Адаптація і проблеми раціональної підготовки спортсменів

Великий вплив на удосконалення теорії і методики підготовки спортсменів впливає теорія адаптації – сукупність достовірних знань про пристосування організму людини до умов зовнішнього середовища, особливо до так званих екстремальних ситуацій.

В найбільш загальному вигляді під адаптацією розуміють здатність всього живого пристосовуватись до умов зовнішнього середовища. Виділяють генотипову і фенотипову адаптацію.

Генотипова адаптація, лежить в основі еволюції, представляє собою процес пристосування до умов середовища популяції шляхом спадкових змін і природного відбору. Генотипова адаптація покладена в основу еволюційного вчення – сукупності уявлень про механізми і закономірності історичних змін в живій природі.

Фенотипова адаптація представляє собою пристосувальний процес, який розвивається у окремої особи протягом життя у відповідь на вплив різноманітних факторів зовнішнього середовища.

Окремою проблемою адаптації в спорті є розвиток адекватних пристосувальних реакцій в умовах виключної варіативності змагальної діяльності, особливо в ситуаційних видах спорту. Тут сформовані довготривалі адаптаційні реакції служать лише тією основою, на якій формується термінова адаптація організму спортсмена під час конкретної гри, поєдинку. Це передбачає формування довготривалої адаптації, яке, поряд зі стабільністю основних адаптаційних реакцій, які забезпечують діяльність функціональних систем, передбачало би широку варіативність реакцій термінової адаптації при досягненні заданого результату. Ця сама проблема, дещо в іншому аспекті, стоїть і в видах спорту зі стабільними характеристиками рухів, наприклад плавання, біг на середні та довгі дистанції та інш. Необхідність збереження результату діяльності (підтримання заданої швидкості на дистанції) при прогресуючому розвитку втоми, часто досягається тяжких форм при великих порушеннях гомеостазу організму спортсмена, пов’язана з формуванням специфічних і виключно рухливих адаптаційних реакцій, які проявляються в суттєвих коливаннях основних параметрів структури рухів і психічних проявів, які забезпечують в кінцевому результаті ефективне вирішення рухового завдання.

Формування термінової адаптації Як приклад термінової адаптації можна привести реакції організму нетренованих і тренованих людей на виконання одноразового фізичного навантаження, наприклад пробігання з максимальною швидкістю дистанції 400 м. Відразу після початку роботи спостерігаються різкі зрушення в діяльності функціональних систем і механізмів, які до кінця роботи досягають високих величин. У непідготовленої людини ці зрушення при виконанні аналогічної роботи нижчі, ніж у кваліфікованого спортсмена, проте також можуть досягати істотних величин.

Термінові адаптаційні реакції можуть бути підрозділені на три стадії. Найбільш наочна їх наявність виявляється при тривалій роботі.

Перша стадія пов'язана з активізацією діяльності різних компонентів функціональної системи, що забезпечує виконання заданої роботи. Це виражається в різкому збільшенні ЧСС, рівнях вентиляції легенів, споживання кисню, накопичення лактату в крові і ін.

Друга стадія наступає, коли діяльність функціональної системи протікає при стабільних характеристиках основних параметрів її забезпечення, в так званому стійкому стані.

Третя стадія характеризується порушенням сталого балансу між запитом і його задоволенням через стомлення нервових центрів, що забезпечують регуляцію рухів, і вичерпанням вуглеводних ресурсів організму. Зайве часте пред'явлення організму спортсмена вимог, пов'язаних з переходом в третю стадію термінової адаптації, може несприятливо вплинути на темпи формування довготривалої адаптації, а також привести до негативних змін в стані різних органів.

Формування довготривалої адаптації. Формування довготривалих адаптаційних реакцій проходить чотири стадії.

Перша стадія пов'язана з систематичною мобілізацією функціональних ресурсів організму спортсмена в процесі виконання тренувальних програм певної спрямованості з метою стимуляції механізмів довготривалої адаптації на основі підсумовування ефектів термінової адаптації, що багато разів повторюється.

У другій стадії на тлі планомірних зростаючих навантажень, що систематично повторюються, відбувається інтенсивне протікання структурних і функціональних перетворень в органах і тканинах відповідної функціональної системи. В кінці цієї стадії спостерігається необхідна гіпертрофія органів, злагодженість діяльності різних ланок і механізмів, що забезпечують ефективну діяльність функціональної системи в нових умовах.

Третю стадію відрізняє стійка довготривала адаптація, що виражається в наявності необхідного резерву для забезпечення нового рівня функціонування системи, стабільності функціональних структур, тісного взаємозв'язку регуляторних і виконавських органів.

Четверта стадія наступає при нераціонально побудованій, зазвичай зайве напруженому тренуванні, неповноцінному живленні і відновленні і характеризується зношуванням окремих компонентів функціональної системи.

Раціонально побудований тренувальний процес припускає перші три стадії адаптації.

Ефективне формування довготривалої адаптаці ї не може бути забезпечене без урахування феногенетичних характеристик, лежачих в основі розділення людей на конституціональні типи.

Перший тип («спринтер») здатний проявляти могутні фізіологічні реакції з високим ступенем надійності у відповідь на значні, але короткочасні коливання чинників зовнішнього середовища. Проте високий рівень надійності може підтримуватися відносно короткий термін. Феногенетичні властивості «спринтерів» мало пристосовані до витримки тривалих навантажень невисокої інтенсивності.

Другий тип («стаєр») феногенетичні менш пристосований до перенесення могутніх і короткочасних навантажень. Проте після щодо нетривалого періоду адаптації здатний витримувати рівномірні навантаження протягом тривалого часу в неадекватних умовах. Кожний з цих типів характеризується вираженими антропометричними і морфофункціональними відмінностями.

Між цими крайніми конституціональними типами існує певна кількість проміжних, таких, що позначаються як «міксти». Медико-біологічні знання про адаптаційні можливості «спринтерів», «стаєрів» і проміжних конституціональних типів сприяють регуляції життєзабезпечення людських популяцій в екстремальних умовах окремих географічних зон.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: