 27.

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об'єктивних і суб'єк­тивних ознак злочину, які характеризують підвищену або, навпаки, знижену відповідальність виконавця. Питання ці вирішені в ч. З ст. 29. Тут слід виходити з такого:

1) Об'єктивні обставини (обставини, що характеризують об'єк­тивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчине­ного виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони за­здалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них.

2) Суб'єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність.

3) Обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші спів­учасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце. Інакше кажучи, «осо­бисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впли­вати на відповідальність інших співучасників.

55.Спеціальні питання відповідальності за співучасть.

Крім загальних питань виникають так звані спеці­альні питання відповідальності за співучасть.

1. Співучасть у злочинах із спеціальним суб'єктом.

2. Провокація злочину.

3. Ексцес виконавця.

4. Безнаслідкова співучасть.

5. Невдале підбурювання або пособництво.

6. Добровільна відмова співучасників.

1.Спеціальний суб'єкт зло­чину має місце там, де злочин може вчинити лише певна особа. Та­ким чином, спеціальний суб'єкт — це суб'єкт злочину, який крім загальних ознак (осудності й віку) наділений ще і додатковими озна­ками, що і визначають його відповідальність за відповідною статтею КК (наприклад, службова особа, військовослужбовець тощо). Харак­терною ознакою злочину із спеціальним суб'єктом є те, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта.

2. Провокація злочину.Провокацією злочину визнається ситу­ація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співуча­сників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

3.Ексцес виконавцямає місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників.

4.Безнаслідкова співучастьмає місце там, де виконавцю не вда­лося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування або за­мах, на яких його злочинна діяльність була припинена (перервана).

У таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до злочину або замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на зло­чин, залежно від того, на якій з цих стадій була припинена (перерва­на) злочинна діяльність виконавця.

5.Невдале підбурювання або пособництвомає місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє про­позицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора.

6.Це означає, що при добровільній відмові співучасників злочин не повиннен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фак­тичної можливості завершити злочин, закінчити його.

Однак при співучасті діє не одна, а декілька осіб, причому дії їх опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Відповідно тут застосовуються такі положення:

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 17 і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально.

2) Інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або замах на злочин, зале­жно від того, на якій з цих стадій добровільно відмовився від дове­дення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31).

 

56.Причетність до злочину.

Причетність до злочину— це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов 'язана з вчинен­ням злочину, але не є співучастю в ньому.

Виділяються такі види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завер­шення) злочину)приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин.

Приховування злочину— це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слі­дів або предметів, здобутих злочинним шляхом.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, —це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або збері­ганні такого майна.

Потурання.Потурання виражається в тому, що особа, яка зо­бов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому зло­чину не перешкоджає: злочин відбувається.Недонесеннявиражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховуван­ня, недонесення — це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Не­залежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не визнається. Лише у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона під­лягає за нього кримінальній відповідальності.

 

 

57.Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачений криміна­льним законом як одиничний самостійний склад злочину. Одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними зло­чинами, що охоплюються відповідними нормами закону.

Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випад­ках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, перед­бачений у кримінальному законі. Простий одиничний злочин може скла­датися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного скла­ду (так звані злочини з формальним складом), як, наприклад, завідомо неправдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий одиничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла за собою декілька наслідків, зазначених у законі.

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш склад­ною структурою складу, в них більш складні об'єктивна і суб'єктивна сторони вчиненого. Є такі види ускладнених одиничних злочи­нів: триваючі, продовжувані, складені злочини, а також злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (їх час­то називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).

Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безпе­рервно протягом більш-менш тривалого часу.

Початком триваючо­го злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності.

Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який склада­ється з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають у цілому єдиний злочин.

Складений злочин (його іноді називають склад­ним), як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин. Складений злочин — це злочин, який складаєть­ся з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгляда­ти їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

Злочини, що кваліфікуються за наслідками.

До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель лю­дей або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278 КК), тощо.

 

58. Повторність злочинів.

Повто­рністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, пе­редбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої ча­стини КК.

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак:

а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання,

пов'язаного з заволодінням майном.

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються не­одночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;

в) для повторності не має значення була або не була особа засудже­на за раніше вчинений нею злочин.

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчили­ся строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за ньо­го була погашена або знята судимість.

Види повторності злочинів.

Два види повторності злочинів:

1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за ра­ніше вчинений ним злочин.

Повторність, пов'язану з засудженням за раніше вчинений зло­чин, називають рецидивом.

Фактичну повторність, її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є', повторність тотожних злочинів і повторність однорід­них злочинів.

 

 

59.Сукупність злочинів.

Сукупністю злочинів визнається вчи­нення особою двох або більше злочинів, передбачених різними стат­тями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різни­ми частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчи­нені до винесення вироку хоча б за один з них.

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні осо­бою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину.

Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукуп­ність злочинів.

Сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчини­ла хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була

співучасником у вчиненні іншого злочину.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із зло­чинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК.

Третьою невід 'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засудже­на. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив, про що йтиметься далі.

Сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і су­купність реальну.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостій­ними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реа­льній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою са­мостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

 

60.Рецидив злочинів.

Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскіль­ки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності.

Це такі ознаки:

1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;

2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою оди­ничний злочин (різні його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

Проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що від­різняє його від фактичної повторності. Такою ознакою є судимість;

4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певного покаран­ня.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Види:

Виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розгля­немо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він по­діляється на такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різно­рідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'­єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, ма­ючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний ре­цидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчи­няє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загаль­ний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний реци­див передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфі­куюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох су­димостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний ре­цидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеці­ального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидивмає місце там, де особа, яка була засу­джена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пе­нітенціарний рецидив відомий чинному законодавству.

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчи­няє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів.

 

61.Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння.

Їх перелік значно розширений (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Зазначені обставини характеризуються низкою загальних ознак. Перша з них полягає в тому, що всі воли являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, необхідна оборона) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу).

Друга ознака – це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину

Третя ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що вони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди

Четверта ознака характеризує ці обставини як суспільна корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави.

Нарешті, п'ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь. Ці наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Таким чином, обставини, що виключають злочинність діяння,— це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільна корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальністю особи за заподіяну шкоду.

 

62.Необхідна оборона та умови її правомірності.

Необхідна оборона— це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння таму, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Право на необхідну оборону можливе лише за наявності відповідної підстави.

підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільно небезпечного посягання і 2) необхідності е його негайному відверненні чи припиненні,

Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність і 5) спів-розмірність оборони.

7. Мета необхідної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання.

Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала зазначену вище мету, і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто

Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. Шкода при необхідній обороні повинна заподіюватися лише тому, хто посягає, його правам та інтересам.

Характер дій особи, яка захищається. Поведінка того, хто захищається, при необхідній обороні може бути тільки активною, тобто може виражатися лише в діях,

Своєчасність оборони. Дії особи, яка захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання.

Співрозмірність оборони. Ця ознака характеризує межі необхідної оборони,

відповідно до ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, а з ч. З випливає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов'язаним обставинам: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту.

 

 

Уявна оборона.

Уявна оборона. Іноді особа, яка захищається, перебуває в такій ситуації, коли які-небудь вчинки інших людей через обстановку, що склалася, вона помилково сприймає за суспільне небезпечне посягання у зв'язку з чим заподіює тому, хто посягає, шкоду (наприклад, мешканцю, який заблукав і помилково намагався зайти в чужу квартиру, або приятелю, який, вирішивши пожартувати, намагався в масці зв'язати свого товариша, тощо). Подібні ситуації за звичай називають уявною обороною, що пов'язана з фактичною помилкою того, хто «захищається». Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Вирішення питання про відповідальність при уявній обороні залежить від того, могла або не могла особа усвідомлювати хибність свого припущення про наявність суспільне небезпечного посягання, інакше кажучи, — від виду допущеної помилки: чи була вона вибачальною або невибачальною. Вибачальною відповідно до ч. 2 ст. 37 КК визнається помилка, при якій обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Невибачальною відповідно до ч. 4 ст. 37 КК визнається така помилка, при якій в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, коли б проявила більшу пильність, обачність, дбайливість.

 

64.Перевищення меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) свідчить про те, що особа, яка захищається, перебуваючи в стані необхідної оборони, порушила вимогу про співрозмірність оборони.

Таким чином, перевищення меж необхідноїоборони — це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту. Виходячи з цього, можна вирізнити два види ексцесу оборони. Перший вид такого ексцесу (перевищення меж: допустимої шкоди} має місце там, де при захисті від посягання відносно невеликої суспільної небезпечності (наприклад, при припиненні порушень громадського порядку, непокорі або опорі представнику влади й інших подібних посяганнях) особа, яка захищалася, умисно заподіює тому, хто посягає, смерть або завдає йому тяжких тілесних ушкоджень. У цьому випадку заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода явно не відповідає небезпечності посягання. Другий вид ексцесу (перевищення меж: достатньої шкоди) визначається тим, що особа, яка захищається, усвідомлюючи свою очевидну перевагу над особою, яка посягає, умисно, без необхідності позбавляє ЇЇ життя або завдає тяжких тілесних ушкоджень, тобто заподіює тяжку шкоду, явно більшу, ніж вона достатня у сприятливій обстановці захисту, що склалася для того, хто захищається. Верховний Суд України вважає за необхідне з'ясовувати, чи мав той, хто захищався, реальну можливість ефективно відвернути посягання іншими засобами, із заподіянням меншої шкоди.

 

 

65.Крайня необхідність.

У частині 2 ст. 39 ексцес крайньої необхідності визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значного, ніж відвернена шкода. Таким чином, крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, що складається з двох елементів: 1) небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, і 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам.

Ознаки діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності, характеризують: 1) його мету; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій; 4) своєчасність заподіяння шкоди, 5) межі заподіяння шкоди.

Мета крайньої необхідності. Слова в ст. 39 КК, що дія в стані крайній необхідності застосовується «для усунення небезпеки» означають, що метою крайньої необхідності є саме усунення небезпеки.

Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особі.

Характер дій. Відповідно до закону крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб'єкта.

Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності.

Межі заподіяння шкоди. КК не визначає межі заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, проте висновок про ці межі може бути зроблений, виходячи з тлумачення ч. 2 ст. 39 КК, що визначає перевищення меж крайньої необхідності як умисне заподіяння шкоди більш значної, ніж шкода відвернена. Отже, граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных