ТОР 5 статей:
Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия
Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века
Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка
Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы
КАТЕГОРИИ:
- Археология
- Архитектура
- Астрономия
- Аудит
- Биология
- Ботаника
- Бухгалтерский учёт
- Войное дело
- Генетика
- География
- Геология
- Дизайн
- Искусство
- История
- Кино
- Кулинария
- Культура
- Литература
- Математика
- Медицина
- Металлургия
- Мифология
- Музыка
- Психология
- Религия
- Спорт
- Строительство
- Техника
- Транспорт
- Туризм
- Усадьба
- Физика
- Фотография
- Химия
- Экология
- Электричество
- Электроника
- Энергетика
Акціонерне товариство
Основною формою господарювання в ринковій економіці є акціонерне
товариство.
Акціонерне товариство — це організаційно-правова форма об'єднання,
утворена на основі добровільної згоди юридичних і фізичних осіб, які
об'єднали свої фінансові та матеріальні ресурси і випустили в обіг акції
з метою отримання прибутку.
Акціонерне товариство є юридичною особою, що має власну назву, статут,
печатку і баланс. Відповідно до статуту воно може здійснювати будь-які
види діяльності, які не суперечать чинному законодавству. У статуті крім
видів діяльності мають бути зазначені види акцій, що випускаються, їх
номінальна вартість, кількість акцій, які купуються засновниками, а
також відповідальність за несвоєчасний випуск акцій.
Кожне акціонерне товариство має повну господарську самостійність щодо
вирішення установчих питань, а саме у виробництві та розподілі
продукції, оплаті праці своїх працівників, встановленні цін, розподілі
та використанні чистого прибутку та інших результатів підприємницької
діяльності. Акціонерне товариство несе відповідальність за своїми
зобов'язаннями всім майном, проте не відповідає за зобов'язаннями
акціонерів. Разом з тим акціонери відповідають за зобов'язаннями
товариства в межах особистого внеску в капітал.
Акціонерні товариства можуть бути відкритого і закритого типів.
Відмінність між ними полягає в тому, що акціонерні товариства закритого
типу можуть створювати обмежену кількість акціонерів, а кількість та
склад акціонерів товариства відкритого типу не обмежені.
Статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу формується
шляхом продажу акцій у формі відкритої передплати, а в акціонерних
формі відкритої передплати, а в акціонернихтовариствах закритого типу — лише за рахунок внесків засновників,оскільки у відкриту передплату акції не надходять. Крім того, акціонертовариства відкритого типу може самостійно розпоряджатися своїмиакціями, тобто продавати їх, передавати іншим особам, закладати підзаставу без згоди інших акціонерів свого товариства. Член акціонерноготовариства закритого типу не може продавати свій пай без згоди іншихакціонерів, які мають переважне право на придбання цих акцій. Створення і функціонування акціонерних товариств опосередкованефінансовими відносинами, які охоплюють грошові відносини із засновникамитовариства та їх трудовими колективами, постачальниками і покупцями,бюджетом та позабюджетними фондами, страховими компаніями і банками, а також грошові відносини, пов'язані з отриманням і розподілом власнихдоходів і накопичень, формуванням і використанням відповідних фондівгрошових коштів. Ці грошові відносини практично виражають сутністьфінансів акціонерних товариств, які беруть активну участь у формуваннідоходів і накопичень, їх розподілі та контролі за використанням. З утворенням акціонерного товариства формується його статутний капітал,який являє собою загальну суму коштів, відображену в його статуті.Розмір статутного капіталу акціонерного товариства відкритого типустановить щонайменше 1250 мінімальних заробітних плат, а товариства зобмеженою відповідальністю — щонайменше 625 мінімальних заробітних плат. За рахунок створеного статутного капіталу в акціонерних товариствахформуються основні фонди і оборотні активи — матеріальна основа процесувиробництва. У процесі діяльності акціонерне товариство здійснює певні витрати,отримує виторг і прибуток. Прибуток розраховується так само, як і напідприємствах інших форм власності і становить різницю між виторгом відпродажу продукції (виконання робіт, надання послуг) за вирахуваннямакцизів, ПДВ і витрат на виробництво і продаж цієї продукції (виконанняробіт, надання послуг). Якщо витрати перевищують виторг (без відповіднихподатків), товариство зазнає збитків. Отриманий загальний прибуток використовується насамперед на сплатупроцентів банку за кредитами, встановлених податків і платежів добюджету. Прибуток, що залишився, вважається чистим і розподіляється нарозсуд акціонерного товариства. Частина чистого прибутку можеспрямовуватися на виробничий і соціальний розвиток товариства, виплатувідсотків за облігаціями і до резервного фонду. Чистий прибуток, щозалишився, використовується для виплати дивідендів акціонерам. Розміривідрахувань від чистого прибутку за зазначеними напрямкамивстановлюються загальними зборами акціонерів товариства. Порядокформування і використання резервного фонду визначається статутомтовариства. Кошти фонду використовуються на покриття непередбаченихзбитків акціонерного товариства. За рахунок цього фонду в разі нестачічистого прибутку можуть виплачуватись відсотки за облігаціями ідивіденди за привілейованими акціями, а також викупатися акції віями, а також викупатися акції в акціонерів за відсутності інших коштів. 3. Індивідуальні підприємці Одним із видів суб'єктів господарського права є індивідуальні підприємці. Це відносно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. “Про підприємництво”.Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.
Правове становище індивідуальних підприємців визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами: від 15.05.2003 р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (статті 42-45), від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (ст. 47) та ін.
Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (статті 42-45).
Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів.
Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:
а) що становлять монополію держави (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про підприємництво”: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність,
пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);
б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін.
Крім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо:
- ліцензування певних видів господарської діяльності (частини 3 і 4 ст. 4 Закону “Про підприємництво”, Закон “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”);
- патентування окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників-платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”);
- подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів;
- сплати податків та інших обов'язкових платежів;
- ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
- додержання прав і законних інтересів споживачів;
- добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;
- забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;
- своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах;
- дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, проти пожежних та інших вимог.
Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та найманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство -традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи).
Хоча індивідуальні підприємці є важливим і досить численним видом суб'єктів господарського права, однак основними учасниками господарських правовідносин, яким належить найбільша питома вага у процесі господарювання, є господарські організації.
Форми власності
Ринкова економіка характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано різні форми власності: державну, колективну, приватну. Створюються також підприємства різних організаційно-правових форм господарювання: орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні та інші. Наявність різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання впливає на організацію фінансів. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу коштів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
В процесі створення та організації діяльності державних підприємств та установ за участю держави остання може виступити в якості: засновника, співзасновника та власника пакету акцій. Відповідно до форми участі держави, її органи здійснюють пряме управління підприємствами і установами та управління державними корпоративними правами.
При прямому управлінні підприємствами державні органи безпосередньо затверджують і вносять зміни до статуту підприємства, призначають і звільняють його керівника, визначають порядок використання одержаних доходів. В ході управління державними корпоративними правами держава діє як акціонер або власник частки капіталу господарського товариства.
Управління державними підприємствами з боку державних органів управління передбачає також використання непрямих фінансових важелів: оподаткування, надання державних кредитів, передача майна в оренду, залучення до виконання державних програм та ін.
На казенних підприємствах (державних підприємствах, які не підлягають приватизації) органи державного управління затверджують фінансові плани та визначають порядок використання чистого прибутку (шляхом встановлення обов'язкових нормативів його розподілу), визначають умови та величину оплати праці. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності таких коштів та майна відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе власник.
Майно державних підприємств є державною власністю і використовується за рішенням органів державного управління. Особливістю управління майном, яке закріплене за державним підприємством, є порядок відчуження засобів виробництва.
Згідно з законодавством вони можуть бути продані іншим суб'єктам господарювання виключно на конкурентних засадах. Такі операції можуть здійснюватись через біржі, за конкурсом та на аукціонах. Порядок проведення продажу основних засобів визначає Фонд державного майна України. Одержані в результаті проведення таких операцій кошти повинні бути направлені виключно на інвестиції.
До джерел формування майна державних підприємств відносяться:
- грошові та матеріальні внески засновника;
- доходи, одержані від господарської діяльності;
- кошти, що надходять від продажу цінних паперів;
- кредити банків та інших кредиторів;
- капітальні вкладення та дотації з бюджетів;
- безоплатні та благодійні внески, пожертвування.
Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується ширшими можливостями щодо формування і використанім фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески, спонсорські кошти, фінансова допомога як держави, так і недержавних фінансових інституцій.
Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності є (залежно від типу підприємства) загальні збори членів трудового колективу або акціонерів; рада директорів, засновників або інше правочинне представництво, їм належить право розпоряджатися власністю (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати безплатно), затверджувати доходи і видатки підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці й вирішувати інші фінансові питання. Ділові ризики і конкуренція диктують необхідність створення резервних, страхових фондів.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: