Джерела податкового права Європейського співтовариства

Система джерел податкового права ЄС мало чим відрізняється від класифікації правових форм, що регулюють відносини в інших областях європейської інтеграції: установчі договори, загальні принципи права, нормативні акти вторинного права (регламенти, директиви, рішення) і рішення Суду ЄС.

Установчі договори виконують функцію конституційних актів ЄС. Це визначає їхнє місце в системі джерел права взагалі й податкового права ЄС зокрема. Серед установчих договорів основним для політики інтеграції в галузі податкових відносин є ДФЄС, що містить ряд статей, що закріплюють: 1) правові принципи, застосовні до регулювання податкових відносин; 2) правові положення, на основі яких приймаються регламенти, директиви й рішення по податкових питаннях.

У правовій системі ЄС загальні принципи права виконують функцію орієнтирів і обмежень для правотворчості й правозастосування. У ДФЄС загальні для держав-членів називаються принципи свободи, демократії, поваги прав людини й основних свобод, а також принцип верховенства права. Основні права людини, закріплені в Європейській конвенції 1950 р. і в конституціях держав-членів, визначаються в Договорі як загальні принципи права ЄС.

Правові принципи, застосовні до регулювання податкових відносин можна розділити на загальні й спеціальні. До загальних правових принципів варто віднести принцип субсидіарності (ст. 5) і принцип заборони дискримінації за ознакою громадянства (ст. 18). Спеціальні принципи регулювання податкових відносин у ЄС є похідними від загального принципу заборони дискримінації: 1) заборона на введення яких-небудь обов'язкових платежів, що заміняють мито (ст. 30); 2) заборона на дискримінацію товарів і послуг однієї держави-члена на території іншої держави-члена шляхом додаткового (у порівнянні з місцевим) оподаткування (ст. 110).

Загальні принципи права є також і джерелом податкового права ЄС, тому що визначають загальний правовий підхід до регулювання податкових відносин. Наприклад:

принцип демократизму - означає, що рішення з податкових питань приймаються в тій юридичній формі й відповідно до тієї правової процедури, які забезпечують оптимальне співвідношення економічних інтересів ЄС і держав-членів;

принцип правового плюралізму - стосовно до податкових відносин цей принцип означає, що при прийнятті загальних рішень необхідно максимально враховувати правові традиції й особливості правової культури держав-членів, оскільки ефективність застосування норм інтеграційного податкового права багато в чому залежить від здатності й готовності людей його зрозуміти й прийняти;

принцип пріоритету прав і свобод людини - покладений в основу податкової політики й ЄС і держав-членів. Стягнення податку являє собою відчуження частини власності громадян, тому дана дія влади повинна здійснюватися на законних підставах. Прийняття будь-якого податкового рішення й вирішення будь-якого податкового спору повинно відбуватися привселюдно, компетентними органами й з урахуванням пріоритету прав і свобод людини.

Правові положення, базові для актів вторинного права з податкових питаннь, можна представити в такий спосіб:

1) правові основи механізму гармонізації законодавства держав-членів про непрямі податки (ст.ст. 30, 113);

2) правові основи усунення юридичних і податкових перешкод співробітництву європейських підприємств і організацій в галузі досліджень і технологічного розвитку(ст.179);

3) правові основи для введення «екологічних» податків(ст.191);

4) правові основи механізму зближення законодавства держав-членів незалежно від якоїсь конкретної галузі цих відносин. В галузі оподатковування ст. 113 слугує підставою для прийняття рішень, спрямованих на зближення законодавства, що регулює, наприклад, прямі податки в державах-членах ЄС. На основі цієї статті Договору Радою ЄС прийняті директиви про «поглинання» № 90/434/ЄЕС, про «материнські й дочірні компанії» № 90/435/ЄЕС, про «відсотки й роялті» № 2003/49/ЄС, підготовлені й перебувають у стадії розгляду ряд інших рішень;

6) правові основи забезпечення рівних умов конкуренції в спільному ринку у випадку виникнення невідповідностей між законодавством або адміністративними приписами держав-членів (ст. 114). Безпосереднього відношення до податків стаття не має, але в певних обставинах може стати правовою основою для прийняття необхідних директив з податкових питань. Наприклад, прийняття одним з держав-членів рішення про скасування стягнення податку на той або інший вид споживчих товарів або послуг у недільні дні може призвести до порушення умов конкуренції на ринку цих товарів і послуг у прикордонних населених пунктах інших держав-членів. Такі рішення держави можуть бути основою для відповідних дій інститутів ЄС згідно ст. 113 Договору й для прийняття необхідних директив, що усувають протиріччя, що виникло.

Порівняно із непрямими податками (яким присвячено не один десяток директив ЄС щодо податку на додану вартість та акцизів), нормотворчість інститутів ЄС у галузі прямого оподаткування є зовсім незначною. Так, до директив Ради, що регулюють прямі податки, належать такі:

1) 90/434/ЄЕС від 23.07.1990 р. щодо спільної системи оподаткування, що застосовується у випадках злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, коли товариства знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів;

2) 90/435/ЄЕС від 23.07.1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній які знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів.

Щодо постійного місця проживання та перебування, як критерію визначення статусу резидентства платника податку, то цьому питанню присвячено Council Derective 90/364/EEC on the right of residence of 28 June 1990.

Важливе значення окрім директив також мають рекомендації Комісії ЄС, зокрема:

1) 94/79/ЄС від 21.12.1993 р. щодо оподаткування деяких позицій прибутку, отриманих нерезидентами у державах – членах, інших, ніж ті, у яких вони є резидентами;

2) 94/390/ЄC від 25.05.1994 р. стосовно оподаткування малих та середніх підприємств;

3) 94/1069/ЄC від 07.12.1994 р. щодо переведення малих та середніх підприємств.

До актів, що приймаються Радою Європи, належать і регламенти, які є обов’язковими в усіх частинах і підлягають прямому застосуванню у всіх країнах-членах.

Правова форма регламенту обирається для закріплення найбільш важливих рішень інститутів ЄС із питань, що не врегульовані чи недостатньо врегульовані податковим законодавством країни-членів:

1) Регламент Ради Європи № 260/68 від 29.02.1968 р. про прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС;

2) Регламент Ради Європи № 1111/77 від 17.05.1977 р. про введення податку на ізо-

глюкозу;

3) Регламент Ради Європи № 1079/77 від 17.05.1977 р. про введення «податку загальної відповідальності» (co-responsibility levy) на молоко та молочні продукти;

4) Регламент Ради Європи № 2137/85 від 25.07.1985 р. про європейське об’єднання із загальною економічною метою, відповідно до якого ці об’єднання звільняються від сплати корпоративного податку; передбачає інші податкові пільги.

Рішення Суду ЄС

Рішення Суду є обов'язковими, а в частині тлумачення норм європейського права мають значення прецеденту, якого повинні дотримуватись у своїй практиці судові органи держав - членів Європейського Союзу.

Податкові справи, розглянуті Судом, можна розділити на дві категорії:

1) роз'яснення норм інтеграційного права, що не містять заборонних положень;

2) роз'яснення норм інтеграційного права, що містять заборонні положення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: