Акти громадянського стану.

Актами громадянського стану є факти (дії та події), які нерозривно пов'язані з особою і започатковують, змінюють, доповнюють, припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Актами громадянського стану є народження дитини, встановленії ня її походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, смерть.

За законодавством України реєстрації підлягають народження, смерть, укладення шлюбу, встановлення батьківства, зміна імені, по батькові, прізвища. Така реєстрація здійснюється в державних органах реєстрації громадянського стану і має за мету охорону особистих і майнових прав та інтересів громадян, а також державних і суспільних інтересів.

21. Правовий статус фізичної особи - підприємця.

Кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України) (254к/96-ВР). Це право закріплено і в статті 50 Цивільного кодексу України (435-15). При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи,
якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - "підприємець".
Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
22. Поняття опіки та піклування. Органи опіки та піклування. Порядок встановлення опіки та піклування.

Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.

Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов’язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до статті 131 КпШС України опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли 15 років та лишилися без піклування батьків, а також над громадянами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування (стаття 132 КпШС України) встановлюється над неповнолітніми у віці від 15 до 18 років та над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Опіка та піклування можуть бути встановлені й при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини та передачу її під опіку органам опіки та піклування, незалежно від того, чи позбавлені батьки батьківських прав, чи ні, так як перебування у них небезпечно для дитини; коли батьки психічно хворі, ро-зумово відсталі або знаходяться на тривалому лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі; коли батьки тривалий час не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі, перебувають у тривалому відрядженні); коли батьки непрацездатні та знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах для людей похилого віку та інвалідів.

23. Права і обов'язки опікунів і піклувальників.

Опікуни чи піклувальники зобов'язані виховувати підопічних, турбуватися про 'їх здоров'я, фізичний, моральний, духовний розвиток та навчання, готувати 'їх до праці, захищати їх права і інтереси.

Опікуни та піклувальники зобов'язані турбуватися про осіб, які знаходяться у них під опікою та піклуванням, про створення цим особам необхідних побутових умов, догляду та лікування. Якщо душевно хворий, що знаходиться під опікою, виявляє небезпеку для себе або оточуючих, його опікун повинен повідомити про це до районного (міського) відділу внутрішніх справ для того, щоб направити його до психіатричної лікарні на лікування.

Опікуни та піклувальники мають право вимагати по суду повернення їм дітей, які знаходяться у них під опікою та піклуванням, від будь-яких осіб, які утримують у себе дітей без законних підстав.

Опікуни та піклувальники мають право розпоряджатися майном підопічних в інтересах останніх.

24. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків.

1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи,яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

25. Поняття та ознаки юридичної особи.

Природним суб'єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи.
Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою.
Інститут юридичної особи — це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організаційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення.
Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації значних господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів.
Організація, яка не відповідає певним, встановленим ознакам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб'єктом цивільного права.
26. Правосуб'єктність юридичної особи.

Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін.

Юридична особа — організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді. Юридична особа — це не будь-який колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті. Статусом юридичної особи комерційні і некомерційні організації наділяються за законом.

27. Види юридичних осіб.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих докумен­тів відповідно до статті 87 цього Кодексу.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ор­гану місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові фор­ми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встанов­люються Конституцією України та законом.
Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у ви­падках, встановлених законом.
28. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права.

1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. 2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. 3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. 4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.
29. Створення юридичної особи публічного та приватного права.

Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

30. Філії та представництва юридичної особи приватного права.

Філія юридичної особи - це структурно і територіальне відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридич­ної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі до­віреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особа може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому за­конодавчими актами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: