Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги

Основними принципами банківського кредитування є забезпеченість кредиту, його повернення, строковість, платність та цільове спрямування.

Банківські кредити, що надаються суб'єктам господарювання, можуть бути поділені на види за такими ознаками.

1. За строками користування:

ü короткострокові - до 1 року;

ü середньострокові — до 3-х років;

ü довгострокові - на термін понад 3 роки.

Короткострокові кредити спрямовуються на поповнення обігових коштів суб'єктів господарювання для оплати рахунків за товари, роботи, послуги та для придбання сировини і матеріалів для виробничого процесу.

Середньострокові кредити надаються на оплату придбання облад­нання, офісних меблів, комп'ютерної та оргтехніки, легкових та вантаж­них автомобілів, комерційної нерухомості, здійснення капітального ремонту та на фінансування інших витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів.

Довгострокові кредити призначені для фінансування формування основних фондів підприємств. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво тощо.

2. Залежно від наданого забезпечення банківські кредити поділяють на:

ü забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

ü гарантовані (іншими банками, майном третьої особи);

ü з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

ü незабезпечені (бланковіі).

3. Залежно від ступеня кредитного ризику кредити можуть бути:

ü стандартними

ü з підвищеним ризиком.

4. За методами надання розрізняють кредити банків, що надаються:

ü у разовому порядку;

ü відповідно до відкритої кредитної лінії;

ü відповідно до заздалегідь обумовленої дати надання.

5. Залежно від обраного методу погашення суб'єкти господарювання можуть погашати банківські кредити:

ü водночас;

ü у розстрочку;

ü достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

ü з регресією платежів;

ü після закінчення обумовленого періоду.

У банківській практиці можуть бути використані такі форми кредиту для суб'єктів господарювання: іпотечний, лізинговий, факторинговий, бланковий, консорціумний тощо.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Креди­торами за таким кредитом можуть виступати спеціалізовані іпотечні банки, комерційні банки або іпотечні компанії. Предметом іпотеки за такими кредитами можуть бути житлові приміщення, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Відповідно до українського законодавства сума іпотечного кредиту не може перевищувати 70 відсотків від оціночної вартості предмета іпотеки. Основне зобов'язання за таким кредитом підлягає амортизації шляхом поступового зменшення його вартості внаслідок внесення платежів позичальником коштів. Зобов'язання за декількома договорами про іпотечний кредит можуть бути реформовані у консолідований іпотечний борг. Консолідований іпотечний борг повинен об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників. Сума окремого консолі­дованого іпотечного боргу при реформуванні зобов'язань повинна бути не меншою за 200 тисяч євро за курсом НБУ на дату здійснення такої операції. Одночасно з таким реформуванням кредитор створює іпотечні пули, які об'єднують об'єкти нерухомості, що передані в забезпечення за окремими договорами про іпотечний кредит. З метою збільшення кредитних ресурсів кредитор, який е власником іпотечних активів, може випускати іпотечні сертифікати для розміщення на ринку.

Лізинговий кредит є формою майнового кредиту, який передбачає передачу банком у користування об'єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна) на умовах оренди з набуттям права володіння та розпорядження ним у встановлених лізинговою угодою межах.

Факторинговий кредит відображає відносини між суб'єктами факторингової угоди з приводу придбання банком грошових вимог постачальника до покупця та їх дострокової інкасації за винагороду.

Бланковий кредит надається банківськими установами без застави майна чи інших видів забезпечення тільки під зобов'язання повернути кредит. Такий кредит видається лише в межах наявних власних коштів банку із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і достатньо високу ділову репутацію.

Синдикований (консорціумний) кредит це кредит, що надається банківським об'єднанням - консорціумом, утвореним для надання великих кредитів. З метою обмеження ризиків при наданні великих кредитів банками укладаються угоди про синдиковане (консорціумне) кредитування. В рамках таких угод банки-учасники встановлюють умови надання кредитів і призначають відповідальних за виконання цих угод. Для синдикованих кредитів характерними є великі розміри, тривалі терміни користу­вання, багаточисельний склад кредиторів, декілька позичальників. Ризик за наданими синдикованими кредитами розподіляється між банками-учасниками пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Поряд з вищерозглянутими формами кредиту банківські установи можуть надавати такі види кредитних послуг, як:

ü форфейтинг,

ü кредитування за поточним рахунком підприємства (овердрафт),

ü мікрокредитування тощо.

Форфейтинг забезпечує кредитування зовнішньоекономічних опера­цій у формі купівлі в експортера векселів, що акцептовані імпортером. Кредитування з а поточним рахунком (овердрафт) являє собою кредитну послугу, що реалізується надійному клієнту і полягає в наданні йому короткострокового кредиту понад залишок коштів на його поточному рахунку. Мікрокредитування забезпечує потреби малих і середніх підпри­ємств приватної форми власності, а також фізичних осіб - підприємців в терміновому одержанні кредитних коштів.

Поряд з банківськими установами кредитування визначених видів суб'єктів господарювання здійснюють кредитні спілки. Отримати кредити в кредитній спілці можуть селянські (фермерські) господарства (на купівлю палива, техніки тощо) та приватні підприємства, які (находяться у гласності членів кредитної спілки. Як показує практика, для фермерів кредитні спілки є найбільш доступними кредитними установами.

Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 % від капіталу кредитної спілки. У випадку нестачі власних ресурсів для потреб кредитування кредитна спілка може залучати на договірних засадах кредити банків.

9.2. Лізингові операції фінансових установ

Лізингові операції є різновидом кредитних послуг, оферентами яких виступають банківські установи, спеціалізовані лізингові компанії та суб'єкти господарювання, які взяті на облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Лізинг являє собою підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будин­ки, споруди, системи телекомунікацій та інше) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець - банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та розпорядження об'єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів та виробник або постачальник об'єкта угоди. Схема лізингової угоди наведена на рис. 9.1.

1) подання заяви на одержання лізингового кредиту;

2) вивчення ринку основних фондів та вибір виробника (постачальника) об'єкта лізингу;

3) одержання банківського кредиту (у випадку нестачі кредитних ресурсів);

4) укладення трьохсторонньої лізингової угоди;

5) оплата вартості об'єкта лізингової угоди;

6) поставка об'єкта угоди;

7) сплата регулярних лізингових платежів.

Рис. 9.1. Механізм реалізації лізингової послуги

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двохсторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контрактів.

У світовій практиці лізинг поділяється на два види: оперативний та фінансовий.

При оперативному лізингу термін користування об'єктом лізингу є коротшим за строк повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди основні фонди, що знаходились у користуванні, повергаються лізингодавию. Суть оперативного лізингу практично повністю ототожнює зміст операцій оренди. Оперативний лізинг є вигідним у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення короткотермінових робіт.

При фінансовому лізингу термін угоди практично співпадає з терміном повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди її об'єкт викуповується лізингоодержувачем за залишковою вартістю або повертається лізингодавцю. Угода фінансового лізингу є більш складною за своєю суттю в порівнянні з оперативним лізингом. Вона передбачає трьохсторонній характер відносин (участь лізингодавця, лізингоодержувача та продавця або постачальника), спеціальне придбання майна лізипгодавцем для надання його у лізинг, активну роль лізингоодержувача іцодо вибору об'єкта лізингу та його продавця, мінімальний строк угоди, який складає один рік.

Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумов­люють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжна­родний.

Зворотний лізинг — це лізингова угода, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення декількох кредиторів, які інвестують свої кошти в об'єкт лізингу.

При міжнародному лізингу одна із сторін лізингової угоди є нерезидентом.

Участь в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасників. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього коштів з обороту, а сплату лізингових платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх використання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяльності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об'єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте з порівнянні з банківським креди­том у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у коротко­строковому періоді.

Ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на підставі угоди, укладеної між лізинго­одержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо якості, комплектності, справності об'єкта лізинговоїугоди, його доставки, заміни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізинго­одержувачем, та солідарно - продавець і лізингодавець у випадку, якщо лізингодавець здійснював вибір об'єкта угоди.

Лізингові операції здійснюються на основі платності. Оплата за корис­тування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержувачем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визначаються за домовленістю сторін і фіксуються в лізинговій угоді. Лізингові платежі включають наступні елементи:

1) суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, що амортизуєм ься за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

2) суму, що сплачується як процент за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;

3) комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

4) відшкодування страхових платежів, якщо об 'єкт лізингової угоди єзастрахованим лізингодавцем;

5) інші витрат и лізингодавця, що передбачені договором лізингу.

Лізингова діяльність в Україні не підлягає ліцензуванню. Держава в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг регулює ринок лізингових послуг та здійснює нагляд за лізинговою діяльністю шляхом запровадження внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ. Передачу майна у лізинг можуть здійснювати також і суб'єкти господарювання, які за своїм право­вим статусом не є фінансовими установами. Останні повинні система­тично надавати такі послуги, укладати не менш як три договори протягом року та бути взятими на облік в Держфінпослуг. Оференти лізингових послуг зобов'язані подавати інформацію про свою діяльність за встанов­леними уповноваженим державним органом вимогами.

На сучасному етапі в Україні спостерігається активний розвиток ринку лізингових послуг. Поряд з банками інтерес до діяльності з надання лізингових послуг мають фінансові компанії та суб'єкти господарювання, які за своїм статусом не є фінансовими установами.

9.3. Факторингові послуги банківських установ

З розвитком ринку банківських послуг набуває поширення такий вид фінансових послуг, як факторинг. Банківські установи виступають основними оферентами факторингових послуг, що надаються в Україні. Поряд з ними реалізацією факторингових послуг можуть займатись фінансові компанії, кількість яких в Україні активно зростає. Основними споживачами факторингових послуг є суб'єкти підприємницької діяльності, що відвантажують товари, надають послуги або виконують роботи на умовах відстрочення їх оплати.

У світовій практиці факторинг (від англійської factor - агент, посередник) - це купівля банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачатьника до покупця та їх інкасація за певну винагороду. Відповідно до українського законодавства, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Факторингова операція здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт.

У процесі надання факторингової послуги банківська установа (фактор) кредитує оборотний капітал клієнта та переймає на себе його кредитний ризик. За дострокову інкасацію дебіторської заборгованості клієнта банк утримує винагороду на свою користь. Факторингове обслуговування клієнта банком може супроводжуватись наданням йому додаткових консультаційних та інформаційних послуг; таких як ведення обліку дебіторської заборгованості, управління борговими вимогами клієнта, підготовка аналітичних матеріалів тощо.

Перед прийняттям рішення про надання факторингової послуги банк аналізує фінансовий стан клієнта та його контрагентів, вивчає особли­вості їх господарської діяльності та практику розрахунків.

Типова операція факторингу відбувається у такій послідовності (рис. 9.2.):

Рис. 9.2. Механізм реалізації факторингової послуги