Функції політології

Узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити п'ять основних функцій політології:

1. теоретичну;

2. методологічну;

3. практичну;

4. виховну;

5. прогностичну.

Теоретична функція полягає у розробленні нею різних теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища і процеси політичного життя суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів.

Практична функція полягає у її зорієнтованості на вирішення конкретних практичних політичних завдань і проблем. На основі розроблюваних нею теоретичних положень політологія формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення тих чи інших заходів і компаній (найповніше проявляється у прикладній політології, основний зміст якої складає розроблення різних політичних технологій).

Виховна функція політології полягає у формуванні світогляду особи, її політичній соціалізації, даючи їй знання про політичну сферу суспільного життя, про політичні інститути, права, свободи та обов'язки громадянина, політичну культуру.

Прогностична функція полягає у її здатності передбачати, прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття і виконання політичних рішень. Реалізація цієї функції передбачає моделювання політичних процесів і відносин, завчасне проведення наукових експертиз найвагоміших політичних рішень на предмет реальності очікуваного від них ефекту. Прогнози поділяються на оперативні (до місяця), короткострокові (до півроку), середньострокові (до року – двох), перспективні (десять і більше років). Останні становлять предмет футурології ( галузь теоретико-практичного знання, спрямована на аналіз перспектив розвитку людини і людства ).

3. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни.

Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та ідеї існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми.

1. Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.

2. З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля.

3. Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу.

4. Великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо.

5. Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.

6. Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному.

1. В Німеччині, наприклад, він був пов'язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи.

2. У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології.

3. У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті. Важливий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін.

7. У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки.

Ще 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі.

В 30 - 50-ті роки центр тяжіння переноситься на емпірично спостережувану політичну поведінку людей, а згодом і на владні відносини між ними. У післявоєнний період розвиток політології був особливо успішним у США. Саме в цій країні розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі й політології. Американським ученим належить також заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політики, політико-культурного підходу, порівняльної політології.

Становлення політології як навчальної дисципліни має свою історичну традицію. Вперше формальне викладення політики почалося у 1613 р. в Нідерландах в університеті м. Лейден. У 1622 р. виникає перша кафедра з ораторства і політики (університет м. Уппсала, Швеція). Знання, які викладалися тоді, суттєво відрізняються від сучасних уявлень про предмет, однак це вже було свідченням розуміння важливості окремої галузі знань.

З другої половини ХІХ ст. поступово формується система навчальних інституцій для дослідження політичної науки. У 1855 р. при ново заснованому Католицькому університеті (Дублін, Ірландія) було створено кафедру соціальної та політичної науки, яка згодом стала факультетом етики і політики. Професійна підготовка істориків і політиків почалася у Швеції з 1889 р., а окремо спеціалістів в галузі політики – з 1901 р. Перед Першою світовою війною починається вивчення політики, як частини соціології, в Німеччині. Але, наприклад, в Англії навіть наприкінці 1940-х рр. ще не було окремого факультету політології.

Активно розвивалася політологія як навчальна дисципліна в університетах США. Перша інаугурація професора з історії та політичних наук відбулося в Колумбійському університеті у 1857 р. з 1880 р. при університеті почала діяти перша в світі аспірантура з політичних наук. Окремі факультети політичних наук були створені в університетах – Колумбійському (1903 р.), Іллінойс та Вісконсі (1904 р) та ін. У 1914 р. з 534 коледжів у 200 викладалися курси політичних наук, 40 мали самостійні факультети політичних наук. Вводячи курс політичної науки, керівництво американських університетів мало на меті сприяння формуванню політичної культури громадян, їх прихильності до демократичних цінностей.

Стрімкий розвиток політичних наук в світі починається з другої половини ХХ ст. Виділяння політичної діяльності в самостійну галузь, розуміння особливостей цього напрямку суспільної активності та небезпек, які потенційно криються в ній, спонукали до розширення застосування науки про політику як навчальної дисципліни. Переломним моментом стало проведення скликаної за ініціативою ЮНЕСКО міжнародної конференції (1948 р.), на якій відбулося систематизація знань про політик і виділення предмету науки. З 1949 р. почала діяти Міжнародна асоціація політичних наук при ЮНЕСКО.

В СРСР політичні науки не набули поширення, оскільки політична активність розглядалася скрізь призму марксизму та партійної історії. Тільки у 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою “Політичні науки”. В ній уперше передбачалася спеціалізація з політичних наук, що створило можливості для захисту кандидатських і докторських дисертацій, у цей же час політологію стали викладати у вищих навчальних закладах. З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах.

В Україні першим підготовку фахівців-політологів було розпочато в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Згодом їх почали готувати в Одеському, Донецькому, Львівському, Східноукраїнському (Луганськ), Чернівецькому, Прикарпатському, Ужгородському університетах, Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова (Київ), Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. У недержавної форми власності Таврійському екологічному інституті (Сімферополь) відкрито перший в Україні політологічний факультет.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: