Шлунково-кишкові інфекції

СНІД

СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.

Під егідою Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я діє міжнародна медична організація AIDS Care Education and Training з метою профілактики і турботи про людей хворих на СНІД у різних країнах Європи, Африки, Азії, Америки й Австралії.

1 грудня з 1988 року відзначається як Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Загальні відомості

Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини.

Збудник — вірус, що має вигляд спіралі у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними у Західній Європі, та ВІЛ 3, на який страждають переважно американці та африканці. Вірус вражає Т-лімфоцити, що служать для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.

ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, внаслідок чого активізується, так звана, умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.

Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛу. Зараження можливе при

• статевому контакті з інфікованим;
• кровообміні з інфікованим (в тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків);
• вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка

Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків.

ВІЛ не передається через поцілунок, спільному користуванні туалетом або ванною, посуду, при рукостисканні, через укуси комах^].

Період «вікна»

Період «вікна» — час, коли вірус ВІЛ присутній в крові людини, але аналіз на антитіла до нього ще є негативним. В цей період людина може передавати вірус іншим. Становить від двох місяців до шести місяців

Симптоми

У більшості людей після зараження ВІЛ не спостерігається жодних симптомів. Іноді через кілька днів після інфікування з'являються симптоми, що нагадують грип: збільшення лімфовузлів, лихоманка, втрата 10% ваги тіла впродовж двох місяців, слабкість. Проте ці симптоми за кілька тижнів минають самі по собі. Безсимптомний етап розвитку хвороби може тривати до 10 років.

Легеневі інфекції

Пневмоцистна пневмонія (викликається Pneumocystis jirovecii) є відносно рідкісним захворюванням у імунокомпетентних осіб, але значно поширене серед ВІЛ-інфікованих осіб. До розробки ефективних методів діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції в західних країнах пневмоцистна пневмонія була однією з безпосередніх причин смертей ВІЛ-інфікованих. У країнах, що розвиваються пневмоцистна пневмонія залишається одним з перших ознак СНІД у недіагностованих осіб, хоча, як правило, не розвивається при числі CD4-лімфоцитів менше 200 в мкл крові.

Серед інших захворювань, асоційованих з ВІЛ-інфекцією, окремо можна виділити туберкульоз, так як останній передається імунокомпетентним особам повітряно-крапельним шляхом і важко піддається лікуванню^]. Згідно з даними ВООЗ, коінфекція туберкульозу та ВІЛ є однією з основних проблем світової охорони здоров'я: у 2007 померло понад 456 000 ВІЛ-позитивних хворих на туберкульоз, що становить третину від загального числа смертей від туберкульозу і приблизно чверть від двох мільйонів смертей від ВІЛ-інфекції в цьому році.

Захворюваність на туберкульоз значно знижена в країнах Заходу, однак у країнах, що розвиваються епідеміологічна ситуація і з ВІЛ-інфекції, і з туберкульозу залишається важкою. На ранніх стадіях ВІЛ-інфекції (число CD4-лімфоцитів перевищує 300 клітин в 1 мкл), туберкульоз розвивається як захворювання легенів. На пізніх стадіях ВІЛ-інфекції клінічний прояв туберкульозу часто атиповий, розвивається позалегеневі системне захворювання. Симптоми, як правило, конституціональних і зачіпають кістковий мозок, кістки, сечостатеву систему, шлунково-кишковий тракт, печінку, периферичні лімфатичні вузли і [ [центральна нервова система | центральну нервову систему]].

Шлунково-кишкові інфекції

Езофагіт - запалення слизової оболонки нижньої частини стравоходу. У ВІЛ-інфікованих езофагіт, як правило, буває грибкової (кандидоз) або вірусної (вірус простого герпесу першого типу, цитомегаловірус) етіології, в рідкісних випадках викликаний мікобактеріями.

Хронічна діарея при ВІЛ-інфекції може бути викликана бактеріальними (Salmonella, Shigella, Listeria або Campylobacter) і паразитичними інфекціями, а також рідкісними опортуністичними інфекціями, наприклад, кріптоспороідоз ом, мікроспороідоз ом, Mycobacterium avium і вірусами (Такими, як астровіруси, аденовірус, ротавірус та цитомегаловірус; останній є причиною коліт ів).

В окремих випадках діарея може бути побічним ефектом деяких противірусних препаратів, а також антибіотиків, які використовують при лікуванні бактеріальних інфекцій, що викликають діарею, наприклад Clostridium difficile. На пізніх стадіях ВІЛ-інфекції діарея може знижувати всмоктування поживних речовин у кишечнику і є однією з причин слабкості і занепаду сил.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: