Перший етап цього періоду - зародження елементів криміналістичних знань (з давніх часів - до кінця XVII ст.).

Зародження елементів криміналістичних знань можна відслідкувати із ранніх джерел права. З історії Китаю відомо, що за 2350 років до н.е. під час правління богдихана Яо були видані перші писані закони про кримінальну відповідальність, де передбачалося таврування злочинців. При становленні криміналістичної реєстрації це розглядалося як спосіб обліку правопорушників, встановлення судимостей.

До джерел права цього етапу, в яких закріплювалося використання криміналістичних знань при розслідуванні злочинів, належать: Дигести Юстиніана (533 р.), "Правда Руськая" (ХІ-ХІІ ст.), "Смоленские уставные грамоты" (1136 р.), "Устав Святого Князя Володимира, крестившего Руську землю, о церковном суде" (1280 р.), Псковська судна грамота (1424 р.), Судебник (1497 і 1550 рр.), Статут Великого князівства Литовського (1529 р.), "Соборное уложение" (1649 р.), Указ Російської імперії від 9 грудня 1699 р. "О порядке исследования подписей на крепостных актах" та ін.

Зокрема, у Судебнику 1497 р. містилося положення, що письмовими доказами, які використовуються у доказуванні, є: договірні та офіційні акти, автентичність яких визначалася судом. Тобто йшлося про експертизу письмових документів, що виконувалася судом.

В Указі Російської імперії від 9 грудня 1699 р. "О порядке исследования подписей на крепостных актах в случаях возникшего о подлинности оных спора или сомнения, о писании крепостей в поместных и вотчинных делах в поместном приказе, а не Ивановской площади, и о потребном числе свидетелей для подписания крепостных актов" вперше нормативно врегульоване питання призначення та проведення експертизи як форми використання спеціальних знань. У ньому сформульовано необхідність обов'язкового проведення експертизи за певних обставин та: а) визначалися суб'єкти експертної діяльності - дяки та піддячі, які працюють у Приказі; б) вперше називалося місце проведення експертизи, тобто визначається конкретна експертна установа -Приказ.

Характерні риси цього етапу:

1) поодинокі випадки регламентації у нормативних актах діяльності з використання криміналістичних знань;

2) фактичне поширення використання криміналістичних знань при розслідуванні правопорушень;

3) напрями використання криміналістичних знань: виявлення та дослідження слідів для встановлення напрямків пересування злочинців та виявлення вчинених правопорушень; встановлення фізичного стану тварин; дослідження отрут, зілля; дослідження фальшивих грошей (монет); дослідження документів;

4) наявність посадових осіб, яких залучали до розслідування злочинів;

5) розвиток криміналістичної реєстрації правопорушників.

Другий етап - формування основ криміналістичних знань. Він охоплює проміжок часу від початку XVIII ст. - до кінця XIX ст.

Характерні риси цього етапу:

1) визначення місця криміналістичних знань при формуванні системи юридичної освіти у Російській імперії;

2) видання юридичних періодичних видань з розглядом випадків використання криміналістичних знань під час розслідування (наприклад, журнал "Юридические записки" (1841 р.), "Криминалист" (1882 р.);

3) проведення наукових заходів для обговорення проблем застосування юриспруденції (з'їзд юристів Росії у 1875 р., з'їзди Міжнародного союзу криміналістів - 1889-1895 рр.);

4) зростаючі потреби правоохоронних і судових органів у забезпеченні різноманітними знаннями щодо боротьби із злочинністю;

5) вдосконалення організації роботи судів та розширення функцій правоохоронних органів. Зокрема, в 1782 р. прийнято "Устав благочиния или полицейский", згідно з яким вводилися пристави слідчих справ та квартальні наглядачі. З 1862 р. сформовано поліцію. У 1864 р. проводиться судова реформа, відповідно до якої впроваджується буржуазне судочинство, створюються судові палати, окружні суди, мирові судові дільниці, вводяться посади судових слідчих (замість пристава слідчих справ). У 1871 р. прийняті "Правила о порядке действий чинов Корпуса жандармов по исследованию преступлений". Чинам жандармерії надавалось право проводити слідчі (розшукові) дії: огляд, освідування, обшуки.

Другий період - становлення науки криміналістики. Охоплює події з кінця XIX ст. до 70-х рр. XX ст. Він складається з третього і четвертого етапів розвитку криміналістики.

Третій етап - це етап систематизації криміналістичних знань, який тривав з кінця XIX ст. до кінця 30-х рр. XX ст.

Узагальнення та систематизація криміналістичних знань відобразилось в оприлюдненні криміналістичних видань, діяльності експертних кабінетів, вивченні криміналістичних дисциплін у навчальних закладах.

На цьому етапі публікуються навчально-практичні видання щодо використання криміналістичних знань під час розслідування злочинів: Г. Гросс "Руководство для судебных следователей как система криминалистики" (російський переклад, Смоленськ, 1896 р.), Є.Ф. Буринський "Судебная экспертиза документов, производство ее и пользование ею" (Санкт-Петербург, 1903 р.), В.І. Лебедев "Искусство расследования преступлений" (Санкт-Петербург, 1909 р.), А. Вейнгардт "Уголовная техника. Руководство к расследованию преступлений" (російський переклад, Санкт-Петербург, 1912 р.), СМ. Трегубов "Научная техника расследования преступлений" (Санкт-Петербург, 1912 р.), Б.Л. Бразоль "Очерки по следственной части. История. Практика" (Санкт-Петербург, 1916 p.) та ін.

У 1889 р. Є.Ф. Буринським у Петербурзькому окружному суді створюється судово-фотографічна науково-дослідна лабораторія, де виконувалися експертизи документів. Приймаються Закон про Кабінет науково-судової експертизи (1912 р.) та спеціальна інструкція по врегулюванню його діяльності (1912 p.). У 1912 р. відкривається кабінет науково-судової експертизи у м. Петербурзі, у 1913 р. - в м. Москві, у 1914 р. - у м. Києві та м. Одесі. Активно вивчається закордонний досвід у використанні криміналістичних знань, видається література криміналістичного змісту, переважно зарубіжних авторів у перекладі, у тому числі періодичні видання.

Практика боротьби зі злочинністю активно використовує криміналістичні знання. У 1890 р. в Росії впроваджується антропометрія, дактилоскопія отримує нормативне закріплення при реєстрації злочинців у в'язницях (1906 р.) та у діяльності поліцейських підрозділів (1908 p.).

З 1917 р. до 1930-х p.p. радянські криміналісти переглянули напрацьовану систему криміналістичних знань. Одним із результатів цієї роботи стало опублікування у 1935 р. першого двотомного підручника з криміналістики.

На цьому етапі починають готуватися дисертаційні роботи з криміналістики: А.І. Вінберг "Криминалистическая экспертиза письма" (1938 p.), СУ. Зіцер "Возникновение и основные этапы развития буржуазной криминалистики" (1938 р.), Б.М. Шавер "Предмет и метод советской криминалистики и применение ее к расследованию отдельных видов преступлений" (1938 р.), СП. Мітрічєв "Криминалистическая экспертиза" (1939 р.).

Створено систему впровадження криміналістичних знань у правоохоронну і судову практику - викладання криміналістики у навчальних закладах як самостійної дисципліни; видання наукової і навчальної криміналістичної літератури, практичних посібників і рекомендацій; стажування у практичних підрозділах правоохоронного профілю.

Четвертий етап - формування загальної теорії криміналістики. Він починається з кінця 30-х pp. XX ст. і триває до 70-х pp. XX ст.

Характерні риси цього етапу:

1) систематичне обговорення криміналістичних проблем на конференціях, семінарах, симпозіумах, в тому числі і міжнародних;

2) обов'язкове викладання криміналістики як самостійної дисципліни у всіх вищих юридичних навчальних закладах та поширення вивчення криміналістики у неюридичних вузах;

3) усталене функціонування науково-дослідних установ, спеціалізованих з проблем криміналістики;

4) сформованість та подальший розвиток наукових центрів і шкіл дослідження криміналістичних проблем;

5) ефективне функціонування правоохоронних і судових органів з використанням нових криміналістичних знань у боротьбі з правопорушеннями.

Третій період - розвиток криміналістики як самостійної науки (з 70-х рр. XX ст. - до сьогодення) складається з етапів:

П'ятий етап - удосконалення загальної теорії криміналістики із започаткуванням окремих наук (від кінця 70-х рр. - до 1991 р.) характеризується інтенсивними взаємозв'язками криміналістики з іншими галузями знань, активізацією інтеграції та диференціації знань. Криміналістикою породжуються основи теорії оперативно-розшукової діяльності та судова експертологія. Зокрема, ідею виокремлення з криміналістики загальної теорії судової експертизи (судової експертології) започаткували А.І. Вінберг і Н.Т. Малаховська у посібнику "Судебная экспертология. Общетеоретические и методологические проблемы судебных экспертиз" (1979 р.).

На шостому етапі - розвитку криміналістики у сучасних умовах (з 1991 р. - до сьогодення), який триває у наш час, відбувається подальша інтеграція криміналістичної науки в інші галузі знань і юриспруденції - цивільний, адміністративний, господарський процеси, діяльність адвокатури, нотаріату, тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: