Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Характеристика образів




Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове захворювання. Рано повдовіла. Через деякий час до неї прийшло дивне кохання до злодія та волоцюги Маккара. На своїх дітей Аделаїда не звертала уваги, унаслідок чого вони виросли чужими й байдужими до неї. П’єр ледь не довів матір до цілковитого божевілля, примусив зректися усіх грошей за продану садибу. Аделаїда в 42 роки перетворилася на стару, що самотньо жила в хижці Маккара, який загинув. Їй віддали на утримання онука-сироту Сільвера. Це рятувало її від самотності, від відчаю. По черзі переховувала синів, нічого не знаючи про їх діяльність. Коли П’єр приніс Антуанові гроші за зраду, вона зрозуміла і з відчаєм закричала: «Це ви стріляли?.. Я чула дзвін золота… Горе мені! Я народила вовків… цілу родину, цілу зграю вовків… Було лише одне нещасне дитя, і вони зжерли його…»

Ці материні слова влучно характеризують сутність майже усіх членів сім’ї Ругон-Маккарів, які досягли своєї низької мети ціною крові, зради, підлоти.

П’єр Ругон (молодший) — селянський син за походженням. Його селянська жага до роботи перетворюється на зажерливість буржуа. Для втілення своєї мрії — розбагатіти — П’єр робить усе: отруює життя матері своєю ненавистю й нахабно обдурює її та грабує; ошукує своїх зведених братів та сестру, одружується з багатою, але байдужною йому дівчиною; створює гурток дрібних буржуа у своєму «жовтому салоні», щоб «прославитися» та посісти прибуткове місце в Плассані.

Маркіз де Карнаван, якого вважали батьком Фелісіте, правильно вгадав шлях, яким підуть Ругони для досягнення своєї мети: «Нову династію можна заснувати тільки з боєм. Кров — чудове добриво. Добре буде, якщо Ругони… розпочнуть свій родовід від якоїсь різанини». П’єр поводиться як флюгер, використовує відомості від сина Ежена з Парижа про перебіг політичних подій, а також поради хитрої Фелісіте.

Переконавшись, що повстанців у місті немає, Ругон виходить зі схованки (ось тут він, нарешті, згадав і про матір). Йому здається, що все місто належить йому. Адже під його керівництвом було 40 бонапартистів, склад зі зброєю. Він вирішує «рятувати» Плассан і веде озброєних однодумців на мерію, де було не більше ніж 20 республіканців на чолі з його братом Антуаном. П’єр виявляє твердість і рішучість, а також неабияку стратегічну хитрість. Він заявляє: «Я виконую свій обов’язок, панове. Я заприсягнувся врятувати місто від анархії та врятую його, хоча б мені довелося стати катом рідного брата».

Здійснивши бонапартистський переворот у Плассані, П’єр Ругон пише звернення до громадян, скориставшися текстом, який склав Антуан, змінивши в ньому лише одну фразу: «Настало царство порядка…» замість «Настало царство справедливості» (а саме «партію порядку» очолював Луї-Наполеон). Він очолює «муніципальну комісію», «роздуває свої заслуги», «ризик» та «героїзм», почуваючись нащадком Наполеона, «якого переворот перетворив на імператора».

Коли розпочалася паніка з приводу того, що місто займуть повстанці, П’єр також злякався, почав звинувачувати всіх — і дружину, і невдячних дітей, які й досі не розрахувалися з ним за освіту. Підступна Фелісіте виступила не лише як його «рятівниця», але й спланувала операцію, що повинна була остаточно піднести П’єра в очах плассанців. Вона підкупила Антуана, той разом із двома десятками республіканців напав на мерію. Загинули люди, через трупи яких Ругон байдуже та з огидою переступив. «Жовтий салон» святкує, розподіляє славу, нагороди й чини. Так, сон Ругонів про те, що «в кімнаті йде кривавий дощ і великі краплі падають на підлогу та перетворюються на золоті монети», а також передбачення матері Аделаїди «ціна крові, ціна крові… Я чула звук золота… Це вони, вони продали його [Сільвера]. Ах, вбивці, ах вовки!» збуваються. П’єр Ругон отримує орден, посаду збирача податків, і його не засмучує черевик у крові та свічка над попереднім збирачем податків, який загинув.

Фелісіте Пуєк, дружина П’єра Ругона, як і її чоловік, мріє розбагатіти, «втерти носа» всім буржуа міста. Таке прагнення та пристрасть письменник пояснює спадковістю: Фелісіте — позашлюбна дочка маркіза де Карнавана. Жінка створює у своєму домі «жовтий салон», де збираються реакційно налаштовані буржуа Плассана. Фелісіте поливає дерево Свободи біля супрефектури отруєною водою, щоб воно засохло; із заздрістю дивиться на багатий дім сусіда — збирача податків і мріє ним заволодіти. Хитрощами й підступністю жінка заспокоює брата П’єра — Антуана, потім підбурює його до зради, спокусивши хабаром. Фелісіте вважає себе розумнішою за чоловіка, тому хитрощами діста лист від Ежена, першою дізнається про перемогу бонапартистів і «керує» П’єром, «граючись із ним, як кішка грудкою зім’ятого паперу». Коли Ругон у відчаї просить поради у дружини, та відчуває задоволення. Фелісіте дає слушну пораду, але нагадує чоловікові: «І не забувай, що це я тебе рятую… Дивись, і ти будь зі мною лагіднішим».

Фелісіте не лише хитра й лицемірна, вона ще й жорстока. Підкупивши Антуана, уже готового до зради, вона підштовхує до вбивства і свого чоловіка, який вагається, чи слід убивати республіканців, які прийдуть зі зрадником: «…яка ж ти ганчірка!» Нарешті реакція перемогла. «Жовтий салон радів», «усі раділи, що врятовані, що більше нема через що здригатися». І тільки речі нагадували, якою ціною це все здобуто: «Але рожевий, шовковий клапоть…. був не єдиною яскравою плямою на святі Ругонів. …під ліжком у сусідній кімнаті лежав черевик із закривавленим підбором. Свіча, що горіла над тілом… Пейрота… точилась у пітьмі кров’ю, як відкрита рана… А вдалечині, у глибині тупика Св. Митра… застигла кривава калюжа».

У синів П’єра Ругона спадковість була іншою. В Ежена «батьківська статечність… перетворилась на величну поставу», «за повної схожості із П’єром успадкував духовні риси Фелісіте». Ежен Ругон був честолюбним, зневажав дрібні розрахунки та досягнення. А великих успіхів він міг досягти лише в столиці. Тому юнак їде до Парижа, займається політикою, прагне до влади й досягає її, увійшовши у коло бонапартистів у період їх перемоги.

Середній син Ругонів Паскаль не вдався у своїх родичів. Він добре навчався, став лікарем. Жив окремо в Плассані, займався наукою, допомагав людям, і ті його дуже поважали. Під час революції Паскаль був лікарем у повстанців. Критично оцінював свій рід, передбачав його майбутнє: «На мить, як у спалаху блискавки, перед ним постало майбутнє Ругон-Маккарів, цієї зграї жадань, що їх було випущено на волю, які жеруть здобич у сяянні золота

та крові». Ця позиція героя збігається з авторською.

Молодший брат Арістид схожий зовні на матір, але характер мав батьківський, був зажерливим, потайним, схильним до наклепів і доносів.

Арістид був худорлявим, «його хитре обличчя нагадувало набалдашник палиці; він був… нетерплячим у своїх бажаннях, повсякчас щось розвідував, рознюхував». Якщо Ежен любив владу і в мріях «підкорював своїй волі народи», то Арістид уявляв себе багатієм, що «солодко їсть і п’є, насолоджується всіма чуттєвими задоволеннями». Щоб розбагатіти, використовував будь-які засоби. Мати любила його й підтримувала, бо вважала, що «йому на

роду написано стати видатною людиною, а видатні люди мають право вести непутяще життя, поки не виявляться їх таланти». Навчався погано, більше заглядав у корчму, ніж на заняття, тому батько забрав його додому й вирішив одружити. Але син не зайнявся справами фірми й не поліпшив їх, а навпаки, призвів до банкрутства. Арістид із дружиною Анжелою розкішно жили за рахунок батьків. Коли П’єр відправив їх жити окремо, Арістид — дрібний чиновник із низькою платнею, «згорів від незадоволених бажань».

Під час революційних подій Арістид кидався то в один бік, то в інший. У своїй газеті «Незалежність» він спочатку агітував за Республіку, потім вихваляв Ругона як героя. Отже, Арістид — це тип продажного буржуазного діяча й журналіста, безпринципної людини, яка пристає на той чи інший бік залежно від обставин.

Маркіз де Карнаван далекий від народу й вороже до нього налаштований. Він за старі монархічні порядки. Своїй позашлюбній дочці Фелісіте радить пристати до бонапартистів лише в тому разі, якщо вони дадуть вагому обіцянку Ругонам. Переживає маркіз лише за свою долю.

Маккар, другий чоловік Аделаїди. Маккар був злодієм і контрабандистом, мав стихійний, некерований характер. Тому й не одружився з Аделаїдою, хоча вони мали двійко дітей, на яких він не звертав уваги.

Маккар мав «погану славу», «не маючи жодних статків, їв, пив і перебував у щасливому неробстві під час свого недовгого перебування в місті»; «усі вечори проводив у корчмі». Якщо десь траплялася крадіжка або вбивство, підозри падали на нього. Ось чому сусіди були не у захваті від того, що цей розбійник і волоцюга став обранцем Аделаїди.

Ці риси характеру позначилися на дітях — на Урсулі й особливо на Антуані — підлому ледареві, який прагнув жити за рахунок інших.

Антуан Маккар — другий син Аделаїди Фук, народжений нею поза шлюбом від волоцюги Маккара. Зростав у атмосфері повного занедбання з боку матері. Коли повернувся з армії (хоча П’єр, забравши все майно, обіцяв матері, що відкупить брата), пішов по свої гроші, але нічого не отримав. Почав пиячити й погрожувати П’єрові, псувати йому репутацію. Отримавши від того подачку у 200 франків, пропив їх. Потім плете з краденої лози кошики, потрапляє за це до в’язниці. Вийшов і став республіканцем, сказавши, що сидів через політичні переконання. Через десять років удало для себе одружився з працьовитою Фіною, яка повністю утримувала його. У них народилося трійко дітей. Одна дочка через пияцтво та бійки батьків виявилася калікою. Антуан був незадоволений дітьми, а коли вони підросли й почали працювати, відбирав у них гроші. Удавав із себе пана: ходив гуляти проспектом, був добре одягнений, відвідував кафе, де пив і програвав гроші сина.

Антуан розумів Республіку як можливість пограбувати сусіда. Він став крикуном, який проповідував «найбезглуздіші політичні погляди». Мріяв розправитися з П’єром та його дружиною від імені народу. Письменник, порівнюючи братів, зазначає, що «всі члени цієї родини відзначалися… звірячими та грубими апетитами».

Антуан заради розваги хотів натравити небожа Сільвера на П’єра, але припустився помилки, охарактеризувавши Республіку як гру «неробства та жрання», а свою матір — «старою хвойдою». Коли померла дружина, а діти розбіглися, Антуанові знову довелося працювати. Революцію він сприйняв як можливість помститися братові: підмовивши кількох дужих повстанців, пішов арештовувати П’єра, але того не було вдома, тому приєднався до тих, хто йшов арештовувати мера й чиновників. Опинившись під арештом, Антуан за 1000 франків погоджується на зраду. Він веде вцілілих повстанців до мерії, щоб підставити їх під кулі Ругона та гвардійців. Сам же тікає до матері, отримує свої гроші й вирушає за кордон.

МатиСільвера рано померла, тому хлопця виховувала бабуся Аделаїда. Зростав звичайною дитиною. Під час нервових нападів у бабусі підтримував її, співчував. Багато читав, добре навчався. Але з 12 років почав працювати, допомагав сусідові-каретникові, став його підмайстром: «Із нього вийшов відмінний працівник». Доброзичлива атмосфера, самостійність, відповідальність «загартувала його душу, сповнену високих поривань. Він став серйозною, розумною людиною…»

Юнаком Сільвер залишався таким же чесним, добрим, працьовитим і порядним. Прочитавши Руссо, захопився республіканськими ідеями про перемогу свободи, рівності, братерства. Йому хотілося «примусити людей бути щасливими, хай і всупереч їх волі». Тому вступив до таємного товариства монтаньярів і підготував до бою рушницю діда Маккара.

З дівчиною М’єттою Сільвера пов’язувала ніжна дружба. Він став її захисником, опорою, підтримкою. Читаючи й далі просвітницьку, революційну літературу, юнак думав про М’єтту, про нове (утопічне) суспільство, де б «народи схилялись перед ідеальною жінкою, що її було втілено в образі М’єтти». Так, за спадковістю, у хлопця «нервовий розлад бабусі… перетворився на постійне натхнення».

Сільвер — природна людина (за Руссо). Він захоплений силою та ніжністю дівчини, прагне врятувати її від пліток: «Їх ідилія пройшла крізь холодні… дощі… не опустилася до вульгарного зв’язку; вона зберегла… чистоту, наївне збентеження плоті, що не усвідомлює свої бажань».

Під час нападу повстанців на жандармерію Сільвер поранив одного жандарма, Ренгада, і кров налякала юнака. Коли перемогли бонапартисти, Ренгад знаходить Сільвера, щоб помститися. І розстрілює юнака на тому місці, де він зустрічався із М’єттою.

Сільвер — виняток у середовищі Ругонів, тому гине, як і революція. Але виступає за гуманізм, високі принципи й справедливе суспільство.

М’єттарано залишилася сиротою. Коли їй було 9 років, батько (мисливець-браконьєр) потрапив на каторгу за вбивство жандарма. Діда, який жив милостинею, теж незабаром не стало. Дівчинку відвели у родину дядька, де вона фактично була наймичкою. М’єтта познайомилася із Сільвером. Він став її лицарем, справжнім другом, який допомагав витримувати і втому від важкої роботи, і знущання дядька та двоюрідного брата. Після смерті тітки вона стала зовсім чужою в дядьковому домі. Жюстен постійно дорікав їй батьком-каторжанином: «Яке коріння, таке й насіння. Ти закінчиш на каторзі, як твій батько». М’єтта ридала, але трималася, тамуючи в душі протест. Дружба з Сільвером переросла в чисте кохання. Спочатку закохані зустрічалися біля колодязя, а потім знайшли місце на пустирі площі св. Митра. Виходили на прогулянку під одним плащем. Любили влітку купатися вночі в річці. Але «М’єтта не була мрійницею… вона відчувала насолоду

небом, річкою… світлом, але більш за все річкою, яка… колисала її з… ніжністю».

Коли Сільвер вирішив приєднатися до збройного повстання, М’єтта пішла проводжати його. Спочатку її не прийняли, а потім визнали за свою. Уперше відчувши повагу з боку громади, дівчина захотіла понести червоний прапор. І несла його, поки зовсім не втратила сили. На повстанців напали солдати. Розпочався бій. Поруч із Сільвером стояла М’єтта з прапором, «обличчя її рожевіло в зморшках червоного прапора». Випадкова куля вцілила в дівчину. Сільвер підбіг, почав цілувати свою подругу й плакати, від чого «в очах М’єтти спалахнула остання радість… Вони кохали одне одного, та їх ідилія закінчилася смертю». Сільвера полонили, а М’єтта залишилася лежати. У цій дівчині поєднувалися сила духу, любов до життя, моральна чистота й палке кохання. Письменник укотре підводить читача до думки про жорстокість, нелюдськість війни, братовбивства.

Колоритно змальовані у романі постаті відвідувачів «жовтого салону» — панчішника Руд’є, торговця мигдалем Грану, військового Сікарно, книгопродавця Вюйє. Усі вони з одного боку боягузливі, з іншого — майстри неймовірно перебільшувати свої «подвиги», заслуги перед новою владою та містом. І все це з єдиною метою — отримати прибуткові місця, чини та нагороди, мати владу над мешканцями Плассана

9. Символічні образи

⃰ Площа Св. Митра в Плассані, що утворилася на місці колишнього цвинтаря. З одного боку це — свідчення кругообігу, життя продовжується. З іншого — мертві тягнуть за собою живих, які порушили їх спокій і поставилися до них без поваги. На цій площі у тіні дощок із лісоскладу зароджується й розвивається любов Сільвера та М’єтти; тут саме юнак і гине, пригадуючи прекрасний образ своєї коханої.

⃰ Сільвер і М’єтта: чисте кохання, благородство поривів, безкорисливість, душевна чистота, молодість і краса, республіка, боротьба за республіканські ідеї

⃰ Смерть М’єтти з прапором в руках. Символ поразки республіканських загонів, торжества хижого егоїзму Другої імперії. «Він підвів очі й побачив, що прапор падає з М'єттиних рук. Дівчина притиснула руки до грудей і, одкинувши голову, з лицем, спотвореним від страждання, повільно повернулася на місці. Вона навіть не скрикнула, вона впала навзнак на червоне полотнище прапора»

Хвіртка між маєтком Аделаїди та будинком Маккара. Символ зв’язку поколінь, символ передчуття трагічного фіналу кохання Сільвера та М’єтти, символ втраченого щастя і кохання Аделаїди. «Хвіртка знову стала спільницею: стежкою, второваною коханням, знову йшло кохання — вічне відродження, що обіцяє радість сьогодні і сльози в прийдешньому»

Могильна плита – місце зустрічі Сільвера та М’єтти. Символ трагічності кохання. «Він побачив могильну плиту і здригнувся. М’єтта казала правду: камінь призначено для неї. «Тут спочиває... Марія... що вмерла...» Вона вмерла, камінь накрив її»

⃰ Римська брама та Головна брама, які замикали на два замки. Символ духу провінційного Пласссана, його боягузтва, егоїзму, ненависті до всього, що приходить ззовні, прагнення до відособленого життя

⃰ Жовтий колір салону Ругонів - символ духовної ницості та обмеженості

Червоний колір

Червоний прапор М’єтти - символ революції

Кров на підборах П’єра Ругона - символ «величі» Ругона: у нього підбор у крові, він буквально ступає по крові.

Кров Сільвера і Мьєтти - символізує наївність мрійників, що дають себе втягнути в процеси, результатами яких користуються негідники.

Кров, пролита республіканцями під час нападу на мерію - символ зради й підступності людей, які хочуть нажитись за рахунок загибелі інших під час соціальних катаклізмів.

Вогник свічки у вікні збирача податків, який помер – це кров, через яку переступили заради досягнення своєї корисливої мети; Фелісіте, постійно дивлячись із заздрістю на багатий дім збирача податків, побажала господареві смерті, щоб зайняти його будинок, і побажання справдилося, Фелісіте відчуває, що цей гріх — на її совісті, але не мучиться від докорів сумління: мети вони з чоловіком досягли, і не важливо, якою ціною

Рожевий атласний бант у петлиці Ругона - символ фальшивого нагородження, натяк на провідну роль Фелісіте у піднесенні її чоловіка, який без неї був не надто розумним, і погано прихована заздрість відвідувачів жовтого салону до успіхів Ругонів, і очевидне презирство автора щодо державних відзнак ненависного режиму, який намагається привласнити славу Наполеона І.

Мотиви червоного, нагромаджені у фіналі роману виражають ідею вбивства – насильницької підступної смерті: черевик із кривавим підбором, що лежить у сусідній кімнаті під ліжком; свічка над тілом пана Перота нагадує відкриту рану, з якої капає кров; на могильній плиті застигає кров Сільвера; кров, з якою народжується Друга імперія, – це кров зради і підступних змов.

«Той рожевий атласний клаптик, просунутий у П'єрову петельку, був не єдиною яскравою плямою на тріумфі Ругонів. Забутий під ліжком у сусідній кімнаті валявся черевик із закривавленим підбором. Свічка, що горіла над тілом пана Перота, по той бік вулиці, спливала в пітьмі кров’ю, немов відкрита рана. А вдалині, в глибині пустиря св. Мітра, на надгробку застигала кривава калюжа...»

 

Сюжетний ланцюжок

І р.Опис площі Св. Митра в Плассані → зустріч юнака Сільвера, який збирається йти з повстанцями, зі своєю подругою М’єттою → приєднання юнака і дівчини до озброєних повстанців; М’єтта береться нести прапор

ІІ р.Опис міста Плассана, поділеного на три частини: робітничо-ремісницьку, торговельно-буржуазну та дворянську → походження П’єра Ругона від багатих городників Фуків — матері Аделаїди та найманого робітника Ругона → мати, ставши вдовою, почала зустрічатися з Маккаром — волоцюгою, чим здобула осуд всієї околиці → народження двох позашлюбних дітей → діти зростали, залишені напризволяще → П’єр мовчки, нібито живий докір, дивився на матір і зводив її з розуму → П’єр перебрав усю владу в домі до своїх рук, відправив Антуана на військову службу, пообіцявши викупити через рік, Урсула вийшла заміж за капелюшника Муре й не взяла приданого → загибель контрабандиста Маккара, Аделаїда в горі, переселяється у його хатину → П’єр примушує матір продати садибу й землю, бере в неї розписку про одержання п’ятдесяти тисяч франків і забирає гроші собі → П’єр одружується з Фелісіте Пеш, дочкою торговця олією → П’єр і Фелісіте господарюють, підтримують свою фірму → неможливість розбагатіти злила Фелісіте й спонукала до пошуків можливостей → вкладення Ругонами капіталу в освіту дітей → розчарування → ніхто із синів не зробив кар’єри, не розбагатів → опис синів (Ежен — невдалий адвокат, Паскаль — лікар, Арістид — невдалий студент; одружується; потім журналіст) → Ругони продають свою фірму, хочуть оселитися в новому місті, де живуть багаті комерсанти, але грошей бракує, вони винаймають житло на межі старого (робітничого) і нового кварталу багатіїв → опис жовтої вітальні, яку облаштувала Фелісіте → заздрість до багатого сусіда — збирача податків → життя подружжя Ругонів із мрією швидко розбагатіти

ІІІ р. Політична історія Плассана — від монархістів до республіканців → таємниця дворянського походження Фелісіте → ставка Ругонів на політичну кар’єру; зібрання в жовтій вітальні → приїзд Ежена з Парижа і його таємна домовленість із батьком → боротьба газети «Незаможний» за участю Арістида проти реакціонерів → Ежен надсилає листи батькові про політичну обстановку, дає інструкції → Фелісіте не допускають до таємниці, вона ображається → дискусії у жовтій вітальні → Фелісіте таємно читає листи сина, щоб бути у курсі всього → політичні події в Парижі 1851 року — державний переворот, самопроголошення імператором Наполеона III (племінника Бонапарта), боротьба з республіканцями → повстання республіканців, страх буржуа.

IV р.Антуан, позашлюбний син Аделаїди, повертається з довгої військової служби, але нічого не отримує від брата за продану садибу → Антуан ходить містом і ганьбить П’єра → Ругони відкупляються від Антуана → Антуан одружується з працьовитою, але негарною зовні дівчиною Фіною, живе на її утриманні, а потім експлуатує дітей → помирає сестра Антуана Урсула, потім гине її чоловік; → найменшого їх сина Сільвера віддають бабусі Аделаїді → ніжна, мовчазна любов бабусі (тьоті Діди) й онука → Антуан хоче налаштувати племінника проти П’єра Ругона, який їх обікрав → Смерть Фіни → діти Жервеза і Жан залишать батька-ледаря → у місто йдуть повстанці → Ругон ховається у матері → Антуан збирається його заарештовувати → повстанці займають місто → арешт мера та інших чиновників → Сільвер, віднімаючи карабін у жандарма, поранив його → Маккар погоджується підтримувати лад в Плассані, разом з 20 бійцями він захоплює мерію → повстанці залишають місто.

V р.Сільвер і М’єтта йдуть із повстанцями далі → дівчина з гордістю несе прапор, юнак підтримує її → молоді люди відчувають одне до одного сильну та чисту любов → історія М’єтти, її знайомство й дружба із Сільвером → зустрічі на колишньому цвинтарі → Паскаль іде із загоном повстанців як лікар → солдати нападають на повстанців → Вбивство збирача податків → М’єтту вбивають, вона падає з прапором → Сільвера заарештовують жандарми.

VI р.П’єр переховувався у матері, поки не пішли повстанці → він вирішив зібрати гвардію і напасти на невеликий загін, який залишився в мерії міста → захоплення повстанців, арешт Маккара, який керував ними → розповіді про те, як Ругон урятував місто, як мужньо захищав, навіть стріляв, і свідчення тому — розбите дзеркало в кабінеті мера → мрії Ругонів про багатство та славу → уславлення П’єра перебільшеними розповідями у його салоні → Арістид змінює погляди і пише хвалебну статтю про монархістів і батька → Фелісіте хоче, щоб її поважав чоловік, таємно забирає листа Ежена з порадами і сама радить чоловікові, як чинити → Ругони мріють підкорити місто та відплатити за всі образи, які вони почули на свою адресу →нова влада вночі оглядає околиці, завмираючи від страху → загін, обіцяний Ругоном, усе не приходить → Ругон демонструє свою відданість справі, сміливість → Фелісіте радить чоловікові відпустити брата Антуана й домовляється з ним, щоб він за тисячу франків напав на мерію з прихильниками республіки → Антуан збирає загін, але на нього чекає пастка → чотирьох убито, і Ругон, повертаючись із мерії, наступає на руку одного з них, забруднює черевик кров’ю → місто в паніці, боїться, що повстанці повернуться та помстяться

VII р.Приходить загін солдатів, Ругонові дякують за службу → Ругона призначають збирачем податків, Ежен випросив йому ще й орден Почесного легіону → П’єр розраховується з Антуаном за «атаку» → стара Аделаїда зовсім з’їхала з глузду, відчувши страту онука жандармами → про те, що Сільвер арештований, дізнаються Арістид і П’єр, але не рятують його від розстрілу → у жовтій вітальні Ругони влаштували гучну вечірку → гості славлять Ругона і чіпляють йому в петлицю червону стрічку — там має бути орден → «Той рожевий атласний клаптик, просунутий у П'єрову петельку, був не єдиною яскравою плямою на тріумфі Ругонів. Забутий під ліжком у сусідній кімнаті валявся черевик із закривавленим підбором. Свічка, що горіла над тілом пана Перота, по той бік вулиці, спливала в пітьмі кров'ю, немов відкрита рана. А вдалині, в глибині пустиря св. Мітра, на надгробку застигала кривава калюжа»...

 

Джерела

Волощук Є. В.Світова література: хрестоматія-посіб.: навч. посіб. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. - К. : Літера, 2011. – С. 357-427

Гузь О. О. Орієнтовне поурочне планування ур. світ. літ-ри. 10 кл. Академ. рівень. Уроки 59-61// Зарубіжна література в школах України, 2011. - № 4. – С.3-16

Гузь О. О. Світова література. Конспекти уроків. 10 клас — Мандрівець, 2012. — С.374-402

Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 10 клас (академ.рівень). — Х. : Вид. група «Основа», 2011. — С.215-237

Столій І. Л. Світова література. 10 клас: Розробки уроків/І. Л. Столій. — Х.: Вид-во «Ранок», 2010. — С.305-327

Ковбасенко Ю. І. Світова література: Підручн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів (академічний рівень, профільний рівень). — К .: Грамота, 2010. — С. 282-299

Ніколенко О.М. Реалізм та натуралізм // О.М. Ніколенко, В.І. Мацапура. Літературні епохи, напрями, течії. – К., 2004. – С. 89-97.

Слободянюк О. Еміль Золя (1840-1902) «Кар’єра Ругонів». Система уроків//Зарубіжна література за новою програмою: 10 кл.: 2 семестр. — К. : Шк. світ (Бібліотека «Шкільного світу»), 2010. — С.65-99

Западня или тайна смерти Эмиля Золя http://blog.trud.ru/users/rodich2007/post78557204/

http://www.studfiles.ru/preview/2449705/

веб-сайт http://expositions.bnf.fr/zola/

Ни дня без строчки. Эмиль Золя жил странной жизнью и умер странной смертью http://www.aif.ru/culture/person/ni_dnya_bez_strochki_emil_zolya_zhil_strannoy_zhiznyu_i_umer_strannoy_smertyu

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2018 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных