Нова інституціональна теорія. Неоінституціоналізм

В 70-ті рр. відбувається відродження інституціоналізму, яке було обумовлене зростаючою незадоволеністю методологією традиційної економічної теорії, її неувагою о інституційних факторів. Виникає нова школа, яка отримала назву „нової інституціональної теорії”. Ця школа стає досить популярною і здійснює значний вплив на розвиток економічної науки. Її світове визнання підтверджується присудженням представникам неоінституціоналізму Нобелівських премій з економіки (1986 – Дж.Б’юкенену; 1991 – Р.Коузу; 1992 - Г.Беккеру; 1993 – Д.Норту і Р.Фогелю).

Неоінституціоналізм не характеризується однорідністю, а являє собою цілий „букет” теорій, які іноді мають серйозні концептуальні розбіжності. Ряд теорій акцентують увагу на дослідженні інституціонального середовища (правового, соціального, політичного), в якому протікають процеси виробництва і обміну. Сюди можна віднести „теорію прав власності” (Р.Коуз, А.Алчіан, Г.Демсец); „теорія суспільного вибору” (Дж.Б’юкенен, Г.Таллок, М.Олсон). Інша група теорій займається дослідженням організаційних форм та їх впливом на мінімізацію витрат, перерозподіл ризиків, тощо. Одні теорії акцентують увагу на втратах, а інші, навпаки, на виграшах, які породжує діяльність інститутів.

Центральне місце серед неоінституціональних теорій займає дослідження трансакційних витрат. Трансакційні витрати – це всі додаткові витрати, які несуть суб’єкти при здійснені угод (витрати на пошук інформації, реалізацію прав власності, ведення переговорів, оформлення угоди й т.п.). Неокласична теорія нехтувала цими витратами. Інституціоналісти показали, що ці витрати в значній мірі впливають на прийняття економічних рішень. Поняття трансакційних витрат ввів Рональд Коуз.

Ще однією важливою проблемою дослідження неоінституціоналістів є проблема прав власності. А.Алчіан та Г.Демсец висунули концепцію „пучка прав власності”. На їх думку, власність є сукупністю правил, які впливають на прийняття рішень. Одні з них стимулюють, а інші, навпаки, стримують дії суб’єктів. Власність є неоднорідною, а являє собою цілий пучок прав власності які розподілені між суб’єктами ринку. Угода є актом передачі прав власності. Існують додаткові витрати, пов’язані зі специфікацією прав власності в процесі укладення та реалізації угод. Наявність таких витрат стимулює суб’єктів до прийняття найбільш ефективних рішень.

Особливий розділ інституціональної теорії займає економіка права. Представники цієї теорії (Р.Познер, С.Пейович, Г.Каламбрезі, Г.Беккер) розглядають правову систему як механізм, який наряду з ринком керує економічною поведінкою суб’єктів. Проте ринок регулює укладення добровільних угод, а правова система – примусових (пов’язаних з виконанням закону, дотриманням стандартів, виконанням судових рішень й т.д.). багато примусових угод виникають в умовах настільки високих трансакційних витрат, за яких добровільні угоди стають неможливими. Економічна поведінка суб’єктів в великій мірі пов’язана з прийняттям позаринкових рішень. Тому правова система повинна розбудовуватись з урахуванням її економічної ефективності та сприяти зменшенню трансакційних витрат.

Важливою складовою неоінституціогналізму є теорія суспільного вибору. Її представники (К.Ерроу, Дж.Б’юкенен, Г.Таллок, М.Олсон) виступили з критикою кейнсіанських концепцій державного регулювання з позицій лібералізму. Вони поставили під сумнів ефективність макроекономічного регулювання. Представники цієї теорії вважають, що державна політика підпорядкована не меті досягнення суспільного блага, а відображає приватні інтереси людей або груп, причетних до прийняття політичних рішень. Прийняття рішень ґрунтується на економічних принципах: порівняння граничних вигод і граничних витрат пов’язаних з рішенням.

Сучасний неоінституціоналізм набув широкої популярності. висновки та рекомендації неоінституціоналістів беруться до уваги при розбудові соціально-економічної системи, реалізації економічної політики. Неоінституціоналізм серйозно поставив питання про зміну переорієнтацію традицій Ної економічної теорії, розширення її горизонтів.

Мінілексикон

Глобалізація — всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків та взаємозалежностей.

Трансакційні витрати – це всі додаткові витрати, які несуть суб’єкти при здійснені угод (витрати на пошук інформації, реалізацію прав власності, ведення переговорів, оформлення угоди й т.п.).

Зовнішні ефекти (екстерналії) – втрати або вигоди, що отримує внаслідок укладання угоди третя сторона, яка не приймає бере участі в укладанні угоди і не може впливати на її умови.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: