МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ

Перші три декади XX ст. в історії українського культурного процесу знаменні ще одним феноменом: виникненням доволі численної української політичної еміграції, яка опинившись на чужині, зокрема в країнах західньої Европи, в силу існуючих обставин, старалась продовжати передовсім політичну боротьбу за ідеали українських Визвольних змагань, а в тому і продовжувати культурну роботу. І ця праця творить окрему главу в історії модерного українства, а досягнення цієї еміграції на відтинку розбудови української культури, зокрема науки й освіти, доволі значні. В час, коли на східніх українських землях під радянською владою українська наука, і взагалі культура, опинились у прокрустовім ложі московсько-комуністичної антинаціональної ідеології і практики, а під польським пануванням приходилось творити українську культуру в дуже несприятливих умовинах, — українській еміграції поталанило створити декілька важних і творчих осередків, які за 20 років існування (тобто до вибуху Другої світової війни) дали поважний вклад в українську культуру. Основними центрами цієї праці стали передовсім Відень, Прага, Берлін, Париж, Варшава.

У розгляді дій української еміграції треба відмітити два основні, хроно­логічно різні, періоди. Перший період — це час війни, роки 1914-1918-1919, і другий — повоєнний, коли остаточно справа української незалежної державности була програна і коли тисячі української інтелігенції, визначних фахівців у своїх ділянках, були змушені шукати можливостей прожитку і творчої праці у великих центрах західньої Европи.*

* Доволі вичерпну історію тих часів, на підставі архівних матеріялів і джерел, написав Семен Наріжний п.н. «Українська еміграція», (Прага, 1942р). Там же історія культурної праці еміграції між двома світовими війнами.

До першої хвилі цієї еміграції прийшло вже в перший рік після вибуху Першої світової війни, коли в наслідок російської офензиви в Галичині майже всі видатні українські галицькі діячі опинились на еміграції, передов­сім у столиці австро-угорської монархії — Відні, а теж у Празі. Саме у Відні, в 1915 p., де вже були Український Парляментарний Клюб і Україн­ська Головна Рада, прийшло до заснування Української Культурної Ради. Заходами цієї Ради у місті Гмюнд (долішня Австрія) організовано табір для біженців і переселенців з Галичини, у якому діяли школи, гімназійні і семінарійні курси. Крім Ґмюнду, в інших місцевинах Австрії велась для пересе­ленців відповідно організована культурно-освітня праця. Культурна Рада подбала теж про видання основних книжок для молоді і курсів, а допомагали їй у цьому Т-во «Просвіта», Академічне Т-во «Січ» і центральна управа Українських Січових Стрільців.

Та не тільки для галичан Відень став центром культурної праці. Тут опинились теж визначні політичні діячі із східніх українських земель, які заснували Союз Визволення України, що теж розгорнув велику інфор­мативну, культурно-освітну і видавничу діяльність. СВУ почав видавати «Вістник СВУ» в українській мові і в німецькій мові «Україніше Нахріхтен», а в Льозанні, Швайцарія, «Ля Ревю Юкраінієн» французькою мовою. Крім цього СВУ видав кілька десяток інформаційних брошур про Україну.

Велику культурно-освітню працю провів СВУ в таборах полонених, де було до 200,000 полонених українців-вояків російської армії, що попали в австрійський полон. Діячі засобляли їх українськими часописами, книж­ками, засновували бібліотеки, організували оркестри, театральні вистави та влаштовували освітні курси. І ця праця Союзу Визволення України мала великі наслідки.

В поважних розмірах велася культурно-освітня праця в таборах інтер­нованих вояків був. українських армій у Польщі, а в таборі Ланцут, у 1921 р., був заснований перший український народний університет, в якому навча­лось понад 500 студентів. Викладачами були професори вищих і середніх шкіл. У цьому ж Ланцуті була зорганізована українська гімназія та Спілка Захисту Рідної Мови, якої завданням м.ін. було „підтримувати павших духом і пробуджувати любов до рідного слова і культури". Крім Ланцута, на теренах повоєнної Польщі були й інші подібні осередки, як напр. Каліш, де була добре поставлена культурно-видавнича діяльність, існували теа­тральні гуртки тощо.

Існувала українська військова еміграція і на терені Чехо-Словаччини. Тут, в різних місцевостях її проживання теж існували курси, школи, народні університети, спортивні клюби, бібліотеки, читальні, хори, театральні гуртки. Із середнього шкільництва треба згадати матуральні курси в Подєбрадах біля Праги, реальну гімназію в Празі, яку згодом перенесено до Ржевніц а потім до Модржан під Прагою. Народні і доповняльні школи існували теж в окремих місцевостях на терені Німеччини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: