Політичні погляди епохи Відродження та Реформації.

Для епохи Відродження характерний гуманізм. Реформація – антифеодальний і антикатолицький рух в І половині XV ст., який заключав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Якщо для Відродження головним було визнання людської гідності, то для Реформації-прагнення відновити чистоту християнської релігії. Лідером Реформації був М. Лютер. Провідними ідеями М. Лютера були: - необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської війни; - безумовний народу світській владі; - ідеалом є сильна та стабільна монархія; - необхідним є законний примус з боку держави; - монарх як суб’єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише “судові розуму” та вищим законам; Республіканський рух не був цілісний; у результаті розколу у ньому утворилося два напрями: бюргерсько-лютеранський (М. Лютер) і плебейсько-селянський (Т. Мюнгер). Реформація у розумінні Т. Мюнгера – це соціально-політичний переворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розшарування і оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі. Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна “Настанови в християнській вірі” (1536 р.). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у залежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Ідеалом є встановлення теократії (республіки святих). Ж. Боден першим сформулював і обґрунтував поняття суверенітету як ознаки держави. Мак’явеллі виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, демократія. Т. Мор -“Утопія” (1516).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: