Мета та завдання дисципліни “Істор. Укр. Культури”. ЇЇ звязок з іншими культурами.

Питання збереження та розвитку укр. нац. культ. особливо важливі в умовах реалізації завдань будівництва культ. незалежної Укр. Кожний народ набуває в іст. певного досвіду і втілює його внеповторну систему культурних надбань. Культура виступає водночас і як мірило цивілізованості, і як форма та зміст внутрішнього звязку поколінь. Процес створ. І пердавання всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації.

Практично кожна культура найбільш наочнорозвивається у логічному та змістовному діалозі з іншими. Укр. Культуру не можливо зрозуміти, ігноруючи її звязки з античною, візантійською, рос., білорус., польською, лиов., нім., єврейською, вірменською тощо. ЇЇ становлення та розвитокможливо висвілити лише з урахуванням контексту розвитку світової культури та цивілізації.

2. Основні культурологічні концепції.

Цілком зрозуміло, що протягом століть уявлення про культуру були різними. Складалися різні концепції культури.

Так, наприклад, у Середньовіччі людина, що не знала приписів пануючої релігії та не виконувала її засад, вважалася безкультурною, дикою. Це богословська концепція культури.

По мірі втрати авторитету церкви світогляд людей дедалі частіше визначає вільна філософія та наука; в мистецтві цінується оригінальність, новизна; безкультурними вважаються вже ті, хто не слідкує за літературними новинками, не відвідує театру т.п. Це просвітницька концепція культури.

З розвитком вільної думки у ХVІІІ-ХХ ст., особливо у зв'язку зі становленням такої науки, як естетика, почали висловлюватися все більш своєрідні та суб'єктивні погляди на культуру.

Так, виникла концепція культури як гри. Але саме поняття гри бувало й різним. Наприклад, Г. Спенсер вважав, що культурна діяльність виникає в ситої істоти як гра надлишкових фізичних сил. На думку Ф. Шіллера, в грі людина шляхом фантазії пізнає навколишній світ, моделює ситуації, які не в змозі пережити в дійсності.

Німецький вчений К. Бюхер висунув трудову теорію культури: вона народжується зі спільної праці людей (як приклад він наводив ритмічну пісню, об'єднуючи людей, що виконують важку роботу, в єдиному зусиллі).

Марксистська думка вбачає в культурі ідеологічну надбудову над економічним життям суспільства. На думку марксистів, у культурі в прихованому вигляді постійно кипить боротьба інтересів різних класових угрупувань.

Австрійській психіатр З. Фройд обґрунтував ідею культури як сублімації, тобто заміни витиснутих сексуально-біологічних інстинктів створенням різних предметів і творів мистецтва, які символізують бажаний, але недосяжний об'єкт потягу. Але, за Фройдом, культура – створення житла, одягу, мистецтва – врятувала людство від розчинення у тваринному стані.

3. Складові культури.

Водночас виникає питання про складові культури. Не відкидаючи важливості вивчення проблем розвитку матеріальної культури, виробничо-економічних відносин тощо, ми все ж таки зосереджуємося в даному посібнику виключно на явищах духовної культури.

Найважливішою складовою частиною культури є релігійна культура. Пам'ятаючи афоризм Дж. Фрезера про те, що вся культура походить з храму, ми вважаємо за потрібне підкреслити тут як найважливіший момент релігійну свідомість та її культове вираження, притаманні тому чи іншому суспільству.

Досвід людства накопичує чимало різних моделей політичного життя, юридичних законів, мета яких – забезпечити гармонію та мир у людській спільноті. Політико-правова культура – норми, які регулюють законодавчо поведінку людей – теж має бути об'єктом нашої уваги.

Безумовно, покажчиком культурного рівня суспільства є також його наука й освіта. Є, наприклад, виразна різниця між суспільством, у якому дітей вчать ворожити або знімати скальп з ворога, і суспільством, де умовою освіти є комп'ютерна грамотність дітей.

Духовне життя суспільства, його релігійно-філософська свідомість, мораль та поняття про добро й справедливість максимально яскраво проявляються в літературно-митецькій творчості, яка естетично інтерпретує світ і проблеми людини. Мистецтво слова, музика та театр, архітектура, скульптура й живопис – найважливіші моменти культурного життя будь-якого суспільства.

4.Кризові явища в українській культурі. Пон яття про антикультуру.

Характерний термін антикультура, яким позначають явища, принципово спрямовані на руйнацію і заперечення будь-якої культури, культури як такої. Цей термін нерідко застосовують до певних явищ тієї ж, скажімо, молодіжної культури. Наприклад, до неї зараховують графітí – написи та малюнки, які роблять молоді люди на стінах будівель або транспорту. Виникло це явище наприкінці 60-х рр. ХХ ст., і спочатку було пов'язане з соціальними та національними визвольними рухами. Так, у 1967 р. афроамериканці (чорношкірі Америки) створили т. зв. “Стіну поваги” в Чикаго, що пропагувала расове рівноправ'я. Але в нашому суспільстві графіті найчастіше є проявом звичайнісінького хуліганства: достатньо подивитися на будинки в наших містах, розмальовані незграбними та страхітливими зображеннями й написами. На Заході сьогодні прийнято відводити для подібного самовиразу молоді спеціально побудовані стіни.

5.Культура та цивілізація. Поняття про артефакт.

Для означення речей, створених людськими руками, уживається термін артефакт, який означає річ, не існуючу від початку в природі. Культура є виразом споконвічної боротьби людини з природою і прагнення її вдосконалити, перебудувати. Щоправда, у цій боротьбі варто пам'ятати й про права природи. Занадто пригнічувати її небезпечно – можна врешті-решт втратити якісь суттєві основи й принести своє життя в жертву штучним і надуманим “правилам”.

Інколи слова культура й цивілізація вживаються як синоніми. У поняття цивілізації тут включається будь-який артефакт: витвір мистецтва фігурує поруч з винаходом колеса або якогось іншого механізму. Разом з тим, цивілізація розглядається як певна концепція життя, його структура[1]. Не заперечуючи в принципі проти такого підходу, зауважимо, що його застосування потребує розширення кола описуваних явищ, принаймні, вдвічі. Історія технічних винаходів, починаючи з колеса й закінчуючи комп’ютером, є, звичайно, індикатором прогресу. Але історія технічних винаходів завела б нас занадто далеко. Тому ми приймаємо концепцію тих вчених, які розрізняють цивілізацію та культуру.

Перше слово означає все, що було створено для комфорту людини: машини, меблі, посуд і т.п. Друге ж означає явища духовного життя: релігійно-філософський світогляд людей, їх прагнення побудувати життя за законами справедливості (політика), наука та освіта, а також мистецтва – зображувальні (живопис, скульптура, архітектура), музично-театральне мистецтво, література та ін. Щоправда, в ряді випадків провести межу між культурою та цивілізацією досить важко[2]. Наприклад, будівлі, одяг, посуд насамперед створюються для комфорту, але часто вони являють собою справжні твори мистецтва, несуть відбиток людського духу.

6. Поняття про контркультуру. Контркультури України.

При міцних основах культури контркультура внутрішньо залежить від того, що заперечується і сама по собі не може існувати. Контркультура користується зазвичай дуже агресивними методами, розраховуючи на шок і епатаж суспільства. Часом її досягнення стають завдяки цій агресивності усталеними й складають якусь власну традицію в рамках існуючої культури.

У сучасному світі статус явищ контркультури мають авангардистські та неоавангардистські течії, що відверто заявляють про свій розрив з традиціями гуманізму й ренесансним культурним каноном. Таким був, наприклад, футуризм – літературно-митецька течія 20-х рр. ХХ ст., яка оспівувала міць техніки, війни й тоталітарні режими, закликала до руйнації авторитету класики й проголошувала безкрайній суб'єктивізм митця як особливості “мистецтва майбутнього”. Як писав під впливом футуристів російський пролетарський поет В. Князев, “во имя нашого завтра сожжем Рафаэля, разрушим музеи, растопчем искусства цветы”. У Радянській Росіїіснував також цілком конкретний проект закриття музеїв та бібліотек, підготований близьким до Маяковського Осипом Бріком: пролетаріат не мусив отруюватися старою культурою. Хоча влада офіційно не пішла на такі крайнощі, масове нищення пам'яток культури за часів тоталітаризму стало справжньою реалізацією цієї програми.Т. зв. “важкий рок” на нашій естраді, який у своїй естетиці часто безпосередньо керується настановами “церкви сатани”[3] й свідомо викликає у слухачів почуття деструкції та агресії, теж належить до явищ контркультури і має своїх шанувальників.

7.Поняття про субкультури. Субкультури України.

Т. зв. “важкий рок” на нашій естраді, який у своїй естетиці часто безпосередньо керується настановами “церкви сатани”[4] й свідомо викликає у слухачів почуття деструкції та агресії, теж належить до явищ контркультури і має своїх шанувальників.

Та в цілому рок-музикане є, звичайно, контркультурою. Як і багато подібних явищ, вона виступає частиною молодіжної субкультури. Такназивають своєрідну “підкультуру”, яка виникає в певних верствах суспільства й відокремлюється від культури суспільства в цілому (хоча внутрішньо від неї теж залежить): субкультура молоді, субкультура “блатних”, субкультура “нових українців” тощо. Цим сферам властиві окрема від більшості система цінностей і певний жаргон, зрозумілий лише “своїм”. Слівця на зразок круто, кльово, прикол та ін. – типові приклади молодіжного сленгу, який, проте, змінюється зі зміною поколінь, не залишаючи помітного сліду в мові народу. Так, у 60 рр. ХХ ст. молоддю широко вживалося слівце міцно (у значенні нинішнього круто), але від того не лишилося вже й пам'яті.

8. Масова та елітна культура, їхні прояви в Україні.

Культура споживається усіма. Але оскільки суспільство завжди поділяється на привілейовані та непривілейовані класи, то й характер культури, яку вони споживають духовно, відрізняється.

Еліта – поняття, яке теж вимагає певного пояснення. Не можна, скажімо, вважати елітою будь-яку соціальну верхівку. Наприклад, нуворишів (скоробагатіїв), які тільки-но піднеслися з плебейської верстви й зберегли всі смаки та звички низової культури. Елітна верхівка формується протягом життя принаймні кількох поколінь, її культурні смаки витончуються поступово. Рідко хто самотужки підноситься до розуміння таких речей, як симфонічна музика, класичний балет або авангардний живопис – як правило, лише людина, яка з дитинства виростає в атмосфері складної й багатої культури, здатна органічно засвоїти ці багатство й складність.

Відповідно елітна культура – це культура, яка твориться професіоналами і відповідає найвищим вимогам. Вона не складається відразу, і формується століттями, причому часто її творять справжні “династії” професійних майстрів.

Масова культура – це культура загалу, яка твориться з розрахунку задовольнити не найвищі духовні потреби людини. Установка такої культури – розвага; вона не існує поза mass media – сферою сучасних технічних засобів тиражування й активного впровадження у свідомість суспільства тих цінностей, які її ініціаторам здаються потрібними й вигідними – преса, кіно, радіо, телебачення тощо. Якщо елітна культура твориться індивідами, зацікавленими насамперед у реалізації свого особистого таланту, то, скажімо, сучасний естрадний співак – це насправді цілий колектив працівників, які створюють його імідж – зачіску, грим, декорації, балетний фон, фонограму; вони роблять часом чудесне перетворення досить скромної з погляду вокального або акторського обдарування особи на чарівного “ідола” естрадного жанру. Фактор прибутку, колосальних доходів від “розкручування” такої естрадної зірки – не останній чинник її появи на артистичному небосхилі. Включається відповідний механізм реклами, формується мода на той чи інший імідж або напрям; як правило, така культура розрахована на невибагливі смаки (наприклад, “попса”).

9. Поняття про взаємодію та спадкоємність у культурі, їхні прояви в українській культурі.

Декотрі вчені у ХХ ст. заперечували зв'язок та наступність культур. Так, А. Тойнбі вважав, що великі цивілізації – єгипетська, греко-римська, європейського середньовіччя та ін. – народжуються, розквітають та вмирають у своїх власних рамках, не передаючи нічого наступним цивілізаціям. Це відмова від ідеї прогресу людства як об'єднаної спільноти. Напроти, просвітницько-марксистська думка усіляко підкреслювала, що розвиток культури йде шляхом відмирання “непотрібного” та народження нового, але все життєздатне переходить із старої культури в нову.

Очевидно, що в кожній позиції є своя правда, і всі вони повинні бути враховані при вивченні світової культури.

Зокрема ХІХ-ХХ століття в Західній Європі є епохою інтенсивного розвитку секуляризованої культури, яка втрачає обов'язковий зв'язок з цінностями минулих століть та виробленим ними культурним каноном. Планета зробилася меншою; досягнення різних народів та особистостей швидко стають загальним надбанням. Поступово утворюється також планетарна фінансова система; соціальні та міждержавні міграції набагато перевершують те, що в ранньому Середньовіччі називалося Великим переселенням народів. Класи та національні спільноти, які тільки-но склалися після соціальних пертурбацій ХVІІІ ст., видозмінюються на очах. Велика роль у спілкуванні належить “культурному коду”, створеному народом або групами народів, певними соціальними групами протягом століть. Скажімо, суспільства християнської Європи не завжди адекватно розуміють мотивацію вчинків та психологію громадян ісламських країн, етику буддійського світу тощо. Стандартні ситуації спілкування дуже відмінні не лише в різних народів, а й на різних щаблях одного і того ж суспільства: просте привітання може звучати і сприйматися по-різному.

Тенденція до створення наднаціональної культури на початку ХІХ ст. вважається найперспективнішою: у Франції цього періоду письменник П. Меріме заявляє, що він перш за все – громадянин світу (“космополіт”), а вже потім – громадянин Франції. Мислителі ХІХ ст. охоче мусують тезу про створення “світової культури” та майбутнє стирання національних особливостей (як, наприклад, К. Маркс і Ф. Енгельс у Комуністичному маніфесті,використовуючи думку Гьоте про єдину світову літературу).

Але вже ХХ століття справедливо іменують “віком націоналізму”. Коли стало очевидно, що в міжнародний ужиток широко запроваджуються аж ніяк не рафіновані плоди високої духовності культура Старого світу загалом знаходиться у глибокій кризі, що спроби побудувати невидано високу культуру шляхом штучного й насильницького руйнування того, що ще вціліло (тоталітарні режими ХХ ст.) ведуть до прірви, а те, що отримало назву американізму – забезпечує лише сурогат культурності, стало масовим явищем повернення до національних основ і традицій.

Варто враховувати поняття конгломератна культура, яке означає неоднорідність сучасної культури. У суспільстві водночас і паралельно функціонують, часом пересікаються і взаємно впливають одна на одну, часом ворогують різні системи (співіснування в одному й тому ж суспільстві сільської фольклорної, елітної та міської масової культур – найбільш характерний приклад).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: