Кінематограф країн Далекосхідного регіону

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

(Китайский информационный Интернет-центр.China.org.cn) 20/12/2005

Після десятиліття хаосу Китай вступив у нову стадію розвитку, що не могло не відбитися на розвитку кіно. Китайське кіно, яке має за своїми плечима 70-літню історію розвитку, зустріло виклики нового часу і обстановки, що склалася в результаті реалізації політики реформ і відкритості як в економічній сфері, так і в галузі кіно. Китайський кінематограф приступив до активного запозичення теорії і практики західного кіномистецтва, до активного ідеологічному розкріпаченню, звільненню від «леваческіх» оков, вписавши в результаті найяскравіші сторінки в історію китайського мистецтва. На 4-му засіданні діячів творчої сфери, яке відбулося в 1979 році, був висунутий курс «Художня діяльність повинна служити соціалізму і народу», був підтверджений і курс «Нехай розцвітають сто квітів, хай змагаються сто шкіл». Впорядкування політичного курсу і створення сприятливої атмосфери для творчості сприяло здоровому розвитку кінематографії в нових умовах. Переосмислення досвіду «культурної революції» послужило поштовхом до розвитку китайського кінематографа. Відродження кіно стало відповідало волі народу. Спогад про сумної історії і серйозні роздуми стимулювали народження нових культурних шкіл «пораненої літератури» і «літератури переоцінки». Були випущені фільми, що розповідають про десятилітті хаосу і про біль, заподіяної цією трагедією. Поглиблене роздум про історію, критика скоєних грубих помилок, пропаганда соціалістичного гуманізму - ось основні лейтмотиви китайського кіно того часу. Повернення людяності, увага до почуттів наблизили кіно до реального життя допомагали йому знайти шлях до сердець глядачів. Приблизно половина всіх випущених в 80-ті роки фільмів бали присвячена опису реального життя і пульсу епохи, оспівуванню героїв соціалістичного будівництва. 1984-1986 Пошук в русі - «Кінематограф пошуку» У середині 80-х рр.. найважливішим феноменом кіножиття Китаю стало становлення «п'ятого покоління» китайських режисерів і виникнення так званого «кінематографа пошуку». Взимку 1983 року прем'єра фільму «Один і вісім» в Пекіні (режисер - Чжан Цзюньчжао), викликала найсильніший суспільний резонанс. У період з 1984 по 1986 рр.. молоді режисери, яких назвали режисерами «п'ятого покоління» (Чень Кайге, Тянь Чжуанчжуан, Хуан Цзяньсінь та ін), випустили ряд відмінних фільмів, таких як «Желтозем», «Інцидент з чорною гарматою», «Останній звук» відкривши новий напрям розвитку китайського кіно - напрям «кінематографа пошуку». «Кінематограф пошуку» породив новий тип кіногероя. З одного боку, режисерська думка наполегливо вивчала історичну та культурну специфіку китайської нації, а з іншого - розробляла і застосовувала більш змістовні і продумані художні прийоми, чим завдала серйозного удару по традиційній концепції реалізму. «Кінематограф пошуку», яскравий і самобутній, ілюструє процес диверсифікації кіножанру і послужив передвісником появи хвилі кінофільмів різних напрямків. «Кінематограф пошуку», з одного боку, виховав нового глядача, а з іншого - не завжди знаходив розуміння вітчизняної аудиторії. Іноді складалася парадоксальна ситуація, при якій створений в Китаї фільм залишався невідомий широкому глядачеві (або була продана лише одна копія кіноплівки) до присвоєння премії на якому-небудь закордонному кінофестивалі. «Кінематограф пошуку» поступово був заміщений новими жанрами після 1986 року. 1987-1989 Пошук в русі - концепція розважального кіно . З іншого боку, в кінці 80-х рр.. багато кінокритиків і режисери називали розважальне кіно «ефективним способом відродження китайського кінематографа», а в 1988 р. вони назвали фільми такого типу «головним напрямок розвитку китайського кіно». У цьому ж році частка розважальних фільмів перевищила 60% від загального числа випущених стрічок. Подібного бурхливого розвитку історія китайського кіно не знала. В рамках розважальне кіно активно розроблялися і освоювалися нові жанри і творчі прийоми, що сприяло створенню фільмів, що відповідають смакам і перевагам різних категорій глядачів. Разом з тим, в той же час створювалися неякісні стрічки. Поява концепції «розважального кіно» викликало неоднозначну реакцію і критику. За словами багатьох критиків, ця концепція не має наукового характеру. Не можна підкреслювати розважальний характер, ігноруючи естетичну складову кіно. Однак, дискусія навколо фільмів розважального характеру насправді не змогла перешкодити їх бурхливого розвитку. Лише за 1989 рік було випущено близько ста кінофільмів розважального характеру, їх частка зросла до 70%.

Кіно як вид мистецтва з'явилося в Японії в кінці минулого століття. З «рухомими фотографіями» (кацудо сясін) японці вперше познайомилися в 1896 р., а в 1899 р. вже робили фільми самі. У 1900 р. з'явилися перші хронікальні стрічки. У 1903 р. в Токіо відкрився перший стаціонарний кінотеатр, в 1908-му - перша кіностудія.

У Японії кіно багато в чому розвивалося під впливом театру, театральними були і манера гри акторів (як і в традиційному театрі Кабукі, жіночі ролі виконували чоловіки - оннагата), і костюми, і декорації. До появи звукового кіно показ фільмів супроводжував бенсі - живий виконавець, який сидів поруч з екраном і пояснює, що відбувається на екрані.

Один з родоначальників японського кіно режисер Макино Сьодзо (1878 - 1929), став поступово виключати з кіно театральні елементи, його підтримали молоді режисери Г.Котані, К.Усіхара, Я.Сімадзу, Д.Іто, Х.Госе, Я. Одзу і ін Макино Сьодзо призводить на екран першу зірку японського кіно - М.Оное. Поступово головним напрямком японського кіно стає реалізм. Виникає нова назва кіно - ейга.

Плідними і насиченими у японському кінематографі були 30-ті роки. На екрані остаточно утвердився звук, за прикладом Голлівуду з'явилася система продюсерів, склалася творча манера провідних режисерів і акторів. Саме тоді сформувалися основні риси своєрідності всього японського кіно, які і сьогодні відрізняють національний кінематограф країни: японським стрічкам властива деяка сповільненість дії і споглядальність, неквапливий монтаж загальних і середніх планів, повторюваність сюжетів і героїв, але головне - лаконізм і простота, настільки властиві взагалі художньої культурі Японії.

Друга світова війна дала новий поштовх бурхливому розвитку документального кіно. Найзначнішим у цьому жанрі став фільм «Морські битви в районі Гавайських островів і Малайського архіпелагу» режисера К.Ямамото. Після війни, за часів американської окупації першою стала відроджуватися саме кінодокументалістика, де проявили себе такі талановиті режисери як С.Ямамото, К. Синдо, Т.Імаі.

«Золотим століттям» для японського кіно стали 50-і роки, до цього часу в країні сформувалася «велика шістка» провідних японських кінокомпаній - «Сетіку», «Тохо», «Дайей», «Тоей», «Ніккацу» і «Сінтохо» (збанкрутувала в 1961 р.), країна вийшла на перше місце в світі по випуску фільмів: 1958 р. - 504 картини; число глядачів, а точніше кінопосещеній - майже 1,2 млрд. Саме в 50-і роки завдяки Акіра Куросава світової глядач пізнав і полюбив японське кіно. Його фільм «Расемон» завоював «Золотого лева» на престижному міжнародному кіноконкурс у Венеції. Найбільш япкімі діячами кінематографу в ці роки були режисери Т.Фурукава, К. Ітікава і актори Ю.Ісіхара, К.Ацумі, К.Куріхара, С.Есінага.

Цікавим явищем в кінематографі Японії та Росії відзначені 70-ті роки, було знято кілька спільних стрічок: «Дерсу Узала» з Юрієм Соломіним в головній ролі, режисер - Акіра Куросава; «Москва - любов моя», «Крок» Олександра Мітти, «Мелодії білої ночі»Сергія Соловйова. Стрічки були зустрінуті з інтересом в обох країнах.

У 80-90-ті роки японське кіно переживає серйозну кризу, якому сприяли стрімкий розвиток ТБ і відео, збільшення у прокаті частки зарубіжного кіно, особливо американського, катастрофічне зниження кількості глядачів у кінотеатрах. Незважаючи на це, японське кіно, кілька здавши свої позиції, все-таки продовжувало «виживати». На кіногорізонте з'являються «незалежні» молоді режисери Т.Морікава, А.Такеда, С. Кояма, Е.Моріта, Д.Ітамі, К.Огурі. У центрі їх уваги сучасні проблеми. Великих успіхів добилися японські кінодокументалісти, майстри науково-популярного кіно.

Розвивається мультиплікаційне кіно, що з'явилося в Японії ще в 20-ті роки, зараз японські повнометражні «мультики», мабуть, найпопулярніші у світі. Своєю популярністю вони багато в чому зобов'язані видатному майстрові Тедзука Осаму, якого називають японським Діснеєм.

Починаючи з 80-х років, в Японії щорічно проводяться кінофестивалі - Токійський міжнародний фестиваль, фестиваль «Юфуін» (префектура Ойта) та ін Там демонструються найостанніші роботи сучасних режисерів. У Росії щорічний показ японських фільмів проводиться ось уже понад 30 років у рамках фестивалю японської культури «Японська осінь».

Одне з останніх досягнень японського кінематографа - «Гран-прі» на міжнародному ХХI Московському міжнародному кінофестивалі (1999 р.) отримав фільм патріарха японського кіно Кането Сіндо «Жага до життя».

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных