Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Швейна промисловість




Асортимент швейних виробів

Швейна промисловість у структурі легкої промисловості України посідає друге місце. За чисельністю зайнятих праців­ників вона є найбільшою серед інших галузей легкої промис­ловості.

Сучасна швейна промисловість характеризується доволі високим рівнем техніки, технології та організації виробництва, наявністю великих спеціалізованих підприємств і виробничих об’єднань. У швейній промисловості створено фабрики, вироб­ничі об’єднання, фірми, спільні підприємства. Швейні підпри­ємства є в кожному великому населеному пункті. Перевезення тканин і ниток дешевше, аніж готових виробів.

Удосконалення швейного виробництва передбачає ширше впровадження високопродуктивного обладнання, потокових ліній, розширення асортименту й поліпшення якості одягу, випуск виробів, що користуються підвищеним попитом, відпо­відають кращим сучасним зразкам. Технологія сучасного швейного виробництва все більше стає механізованою.

До швейних виробів належать: одяг (побутовий і виробни­чий); предмети домашнього вжитку; технічні вироби й споря­дження.

Одяг виник як засіб захисту тіла людини від різних дій навколишнього середовища (спека, холод, волога, пил та ін.). Сьогодні одягом називають різні предмети з матеріалів рослин­ного, тваринного і штучного походження, що захищають люди­ну від несприятливих дій середовища, підтримують нормальний здоровий стан організму й служать прикрасою. Одяг є одним з елементів матеріальної культури людини. Зміна форм одягу проходить на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Такі зміни відображають вимоги суспільного ладу, розвитку техніки, національної культури, особливостей побуту, художні смаки, традиції людей.

Побутовий одяг – це одяг для носіння в різних побутових і громадських умовах. Його поділяють на повсякденний, святко­вий, домашній, спортивний. Крім того, є верхній одяг, натільна білизна, корсетні вироби, пляжний одяг, головні убори.

За видами одяг характеризується такими ознаками: назвою (пальто, куртка, плащ); статтю; віком; сезонністю (зимовий, літній, демісезонний, позасезонний та ін.); призначенням (робо­чий, вихідний, парадний). Кожен вид одягу має різновиди.

Виробничий одяг служить для носіння у виробничих умовах. Він поділяється на:

- спеціальний – виробничий одяг для захисту від дії небезпечних і шкідливих виробничих факторів (плащі, куртки, штани, костюми, халати, фартухи, головні убори);

- санітарний – одяг для захисту предметів від працівника й працівника від загальних виробничих забруднень;

- формений – одяг для військовослужбовців, працівників спеціальних відомств, транспорту, учнів.

Асортимент швейних виробів постійно поновлюється, що пов’язане з покращенням якості сировинної бази швейної промисловості. Вимоги до сучасного одягу визначаються рівнем його якості, що здійснюється шляхом порівняння показників якості моделі з базовими показниками, які фактично досягнуті в цій галузі.

Основні етапи виготовлення швейних виробів

Виробничий процес виготовлення одягу складається з таких етапів:

1. Створення моделей, розробка конструкцій і технічної документації.

2. Підготовка матеріалів до розкроювання і розкрій.

3. Пошиття виробів і їх опорядження.

Послідовність виробничого процесу визначається технічною підготовкою виробництва. Система технічної підготовки вироб­ництва включає розробку технологічної і технічної документації на весь процес виробництва й підготовку засобів технологічного оснащення.

Моделювання й конструювання одягу здійснюється в Будин­ках моделей або в експериментальних цехах підприємств. Під моделюванням у швейному виробництві розуміють створення моделі швейного виробу, тобто його ескізу чи об’ємної конструкції. Ескіз виконується на папері, об’ємна конструкція створюється шляхом наколювання тканини на манекені. Моделі створюють художники-модельєри й представляють їх на ху­дожню раду для затвердження. Після затвердження на художній раді ескізи разом зі взірцями матеріалів передаються конструк­тору для розробки конструкцій. Конструкція виробу представля­ється у вигляді комплекту креслень, а пізніше лекал усіх деталей виробу (в натуральну величину), за якими виготовляється взі­рець моделі з матеріалу. Він також розглядається і затверджу­ється на художній раді.

Моделювання і конструювання є першим найбільш відпові­дальним етапом виготовлення виробів. Саме тут закладається якість готових виробів, раціональне використання сировини, забезпечується підвищення продуктивності праці, установлю­ються матеріальні затрати на виробництво виробу, визначається технологія його виготовлення та організації виробництва, рівень механізації й автоматизації. Моделювання і конструювання одягу – це творчі процеси створення нових фасонів виробів відповідно до їхнього призначення і вимог до сучасного одягу.

Перед початком запуску нової моделі у виробництво експе­риментальний цех повинен мати її зразок, лекала всіх розмірів у повному комплекті й технічну документацію. Технічна докумен­тація включає: малюнок моделі, її прейскурантний номер і дату затвердження художньою радою; специфікацію деталей; реко­мендовані матеріали верху, підкладки і фурнітури; основні вимоги до розкроювання і пошиття; табель вимірів лекал і готового виробу; дані про площу лекал деталей верху, підкладки й докладу виробу; норму витрати тканини на виріб і мініатюрні зарисовки розкладок лекал із зазначенням міжлекальних відпадків (%).

На кожну нову модель виготовляють зразки (або невеликі дослідні партії). При цьому уточнюють конструкцію моделі й технічні умови її розкроювання і пошиття. За розробленими й уточненими кресленнями деталей крою виготовляють лекала (шаблони) спочатку на середній розмір, а потім на решту виробів. Лекала виготовляють зі спеціального картону. На кожне лекало наносять позначення (назву виробу, номер фасону чи моделі, розмір, зріст, повноту, напрям нитки основи, лінії допустимих відхилень, місця розташування виточок, кишень, петель, складок, контрольні надсічки, надсічки для з’єднання деталей при зшиванні). Лекала бувають основні, підсобні й допоміжні. Є також контрольні шаблони.

Одяг у процесі його виготовлення на швейному підприємстві проходить через експериментальний, підготовчо-розкрійний і швейний цехи.

В експериментальному цеху відтворюють моделі одягу за взірцями Будинку моделей для показу на ярмарку оптової реалізації. Взірці моделей, розписані торговельними організа­ціями оптової реалізації одягу, є взірцями для випуску виробів у масовому виробництві. У цьому цеху займаються підготовкою моделі до запуску у виробництво.

Підготовчо-розкрійний цех об’єднує два відділення – підготовче й розкрійне.

У підготовчому відділенні приймають і зберігають тканини, перевіряють їхні якість і розміри, підсортовують, підбирають у настили, наносять малюнок елементів крою на верхніх полотнах настилів.

У розкрійному відділенні настеляють настили тканин (8–200 полотен), розсікають настили на частини, вирізають деталі виробу, контролюють якість крою, комплектують деталі крою.

Існують системи централізованого підготовчо-розкрійного виробництва для обслуговування кількох підприємств із застосуванням економіко-математичних методів та ЕОМ.

У швейному цеху вироби шиють. Цей процес здійснюється на технологічних потоках. Потоки можуть бути одно- й бага­тофасонні, одно- й багатоасортиментні. Деталі одягу з’єднують ниточним, клеєвим, зварним і комбінованим методами.

Найбільш поширеним є ниточний метод з’єднання. Він забезпечує достатню міцність, еластичність, гарний вигляд шва. Можна виконувати будь-які шви.

Клеєвий спосіб кріплення деталей менш поширений. Клей застосовують у вигляді плівки, нитки, порошку. Його прокла­дають між з’єднуваними деталями або наносять шаром на прокладку. Таке з’єднання може бути суцільним та у вигляді крапок, одно- й двостороннім.

Зварні з’єднання застосовують при виготовленні одягу із синтетичних або змішаних із синтетичними волокнами матеріа­лів. При цьому не потрібні матеріали для кріплення.

Фізико-механічні властивості одягу загалом залежать від властивостей використовуваних матеріалів. Водночас деяких властивостей деталям і виробам надають у процесі їхнього виготовлення. Роблять підкладки (комір, лацкан, поличка та ін.), просочують спеціальними речовинами, прокладають потаємні паралельні строчки. Для опору деяких ділянок одягу стиранню використовують накладні деталі (наколінники, нарукавники, спеціальна тасьма внизу штанів та ін.). Прикрашають одяг різними строчками, аплікацією, вишивками.

На великих підприємствах є ще цех опорядження, де прово­дять волого-теплову обробку. На малих підприємствах таку обробку проводять у швейному цеху.

Під волого-тепловою обробкою швейних виробів розуміють спеціальну обробку деталей або виробів вологою, теплом і тиском за допомогою спеціального обладнання. Ця обробка становить приблизно 15–25 % від усієї трудомісткості обробки виробів та їхнього опорядження. Якість і зовнішній вигляд виро­бів багато залежать від волого-теплової обробки. Її проводять як під час пошиття одягу, так і при його опорядженні.

Уесь процес волого-теплової обробки включає три стадії: розм’якшення волокна вологою і теплом; надання відповідної форми тиском; закріплення одержаної форми шляхом видалення вологи під дією тепла й тиску. Розрізняють прасування, пресування, відпарювання.

Техніко-економічні характеристики

Одяг має бути гарним, модним, стійким до зношування, зручним, ефектним, дешевим. Сучасні швейні виробництва багато роблять для того, щоб забезпечити населення саме таким одягом. Багато швейних підприємств співпрацюють із зарубіж­ними партнерами. Ці спільні підприємства використовують обладнання і технології, що відповідають світовим стандартам, виготовляють вироби, які мають попит у Німеччині, Польщі, Франції та інших країнах.

Машини та обладнання у швейному виробництві

З урахуванням структури швейного виробництва, машини та обладнання можна поділити на: машини для технічної підго­товки виробництва; розкрійні машини; машини для процесів з’єднання деталей виробів; машини для процесу формування; машини для опорядження.

Більша частина цих машин була створена перш за все для швейного виробництва. Одночасно у швейному виробництві застосовуються пристрої, які можуть бути використані й в інших виробництвах – транспортні й маніпуляційні пристрої; пристрої для контролю та управління; допоміжні пристрої різного призначення, які пристосовані до умов швейного виробництва; вимірювальні засоби.

Обладнання для технічної підготовки – це насамперед прист­рої для розмноження (градуювання) лекал, розмноження і підго­товки конструкторських матеріалів, для складання технологіч­них схем тощо. Для цього застосовують копіювальні кільця, кругові градуювальні пристрої, пристрої для розмноження ле­кал, пантографи (для зменшення деталей крою), оптичні прист­рої і системи (для одержання малюнків розкладок лекал), теле­візори, спеціальні пристрої для визначення браку в матеріалі (різновідтінності та ін.), настилаючі машини (для настилання тканин, натягування їх при настиланні, вирівнювання країв), затискувальні пристрої, маркери (для розмічування виточок, кишень, петельок тощо).

На цій ділянці підприємства застосовують автоматизовані й роботизовані системи. Створено роботизовані технологічні комплекси, гнучкі автоматизовані виробництва. Є автомати­зовані склади матеріалів. Це коміркові стелажі й транспортний робот, який може завантажувати комірки й виймати рулони тканин із них, перекладаючи їх на транспортний візок. Роботою складу керує ЕОМ. Застосування робототехнічних засобів у підготовчому й складському відділеннях створює передумови організації гнучкого автоматизованого виробництва. Підвищу­ється продуктивність праці, знижується кількість обслуговую­чого персоналу.

Розкрій тканин проводять розрізанням ножицями, ножем, пилянням, вирубуванням. Ножиці бувають ручні та електричні (розрізують до 3–5 полотен). Машини для розкроювання тканин різних конструкцій і принципу роботи – з прямим ножем, з обертовим ножем, дисковим, стрічковим. Є стрічкові розкрійні машини. Машини для розкроювання – стаціонарні й пересувні. Існують некласичні способи розкрою – стисненим повітрям, електроіскрою, лазером, плазмою, водою та ін.

Існують також роботи для розкроювання тканин (роботизо­вані розкрійні комплекси). За їхньою допомогою можна прово­дити розкрій у настилах вертикальними ножами й безнастиль­ний розкрій лазером. При першому можна розкроювати одно­часно до 200 шарів тканин. Продуктивність і точність такого розкрою дуже висока. При використанні лазера швидкість розкрою – до 30 м/хв.

Існують варіанти розкрійного гнучкого автоматизованого виробництва, коли тканина поступає на розкрійну головку пря­мо від ткацької машини. Відпадає необхідність організовувати склади тканин, проте складнішою є організація виробництва. Гнучкі автоматизовані виробництва на підготовчо-розкрійних дільницях швейних підприємств із великим випуском виробів дають змогу вивільнити значну кількість робітників, змінити характер праці, підвищити її продуктивність більш як у 10 разів.

Використовують також автоматичні й напівавтоматичні лінії, на яких виконується цілий комплекс операцій: подавання матеріалу, його настилання, перенесення малюнка, маркування, фіксація настилу, грубий розкрій, точний розкрій, класифікація, комплектування деталей для процесу з’єднання.

Для з’єднання деталей виробу найчастіше застосовують швейні машини. Вони бувають різними за конструкцією і приз­наченням. Є машини побутові, для промисловості, для реміс­ничих виробництв, машини неавтоматичної і напівавтоматичної дії, важкі, середні, легкі. Залежно від виконуваних операцій – змітуючі, окантовочні, вишивальні, запошивочні, обметувальні, для ажурної строчки та ін. На машинах неавтоматичної дії операції виконуються за обов’язковою участю робітника. На машинах напівавтоматичної дії пришивають ґудзики, роблять петельки, обробляють клапани, манжети, комірці, з’єднують внутрішні зрізи підборта з підкладкою, бортову й утеплювальну прокладки в зимових виробах тощо. Є також машини для виконання клеєних з’єднань.

З метою підвищення продуктивності праці, зниження витрат часу на з’єднувальні операції і поліпшення якості оброблюваних деталей у швейних цехах використовують засоби малої меха­нізації – лінійки, обмежувальні лапки, пристрої для підгинання країв деталей, для оброблення відкритих зрізів тощо.

Обладнання для волого-теплової обробки може мати елект­ричний, електропаровий і паровий нагрів. Розрізняють п’ять основних груп обладнання для волого-теплової обробки: універ­сальне пресове обладнання; спеціальне пресове обладнання; гладильні столи; праски; допоміжне обладнання.

Використання пресів дає змогу механізувати найбільш трудо­місткі операції, поліпшити якість обробки, підвищити продук­тивність. Преси обладнані спеціальними подушками, між якими обробляють деталі або вироби. Форми подушок різні. Кожен прес має дві подушки – верхню і нижню.

Відпарюють вироби на пресах-відпарювачах за допомогою відпарювальних апаратів і пароповітряних манекенів. Готовий виріб одягають на манекен, розправляють, затискають краї спеціальними пристроями й вимикають вентилятор, що нагнітає повітря. Тоді подають нагріту пару. Пара пропарює виріб, гаряче повітря розправляє і просушує.

Є різні конструкції гладильних столів (разом із прасками й без них). Зі столів формують гладильні лінії.

В опоряджувальному відділенні застосовують машини для фіксації, дублювання (склеювання великих поверхонь), для виготовлення плісе та інших операцій.

vikidalka.ru - 2015-2017 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных