ТЕМА 2. Регулювання аудиторської діяльності та її інформаційне забезпечення

План

1.Поняття аудиторської діяльності. Суб’єкти аудиторської діяльності.

2.Правове регулювання аудиторської діяльності; нормативні документі, які регламентують проведення обов’язкового аудиту.

3.Виникнення та ставлення аудиту у світі, міжнародні професійні організації бухгалтерів і аудиторів.

4.Концептуальні основи використання загальноприйнятих стандартів аудиту в якості національних та їх роль в забезпеченні якості аудиту.

5.Управління аудиторською діяльністю.

6.Порядок сертифікації аудиторів та порядок продовження дії сертифікату.

7.Відповідальність аудиторів і аудиторських фірм.

8.Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів.

9.Правила професійної етики аудитора.

10. Інформаційне забезпечення аудиту

Література:

Основна [1,2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 11, 12, 13, 14, 17]

Додаткова [20,21,22, 23, 24, 25, 26, 29-31,33,34]

ВКАЗІВКИ ДО ЛЕКЦІЙ

1. Поняття аудиторської діяльності. Суб’єкти аудиторської діяльності.

Аудиторська діяльність – це безпосередньо самостійна, систематична, на власний ризик підприємницька діяльність щодо надання аудиторських послуг із метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності, у порядку, встановленому законодавством.

Правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні визначаються Законом України “Про аудиторську діяльність”, прийнятим 22 квітня 1993 р.(зі змінами та доповненнями від 14.09.2006р. № 140-V). Цей Закон складається із сими розділів, куди увійшли 22 статті. У Законі України “Про аудиторську діяльність” наведено загальні поняття аудиторської діяльності; стандартів аудиту та аудиторського висновку; суб’єктів аудиторської діяльності, їх права, обов’язки; розкриті категорії підприємств для обов’язкового проведення аудиту; спеціальні вимоги і відповідальність; порядок сертифікації аудиторів, ведення Реєстру аудиторів, надання аудиторських послуг та управління аудиторською діяльністю; інші питання.

Суб’єктами аудиторської діяльності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен, маючи чинний сертифікат аудитора, зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітети міської, районної адміністрації та в Аудиторський палаті України (надалі по тексту – АПУ) як суб’єкт аудиторської діяльності.

Юридичними особами аудиторської діяльності є аудиторські фірми, створені на будь-яких формах власності (за винятком ВАТ)та які здійснюють виключно аудиторську діяльність. Законом України “Про аудиторську діяльність” передбачені особливі умови створення аудиторських фірм: загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30%; право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми (аудитори), включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів; керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор. Як і фізична особа - аудитор, юридична особа – аудиторська фірма повинна, для здійснення аудиторської діяльності, бути зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітети міської, районної адміністрації та в Аудиторський палаті України (АПУ) як суб’єкт аудиторської діяльності. При підготовці установчих документів слід пам’ятати, що Закон України “Про аудиторську діяльність” забороняє аудиторам безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Відповідно до ст.11 Закону України “Про аудиторську діяльність” АПУ веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Реєстр – це база даних, що містить інформацію про аудиторські фірми та аудиторів, які займаються аудиторською діяльністю індивідуально як фізичні особи – підприємці. Реєстр не рідше одного разу на рік публікується у фаховому виданні АПУ.

Закон України “Про аудиторську діяльність" висуває спеціальні вимоги, які передбачають заборону на проведення аудиту:

- аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

- аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

- аудитором – членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

- аудитором - працівником господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

- аудитором – працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб’єкта, що перевіряється;

Суб’єкти аудиторської діяльності наділені відповідними правами, мають обов’язки, обумовлені Законом України “Про аудиторську діяльність” і за неналежне виконання своїх зобов'язань несуть майнову та іншу цивільно-правову відповідальність відповідно до договору та закону. Розмір майнової відповідальності аудиторів(аудиторських фірм) не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Усі спори стосовно невиконання умов договору, а також спори майнового характеру між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником вирішуються у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідальність суб’єктів аудиторської діяльності може бути: цивільна (регулюється нормами цивільного законодавства), професійна (з боку АПУ- стягнення у вигляді попередження, зупинення чинності сертифіката або анулювання), за нормами трудового права (перед аудиторською фірмою, в якій працює) та кримінальна.

За звичайними цивільно-правовими угодами сторони несуть відповідальність тільки одна перед одною, а аудитор несе відповідальність перед клієнтом і перед третіми особами, які є користувачами фінансової звітності клієнта, засвідченою висновком аудитора. Ця специфіка відповідальності аудитора закладена в меті аудиту: засвідчити достовірність, повноту і законність поданої інформації щодо дій і подій суб’єкта господарювання з метою зменшення ризику користувачеві інформації.

Аудитор (фізична особа) може бути притягнута і до кримінальної відповідальності. Особливе це стосується випадків, коли порушуються вимоги законодавства щодо цінних паперів (наприклад, за навмисне приховування істини з корисливою метою та видачу позитивного висновку, що спричинило заподіяної шкоди).

Ступень відповідальності аудитора безпосередньо зв’язана з рівнем суттєвості помилок та інших перекручень звітності. На практиці рішення таких питань залежить, головним чином, від рівня кваліфікації аудитора, його досвіду роботи та його професійної інтуїції.

Безумовно, відповідальність аудитора перед суспільством, власника підприємства-замовника та державою повинна бути максимально повною.

Разом з тим, враховуючи специфіку аудиторської роботи, можливості здійснення перевірки, аудитор не може гарантувати повне виявлення всіх недоліків в обліку і помилок при складанні звітності.

В теорії і практиці аудиту існує поняття аудиторського ризику, тобто можливість допущення погрішності в наслідок неповного охоплення перевіркою матеріалів звітності та обмеження строків перевірки. Аудитор у більшості випадків позбавлений можливості здійснити суцільну перевірку документації замовника, провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, звірку розрахунків і вимушений застосовувати вибірковий метод організації перевірки окремих документів бухгалтерського обліку за перевіряє мий період. Використання вибіркового методу завжди пов’язане з допущенням ризику помилок. При сучасному розумінні аудиту перевіряючий повинен виявити не всі помилки, а тільки ті з них, які суттєво впливають на достовірність фінансової звітності замовника. Таким чином, аудитор не застрахований від помилок та не виявлення перекручень звітності, фактів обману тощо.

З метою запобігання негативним наслідкам для аудиторської фірми в розвинених країнах здійснюється страхування професійної і цивільної відповідальності, як обов’язковий вид страхування..

2. Правове регулювання аудиторської діяльності; нормативні документі, які регламентують проведення обов’язкового аудиту

Нормативні акти за юридичною силою поділяються на дві значні групи – закони та підзаконні нормативні акти, де пріоритет віддають Законам України.

Слід відмітити, що до теперішнього часу немає такого законодавчого акту, який би ретельно обґрунтував усі можливі варіанти та нюансі проведення аудиту підприємств усіх галузей економіки.

Сьогодні обов’язкове проведення аудиту передбачено наступними нормативними актами (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Джерело: адаптовано автором за [7]

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених Законами України, а саме:

Пункт 9 “Методика оцінки об’єктів оренди”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629 (у редакції постанови КМУ від 02.01.03 р. № 3): "Одночасно з проведенням інвентаризації здійснюються у встановленому законодавством порядку аудиторська перевірка стану бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності на підприємстві, цілісний майновий комплекс якого або його структурного підрозділу передається в оренду”.

Ст. 37 ЗУ “Про страхування”: “Міністерство фінансів України має право /.../ призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки”.

Ст. 26 ЗУ “Про загальнообов’язкове державно соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”: “/.../ Наглядова рада: /.../ у разі потреби, крім щорічних аудиторських перевірок використання страхових коштів, призначає позачергові перевірки фінансової діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків або окремих напрямів його роботи, діяльності робочих органів виконавчої дирекції Фонду. Перевірки проводяться за рахунок коштів Фондів”.

Ст. 11 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом”: “/.../10. Арбітражний суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього”.

Ст. 12 ЗУ “Про заставу”: “При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави”.

Ст. 36 ЗУ “Про підприємства”: “/.../ Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю”.

Ст. 20 ЗУ “Про господарські товариства”: “/.../ Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як 50 неоподаткованих мінімумів”.

Ст. 38 ЗУ “Про сільськогосподарську кооперацію”: “1. Кооператив (об’єднається) ліквідується: /.../ повнота і достовірність ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторами”

Ст. 12 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств”: “12.7. /.../ Декларації про прибуток нерезидентів, що здійснюють свою діяльність в Україні, підлягають щорічній перевірці аудиторськими організаціями, які одержали у встановленому порядку ліцензію на право ведення аудиторської діяльності, для підтвердження достовірності звіту”.

Ст. 25 ЗУ “Про розподіл продукції”: “/.../ 11. Річний баланс і звітність інвестора про діяльність, пов’язану з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягають обов’язковій щорічній аудиторській перевірці”.

Ст. 28 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”: “Рішення про реорганізацію банку крім перетворення, має містити інформацію про: /…/ призначення незалежного аудитора, що має сертифікат НБУ”.

3. Виникнення та ставлення аудиту у світі, міжнародні професійні організації бухгалтерів і аудиторів. 4. Концептуальні основи використання загальноприйнятих стандартів аудиту в якості національних та їх роль в забезпеченні якості аудиту.

Висновки аудиту повинні бути достовірні, а це можливо тоді коли вони складено відповідно до міжнародних і національних стандартів.

Професійна діяльність аудиторів (аудиторських фірм) регулюється стандартами (нормативами) аудиту. Існують такі види стандартів аудиту:

· міжнародні;

· національні;

· внутрішньо фірмові.

Аудиторську діяльність у світовому масштабі регламентують Міжнародні стандарти аудиту (МСА). Вони носять рекомендаційний характер для аудиторів усіх країн світу. Розробкою професійних вимог до аудиту на міжнародному рівні займається Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ), створена в 1977р. Мета МФБ – уніфікувати аудит в міжнародному масштабі та підняти професіоналізм аудиторів до загальносвітового. Міжнародні стандарти аудиту (МСА) розробляються Комітетом з міжнародної аудиторської практики, який є постійним Комітетом Ради Міжнародної федерації бухгалтерів.

Національні стандарті (нормативи) аудиту існують в кожній країні, що зумовлено специфікою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, економічного розвитку, регулювання економіки тощо.

Аудиторська палата України рішенням від 18 квітня 2003 року № 122 прийняла Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів (надалі по тексту - Стандарти аудиту) в якості Національних стандартів аудиту. Стандарти аудиту є обов’язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмам та суб’єктами господарювання.

Стандарти аудиту – єдині вимоги до порядку здійснення, оформлення, оцінки достовірної інформації, до порядку підготовки чи кваліфікації, а також регламентації надання окремих супутніх послуг і підготовки результатів аудиту. Значення стандартів полягає в тому, що вони визначають методологічні засади проведення аудиту і забезпечують високу якість перевірок та створюють громадський імідж професії.

Усі стандарти аудиту мають однакову структуру побудови и містять такі розділи, як загальні положення, основні поняття, які використовуються у стандарті, сутність стандарту, практичне доповнення. Наприкінці кожного МСА наводяться особливості застосування в державному секторі, де визначено характер питань, які потенційно потребують уточнення або доповнення. Рішення, спрямовані на розвиток та гармонізацію фінансової звітності, практики бухгалтерського обліку та аудиту в державному секторі видає Комітет державного сектору.

Наведемо перелік МСА, рекомендованих Міжнародною федерацією бухгалтерів для застосування в процесі аудиту фінансової звітності і супутніх аудиторських послуг (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Продовження табл..2.2

Крім МСА, Міжнародною федерацією бухгалтерів затверджено Кодекс етики професійних бухгалтерів. Він установлює норми поведінки професійних бухгалтерів і викладає фундаментальні принципи, що їх мають дотримуватися професійні бухгалтери, щоб досягти загальних цілей.

У системі нормативного регулювання аудиторської діяльності важлива роль належить Внутрішнім стандартам аудиторських фірм, під якими розуміють документи, що деталізують і регламентують єдині вимоги до здійснення і оформлення аудиту, прийняті і затверджені аудиторською фірмою.

5. Управління аудиторською діяльністю

Процес регулювання аудиторської діяльності в різних країнах має певні особливості.

Слід відмітити, що найсуттєвіша різниця в організації аудиту між західними країнами та Україною в тому, що на Заході аудит самоорганізувався як відповідь на суспільну потребу, а в Україні – був організований рішенням Держави під тиском західних донорів країни без урахування потреб суспільства, яких, до речі, і не було взагалі.

На сьогодні користувачів практично асоціюють з замовниками, хоча з юридичної точки зору це не одне і теж. Стандарти аудиту МФБ розділяють замовників на відповідальну сторону (зазвичай це менеджмент емітента звітності) та на користувачів аудиторським звітом (до їх складу можуть входити акціонери, фіскальні органи Держави, інвестори, тощо). Західна теорія аудиту визнає наступне коло користувачів (замовників) аудиторських послуг:

· Власник бізнесу (співвласник, корпоративний учасник)

· Держава в особі фіскальних органів

· Реальні або потенційні інвестори, кредитори, партнери по бізнесу

· Найманий менеджмент та персонал

· Галузеві чи фахові професійні спілки

· Громадські об’єднання споживачів продуктів чи послуг бізнес.

В Україні ситуація дещо інша. Серед замовників та користувачів існує певний конфлікт інтересів, тому навіть за однією аудиторською послугою вони певним чином різняться (табл.1)

Таблиця 2.3

Структура замовників та користувачів аудиторських послуг в Україні

Джерело: узагальнено автором за [ 10]

Конфлікт інтересів, що відмічається в українській аудиторській практиці, базується на тому, що в результатах аудиту зацікавлений перш за все найманий менеджмент підприємства, а не реальні власники – з одного боку. З другого – державні фіскальні органи, в особі перш за все податкової інспекції, зацікавлені у отриманні результатів аудиту саме з можливістю наступного накладення фіскальних санкцій на підприємство, підставою для чого може служити, наприклад, аудиторській звіт. Відлуння цього конфлікту знайшлось в організації аудиторської діяльності в Україні, перш за все в діяльності його регуляторів, структура яких показана в табл.2. Слід зазначити, що втручання будь-якого державного регуляторного органу в українську аудиторську практику зазвичай обумовлено або тиском керівництва чергового проекту реформування в Україні бізнес практики за західними зразками, або бажанням керівництва регуляторного органу отримати додаткові можливості для контролю за сферою бізнесу, яку цей орган регулює (бо штатного персоналу контролерів не вистачає).

Таблиця 2.4

Структура регуляторів аудиторської діяльності в Україні

Джерело: узагальнено автором за [ 10; 27]

Західна практика регулювання аудиту має інший характер. Зазвичай державні регулятори встановлюють вимоги саме до фінансової звітності або обліку в цілому (наприклад Комісія по регулюванню ринку цінних паперів США – SEC). Громадські професійні організації, на підставі встановлених вимог вносять зміни або доповнюють відповідними роз’ясненнями стандарти аудиту та його практики, після чого доводять до відома своїх членів та контролюють їх виконання. Таким чином в даному випадку незалежність аудиторської думки більш персоналізована і контролюється саме професійним співтовариством, а не державою.

В Україні ж основним регулятором організації аудиту залишається АПУ. Історично склалося так, що з впровадженням професійного аудиту в Україні, вся відповідальність за організацію аудиторської діяльності було покладено саме на АПУ, метою діяльності якої є забезпечення регулювання і вдосконалення аудиторської діяльності в Україні як системи незалежного фінансового контролю.

Отже, можна виділити два підходу до створення нормативно-правової бази регулювання аудиторської діяльності:

· державна законодавча ініціатива та державне регулювання

· законодавча ініціатива громадських професійних організацій і регулювання спільно з державою.

Суть першого підходу в тому, що держава сама розробляє і затверджує законодавчі акти і нормативи аудиту, здійснює реєстрацію аудиторів і аудиторських фірм, а також контроль за їх діяльністю. Основною особливістю другого підходу є те, що процес регулювання діяльності здійснюється з ініціативи громадських професійних організацій, його дотримуються Англія, США, тому він одержав назву англо-американського підходу.

В Україні регулювання аудиторської діяльності здійснюється у відповідності з англо-американським підходом. Так, з ініціативи професійної громадської організації Спілки аудиторів України (САУ) був підготовлений і прийнятий 22.04.93р. Верховною Радою України Закон України “Про аудиторську діяльність”. Після його прийняття була створена Аудиторська палата України (АПУ) як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування.

Аудитори України мають право об’єднуватися в громадські організації за професійними ознаками, дотримуючись вимог цього Закону та інших законів.

Наприклад, на сьогодення існує всеукраїнське громадське об’єднання Спілки аудиторів України (надалі по тексту - ВГО САУ). ВГО САУ – це професійна організація аудиторів України, яке об’єднує на добровільних засадах чинних аудиторів. ВГО САУ сприяє підвищенню професійного рівня аудиторів, захищає соціальні та професійні права аудиторів, вносить пропозиції щодо подальшого вдосконалення аудиторської діяльності, виконує інші повноваження, передбачені її статутом та положенням.

Кошти ВГО САУ – вступні та членські внески; добровільні внески та інші надходження, не заборонені законом.

Аудиторська палата України (надалі - АПУ) функціонує як незалежний орган. АПУ є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. АПУ є неприбутковою організацією.

Діяльність Аудиторської палати України регламентується статутом АПУ.

АПУ формується на паритетних засадах шляхом делегування до її складу аудиторів та представників державних органів. Загальна кількість членів АПУ становить 20 осіб. Від державних органів делегують по одному представнику Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Міністерство юстиції України, Міністерство економіки України, Державна податкової адміністрація України, Національний банк України, ДКЦПФРУ, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України, Рахункова палата та Головне контрольне-ревізійне управління України.

До складу АПУ від аудиторів делегуються в кількості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем аудиторської діяльності не менше п’яти років, представники фахових навчальних закладів та наукових організацій.

АПУ може створювати на території України регіональні відділення.

Функції АПУ – сертифікація і реєстрація суб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю; веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноосібно надають аудиторські послуги; затверджує програми підготовки аудиторів та за погодження з НБУ програми підготовки аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків; організує зовнішній контроль за дотриманням аудиторськими фірмами(аудиторами) вимог закону про аудиторську діяльність, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів; застосовує до аудиторів стягнення за неналежне виконання своїх професійних обов’язків; сприяє виданню нормативних, методичних та інших матеріалів із питань аудиторської діяльності.

Кошти АПУ формуються шляхом надходжень від сертифікації; за включення до Реєстру; добровільних внесків, що надходять від професійних організацій аудиторів; інших надходжень, не заборонених законом.

6. Порядок сертифікації аудиторів та порядок продовження дії сертифікату

Сучасний аудитор повинен багато знати: і дійсну законодавчу базу, і бухгалтерський облік, і фінанси, і філософію с психологією. І це ще не повний перелік наук, на який спирається інтелект аудитора під час роботи. Одною із вимог, яка сприяє престижу професії аудитора, репутації аудиторської діяльності в цілому є якість аудиту. Якість можна викласти у досить у простій послідовності – це висока кваліфікація аудитора (рівень базової освіти, практичний досвід та навики), рівень професійної підготовки (актуалізація знань) та відповідна майстерність при виконанні завдання.

У цьому нехитрому алгоритмі серйозне місце займає сертифікація аудитора – застава майбутніх успіхів у професійній діяльності. Сертифікація аудитора – це знак професійної якості з одної сторони, та умова легально робити – з другої.

В Україні сертифікацію (визначення кваліфікаційної придатності на зайняття аудиторською діяльністю) аудиторів здійснює Аудиторська палата України згідно із “Положенням про сертифікацію аудиторів", що затверджене рішенням Аудиторської палати України від 19 листопада 2002 р. (протокол № 116) зі змінами згідно рішень АПУ. Це Положення встановлює єдині умови та порядок сертифікації аудиторів.

Сертифікація аудиторів проводиться згідно статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність", яка висуває умову, що аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Право на отримання сертифікату аудитора мають фізичні особи, які мають:

1. вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні;

2.необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права;

3.досвід практичної роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора.

4.успішно склали кваліфікаційний іспит двох рівнів в Аудиторській палаті України.

Наявність необхідного обсягу певних знань для отримання сертифіката визначається шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту за програмою, затвердженою АПУ, та який ставить за мету перевірку знань кандидата з таких дисциплін як: бухгалтерський облік (фінансовий, внутрішньогосподарський та управлінський); правові основи бухгалтерської діяльності; основ облікової політики; оподаткування; аудиту; основ фінансового аналізу та організації бізнесу замовника.

Порядок сертифікації осіб, що мають намір отримати сертифікат аудитора. Особа, що має намір отримати сертифікат аудитора, подає до Аудиторської палати України (в одному примірнику) або до Регіонального відділення Аудиторської палати України (в двох примірниках) такі документи:

1. заяву за встановленою формою (додаток № 1 до "Положення про сертифікацію аудиторів);

2. копію диплома, завіреного в установленому порядку (нотаріально, або по останньому місцю роботи кандидата);

3. копію трудової книжки, завірену в установленому порядку (нотаріально; по останньому місцю роботи, або в Центрі зайнятості);

4. документ про оплату сертифікації.

У разі відсутності хоча б одного із вищезазначених документів, чи неналежного їх оформлення, заява до розгляду не приймається.

Кваліфікаційний іспит проводять щокварталу у день, що визначає Аудиторська плата України.

Іспити проводяться у два етапи:

Перший - письмове тестування (або тестування на ПЕОМ) за переліком запитань, затверджених АПУ (тести мають вигляд питань, що дають змогу вибрати правильну відповідь з чотирьох тверджень).

Другий - письмове розв'язання ситуаційного завдання (завдання з вирішення ситуаційних аудиторських проблем).

До другого етапу допускаються кандидати, які набрали не менш як 70 % правильних відповідей за результатами тестування.

Перший етап іспитів проводить Аудиторська палата України або її регіональні відділення, а другий етап - тільки Аудиторська палата України.

Результати проведеного іспиту повідомляються кожному кандидату персонально. Результати першого етапу кваліфікаційного іспиту повідомляють кандидатам протягом двох тижнів.

Одночасно особам, що успішно склали іспит (набрали не менш як 70 % правильних відповідей за результатами тестування), повідомляють час і місце проведення другого етапу кваліфікаційного іспиту.

Результати другого етапу кваліфікаційного іспиту повідомляють кандидатам упродовж одного місяця.

Кандидати, які не склали кваліфікаційний іспит, мають право складати його вдруге не раніше як через рік після прийняття рішення Аудиторською палатою України. Складений успішно перший етап іспиту зараховується кандидату при складанні кваліфікаційного іспиту вдруге, якщо після успішного складання першого етапу іспиту минуло не більше ніж 1,5 року.

Після затвердження Аудиторською палатою України результатів іспиту Секретаріат Аудиторської палати України здійснює видачу сертифікатів. Термін чинності сертифікату не може перевищувати п'яти років. Сертифікати бувають серії “А” (для аудиту підприємств усіх форм власності) та серії “Б” (для аудиту банків).

Порядок продовження терміну чинності сертифіката. Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п’ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому АПУ.

Тобто, АПУ у "Положенні про сертифікацію аудиторів" висуває єдині умови до порядку продовження сертифіката аудитора, припинення терміну чинності сертифікатів.

Аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується не раніше від трьох і не пізніше від одного місяця до закінчення цього терміну, повинні подати до Секретаріату Аудиторської палати України (в одному примірнику) чи до регіонального відділення (у двох примірниках) такі документи:

1. про подовження дії сертифіката встановленого зразка (додаток №2 до "Положення про сертифікацію аудиторів");

2. копію трудової книжки, заяву завірену в установленому порядку;

3. сертифікат, термін дії якого закінчується;

4. копію Свідоцтв про щорічне удосконалення професійних знань (за період чинності сертифіката);

5. документ про внесення плати за подовження сертифіката. Продовження терміну чинності сертифікату аудитора можливе автоматичне; шляхом проходження аудитором співбесіди; шляхом складання аудитором кваліфікаційного іспиту.

Автоматичне продовження сертифікату аудитора можливе у разі:

· аудитор працював за фахом (аудитором) по основному місцю роботи не менше трьох років протягом терміну чинності сертифіката;

· щороку протягом терміну чинності сертифікату удосконалював професійні знання за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України;

· не мав стягнень з боку Аудиторської палати України.

Продовження сертифіката шляхом проходження аудитором співбесіди можливе у разі:

· аудитор працював за фахом (аудитором) від двох до трьох років або за сумісництвом не менше від трьох років;

· щороку протягом терміну чинності сертифікату удосконалював професійні знання за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України;

· до аудитора не застосовувались стягнення щодо обмеження здійснення аудиторської діяльності.

Удосконалення знань сертифікованих аудиторів України. Однією з умов автоматичного продовження терміну дії сертифіката аудитора є постійне удосконалення професійних знань аудиторів в Центрах, з якими Аудиторська палата України уклала угоди для здійснення удосконалення професійних знань сертифікованих аудиторів, згідно з програмами, затвердженими Аудиторською палатою України.

Єдині умови та порядок організації безперервного вдосконалення професійних знань аудиторів України встановлено "Положенням про постійне обов'язкове удосконалення професійних знань аудиторів України", затвердженим рішенням Аудиторської палати України 23 квітня 2002 р. (протокол № 109).

Метою постійного удосконалення професійних знань аудиторів є забезпечення високої якості аудиту та супутніх йому послуг. Для проходження удосконалення професійних знань аудитори подають до Центру клопотання за встановленою формою; копію сертифікату; документ про оплату.

Після закінчення навчання у Центрі в межах 40 годин, аудитори проходять тестування для оцінки їх знань. Аудитори, які вірно відповіли не менш ніж на 60 відсотків тестів, вважаються такими, що здійснили обов'язкове удосконалення професійних знань у поточному році.

На підставі інформації про осіб, які успішно пройшли навчання і тестування, поданої Центрами до Аудиторської палати України, Секретаріат Аудиторської палати України видає аудитору Свідоцтво про постійне удосконалення знань аудиторів.

В загальний обсяг удосконалення професійних знань аудиторів в межах 40 годин Аудиторською палатою України можуть бути зараховані наступні види науково-методичної та викладацької роботи, а саме:

а).публікації у вигляді монографій, підручників чи навчальних посібників з бухгалтерського обліку, контролю, аудиту, економічного аналізу, господарського права (зараховується автору, співавторам в рік видання); а також публікації статей у фахових виданнях;

б).розробка програм постійного обов'язкового удосконалення професійних знань сертифікованих аудиторів в разі їх затвердження АПУ, викладання в обсязі не менше 20 годин на рік в Центрах, з якими Аудиторською палатою України укладені угоди для здійснення постійного обов'язкового удосконалення професійних знань сертифікованих аудиторів, згідно з програмами, затвердженими Аудиторською палатою України;

в).виступи у фахових засобах масової інформації з питань бухгалтерського обліку, контролю, економічного аналізу та аудиту загальним обсягом не менше 0,5 авторських аркушів на рік;

г).публікації методичних матеріалів (рекомендацій, методик та ін.) з питань теорії та практики обліку, контролю, аналізу та аудиту в обсязі не менше 0,5 авторських аркушів на рік, схвалених Аудиторською палатою України; д).розробка нормативних та методичних документів з обліку та аудиту;

8. Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів

Кожна наука має свої принципи. Аудит як розділ науки про господарський контроль застосовує як принципи контролю, так і свої специфічні принципи.

Міжнародні стандарти аудиту та етики передбачають мету та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів, тобто фундаментальні засади аудиторської етики та принципи методики здійснення аудиту.

Так, згідно МСА 200 “ Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів”, мета аудиторської перевірки фінансових звітів полягає в наданні аудитору можливості висловити думку стосовно того, чи складені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах згідно з визначеною концептуальною основою фінансової звітності.

Аудитору слід дотримуватися “Кодексу етики професійних бухгалтерів”, розробленого Міжнародною Федерацією бухгалтерів. Виконуючи свої професійні обов’язки, аудитор керується такими етичними принципами які визнані міжнародною аудиторською практикою:

1.незалежність,

2. чесність

3. об’єктивність;

4.професійна компетентність та належна ретельність;

5.конфіденційність;

6.професійна поведінка;

7.дотримання технічним стандартів.

Аудиторові слід проводити аудиторську перевірку у відповідності до МСА. У них містяться основні методологічні принципи і процедури, а саме:

- планування

- контроль якості аудиторської роботи

- дотримання методики оцінки ризиків та внутрішній контроль

- визначення критеріїв суттєвості в аудиті

- аудиторські докази та обґрунтування значимості доказів

- аналітичні процедури та аудиторська вибірка

- доцільність вибору методики перевірки

- аналіз інформації та формування висновків

- документальне оформлення результатів роботи

- взаємодія аудиторів

- повне інформування клієнтів

Аудитор повинен планувати і проводити аудиторську перевірку з професійним скептицизмом, усвідомлюючи, що можуть існувати обставини, які є причиною суттєвого викривлення у фінансових звітах.

За МСА аудиторська перевірка призначена надати обґрунтовану впевненість у тому, що фінансові звіти в цілому не містять суттєвих викривлень. Однак, аудитор не може отримати абсолютну впевненість, оскільки існують обмеження, властиві аудиторській перевірці, які впливають на можливості аудитора виявити суттєві викривлення. Це є наслідком дії таких чинників, як:

· використання тестування

· обмеження, властиві будь-якій системі бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю (наприклад, можливість нехтування ним керівництва або можливість змови)

· більшість аудиторських доказів є радше переконливими, ніж остаточними

Концепція обґрунтованої впевненост визнає, що існує ризик невідповідності аудиторської думки. Ризик того що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку, коли фінансові звіти суттєво викривлені, відомий як “аудиторський ризик”. У той час, як аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за складання та достовірне подання фінансових звітів згідно із застосовною концептуальною основою фінансової звітності є відповідальністю управлінського персоналу суб’єкта господарювання.

9. Правила професійної етики аудитора

Для будь-якої професії потрібні певні етичні норми.

Це пояснюється тим, що люди, які займаються такою професійною діяльністю як аудит природно зацікавлені у громадській довірі до професії, незалежно від поведінки окремих осіб з професійної спільноти.

Для аудиторів дуже важливо, що замовники або інші особи, які користуються фінансовою звітністю або результатами аудиторських перевірок, довіряли якості наданих послуг та виконаних робіт.

Дуже цікавим є підхід, який застосовують аудитори США (“Кодекс професійної етики АІСРА”). Цитуємо: “Якщо особи, що користуються послугами аудиторів будуть оцінювати їх професійний рівень по ступеню складності, це не приведе ні до чого доброго, бо нефахівцеві важко оцінити, добре чи погано проведено аудит цієї звітності – на це у неї немає ні часу ні відповідних знань для такої оцінки. Громадська довіра високої якості професійних послуг зростає тоді коли в межах даної професії існують високі, за вимогами, стандарти здійснення професійної діяльності”. Таким чином, у суспільстві існує потреба: 1) у достовірній інформації для прийняття рішень; 2) у професіоналізмі, тобто в особах, які без сумніву визначені замовниками як фахівці у сфері обліку, фінансів, права тощо; 3) щодо впевненості в тому, що існує професійна етика, і що всі послуги виконуються згідно з вищими стандартами якості (технічними стандартами).

Незалежність – це одна з самих найважливіших характеристик аудиту. Дефініцію незалежність слід розуміти в контексті професії. Слід завжди пам’ятати складові професійної незалежності аудитора та намагатися зберігати їх у діяльності. Тому, що саме професійна незалежність робить аудитора привабливим для замовника та суспільно необхідним

Практика аудиторської діяльності дає можливість виділити наступні аспекти незалежності: економічну; правову; етичну.

До складу економічної незалежності входять: обмеження видів діяльності; обмеження кількості послуг, що надаються аудитором одночасно; обмеження суми винагороди від одного клієнта; відсутність фінансового інтересу в справах клієнта; заборона отримання товарів(послуг) від клієнта.

Правова незалежність включає: саморегулювання професії; договірну основу відносин з клієнтом; розподіл відповідальності з клієнтом; відповідальність за роботу інших(аудиторів, експертів тощо).

Етична складова незалежності передбачає: професійну компетентність виконавців; конфіденційність інформації щодо клієнта; добросовісне виконання обов’язків; індивідуальні відносини з персоналом клієнта; обмеження співпраці з одним і тим же клієнтом; самореклама.

У багатьох країнах світу діє вимога щодо обмеження співпраці аудитора з одним клієнтом. Проведення аудиту в одного й того ж клієнта тривалий час, одним й тим ж аудитором, може призвести до втрати їхньої незалежності. Вважається, що у такому випадку складаються близькі стосунки і це може зашкодити незалежності аудитора, якості проведення перевірки. Наприклад, у Німеччині аудитори призначаються не більш як на дев’ять років; у США ротація нового партнера здійснюється після семи років безперервної співпраці. В Україні таких вимог, на жаль, немає. Крім цього, міжнародними стандартами визначено, що для проведення аудиту не слід призначати працівника, який певний період працював на підприємстві, з яким укладається договір на здійснення аудиту. Після звільнення такого працівника з роботи повинен пройти період у 2 роки.

Головним зовнішнім чинником професійної етики є правило, за яким аудитор не повинен робити дії, які можуть кинути тінь в цілому на професію.

11. Інформаційне забезпечення аудиту

Організація і методика аудиту визначається передусім належним інформаційним забезпеченням аудитора. Зростання обсягів інформації потребує від аудитора її певної систематизації та класифікації, оскільки без такого підходу важко зібрати необхідні аудиторські докази.

Аудиторський контроль ґрунтується не тільки на використанні інформації. Він бере безпосередню участь у формуванні інформаційного забезпечення системи управління суб'єктів перевірки. Інформацією аудиту цікавляться і внутрішні (менеджери, акціонери), і зовнішні (банки, страхові компанії, торговельні партнери, інвестори), споживачі.

Під інформаційним забезпеченням аудиту розуміють належно упорядковану сукупність даних, що формуються і використовуються на різних стадіях процесу аудиту. Основу інформаційного забезпечення аудиту становить економічна інформація, що характеризує виробничу та фінансово-господарську діяльність суб'єктів контролю.

Найпотрібнішу інформацію про фінансово-господарську діяльність аудитор отримує з даних бухгалтерського обліку, внутрішньогосподарського контролю, фінансової та статистичної звітності. Аудиторський контроль використовує також інформацію зовнішніх джерел: банків, страхових компаній, торговельних партнерів, аудиторських і юридичних фірм. Важливе місце у формуванні інформаційної бази аудиту посідає законодавча, планово-нормативна та довідкова інформація. Аудиторський контроль використовує також матеріали попереднього зовнішнього та внутрішнього аудиту, акти перевірки податкових органів, контрольно-ревізійних служб, позабюджетних фондів тощо.

В аудиті береться до уваги фінансова, а також не фінансова інформація. Для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства, визначення ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на виробництво аудитор часто вивчає особливості організації і технології виробництва суб'єктів перевірки, використовує матеріали контрольних обмірів, лабораторних аналізів.

Від зміни виду аудиторських послуг змінюється обсяг і зміст інформаційного забезпечення аудиту. Якщо при аудиті фінансової звітності здебільшого беруть до уваги інформацію бухгалтерського обліку, фінансової (бухгалтерської) і статистичної звітності, то, наприклад, у процесі консультаційних послуг – законодавчо-нормативні матеріали.

Отже, для аудитора важливо чітко знати не тільки інформаційне забезпечення аудиторського контролю, але й процес формування інформації про суб'єктів господарської діяльності та використання її на практиці. У зв'язку з цим неабияке значення має наукова класифікація економічної інформації, що використовують в аудиті наведена в таблиці:

Продовження табл..

Продовження табл..

Джерело: систематизовано та адаптовано автром самостійно

Отже, розглянута класифікація інформації, яку використовують в аудиті, має наукове та практичне значення. Вона допомагає аудитору орієнтуватися у великому обсязі та спектрі інформаційного забезпечення і правильно вико­ристовувати інформацію, що характеризує об'єкти контролю для збирання необхідних аудиторських доказів. Проте науково-практичне значення має не тільки класифікація, а й систематизація інформаційного забезпечення аудиту.

Важливими факторами, що впливають на склад, структуру й обсяг інформаційного забезпечення, є стадії еволюційного розвитку аудиту та виділення стадій (етапів) процесу аудиторського контролю.

Інформаційна база аудиту для кожної стадії процесу аудиту (початкова, стадія дослідження, завершальна) і відповідно до їх етапів буде різною. На початковій стадії аудитор здійснює перевірку в такій послідовності: вибір суб'єкта аудиту, ознайомлення з його бізнесом та станом обліку. Наступний крок – вивчення статуту й установчих документів та правових зобов'язань клієнта. У подальшому аудитор вивчає надійність системи обліку та внутрішнього контролю та оцінює величину аудиторського ризику. Черговий етап роботи аудитора – визначення обсягів робіт, узгодження суми оплати та складання угоди. На завершальному етапі початкової стадії аудиторської перевірки фінансової звітності аудитор складає попередній план і програму аудиту. Зауважуючи названі види робіт аудитора на початковій стадії процесу аудиту, до його інформаційного забезпечення можна ввести такі джерела інформації: МСА 300, 310, 315, 320, 330, 400, 401, 402; законодавчо-нормативні документи, що регулюють господарсько-фінансову діяльність суб'єкта перевірки, бухгалтерський облік і аудит в Україні; статут, установчі документи, правові зобов'язання клієнта; акти та висновки контролюючих органів за звітний період; висновок аудитора за попередній період; матеріали внутрішнього контролю тощо.

До стадії дослідження належать: вивчення господарських операцій, тестування контрольних моментів або перевірка облікових записів, коригування плану та робочої програми, перевірка (аналіз) фінансової звітності. Найхарактернішими джерелами інформації, що використовують у процесі аудиту на стадії дослідження, є: МСА (№ 500, 501, 505, 510, 520, 530, 540, 545, 550, 560, 570, 580, 600, 610, 620), первинні документи, реєстри бухгалтерського обліку і звітність, нормативно-довідкове забезпечення процедур аудиту, довідки, листи, отримані від третіх осіб, письмове пояснення посадових осіб тощо.

На завершальній стадії аудитор оцінює отримані результати перевірки (доказів), написання звіту замовнику та складає аудиторський висновок і акт виконаних робіт. Джерелами інформації для завершальної стадії аудиту слугують МСА (№ 230, 700, 710, 720, 800 та ін.), робочі документи аудитора, висновки експертів та інші матеріали, що характеризують об'єкти аудиторського контролю.

Отже, для наступних стадій процесу аудиту, з одного боку, використовується інформація попередніх стадій, а з іншого – джерела інформації, характерні тільки для конкретної стадії процесу аудиту.

Розробляючи модель систематизації інформаційного забезпечення аудиту за стадіями його процесу для окремих країн доцільно враховувати особливості їх економічного розвитку, нормативно-правову базу, облікову політику та ін.

Однією з причин потреби в систематизації інформаційного забезпечення аудиту за стадіями процесу аудиторського контролю є те, що аудит часто виконують різні фахівці. Так, вибір суб'єкта аудиту, ознайомлення з бізнесом клієнта, складання договору часто здійснює керівник аудиторської фірми, а безпосередньо аудит виконує група аудиторів на чолі з старшим аудитором цієї групи. Тому, залежно від стадій процесу аудиторського контролю, змінюватиметься інформаційне забезпечення аудиту. На зміну інформаційного забезпечення також впливає характер аудиторських послуг.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: