Методи бюджетного контролю

Під час проведення контрольних дій застосову­ються різні методи (прийоми) документального і фактичного контролю. Зокрема, в частині документального контролю виділяють такі методи: перевірка документів за формальними ознаками і за змістом; арифметична перевірка документів; нормативна перевірка документів; зустрічна перевірка документів; логічний контроль; техніко-еконо­мічний розрахунок; зворотний перерахунок; експертна оцінка окремих статей бюджетних доходів і видатків; системний і факторний аналіз з використанням таких прийомів, як порівняння, зіставлення, групування, розрахунки середніх і відносних показників, побудова системи взаємозв’я­заних таблиць тощо.

До методів (прийомів) фактичного контролю відносять: обсте­ження; інвентаризація; спостереження; опитування; анкетування; отримання письмових пояснень; контрольні заміри робіт; технологічний контроль.

Документальний і фактичний контроль взаємно доповнюють один одного, і їх поділ має умовний характер.

ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

9.1 Організація бюджетних відносин в США.

9.2 Досвід організації бюджетного процесу в Російській федерації.

9.3 Досвід бюджетного менеджменту у Великобританії.

9.1 Організація бюджетних відносин в США

Бюджетний устрій є організаційними принципами побудови бюджетної системи, її структурою, взаємозв'язком об'єднаних в ній бюджетів. Бюджетний устрій визначається державним устроєм. В унітарних (єдиних) державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.

У федеральних державах бюджетна система складається з трьох ланок:

1. Державний бюджет, або федеральний бюджет, або бюджет центрального уряду;

2. Бюджети членів федерації (штатів — в США, земель (общин) — у Німеччині, провінцій — в Канаді, суб'єктів федерації — в Росії);

3. Місцеві бюджети.

В унітарних державах місцеві бюджети своїми доходами і витратами не входять до державного бюджету, а у федеральних державах — не включаються до бюджетів членів федерації, доходи і витрати яких не входять до федерального бюджету.

Державний бюджет США можна вважати найбільш точним фінансовим виразом сутності і характеру державного устрою і влади. Як і у всіх розвинених країнах, бюджет США виконує три основні функції. Історично найдавніша – утримання державної машини: апарат управління, армія, суди та ін.; друга виникла на рубежі XIX - XX ст. - перерозподіл доходів між соціальними верствами населення і територіями в цілях забезпечення сприятливого соціального клімату, запобігання можливим вогнищам напруженості. Третя функція, що одержала розвиток після кризи 30-х років, полягає у використанні бюджету як інструменту для стимулювання економічного зростання, підтримки умов розвитку підприємництва.

Досвід США показує, що при успішно «працюючій» економіці держава не повинна і не може бути силою, що протистоїть приватному сектору. Воно виконує роль природного і стабільного партнера в господарських справах і охоронця всіх устроїв господарства.

Федеральний устрій Сполучених Штатів обумовлює дуже важливу особливість бюджетно-податкового процесу: чітка взаємодія трьох систем - державних доходів, державних витрат і міжбюджетних відносин («бюджетного федералізму»). Система державних витрат включає підготовку проекту бюджету, його доопрацювання у виконавчих органах («утруску»), затвердження в Конгресі і контроль за виконанням. Система державних доходів - це сукупність податків і неподаткових платежів, що існують в державі і забезпечують його витрати, механізми збору доходів і контролю над ними, а також законодавче забезпечення бюджетних надходжень.

Бюджет включає доходну і видаткову частини. Світова теорія і практика, яким слідують США, засновані на первинному встановленні обґрунтованих витратних потреб держави з подальшим визначенням суми доходів і порядку їх збору. Будь-які зміни у витратній політиці повинні відразу ув'язуватися з податковою політикою і навпаки. Бюджетні дефіцити допускаються (в ідеалі) на короткий час і за умови, що вони будуть надалі компенсовані в результаті успішнішого функціонування економіки і збільшення бюджетних надходжень.

Найважливіше і складніше завдання - створення і підтримка системи бюджетно-податкового федералізму. У США рішення проблеми бюджетного федералізму засноване перш за все на наявності власних джерел надходження у кожного рівня влади, а також на «допомозі зверху», якій охоплені всі штати і місцеві органи влади.

Федеральний бюджет США - частина загального механізму ухвалення і виконання економічних рішень на вищому рівні. На відміну від іншої найбільш значної частини цього механізму - кредитно-грошової системи - бюджет є гнучкішим і мобільнішим інструментом, що цілком знаходиться у розпорядженні держави.

Принципова особливість бюджетно-податкової політики і бюджетної системи США - їх нерозривний зв'язок із станом економіки і господарської політики держави. Розробка і ухвалення рішень про проведення яких-небудь важливих економічних заходів в будь-якій сфері просто неможливо без їх ув'язки з бюджетною політикою країни. І навпаки - всі американські бюджетні заходи розробляються і проводяться в руслі загальноекономічної державної стратегії.

Законодавча влада належить Конгресу Сполучених Штатів, котрий складається з двох палат — Сенату і Палати представ­ників. Вища виконавча влада зосереджена в руках президента. Посади прем'єр-міністра не існує.

Бюджетний процес у США регламентується двома основни­ми законами — «Про бюджет і звітність» (1921 р.) і «Про кон­троль над бюджетом і заморожування фондів» (1974 р.). Перший закон фактично кодифікував створення сучасної єдиної феде­ральної бюджетної системи США. Другий закон підняв бюджет­не законодавство, організацію бюджетної процедури до рівня су­часних вимог. За глибиною зроблених змін закон був названий «бюджетною реформою 1974р.».

Бюджетний процес у США має чотири основних етапи, кож­ний з який взаємопов'язаний з іншими:

- формування бюджету президента;

- робота Конгресу над бюджетом;

- зміцнення бюджету;

- виконання бюджету.

Бюджет Сполучених Штатів складається з декількох томів, де викладено фінансові пропозиції президента і порядок розподілу коштів. Основна ува­га приділяється майбутньому бюджетному року, для якого Конг­рес повинен схвалити бюджетні призначення.

Формування бюджету починається не пізніше весни кожного року, найменше за 9 місяців до його передачі в Конгрес і за 18 мі­сяців — до початку фінансового року. Президент встановлює за­гальні напрямки бюджетної і фінансової політики. Спираючись на ці вказівки Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) разом з Міністерством фінансів працює над визначеннями особливих політичних вказівок і рівня планування для відомств як на май­бутній бюджетний рік, так і на наступні чотири роки, щоб керувати підготовкою їхніх бюджетних запитів. Рішення визначаються також оцінками економічного становища, підготовленими разом з Радою економічних радників, АБУ і Управлінням казначейства.

«Бюджет уряду США» до­дається до бюджетного послання президента Конгресу за 9 місяців до початку нового фінансового року (фінансовий рік у США з 1976 р. починається 1 жовтня і закінчується 30 вересня наступного року). Розгляд бюд­жету Конгресом починається відразу ж після його передачі прези­дентом. Бюджетне рішення встановлюється постійними комітета­ми з бюджету Сенату і Палати представників. Уже 15 квітня вони повинні представити першу спільну бюджетну резолюцію, на прийняття якої Конгресу виділяється місяць. Це важливий бю­джетний документ і віха в бюджетному процесі. У ній містяться контрольні цифри доходів і витрат з розробкою за функціональни­ми категоріями. Спираючись на встановлені цією резолюцією бю­джетні орієнтири, у численних комітетах Конгресу готуються кон­кретні законопроекти з податків та асигнувань. Після завершення цієї роботи, але не пізніше 15 вересня, Конгрес приймає другу спільну бюджетну резолюцію. На відміну від першої, вона носить остаточний і директивний характер. Технічно саме друга бюджет­на резолюція і є власне бюджетом. Процедурні питання проход­ження бюджету постійно удосконалюються та існує традиція постійного реформування законодавчих і підзаконних актів.

Важливо підкреслити, що федеральний бюджет США, як і раніше, базується на однорічній основі, а оцінки, що містяться в ній, на наступні чотири роки призначені для полегшення робо­ти над новим бюджетом.

Більшість витрат за рік не проходять через постанови про бюд­жетні призначення для даного року. Майже всі податки і більшість інших доходів випливають з постійних законів. Податкові законо­проекти розробляються в Комітеті шляхів і способів вишукування коштів Палати представників і Фінансовому комітеті Сенату.

Закон «Про вирівнювання бюджету і контроль за дефіцитом» від 1985 р. (відомий як закон Гремма-Рудмана-Холінгса) обмежує прийняття законів, які збільшують витрати і зменшують доходи, і доповнений також загальним За­коном «Про бюджетне узгодження» від 1993 р.

Закон «Про вирівнювання бюджету» поділяє витрати на два види: затверджувані і сталі (які іноді називаються обов'язковими).

Затверджувані витрати утворюються шляхом прийняття щоріч­них постанов про бюджетні призначення. Витрати на заробітну плату та інші поточні витрати урядових відомств звичайно затвер­джуються постановою про призначення. Сталі витрати визнача­ються постійними законами. Втрати на лікарську допомогу ста­рим та інвалідам, страхування від безробіття і на підтримку цін на сільськогосподарську продукцію є прикладом сталих витрат, оскільки вони дозволені постійними законами. Закон окремо виз­начає фінансування програми маркування продуктів як сталі витрати, хоча кошти визначаються постановою про призначення.

Закон розглядає доходи за тими ж правилами, які застосову­ються до сталих витрат, оскільки доходи звичайно визначаються постійними законами. На відміну від сталих витрат і доходів, за­кон стримує затверджувані витрати шляхом встановлення дола­рових меж на бюджетні повноваження і на витрати для кожного фінансового року.

Дія законів, котрі збільшують сталі витрати або зменшують доходи, обмежується застосуванням правила «плати як можеш». За цим правилом загальна дія законодавства щодо сталих витрат чи доходів не повинна збільшувати дефіцит. Дозволене підви­щення соціальних виплат, наприклад, повинно бути покрите зменшенням інших сталих витрат чи збільшенням доходів.

Правило «плати як можеш» не застосовується для збільшення сталих витрат чи зменшення доходів, передбачених уже прийня­тими законами. Наприклад, сталі витрати на соціальні програми, такі як страхування від безробіття, збільшуються, коли зростає число покупців страхової допомоги; а багато виплат підвищу­ються за діючими законами на показник інфляції. Податкові до­ходи зменшуються, коли знижується прибуток підприємців як підсумок економічних умов. Щоб вирішити проблему збільшен­ня сталих витрат, президент Клінтон, наприклад, використову­вав розпорядження №12857 і зменшив показники для сталих ви­трат (за винятком страхування внесків і виплати відсотків по державному боргу) на 1994-1997 р.

Закон Гремма-Рудмана-Холінгса зобов'язує АБУ зробити оцінки і розрахунки, що визначають застосування секвестру, і на­дати їх президенту і Конгресу. Бюджетне управління Конгресу (БУК) зобов'язане зробити такі ж оцінки і розрахунки, а керівник АБУ зобов'язаний пояснити різницю між показниками двох відомств. Оцінки і розрахунки АБУ становлять основу для розпоряджень на відсікання витрат, які видаються президентом. Роз­порядження президента не можуть змінити подробиці доповіді АБУ. Служба загального обліку (вищий орган державного фінан­сового контролю) зобов'язана підготувати узгоджену доповідь.

Після затвердження федерального бюд­жету Конгресом починається його виконання: міністерства і відомства федерального уряду виконують видаткову, а міністер­ство фінансів — дохідну частину. Закон зобов'язує президента розподіляти кошти, які виділяються для більшості виконавчих відомств. Президент передає ці повноваження АБУ і БУК для розподілу коштів за тимчасовими термінами (звичайно за квар­талами фінансового року), а іноді і за видами діяльності. Відом­ства можуть вимагати виділення єдиної суми, щоб пристосовува­тися до мінливих обставин.

Контроль за виконанням бюджету покладений на Адміністративно-бюджетне управління і на Міністерство фінансів. Якщо перша організація формує і виконує бюджет, то друга — збирає федеральні податки, друкує національні гроші, здійснює митні функції тощо. Широкими правами в галузі поточного і подальшо­го контролю володіє Головне контрольне управління, безпосеред­ньо підзвітне Конгресу США.

9.2 Досвід організації бюджетного процесу в Російській федерації.

Державна бюджетна система Російської Федерації складається з трьох ланок і включає:

1. Республіканський (федеральний) бюджет;

2. 21 республіканський бюджет у складі Російської Федерації, 55 краєвих і обласних бюджетів, міські бюджети Москви і Санкт-Петербурга, 10 окружних бюджетів автономних округів, бюджет автономної Єврейської області;

3. Близько 29 тисяч місцевих бюджетів (міських, районних, селищних, сільських).

Бюджети нижчестоячих органів самоврядування не входять своїми доходами і витратами до бюджетів вищестоящих рівнів.

Бюджетний устрій в Російській Федерації ґрунтується на принципах єдності, повноти, реальності, гласності і самостійності всіх бюджетів, що входять в державну бюджетну систему.

Зведення федерального бюджету і бюджетів суб'єктів Феде­рації утворюють поняття «Консолідований бюджет РФ». Цей бюджет використовується для аналізу показників бюджетної си­стеми і не затверджується законодавчим органом влади.

Бюджетний процес в РФ включає чотири стадії і триває близько трьох років: складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження займають близько року, виконання (бюджет­ний період) — з 1 січня по 31 грудня — календарний рік, складан­ня звіту про виконання бюджету і його затвердження — вісім місяців. Для завершення виконання бюджету, крім бюджетного періоду (фінансового року), надається ще й пільговий період, який становить один місяць, протягом якого закінчуються операції із зобов'язань, прийнятих у рамках виконання бюджету.

Складання проектів бюджетів здійснюється урядом РФ, рада­ми міністрів республік у складі РФ, органами виконавчої влади суб'єктів РФ і місцевими виконавчими органами не пізніше ніж за 10 місяців до початку чергового фінансового року. Йому пере­дує розробка прогнозів соціально-економічного розвитку, підго­товка зведених фінансових балансів. Вихідними макроеко­номічними показниками для прогнозів є: обсяг ВВП і темпи його зростання в черговому фінансовому році, а також рівень інфляції. Крім того, підготовляються основні напрямки бюджет­ної і податкової політики відповідної території на черговий фінансовий рік, а також план розвитку державного і муніципаль­ного секторів економіки відповідної території. Безпосередня ро­бота зі складання проектів бюджетів проводиться МФ, його фінансовими, а також податковими і митними органами.

На основі зазначених документів готується Бюджетне послання Президента РФ, яке не пізніше березня року, що передує черговому фінансовому року, направляється Федеральним Зборам РФ. У ньо­му визначається політика країни на черговий фінансовий рік.

Одночасно з проектом федерального бюджету МФ розробляє перспективний фінансовий план на середньострокову перспективу за укрупненими показниками, який законодавчо не затверд­жується. Складається також баланс фінансових ресурсів, який являє собою баланс усіх доходів і витрат РФ, суб'єктів РФ, муніципаль­них утворень і господарюючих суб'єктів на певній території. Ці до­кументи направляються в Уряд РФ, що після прийняття представ­ляє їх у вигляді інформації Федеральним зборам на їх запит.

У двотижневий термін після прийняття урядом Міністерство фі­нансів РФ направляє бюджетні проекти федеральним органам ви­конавчої влади для розподілу за конкретними одержувачами кош­тів федерального бюджету, а також повідомляє органи виконавчої влади суб'єктів РФ про методику формування міжбюджетних від­носин на черговий фінансовий рік і середньострокову перспективу. Федеральні органи виконавчої влади розробляють і погоджу­ють показники проекту федерального бюджету на черговий фінан­совий рік, обсяги фінансування з коштів федерального бюджету цільових програм до 15 липня. До 15 серпня уряд розглядає і за­тверджує проект федерального бюджету й інші зазначені доку­менти, потім вони вносяться на розгляд у Державну Думу не пізніше 15 серпня. Разом із проектом федерального бюджету уряд представляє в Держдуму пропозиції про збільшення (збереження мінімального розміру оплати праці і мінімального розміру дер­жавних пенсій, про порядок індексації заробітної плати праців­никам бюджетної сфери і державних пенсій на черговий фінансо­вий рік, і на середньострокову перспективу).

Наступна стадія бюджетного процесу - розгляд і затверд­ження бюджетів у законодавчих органах: Федеральних Зборах (парламенті), представницьких органах суб'єктів Федерації і місцевих самоврядування. Рада Держдуми протягом доби після одержання проекту направляє всі матеріали в Комітет з бюджету для підготовки до розгляду Держдумою. Розглядається бюджет у декількох читаннях. За Конституцією РФ, прийнятий Держду­мою бюджет протягом п'яти днів передається на розгляд Ради Федерації. У випадку його відхилення Федеральними Зборами бюджет передається в Держдуму для повторного голосування і вважається прийнятим, якщо при повторному голосуванні за нього проголосувало не менше 2/3 від загального числа депу­татів. Прийнятий Федеральний закон про бюджет протягом п'яти днів направляється Президенту РФ для підписання. Після цього починається етап виконання бюджету.

Казначейство безпосередньо організовує виконання бюджету, а також позабюджетних фондів. Його органи керують зарахуван­ням доходів і проведенням взаєморозрахунків між бюджетами, здійснюють контроль за виконанням федерального бюджету РФ. Усі платежі здійснюються з єдиного рахунка Казначейства з пере­рахуванням коштів безпосередньо на розрахункові рахунки госпо­дарюючих суб'єктів, які виконали роботи або здійснюють послуги для бюджетних одиниць. Саме Казначейство проводить збір, об­робку й аналіз інформації про стан державних фінансів; представ­ляє вищим органам державної влади звітність про фінансові опера­ції з федерального бюджету, про державні позабюджетні фонди, а також про стан усієї бюджетної системи; разом з Центральним бан­ком та іншими уповноваженими банками здійснює управління й об­слуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу РФ.

Заключним етапом бюджетного процесу є складання звіту про виконання бюджету і затвердження його в законодавчих ор­ганах влади. Уся робота зі складання звітів покладена на Мініс­терство фінансів РФ і його фінансові органи, Державну податко­ву службу і податкові інспекції, Державний митний комітет і йо­го органи. Звіт доповідається Федеральним Зборам РФ, які його затверджують.

Для здійснення контролю за виконанням федерального бюд­жету існує Рахункова палата, склад і порядок діяльності якої виз­начається федеральним законом.

9.3 Досвід бюджетного менеджменту у Великобританії.

Державний бюджет Великобританії можна стисло визначити як фінансовий план, що містить «економічні прогнози і передбачувані зміни в оподаткуванні на майбутній період». Він складається з двох частин: Консолідований фонд і Національний фонд позик.

Основна частина ресурсів державного бюджету проходить по Консолідованому фонду, який є рахунком поточних надходжень коштів та їх витрачання, а Національний фонд позик — бюджет капіталовкладень. Перевищення доходів над витратами Консолідованого фонду зараховується в доходну частину Національного фонду позик. Якщо ж в Консолідованому фонді є дефіцит, то він покривається позикою з Національного фонду позик, на цю суму Уряд збільшує державний борг.

Консолідований фонд — спеціальний рахунок Міністерства фінансів Великобританії в Банку Англії. Кошти з даного рахунку можуть виділятися тільки з дозволу Парламенту і під контролем спеціального посадовця Палати общин — Контролера і генерального аудитора, або, як його ще називають, — Генерального контролера і ревізора. Будь-яке перерахування коштів з вказаного фонду без дозволу Парламенту розглядається як незаконне, а виділені кошти підлягають поверненню. Основними доходами Консолідованого фонду є податки, на які доводиться близько 95 % цієї частини бюджету.

Витрати Консолідованого фонду включають дві основні групи: витрати, що щорічно затверджуються Парламентом; витрати з так званого Фонду для постійного обслуговування, що не розглядаються в Парламенті.

У затверджувані витрати входять військові асигнування, витрати на промисловість, сільське господарство, утримання апарату управління, соціально-культурні заходи, субсидії місцевим органам влади, допомога країнам, що розвиваються тощо. По фонду постійних витрат проходять відсотки по державному боргу, витрати по цивільному листу, а також відрахування до фондів Європейського Союзу.

Суми витрат мають стійку тенденцію до збільшення. Зростання витрат при неможливості постійного збільшення податкових надходжень вимушує Уряд Великобританії використовувати позики.

По структурі державний борг складається з урядових і гарантованих урядом облігацій і векселів казначейства, цінних паперів, що обертаються на ринку, і зовнішнього боргу. Основна частина позикових коштів доводиться на державні цінні папери.

Доходна частина Національного фонду позик створюється за рахунок відсотків, органів влади, що поступають від державних корпорацій і місцевих, за надані їм Казначейством Її Величності довгострокові кредити, доходи емісійного департаменту Банку Англії, коштів, що передаються з Фонду для постійного обслуговування. Витрати Національного фонду позик включають відсотки по державному боргу і управлінню ним, довгострокові кредити на капітальні вкладення державним корпораціям і місцевим органам влади.

Бюджетний рік Великобританії охоплює період з 1 квітня по 31 березня наступного року. Бюджет є найважливішим із законів, які щорічно приймаються. За його основу береться Бюджетне по­слання Канцлера казначейства, з яким він виступає в жовтні-листопаді кожного року. У посланні викладається аналіз розвитку економіки за минулий рік і думка уряду щодо перспективи еко­номічного розвитку на середньострокову і довгострокову пер­спективи, а також проголошується валютна і фіскальна політика держави, розглядаються питання стану державних фінансів і з'яв­ляються зміни в податковій та інших фінансових сферах. Деталь­ний розгляд державних витрат проводиться в спеціальних коміте­тах Палати громад (наприклад, Комітет з рахунків державних ус­танов) і в установах, яким делеговані відповідні повноваження.

У бюджетному процесі вирішальна роль належить уряду в особі Казначейства, тоді як проходження бюджету в Парла­менті зводиться, власне кажучи, до формального схвалення дій уряду. Депутати не можуть вносити, а Палата громад не може приймати законів про збільшення загальної суми бюджетних ви­трат, запропонованої урядом. Таке правило розширює можли­вості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. Палата громад формально має право відхилити законопроект про бюджет, але практично це ніколи не робиться. Незважаючи на тривалу процедуру, Парламент завжди затверджує бюджет у сумах, запропонованих урядом.

Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що замість єдиного бюджетного закону Парламент щорічно приймає так званий «фінансовий закон», який фіксує зміни, внесені в систему бюджетних доходів, а також один чи кілька законів, які уповнова­жують уряд витратити протягом року з тією чи іншою метою пев­ну кількість грошей. При цьому бюджет виноситься на розгляд по частинах і в різний час (спочатку по витратах, потім по доходах). Після схвалення Палатою громад бюджетний законопроект пере­дається на схвалення Палати лордів, підписується главою ко­ролівської влади і стає законом. Звіт про виконання бюджету до­водиться до відома Парламенту, але ним не затверджується.

З 1 червня 1998 р. новим лейбористським Кабінетом у Велико­британії розпочата масштабна реформа органів управління фінан­совим ринком. Суть реформи — створення єдиного органу — Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідально­го за регулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. Нова організація замінила систему роз'єднаних і малоефективних саморегульованих і просто регу­люючих організацій, які функціонували на фінансовому ринку.

В даний час Управлінню з фінансового регулю­вання і нагляду Великобританії вже передані чи передаються функції таких ор­ганізацій: Ради з цінних паперів та інвестицій; Організації з регу­лювання управляючих; Управління з цінних паперів; Управління з приватних інвестицій; Комісії з будівельних товариств; Комісії з діяльності товариств взаємного кредитування; Реєстру кредит­них союзів і товариств взаємного кредитування; Дирекції зі стра­хування Казначейства.

Зміни в структурі органів регулювання фінансового ринку у Великобританії відбивають об'єктивні тенденції на ринку. На сучасному етапі діяльність банків та інвестиційних компаній стає дедалі універсальнішою, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і нагля­дового органу виглядає дуже логічною.

Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передба­чає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управ­лінням з фінансового регулювання й нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління — за ефективну роботу відповідно до діючого в даний час законодавства.

Управління з фінансового регулювання і нагляду відповідає за стосунки з фінансовими інститутами з метою забезпечення до­тримання ними нормативних вимог. До його функцій входить:

- оцінка фінансових ускладнень становища організації і безпо­середній вплив колапсу на інші установи;

- проведення оцінки можливості виведення даної організації з
кризи за участю інших комерційних організацій (якщо виходу нема й існує ризик для усієї фінансової системи в цілому, тоді підключається Банк Англії. Він повинен оцінити характер сис­темної загрози і виправданість підтримки будь-якого виду з бо­ку представників державного сектору, буде вона забезпечен­ням короткострокової ліквідності чи необхідністю капіталов­кладень. У тому випадку, якщо потрібне вкладення капіталу, підключається Казначейство, оскільки мова вже йде про дер­жавні кошти;

- надання необхідних консультацій населенню (розповсюдження посібників з використання індивідуальних ощадних рахунків приватними клієнтами в майбутньому в євро, телефонні лінії допомоги, які щодня обслуговують тисячі дзвінків, зустрічі в різних містах країни, що дозволяє ввійти в безпосередній контакт з інвесторами);

- зниження, наскільки це можливо, ступеня використання ле­гальних форм фінансової діяльності в кримінальних цілях.

До складу витрат нової організації включені як власні витра­ти, так і витрати регульованих фірм, що в цілому перевищує прямі витрати в пропорції 4:1. Об'єднання дев'яти різних органі­зацій дало можливість одержання економії, обумовленої зростан­ням масштабу роботи, зокрема в галузі забезпечення поточної діяльності, це дозволило відшкодувати витрати багатьох фірм, повернувши переплачені ними кошти.

Отже, нова модель органу фінансового регулювання має дві основні переваги, одна з яких — здатність до своєчасного реагу­вання на зміни ринкового середовища, а інша — її ефективність.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: