Поняття полеміки, її співвідношення з дискусією.

Термін “полеміка” походить від давньогрецького слова “полемікос” — войовничий, ворожий. Більш чітке визначення даного поняття можна знайти, наприклад, у енциклопедичному словнику, де зазначається, що полеміка — гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічне обговорення, при якому є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього, полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою захистити, обстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.
З даного визначення випливає, що полеміка відрізняється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину. Мета полеміки інша — потрібно здобути перемогу над опонентом, обстояти і затвердити власну позицію. Полеміка — це наука і мистецтво переконувати. Вона вчить стверджувати думки аргументованими, переконливими і безперечними науковими доказами. Отже, мета полеміки — досягнення істини чи її перевірка.

Полемічність. Виходячи з того, що судова промова — це завжди процесуальна дія або елемент судових дебатів, ораторові слід так її скласти і виголосити, щоб у зміс­ті та формі промови послідовно простежувалася при­сутність опонента. У промові використовують тради­ційні засоби полеміки, які дозволяють висвітлити неарґументованість тези супротивної сторони (учас­ника процесу) і тим самим зміцнити свою позицію за­вдяки посиленій арґументації. Саме полемічні прийоми стають найдійовішим засобом «звільнення» судових дебатів від неарґументованих тез чи неправильних ар­ґументів. Разом з тим використання таких прийомів вимагає від оратора дотримання певних принципів: правдивість, чесність, чуйність, принциповість, дис­циплінованість. Ці принципи важливі ще й тому, що норми процесуального закону, як правило, містять деякі обмеження в дебатах, недотримання яких учасни­ками процесу призводить до негативних наслідків. як свідчить досвід, досить вдалими риторичними при­йомами є такі, як полемічна загостреність, перебільшення позиції, концентрація дій, «ефект раптовості» та ін. Їх ви­користання — ефективний засіб логіко-композиційної ор­ганізації значних масивів інформації.

Разом з тим ведення полеміки має спиратися на вміння виявляти і розвінчувати «некоректні прийоми» полеміки, які може використовувати процесуальна супротивна сто­рона (арґумент «до особи», арґумент «до авторитету», ар­ґумент «до сили», арґумент «до почуттів» іт. ін.). Арґумен-тація, що ґрунтується на такій основі, може бути нейтра­лізована, що завжди зміцнює позицію промовця.

Досить поширеним у судовій практиці є застосування таких прийомів ведення спору, що спираються на логічні порушення, наприклад, підміна тези, обґрунтування тези неправильними арґументами, логічна диверсія, та ін. Своє­часні виявлення та аналіз згаданих прийомів, тобто логіч­них помилок, здатні суттєво посилювати арґументованість позицій оратора

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: