ЗДАТНІСТЬ СТУДЕНТІВ ТА ВИПУСКНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ.

Формування компетенцій у сфері власного працевлаштування та здобуття необхідних для цього навичок є одним з центральних завдань європейської освітньої політики.

Очевидних успіхів у цій справі сучасна Європа не демонструє.

Розглянемо цю проблему в Україні у двох площинах: працевлаштування випускників та сполучення навчання з роботою студентами денної форми навчання.

Система розподілу випускників на роботу, що гарантувала практично 100% зайнятість молоді в радянській період, практично зруйнована. З одного боку, це зумовлене домінуванням приватного роботодавця і слабкими зв’язками ВНЗ з ним. З іншого боку, небажанням переважної більшості випускників йти працювати на непрестижні робочі місця з невеликою оплатою в державному секторі (особливо в сільській місцевості). В останні роки ініційовано процес створення спеціальних підрозділів ВНЗ з питань працевлаштування випускників. Проте, на сьогодні вони функціонують не в усіх навчальних закладах, свідченням чого є 27,9% студентів, які під час соціологічного опитування в березні 2012 року взагалі нічого не знали про їх існування. Лише 15,9% студентів розраховують на наявні зв’язки своїх ВНЗ з роботодавцями, а 16,1% — на існування розподілу для бюджетників, що може розглядатись як оцінка реального рівня сприяння у працевлаштуванні випускників.

Дві третини студентів (65,5%) денної форми навчання відчувають потребу в сполученні навчання з роботою з матеріальних або кар’єрних міркувань. Близько 40% студентів працюють повний або неповний робочий день чи тиждень. При цьому лише 14,6% студентів працюють у сфері, що пов’язана з майбутнім фахом. Ситуація краща у студентів ВНЗ, що розташовані у великих містах, де ширше пропозиція тимчасової зайнятості і вище платня. Значно гірше виглядає ситуація в середніх і малих містах, де загальний рівень безробіття значно вищий.

У цілому проблема молодіжної зайнятості має тенденцію до загострення, що пов’язано також із загальноєвропейською економічною кон’юнктурою. В урядових структурах існує розуміння необхідності реалізації системних заходів для стримування такої тенденції, що знаходить відображення в прийнятті Закону про перше робоче місце (2004 рік) та нових соціальних ініціативах Президента України 2012 року. Ці зусилля заслуговують на позитивну оцінку, хоча їх практична ефективність ще має бути доведена.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: