7 страница. Класифікація методів державного управління може відбуватися на таких засадах:

Класифікація методів державного управління може відбуватися на таких засадах:

- за масштабом застосування;

- з позицій впливу суб’єкту на об’єкт управління;

- з точки зору організації управління.

За масштабом застосування виділяють загальні (загальносистемні) та спеціальні (локальні) методи.

Загальні методи використовують в усіх сферах державного управління економікою, на усіх рівнях державного управління (наприклад, методи планування, організації, методи контролю, стимулювання). Спеціальні методи використовуються залежно від сфери державного управління економікою (наприклад, методи впливу на кадровий потенціал: психологічні, методи опитування, інтерв’ювання).

2.Ключові поняття: управління, субєкти управління, органи державного управління, регулювання, методи державного управління, функції.державного управління.

3.Питання для дискусії та практичні завдання

1.Теоретичні аспекти регулювання національних економічних систем

2.Зміст та функції державного регулювання національної економіки

3.Органи державного управління в системі державною регулювання національної економіки.

4.Державне регулювання національної економіки в трансформаційному процесі.

5.Основи господарського законодавства.

6.Проблеми та перспективи розвитку державного управління економікою.

7. За якими ознаками класифікують функції державного управління.

4. Тести для самоперевірки знань

Тест 1. Сутність державного управління проявляється через:

1. діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої, судової влади;

2. діяльність статутів громадських об’єднань;

3.здійснення владних повноважень органом державного управління;

4. діяльність Конституційного суду

Тест 2. легітимність –

1. співвідноситься з визнанням, допущенням, підтримкою певного явища, інституту, органу, управлінського рішення правом;

2. делегування, передача влади суспільством його особливій організації – державі та її структурам;

3.соціальне джерело влади;

4. сукупність повноважень, що мають державні органи та посадові особи

Тест 3. Легалізація державної влади –

1.визнання, допущення, підтримка певного явища, інституту, органу, управлінського рішення правом;

2. делегування, передача влади суспільством його особливій організації – державі та її структурам;

3. проявляється у об’єднанні, узгодженні, регулюванні, координації, контролі за допомогою владно-розпорядчих заходів та заходів примусу;

4. втілює у собі основні структурні параметри системи, її зовнішню та внутрішню організацію.

Тест 4. Форми державного управління економікою:

1.структурними, процесуальними;

2. правовими та не правовими;

3. вигляді актів, дій,регулятивниї форм;

4.правильні всі;

5. правильні 1 і 3

Тест 5. Суб’єктний склад сучасної системи державного управління України являє собою …….підсистеми:

Тест 6. через здійснення владних повноважень органом державного управління проявляється

а) харвктер державного управління;

б) властивості державного управління;

в) сутність державного управління

Тест 7. Зовнішній прояв властивостей об’єкту управління, який характеризується самостійністю, реалізуються певними методами залежно від суб’єкту управління з метою досягнення кінцевого результату, це -

а)Суб’єктний склад сучасної системи державного управління

б) функції державного управління;

в) властивості державного управління;

Тест 8. В чому виражається зміст державного управління

а) цілях; б) принципах;

в) функціях; г) методах; д) всі вірні

Тема 8. Демократія, економічна свобода га економічний порядок

Мета теми — дати студентам чітке уявлення про сутність демократії та її види, про економічну свободу та економічний порядок. Охарактеризувати основні риси інноваційної моделі розвитку економіки.

Тест 2. До елементів демократії належать:

1. свобода, рівність, повага людської гідності, верховенство закону, конституціоналізм;

2. рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій, плюралізм;

3. немає правильної відповіді

Тест 3. До характерних ознак демократії належать:

1. теорія та практика втілення прин­ципів демократії в економічні відносини; 2.демократизація госпо­дарського механізму суспільства

3. вважаються форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у ви­борі сфери застосування своїх здібностей, знань, професійних навичок, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ;

4. правильні 1 і 2

Тест 5. Під економічною свободою розуміють:

Тест 6. Економічна свобода економічних суб'єктів – це

1. самостійне прий­няття рішень щодо споживання матер. і духовних благ;

2. право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, способів придбання ресур­сів, розподілу доходів, споживання благ;

3. у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо;

4. означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп

Тест 7. Економічний порядок

1. право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, способів придбання ресур­сів, розподілу доходів, споживання благ;

2. сукупність притаманних йому специфічних системних взаємозв'язків між окремими індивідами, домашніми господарствами, суб'єктами підприємництва, державою та недержавними інституціями в процесі їх економічної діяльності;

3. форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян;

4.Всі вірні.

Тема 9. Основні структурні співвідношення національної економіки

Мета теми — ознайомити студентів із поняттям «структура економіки», класифікувати її види: відтворювальна, галузева, регіональна структура економіки; ознайомити студентів із зі структурою ВВП на стадіях виробництва, кінцевого використання та за доходами

1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

1.Структурна перебудова економіки: поняття, сутність та ресурси.

2.Структурна політика держави та її стратегічні орієнтири.

3.Методи оцінки структурних зрушень на макрорівні.

4.Національні пріоритети структурної перебудови.

Питання на самостійне вивчення:

1. Економічні передумови структурної перебудови економіки.

2. Концептуальні принципи структурної перебудови.

3.Структурна перебудова економіки на основі інноваційної моделі розвитку. 4.Організаційно-економічне забезпечення структурної перебудови.

5.Фінансові джерела структурної перебудови.

Література

1. Економіка України: Стратегія і політика довгострокового розвитку / Під ред. акад. НАН України В. М. Гесця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 337-482, 641-695.

2. Завгородня О. О. Структурна динаміка як фактор інноваційного роз­витку національної економіки // Економіка України. — 2005. — №3. — С. 25-39.

3. Стратегію изменения структури зкономики Украйни / Под общ. ред. В. М. Гееца. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 45-98.

4. Национальная зкономика: Учебник под ред. акад. РАЗИ В. А. Шуль­ги. — М.: Изд-во Рос. зкон. акад,, 2002. — С. [18-140, 203-227.

5. Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, С. Г.Панченко, Е. М. Либанова та ін. / За ред. В. М. Геєця. — К.: Вища шк., 2003. — С. 417-426.

6. Проблеми становлення інноваційної політики в Україні / Макаренко 1. П., Трофимчук О. М., Кузьменко В. її. та ін. / За ред. Макаренка І. П. — К.: УІНСіР: Інститут еволюційної економіки, 2004. — 124 с.

7. Пухтасвич Г. О. Аналіз національної економіки: Навчальний посіб­ник. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 190-210.

8. Федулова Л. Технологічний розвиток, економіки // Економіка Украї­ни, 2006. — №5, 6.

1.Структурна перебудова економіки: поняття, сутність та ресурси.

Формування раціональної структури економіки, збалансування її окремих елементів є стратегічним пріоритетом державної політики.

Структуру економічної системи можна визначити як сукуп­ність пропорцій та співвідношень, що виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки: секторами, галузями, територіями.

Структура економіки - це співвідношення різних елементів економічної системи, що відображають народногосподарські про­порції та стан суспільного поділу праці [3].

Цілі структурної політики класифікують залежно від рівня їх реалізації, а також часового горизонту. Цілі структурної політики відповідно до рівня їх реалізації бувають: макроцілі, мезофілі та мікроцілі.

Цілі структурної політики відповідно до часового горизонту бувають:

• стратегічні (забезпечення ресурсозаощадження за рахунок пріоритетного розвитку науково-технічної сфери тощо);

• тактичні, покликані сприяти реалізації стратегічних зав­дань (підтримка ефективних і конкурентоспроможних виробництв за послідовного "згортання" безперспективних тощо).

Виділяють такі рівні структурної трансформації: інституційний, макроекономічний (національний), мезоекономічний (регіо­нальний) та мікроекономічний.

На інституційному рівні структурні реформи зумовлені переходом економіки від адміністративної до ринкової системи господарювання.

На макроекономічному рівні відбуваються зміни в інфраст­руктурі ринку і створення відповідних умов для прогресивного розвитку економіки та її галузей.

На мезоекономічному рівні процес структурної перебудови охоплює територіальні аспекти трансформації і спрямований на формування сприятливого інвестиційного клімату, інноваційні зру­шення, підвищення конкурентоспроможності та економічної неза­лежності території, усунення територіальних та соціально-еконо­мічних диспропорцій розвитку, ліквідацію депресивних регіонів тощо.

На мікроекономічному рівні відбуваються зміни системи управління та структури окремих суб'єктів підприємництва, видів їх діяльності, організації, асортименту товарної продукції.

Залежно від характеру елементів економічної системи та їх змісту розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальиі, соціальні, галузеві, регіональні (територіальні) та зовнішньоекономічні.

Відтворювальна структура відображає можливість еконо­мічного зростання промислового виробництва та його ефективність, характеризує співвідношення елементів і підрозділів суспільного відтворення: між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між споживанням та нагромадженням тощо [2; 3; 9; 10].

Соціальна структура відображає розподіл народного госпо­дарства за формами власності (приватні, державні, колективні), за організаційно-правовими формами підприємництва (малі, середні та великі підприємства), за рівнем доходів певних верств населення (доходи залежно від різних груп населення).

Диверсифікація доходів різних верств населення є характер­ною для соціальної структури економіки, важливим є зростання середнього прошарку категорій населення за рівнем доходів, і відносне скорочення діапазону диференціації доходів [9; 10].

Галузева структура відображає пропорції розвитку окремих галузей, підгалузей, комплексів, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки. Галузева структура визначається пропор­ціями між укрупненими галузями і часткою окремих галузей та підгалузей в обсязі їхнього випуску, пропорційністю між ними.

Згідно з класифікатором галузей економіки виділено такі галузі: промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення і збут, операції з нерухомістю, лісове господарство, інформаційно-обчислювальне обслуговування тощо.

У складі галузей економіки виділяють підгалузі, що є сукупністю підприємств, які випускають однорідну продукцію чи виконують однорідні послуги.

У світовій практиці прийнято поділяти суспільне виробництво на три визначальні сектори:

1) первинний (галузі, пов'язані з видобутком ресурсів, що мають сировинну та аграрну спрямованість);

2) вторинний (індустріальні галузі, сфокусовані на переробці ресурсів та виготовленні готової ремісничо-технічної продукції);

3) третинний (сфера послуг, включаючи інформаційне поле для функціонування виробництва, та інфраструктура народного господарства).

У сучасному суспільстві виділяють також четвертинний сек­тор, пов'язаний з науковими знаннями та п'ятиринний сектор, що пов'язаний з інформаційними технологіями.

Регіональна структура економіки характеризує терито­ріальне розміщення основних елементів міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, їхні зв'язки.

Формування регіональної (територіальної) структури є ре­зультатом взаємодії складних підсистем: природо-ресурсного по­тенціалу регіону; природних умов; особливостей відтворення насе­лення; культурних традицій; розміщення суб'єктів господарювання; локалізації виробничої та соціальної інфраструктури тощо.

Існує два типи регіональних систем: перший - розподіляє економіку на економічні райони, територіальні виробничі комп­лекси, спеціальні економічні зони; другий - стосується адмініст­ративного підпорядкування: в Україні - це економіка АР Крим, областей, районів [3; 9; 10].

Структура зовнішньої торгівлі характеризує стан економіки країни, описує характер продукції галузей з розподілом на експортні товари і на продукцію для задоволення внутрішніх потреб країни (регіону).

Існує два основні напрямки зміни експортно-імпортної струк­тури: імпортозаміщення (витіснення з внутрішнього ринку іноземних товарів) та експортоорієнтація.

Наявність в структурі зовнішньої торгівлі високої питомої ваги експорту промислової продукції з високим технологічним рів­нем, наукомісткої, готової до кінцевого споживання, є характерним для розвинених індустріальних країн. Істотна частка експорту сировини та матеріалів властива для країн, що розвиваються. Індустріально розвинені країни переважно імпортують сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв, облад­нання, машини, транспортні засоби тощо.

Структурна політика держави - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, а також визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Сутність пасивної структурної політики полягає в такому: держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші та безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях.

За активної структурної політики держава широко засто­совує державні важелі та інструменти для прискорення прогре­сивних структурних зрушень в економіці. Держава визначає пріо­ритетні сфери і галузі для економічного розвитку країни, враховуючи експортний потенціал галузі, мінімізацію ресурсоміст-кості виробництва, залежність від імпорту сировини та енергії, майбутній попит на продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках країни тощо.

Державні важелі і заходи за активної структурної політики [2]:

• державна програма структурних перетворень (розроблення довготривалих планів, цільових програм, національних проектів);

• пряме державне інвестування програм структурної пере­будови економіки;

• створення спеціальних фондів для фінансування програм структурної перебудови економіки;

• залучення іноземних і вітчизняних приватних інвестицій;

• податкові та кредитні пільги;

• припинення виробництва у депресивних галузях;

• митна політика;

• політика прискореної амортизації;

• заходи для стимулювання переливання капіталу в пріо­ритетні галузі;

• заходи для стимулювання розвитку галузей, які приско­рюють впровадження досягнень НТП.

Активна структурна політика формує найефективніші напрямки структурної трансформації економіки, зокрема, основними з них є:

• підтримування і зростання виробництва в галузях з ви­пуску експортної продукції та продукції, яка здатна замінити імпортну;

• підтримування енергоощадних виробництв і технологій;

• зростання виробництва в галузях, які сприяють підви­щенню науково-технічного рівня та якості продукції;

• розвиток виробництва конкурентоспроможних на світо­вому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються;

• згортання виробництва в депресивних галузях та розвиток конкуренції тощо.

Пріоритетними галузями є галузі, розвиткові яких держава надає перевагу, враховуючи їх значення для економіки країни на сучасному етапі. Враховуючи конкурентні переваги, пріоритетними галузями структурних перетворень в країні визначено п'ять основних груп: 1) наукомісткі та технологічні галузі; 2) галузі та підгалузі агропромислового комплексу (молочна, харчова, конди­терська, легка промисловість тощо); 3) галузі транспорту, зв'язку та телекомунікацій (транспортування нафти, газу, електроенергії тощо); 4) рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комп­лекси; 5) діяльність, пов'язана з забезпеченням здоров'я людини, охороною довкілля [2-5].

Структурна політика здійснюється через методи прямого та непрямого регулювання і впливу [9; 10].

Методами прямого регулювання є:

• надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів;

• використання системи державних замовлень та закупівель;

• методи індикативного планування;

• державні плани та програми;

» централізовано встановлені ціни;

• цільове фінансування сфер, суб'єктів діяльності тощо. Методами непрямого регулювання є:

• надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами, які визнані пріоритетними;

• здійснення політики прискореної амортизації, цінової та експортно-імпортної політики, зокрема встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

Інтегральним показником якості наявної структури економіки є ство­рений на її основі ВВП, який в своєму натурально-речовому та вартісному вимірах формує ресурсне забезпечення нового відтворювальпого циклу і визначає розширений, простий чи звужений характер суспільного відтво­рення.

Структурні зрушення — сукупність кількісних та якісних змін, що

відбуваються в мезо- и макропропорщях економічної системи, та обумовлюють її перехід в інший якісний стан. Це складне економічне явище, яке має свої чинники, рушійну силу, наслідки, глибину та термін здійснення.

Серед домінуючих зрушень структури глобальної економіки основними є:

- тісна кореляція глобальних тенденцій розвитку зі структурного ди­намікою країн розвинутого центра, на які припадає близько 68% ва­лового глобального продукту;

- прискорені темпи розвитку нових прогресивних наукоємиих та висо-котехнологічних галузей промисловості порівняно із традиційними;

- наближення темпів зростання першого і другого підрозділів суспільного виробництва, груп А і Б промисловості. Частка окремих галузей споживчого сектора економіки, насамперед легкої промисловості, поступово зменшується внаслідок переміщення переважної більшос­ті виробництв у країни, що розвиваються, і виграють цінову конку­ренцію за рахунок дешевих трудових ресурсів;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: