Українські землі в др. пол. ХVI - пер.пол. ХVІІIст.

Найдавніші часи

Археологія – наука, що вивчає минуле за речовими історичними джерелами
речові (матеріальні) пам'ятки.

Історичні джерела – це носії інформації, за якими вчені з’ясовують умови життя в попередні часи.

Археологічна культура – це комплекс подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Палеоліт - давня кам'яна доба, початковий і найтриваліший період історії людства. Кінець палеоліту Хтис. до н.е.

Мезоліт – середня кам’яна доба, період кам’яної доби (ХІІ-VIIтис. до н.е.), що був перехідним між палеолітом і неолітом. Винайдено лук і стріли.

Неоліт - новий кам'яний вік, заключний період кам’яної доби (X-поч.IIIтис. до н.е.). Початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створюються культурно-історичні області, широко поширюються вироби із кераміки. На території України неоліт датується VIII – IVтис. до н.е.

Енеоліт – мідна доба, назва перехідного часу від заключного періоду кам’яної до бронзової доби, характеризується появою виробів із міді. Поруч із мідними знаряддями праці одночасно використовувалися і кам’яні, які переважали. Найдавніші мідні предмети датуються VІІІ – Vтис. до н.е. На території України енеоліт датується IV – ІІІтис. до н.е. Період формування великих спільних за походженням суспільних об’єднань, розквіту патріархату.

Бронзовий вік - історичний період (кінець IV — поч.I тис. до н. е.), який характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності. На території України бронзовий вік датується ІІІ – ІІтис. до н.е.

Ранній залізний вік – період ранньої історії людства (І тис. до н.е.), який характеризується використанням і поширенням виробів із заліза, рабовласницьких держав. На територію України техніку виготовлення і обробки заліза принесли кіммерійські племена.

Колонізація - заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.

Доба Київської Русі. Галицько-Волинська держава

Віче – народні збори, на яких вирішувалися важливі народні справи.

«Десятина» - в Київській Русі називали частку доходів великого князя, що надавалася для потреб давньоруських церков.

Дружина – збройний загін у Русі, що становив постійну військову силу у князя

Племінний союз - об'єднання кількох племен.

Князь – у ранньому середньовіччі у слов’ян так називали воєначальника племені, союзу племен, військової дружини. З переходом від первісно-родових до феодальних суспільних відносин князівська влада почала переходити у спадок і стала позначати титул голови феодальної монархії. У пізніші часи так називали власника вищого шляхетського титулу.

Язичництво - з давньоруської мови "народ", будь-яка політеїстична релігія. На Русі язичництво було поширене до насадження християнства. Його сутність полягала в обожненні сил природи й культі предків.

Християнство - один з напрямків єдинобожжя, який зародився на сході Римської імперії. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.

Автокефалія – незалежність, самврядування православних церков.

Роздробленість – доба роздробленості, історичний період в історії Київської Русі (сер. ХІІ – ХІІІ ст.). Характеризується зміною державного устрою Київської Русі та форми її правління. Від централізованої монархії управління державою перейшло до колективного сюзеренітету (об’єднання найважливіших князів), узаконеного Любецьким з’їздом.

Вотчинне землеволодіння – спадкове землеволодіння. Правовий статус "отчини" як родової власності, спадкового володіння певної князівської лінії було закріплено постановою Любецького з'їзду князів.

Бояри – представники родоплемінної знаті та верхівка дружинників, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Смерди – члени громади, вільні селяни, які жили на власних землях і княжих наділах

Руська правда - збірка норм давньоруського права

"Слово про закон і благодать" – твір написаний київським мітрополитом Іларіоном, присвячений Володимиру Великому, в якому обгрунтовується ідея рівноправності Русі в сім’ї народів й уперше Київ характеризується як столиця.

Ікони - живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Билини - руські народні епічні пісні

Мозаїка – зображення або визерунок, зроблений з окремих, щильно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців і т.ін.

Літопис – історичний твір, в якому розповідь про події та факти подаються за роками.

Фреска – картина, написана фарбами по свіжій вологій штукатурці.

Книжкова мініатюра – художнє оздоблення рукописів, зроблений від руки малюнок, багатобарвна ілюстрація або заставка, кінцівка. Видатні зразки книжкової мініатюри - Остромирове євангеліє (1056 – 1057рр.), Ізборник Святослава (1073р.)

"Слово о полку Ігоревім" – найдавніша пам’ятка давньоруської літератури та історичне джерело. Створена 1187р.

"Повість минулих літ" – давньоруський літопис, визначне писемне джерело історії України. Складений ченцем Нестором у 1113р

Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та інших держав (др.пол. ХІV – пер.пол ХVІст.)

Шляхта - привілейований суспільний соціальний стан, форма аристократії, який утворився на основі зближення родової знаті з військовослужилою верствою і отримала значні пільги.

Панщина – примусова неоплачувана праця залежних селян у господарстві пана-землевласника.

Магдебурзьке право – міське прааво, за яким міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, влади феодалів і створювали органи самоврядування.

Магістрат – міське самоврядування.

Цехи – об’єднання міських ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх інтересів, виробництва й збуту своїх товарів.

Фільварок – шляхетське господарство, в якому використовувалася праця покріпачених селян.

Українські землі в др. пол. ХVI - пер.пол. ХVІІIст.

Козак – термін тюркського походження, що означає вільну людину, шукача пригод, бурлаку; водночас уживався на означення охоронця кордонів, вправного вояка тощо.

Реєстрове козацтво - частина українського козацтва, яка перебувала на державній військовій службі і була записана в окремий список — реєстр.

Запорізька Січ - військово-суспільний і духовний центр українського козацтва.

Козацька Старшина - військовий та адміністративний керівний орган Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Клейноди – дорогоцінні знаки старшинської влади.

Греко-католицька церква – християнське об’єднання, створене Берестейською унією в 1569р.

Братство – релігійно-громадська організація міського населення при православних (згодом і греко-католицьких) парафіях в Україні та Білорусі.

Національно-визвольна війна - назва історичного періоду 1648—1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.

Гетьманщина - українська козацька держава.

Руїна – період історії України кінця XVII ст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. В наслідок громадянської війни територію України по Дніпру було поділено на дві частини – Лівобережну і Правобережну.

Конституція – основний закон країни, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію

Малоросія - у ХVІІІ ст. в Російській імперії так почали позначати Лівобережну Україну. Назви Малоросія, малоросійський, малоросіяни вживалися стосовно всієї підросійської України упродовж XIX і поч. XX ст.

Малоросійська колегія - колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.

Козацьке бароко - назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Козацькі літописи - історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: